Кримінальна відповідальність за ухилення від призову за мобілізацією (ст. 336 ККУ): ознаки злочину

В умовах триваючої збройної агресії рф проти нашої держави продовжується призов на військову службу за мобілізацією в Україні. В ході мобілізації можуть виникати конфліктні ситуації між військовозобов’язаними та працівниками територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки (далі - ТЦК). Ці непорозуміння відбуваються на різних етапах мобілізації та можуть тягнути за собою несприятливі юридичні наслідки.

Кримінальна відповідальність за ст. 336 Кримінального кодексу України (далі - КК України) є одним із таких наслідків, який настає за ухилення військовозобов’язаного або резервіста від призову на військову службу за мобілізацією. Суспільна небезпека цього правопорушення полягає в тому, що без швидкої та своєчасної мобілізації не можливо ефективно дати відсіч нападникам на країну чи виконати зобов`язання по спільній обороні від агресора. Тому ухилення від призову до ЗСУ чи інших військових формувань під час воєнних дій створює загрозу для безпеки держави у сфері оборони.

В цій публікації я пропоную розглянути, якими на сьогодні є умови притягнення до кримінальної відповідальності за цією статтею, які обов’язкові ознаки складу злочину, на якому етапі мобілізації цей злочин вважається закінченим, а також з`ясуємо проблеми з доказуванням кожної з цих ознак.

Отже, давайте розбиратись.

1. Склад злочину

Ухилення від призову за мобілізацією за ст. 336 КК України є нетяжким злочином, оскільки санкція статті передбачає позбавлення волі строком до 5 років. Як і будь-яке правопорушення, цей злочин має чотири обов’язкові ознаки, обов`язок доказування яких перед судом покладається на органи досудового розслідування. За основу аналізу в цій статті використано дві базові постанови Верховного Суду від 10.04.2025 року у справі № 585/3430/23 та від 19.03.2024 року у справі № 676/4559/22, присвячені цьому питанню.

Отже, розглянемо детальніше кожну з ознак складу злочину за ст. 336 КК України:

1) об`єкт правопорушення (у більш вузькому розумінні) - це встановлений законом порядок комплектування ЗСУ (інших формувань), підтримання бойової і мобілізаційної готовності ЗСУ та інших формувань на рівні, що забезпечує вимоги національної безпеки;

2) об`єктивна сторона: виражається в ухиленні від призову на військову службу шляхом дії або т.зв. змішаної бездіяльності, яка може полягати у неявці до місця, визначеного у повістці, мобілізаційному розпорядженні або в наказі начальника ТЦК, для відправлення до військової частини для проходження військової служби;

2.1. обстановка: з моменту оголошення мобілізації чи введення воєнного стану, з якими автоматично настає особливий період.

3) суб`єктом злочину є: військовозобов`язані громадяни України, які підлягають мобілізації, та резервісти.

4) суб`єктивна сторона: характеризується прямим умислом, тобто коли військовозобов`язаний усвідомлює суспільно небезпечний характер свого діяння (дії чи бездіяльності), передбачає його суспільно небезпечні наслідки і бажає їх настання, тобто має намір і бажання діяти так, щоб досягти мети – уникнути призову за мобілізацією.

А тепер розглянемо практичні проблеми доказування основних із вищеперерахованих ознак.

І. Суб’єкт злочину

1. наявність статусу «військовозобов’язаного» або «резервіста»

Для визнання особи суб’єктом ухилення від призову за мобілізацією він має перебувати у статусі військовозобов’язаного або резервіста. Розглянемо поширені проблеми з визначенням цього статусу.

1.1. вік

За загальним правилом, військовозобов’язані – це громадяни України чоловічої статі віком від 25 до 60 років. Однак у деяких випадках особа може бути військовозобов’язаним і до 25-річного віку, якщо він набув цей статус за станом здоров’я, внаслідок судимостей, отримання офіцерського звання на військовій кафедрі при ВНЗ, проходження строкової військової служби чи базової військової підготовки, за діючим на той момент законодавством. Тому саме по собі посилання на недосягнення особою 25 років є досить умовним критерієм. Вирішальне значення для встановлення статусу військовозобов’язаного і чи є особа, відповідно, суб’єктом злочину за ст. 336 КК України, матимуть відомості з його військово-облікових документів та дані з Єдиного державного реєстру «ОБЕРІГ».

Те саме стосується резервіста до 25-річного віку, який раніше міг проходити службу в резерві або бути зарахованим до оперативного резерву І або ІІ черги (ОР-1 або ОР-2) в обов’язковому порядку після проходження ним військової служби. В такому разі він також є суб’єктом злочину у разі ухилення від призову за мобілізацією, навіть якщо йому не виповнилось 25 років.

