Комунальний тариф в переобладнаній «під офіс» квартирі

Переобладнання квартири для зайняття підприємницькою, іншою самозайнятою та/або господарською діяльністю, навіть без виведення квартири із житлового фонду, є підставою для нарахування комунального тарифу за ставками не «для населення».

До вищевказаного висновку 23.11.2016 р. дійшов Верховний суд України розглядаючи справу № 6-1926цс16.

Вирішуючи питання про правильність застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходила з наступного.

В статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» наведені терміни вживаються в такому значенні житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил. Споживач - фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу.

Пунктом 1 ч.1 ст.13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено, що залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на комунальні послуги (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо);

Частинами 1, 2 ст. 19 даного Закону встановлено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах. Учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є: власник, споживач, виконавець, виробник.

В силу ст. 627 ЦК України і відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (ч. 1ст. 638 ЦК України).

Частина 1 ст. 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч.1 ст. 630 ЦК України договором може бути встановлено, що його окремі умови визначаються відповідно до типових умов договорів певного виду, оприлюднених у встановленому порядку.

Згідно з пунктом 21 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 630 від 21 липня 2005 року, у разі відсутності у квартирі та на вводах у багатоквартирний будинок засобів обліку води та теплової енергії плата за надані послуги справляється згідно із установленими нормативами (нормами) споживання.

Відповідач є приватним нотаріусом та використовує належне їй приміщення в житловому будинку для здійснення нотаріальної діяльності. Постачання теплової енергії до цього приміщення відбувається за допомогою системи централізованого опалення жилого будинку.

Пунктом 4 Правил користування тепловою енергією, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 жовтня 2007 року № 1198 передбачено, що користування тепловою енергією допускається лише на підставі договору купівлі-продажу теплової енергії між споживачем і теплопостачальною організацією, крім підприємств, що виробляють та використовують теплову енергію для цілей власного виробництва. Договори укладаються відповідно до типових договорів. Форми типових договорів затверджуються центральним органом виконавчої влади у сфері теплопостачання.

Згідно ст. 32 Закону України „Про житлово - комунальні послуги" розмір плати за комунальні послуги розраховується виходячи з розміру затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку. У разі наявності засобів обліку оплата комунальних послуг здійснюється виключно на підставі їх показників на кінець розрахункового періоду згідно з умовами договору, крім випадків, передбачених законодавством.

В укладеному між сторонами договорі про теплопостачання зазначено, що споживач зобов’язується оплатити енергію за встановленими тарифами, які затверджені міськими органами самоврядування.

Разом з цим, статтею 29 ЦК України визначено, що місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.

Статтею 379 ЦК України визначено поняття житла фізичної особи, яким є житловий будинок, квартира, інше жиле приміщення, призначені та придатні для постійного або тимчасового проживання в них.

Таким чином, робоче місце приватного нотаріуса призначено виключно для здійснення нотаріальної діяльності по обслуговування населення, та в порівнянні в вищезазначеними статтями ЦК України не може бути житлом для постійного або тимчасового проживання фізичної особи.

ВИСНОВОК СУДУ: Оскільки приватний нотаріус отримує послугу з централізованого опалення не для задоволення власних житлово-побутових потреб, а для здійснення нотаріальної діяльності у приміщенні, яке фактично не є житловим, суди безпідставно відмовили в задоволенні позову комунального підприємства.

Аналогічна правова позиція узгоджується з правовими позиціями, висловленими Верховним Судом України у постановах від 26 вересня 2012 року у справах № № 6-43цс12, 6-72цс12 - послуги з теплопостачання такого приміщення повинні оплачуватися за тарифами на теплову енергію для потреб інших споживачів (крім населення) та не можуть оплачуватися за тарифами для населення.