І знову про відшкодування шкоди, завданої агресією рф: на що потрібно звернути увагу позивачам і законодавцю

Відшкодування шкоди фізичним та юридичним особам, завданої внаслідок агресії рф, є однією з найактуальніших тем сьогодення. Питання відшкодування шкоди фізичним особам дещо врегульовано на законодавчому рівні, оскільки 22 травня набув чинності Закон України від 23 лютого 2023 року №2923-IX «Про компенсацію за пошкодження та знищення окремих категорій об’єктів нерухомого майна внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених збройною агресією російської федерації проти України, та Державний реєстр майна, пошкодженого та знищеного внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених збройною агресією російської федерації проти України».

Вказаний Закон визначає порядок звернення із заявою про отримання компенсації за знищене майно, черговість розгляду заяв, види компенсації, механізм оцінки втрат, порядок ухвалення рішення про надання коштів. Що стосується юридичних осіб, то їм стягувати шкоду, завдану нічим не виправданою агресією рф, доводиться у судових інстанціях. Починаючи з 2014-го та за 1,5 року від початку повномасштабного вторгнення, в господарських судах вже сформовано відносно сталу практику щодо відшкодування шкоди, завданої країною-терористом, але, попри подібність на подібність та однотипність таких справ, при їх розгляді все ще виникають проблемні моменти.

Стягнення реальних збитків та упущеної вигоди

Як і в будь-яких справах, які стосуються відшкодування майнової шкоди, в доктрині цивільного права збитки поділяються на реальні та упущену вигоду. Якщо у першому випадку суди охоче задовольняють позовні вимоги, то у випадку з упущеною вигодою ситуація не така обнадійлива. Проте стягнення упущеної вигоди є важливим з погляду справедливої компенсації для бізнесу, оскільки існує прямий зв’язок між діями агресора (воєнними діями, терористичними атаками) та неможливістю вести підприємницьку діяльність і виконувати свої договірні зобов’язання. Досить часто суди відмовляли у задоволенні позовних вимог про стягнення упущеної вигоди у зв’язку з недоведенням відношення військової агресії рф і неможливістю отримання прибутку (як-от у справі №908/222/23). Однак з’являється і позитивна тенденція, при якій суди задовольняють такі позовні вимоги та стягують упущену вигоду, справедливо визнаючи причинно-наслідковий зв’язок між діями та наслідками (наприклад, справа №911/476/23).

Читайте статтю: Банкрутство фізичних осіб: вплив війни на процедуру. Судова практика

Щодо територіальної підсудності

Ще на початку повномасштабного вторгнення проблемним питанням розгляду такої категорії справ було визначення територіальної підсудності спору. За загальним правилом, передбаченим ст. 79 ЗУ«Про міжнародне приватне право», для подання позову в український суд проти будь-якої іноземної держави необхідно отримати на це відповідну згоду від компетентних органів такої держави.

Проте 14 квітня 2022 року Верховним Судом у справі №308/9708/19 викладена правова позиція, яка полягає в тому, що після початку війни в Україні з 2014 року суд України, розглядаючи справу, де відповідачем визначено російську федерацію, має право ігнорувати імунітет цієї країни та розглядати справи про відшкодування шкоди в результаті збройної агресії росії за позовом, поданим саме до цієї іноземної країни. Тож при розгляді справи про відшкодування шкоди, завданої військовою агресією рф, будь-який господарський суд зобов’язаний врахувати викладену вище позицію Верховного Суду.

Читайте статтю: Як змінилися відносини боржників та кредиторів під час війни?

Визначення відповідача

Якщо аналізувати рішення у справах про відшкодування майнової шкоди, то позивачі досить диференційовано визначають відповідача в цій категорії, оскільки зустрічаються як відповідач російська федерація в особі міністерства юстиції або міністерства оборони (справи №927/745/23 та №911/1213/23), рф в особі уряду (справа №913/218/22), рф в особі генеральної прокуратури (справа №922/1831/23), рф в особі президента (справа №910/10517/22), рф в особі посольства на території України (справа №927/1167/22), так і просто рф без зазначення конкретного органу (справа №904/1628/23). Потрібно зазначити, що суди у більшості справ задовольняють позовні вимоги, незалежно від того, кого конкретно вказано відповідачем, що є позитивною тенденцією та сприяє єдності судової практики. Однак трапляються випадки, коли суди відмовляють у відкритті провадження у справі, оскільки відповідачем зазначено державу російська федерація (справа №910/5354/23). Попри те, що суди не досить прискіпливо ставляться до зазначення у позовній заяві відповідача, було б добре, щоб вони все-таки дійшли до певної згоди та визначили, хто ж саме має виступати в цих справах відповідачем, або ж перестали повертати позови через формальні обставини.

Читайте статтю: Доведи, що це твоє! Що робити іншим власникам нерухомості, чиї відомості не були внесені до реєстру?

Направлення позовної заяви та повідомлення відповідача

Як відомо, у зв’язку з агресією з боку російської федерації та введенням воєнного стану АТ «Укрпошта» з 24 лютого 2022 року припинило обмін міжнародними поштовими відправленнями та поштовими переказами з країною-агресором. Розірвано дипломатичні відносини між Україною та рф, функціонування закордонних дипломатичних установ України на території росії та зупинено діяльність її дипломатичних установ на території України. Комунікація МЗС з органами влади рф за посередництва третіх держав також не здійснюється. Зазначене унеможливлює будьяке надсилання кореспонденції та повідомлення компетентних органів країни-агресора. На мій погляд, адекватною є позиція судів, у яких повідомлення відповідача засобами поштового зв’язку не здійснюється, а лише публікується оголошення на сайті «Судова влада України» (наприклад, справа №910/10517/22).

На противагу згаданій позиції суду, зустрічаються випадки, у яких суд зобов’язував позивача здійснити переклад ухвали суду про відкриття провадження на російську мову та направити її до посольства російської федерації певної країни та на електронну адресу міністерства юстиції російської федерації (справа №927/262/23). Така диференціація позицій суду є неприйнятною та покладає на позивача, який і так зазнав майнових збитків від військової агресії країни-терориста, додатковий тягар у вигляді вчинення зайвих дій на користь особи, що є причиною виникнення цих збитків.

Читайте статтю: Переведення працівника: практика застосування трудового законодавства у довоєнний період та під час воєнного стану

На мою думку, повідомлення рф шляхом розміщення оголошення на сайті «Судова влада» є компромісним рішенням. Водночас будуть дотримані вимоги щодо повідомлення відповідача, позивач додатково не обтяжуватиметься вчиненням зайвих дій на користь агресора, а результатом буде пришвидшення розгляду справи та отримання справедливої компенсації в майбутньому. Тож, як бачимо з судової практики, яка вже певним чином сформована, гострих проблем під час розгляду господарськими судами категорії справ про відшкодування шкоди, завданої внаслідок агресії рф, наразі не виникає. Я впевнений, що не лише для мене досить проблемним і наразі зовсім не врегульованим питанням залишається порядок виконання таких рішень і реальне отримання компенсації. Адже фактичне виконання судового рішення є пріоритетним під час захисту порушених майнових прав.

Автор статті: Максим Боярчуков, керуючий партнер юридичної компанії "Максим Боярчуков та Партнери"