1.2. стать

На сьогоднішній день призову за мобілізацією підлягають тільки чоловіки. Жінки можуть проходити військову службу виключно за власним бажанням. Тому допоки не буде змінено законодавство в цій частині, військовозобов’язані жінки не вважаються суб’єктом злочину, передбаченого ст. 336 КК України.

Все ж варто звернути увагу на те, що військовозобов’язані жінки можуть бути суб’єктом злочину, передбаченого ст. 337 КК України за ухилення від військового обліку (і такі вироки іноді трапляються в судовій практиці), однак не за ухилення від призову на військову службу.

1.3. громадянство

Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов’язком громадян України. Військовий обов’язок не поширюється на іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні (ч. 6 ст. 1 Закону України «Про військовий обов’язок та військову службу»). Отже лише громадяни України можуть визнаватись суб’єктом злочину за ст. 336 КК України, включно за нявності множинного громадянства. Адже наявність декількох громадянств не знімає з військовозобов’язаного громадянина України обов’язок захищати Україну, чиє громадянство, серед інших, він також має.

1.4. ступінь придатності

Військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров’я і віком громадян України (ч. 1 ст. 2 Закону України «Про військовий обов’язок та військову службу»). Тому обов’язковою ознакою суб’єкта злочину за ст. 336 КК України є придатність до військової служби, яка визначається за рішенням ВЛК.

І тут ми стикаємось на практиці з багатьма проблемами. Адже щодо значної кількості військовозобов’язаних, які за попередньо діючим законодавством були виключені з військового обліку як повністю непридатні до військової служби, внаслідок незрозумілих маніпуляцій ТЦК з Єдиним державним реєстром «ОБЕРІГ» вносяться некоректні відомості про їх придатність, або ж навпаки – не переносяться належним чином дані про непридатність з паперового військово-облікового документа та з облікових карток в Реєстр «ОБЕРІГ». В такий спосіб ТЦК автоматично поновлюють виключених з військового обліку на обліку знову, однак законність таких дій викликає сумніви.

Якщо такі дії з боку працівників ТЦК є явно не обґрунтованими, і особа відмовляється від мобілізації на тій підставі, що вона є непридатною, і це підтверджується його військово-обліковими документами, однак ігнорується під час його мобілізації, то у сторони захисту будуть серйозні аргументи для доказування в межах кримінального провадження по ст. 336 КК УКраїни того, що особа в момент призову не мала всіх ознак суб’єкта злочину. В той же час, неналежне ведення, несанкціоноване втручання в електронні реєстри, внесення некоректних військово-облікових даних в Реєстр «ОБЕРІГ» є незаконним, і за це має бути передбачена відповідальність саме для працівників ТЦК, а не для військовозобов’язаних.

Те ж саме стосується випадків, коли військовозобов`язаних очікує на затвердження висновку на вищій ВЛК про його непридатність, і в цей момент щодо нього вживаються заходи щодо мобілізації.

В таких випадках військовозобов’язаним рекомендовано заздалегідь підготуватись та вжити всіх можливих від себе заходів для виправлення цієї ситуації з некоректним відображенням відомостей в Реєстрі «ОБЕРІГ» до моменту призову: правильно оскаржити такі дії ТЦК в адміністративному та судовому порядку. Це створить достатню доказову базу для подальшого захисту на випадок кримінального переслідування за ст. 336 КК України.

2. відсутність підстав для звільнення від проходження військової служби за мобілізацією

Якщо в момент вручення повістки на відправку до військової частини ( далі - т.зв. «бойової повістки») чи мобілізаційного розпорядження військовозобов’язаний не має оформленої належним чином відстрочки та не є заброньованим, то у разі подальшого ухилення від мобілізації він буде вважатися суб’єктом злочину за ст. 336 КК України.

2.1. відстрочка

Поширеною проблемою на практиці є ситуація, коли військовозобов’язаний має право на відстрочку, однак або взагалі не оформляє її, або лише перебуває в процесі оформлення, або продовжує дію відстрочки, яка надавалась йому раніше.

Згідно з постановою КМУ № 560 від 16.05.2024 року комісія ТЦК зобов’язана розглянути заяву на відстрочку протягом 7 календарних днів з дати надходження, але не пізніше ніж протягом дня, наступного за днем отримання інформації на запити до органів державної влади, інших державних органів. До ухвалення комісією рішення військовозобов’язаний не підлягає призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період (п. 60). Якщо в цей т.зв. «проміжний» момент очікування на результат розгляду такої заяви здійснюється спроба мобілізації військовозобов’язаного, то такі дії ТЦК є незаконними. Обґрунтована відмова від мобілізації з боку військовозобов’язаного, допоки не розглянуто його заяву про відстрочку, не утворює складу злочину, передбаченого ст. 336 КК України.

Однак будь-які факти мають юридичне значення і беруться до уваги лише в тому випадку, якщо вони належним чином підтверджені.

Тож якщо особа в момент мобілізації не може підтвердити документально того факту, що заява на відстрочку дійсно була подана ним в ТЦК (а з 01.11.2025 року – в ЦНАП) поштою або нарочно, самі лишень усні повідомлення про це не дають підстав працівникам ТЦК, які здійснюють його мобілізацію, вважати, що особа дійсно знаходиться в процесі оформлення відстрочки, адже цьому немає ніякого офіційного підтвердження. Тому є два способи доказування факту подачі заяви про відстрочку, про які треба завчасно подбати: деталізований опис цінного листа разом з накладною з Укрпошти, або відмітка на самій заяві з вхідним номером та датою реєстрації цієї заяви, яку, зазвичай, проставляють працівники ТЦК у вигляді кутового штампу на заяві. Якщо цього не надати працівникам ТЦК, мобілізація буде підставною, а подальша відмова від призову в рамках кримінального провадження по ст. 336 КК України буде вкрай складно виправдати тим, що особа в цей момент чекала на відстрочку. Тож така помилка може дорого коштувати особі та унеможливити оформлення відстрочки.

2.2. бронювання

Значно складнішою є ситуація, коли відбувається мобілізація працівника критично важливого підприємства, якого підприємство намагається забронювати. Однак перш, ніж це зробити, працівнику потрібно привести у відповідність свій облік та військово-облікові документи, або ж знятись з розшуку, так як це технічно перешкоджає бронюванню засобами Порталу «ДІЯ».

Допоки військовозобов’язаний не заброньований, він підлягає мобілізації та, відповідно, буде суб’єктом злочину за ст. 336 КК України. Той факт, що підприємство лише висловлює намір його забронювати, ще не є достатньою підставою для звільнення від призову. Виняток становитимуть лише працівники критичних підприємств у сфері військово-промислового комплексу з тимчасовим 45-денним бронюванням згідно з новим Законом України від 09.10.2025 року № 4630-ІХ. Однак навіть у такому випадку працівник оборонного підприємства повинен мати відображене в Резерві 45-денне бронювання уже в момент спроби його мобілізації працівниками ТЦК.

В одній із справ Верховний Суд у постанові від 18.02.2025 року у справі № 226/1856/23 врахував соціально значимий вид трудової діяльності особи, пов`язаної із забезпеченням потреб ТОВ «ДТЕК», яке є підприємством вугільної промисловості та критичної інфраструктури в енергетиці. Суд вказав, що важливість функціонування цього підприємства у період дії воєнного стану в Україні є загальновідомою і не потребує доказування, адже воно періодично піддається ворожим обстрілам. Безперебійна діяльність критичної інфраструктури та захист держави є невід`ємними частинами, між якими слід зберегти справедливий баланс. Саме це вплинуло рішення судів усіх трьох інстанцій на звільнення особи від реального відбуття покарання на підставі ст. 75 КК України. Тим не менш, ця обставина не допомогла повністю звільнити особу від кримінальної відповідальності за відсутністю ознак складу злочину.

ІІ. Об’єктивна сторона

Аналіз судової практики вищої судової інстанції в Україні показує, що дії особи становитимуть склад злочину, передбаченого ст. 336 КК України, у разі, якщо вона під час мобілізації на особливий період, отримавши «бойову» повістку на відправку до військової частини, без визначених законом поважних причин, не з`явилася у зазначені у цій повістці місце та строк до збірного пункту ТЦК для відправлення до військової частини.

Злочин вважатиметься закінченим з моменту неявки військовозобов`язаного до вказаного у мобілізаційних документах місця у визначений час.

Отже, окрім проходження ВЛК на предмет визначення ступеня придатності до військової служби, необхідною обов’язковою умовою для наявності в діях особи закінченого складу злочину є вручення військовозобов’язаному документа про його мобілізацію, серед яких може бути:

1. «бойова» повістка;

2. мобілізаційне розпорядження;

3. наказ про призов за мобілізацією;

4. акт відмови від отримання бойової повістки.

Так, адже ми маємо пряму норму в п. 89 постанови КМУ № 560 від 16.05.2024 року, за якою у разі відмови резервіста або військовозобов’язаного від отримання «бойової» повістки або невиконання вимог щодо прибуття для відправлення до військової частини (установи) у визначений у повістці час та місце такі особи несуть відповідальність відповідно до КК України.

Відповідно, якщо ТЦК не може документально підтвердити вручення/або спробу вручення військовозобов’язаному хоча б одного з цих мобілізаційних документів, ми не можемо стверджувати про наявність в його діях ознаки об’єктивної сторони складу злочину.

Питання, яке дуже часто найбільше хвилює в цьому контексті, чи буде неявка за «звичайною» повісткою для уточнення даних чи для проходження ВЛК, особливо якщо їх було декілька, утворювати склад злочину за ст. 336 КК України. Думки фахівців з цього приводу є різними. Є версія про те, що неодноразова неявка за «звичайними» повістками набуває такого ступеня суспільної небезпеки, що військовозобов’язаний підлягає уже кримінальній, а не адміністративній відповідальності.

Враховуючи проаналізовану судову практику, особисто я такий підхід сприймаю досить критично. Тому що для набуття всіх ознак злочину за ст. 336 КК України особа повинна бути обізнана та належним чином проінформована про те, що вона є призваною за мобілізацією і повинна з’явитись в пункт збору на відправку до військової частини чи до збірного пункту ТЦК. Призов за мобілізацією має бути доконаним фактом, а не лише підготовкою до такого призову. Кінцевим етапом, яким завершується призов, є вручення/або зафіксована спроба вручення саме «бойової» повістки, а не звичайної чи кількох звичайних. Поки цього немає, процедура призову за мобілізацією є не завершеною, а отже ми не можемо стверджувати про закінчений склад злочину за ст. 336 КК України в діях особи.

ІІІ. Суб’єктивна сторона

3.1. Релігійні переконання

Уже неодноразово перед Верховним Судом ставилось питання кримінально-правової кваліфікації відмови військовозобов’язаного від мобілізації з огляду на його релігійні переконання. В нещодавніх постановах від 13.06.2024 року у справі № 601/2491/22 та від 15.04.2025 року у справі № 573/406/24 Верховний Суд зазначав, що строкова військова служба та військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період – це два самостійні види військової служби. Законом України «Про альтернативну (невійськову) службу» альтернативна служба запроваджується замість проходження саме строкової військової служби. Тобто заміна військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період на альтернативну (невійськову) службу цим Законом не встановлена. Україна запровадила альтернативи військовій службі у мирний час, і громадяни України можуть безперешкодно ними скористатися. Проте у воєнний час, під час мобілізації і оборонної війни обов`язок захисту України, яка зазнала агресивного нападу з боку рф, покладається на всіх громадян України незалежно від їхнього віросповідання.

Отже, релігійні переконання не виключають наявність умислу у діях особи та не вважаються поважною причиною для непроходження військової служби за мобілізацією в умовах воєнного стану.

3.2. Інші неповажні причини

Так само сімейні обставини, які не дають право на відстрочку, стан здоров’я, який не дає права на визначення військовозобов`язаному ступеня «непридатний до військової служби», наявність членів сім`ї на утриманні, позитивні характеристики з місць праці, навчання, працевлаштованість, психологічна неготовність та страх загинути під час бойових дій тощо не є обставинами, які виключають можливість притягнення до кримінальної відповідальності у разі ухилення від мобілізації за ст. 336 КК України. Зрідка ці аргументи суди приймають до уваги як пом’якшуючі обставини під час обрання міри покарання та обрання нижньої межі санкції, а також для розгляду можливості звільнення від реального відбування покарання на підставі ст. 75 КК України. Однак ці обставини є «заслабкими» для того, щоб доводити відсутність в діях особи саме ознак складу злочину та повністю звільняти особу від судимості за цей злочин.

Таким чином, військовозобов’язаним вкрай важливо отримувати належну правову допомогу адвоката для пошуку максимально ефективних рішень та вибудування тактики захисту від кримінального обвинувачення в цій категорії справ.

Автор аналітичної статті - адвокат Сидор Аліна Володимирівна

Контакти для консультацій та правової допомоги:

• моб.тел.: 096-46-18-798 (всі месенджери).
• ФБ: https://www.facebook.com/profile.php?id=100054491170303
• інстаграм: https://www.instagram.com/alinasydorv?igsh=MXZzY3hlMmxzMjkxdQ
• e-mail: sydor_av@ukr.net