«Горяєва проти України»: ЄСПЛ встановив, що розслідування обставин смерті сина Заявниці в ізоляторі не було ефективним (ст. 2 Конвенції, заяви № 58656/10, від 06.10.2016)

Фабула судового акта: Заявниця, громадянка України З.Г. Горяєва, звернулася до ЄСПЛ зі скаргою на вбивство свого сина в ізоляторі тимчасового тримання, та непроведення національними органами влади ефективного розслідування обставин його смерті.

Сина Заявниці, який страждав на туберкульоз та інші захворювання, було затримано за підозрою в обігу наркотиків та взято під варту. Під час тримання під вартою сина Заявника оглядали лікарі швидкої допомоги, також він проходив лікування в хірургічному відділенні лікарні. Працівники ізолятора стверджували, що почули стогін з камери сина Заявниці, після чого на його прохання вивели подихати на вулицю свіжим повітрям, а згодом – надали першу медичну допомогу; швидка допомога приїхала, коли Заявник був уже мертвий.

За результатами судово-медичного дослідження було встановлено, що син Заявниці помер від хвороб серця, на його шиї були виявлені гематоми, викликані удушенням, що могло спричинити загострення хронічних захворювань та призвести до смерті.

Протягом наступних п`яти років прокуратура неодноразово відмовляла у порушенні кримінальної справи за фактом смерті сина Заявниці. Після відкриття кримінального провадження у діях працівників ізолятора тимчасового тримання, де Заявник утримувався під вартою, не було виявлено складу злочину, і провадження було закрито. У подальшому суд скасував відповідне рішення, проте кримінальну справу знову було закрито за відсутністю доказів.

ЄСПЛ відзначив, що національні органи влади надали докази обставин смерті сина Заявниці, зокрема щодо спроби самогубства, детальний опис подій, а з урахуванням того, що син Заявниці перебував в одиничній камері, ніщо не вказувало на можливу агресію інших осіб. Оскільки Заявниця не надала доказів стверджуваного вбивства її сина, вказане твердження було відхилене як явно необґрунтоване.

ЄСПЛ наголосив, що у випадках, коли органи влади знають чи повинні знати про існування реального ризику для життя особи, на них може бути покладено позитивний обов’язок щодо вжиття оперативних запобіжних заходів для захисту особи від іншої особи або самої себе. Проте, будь-які докази того, що син Заявниці під час тримання під вартою мав намір здійснити самогубство, були відсутні; натомість, працівники ізолятора надали допомогу Заявнику – вивели його з камери, надали першу медичну допомогу, викликали швидку. З огляду на вказане, ЄСПЛ відхилив скаргу Заявниці на порушення матеріального аспекту статті 2 Конвенції.

Проте, ЄСПЛ встановив порушення процесуального аспекту статті 2 Конвенції у зв`язку з неефективністю розслідування смерті сина Заявниці. ЄСПЛ підкреслив, що держава повинна забезпечити проведення ефективного розслідування обставин смерті особи, яка перебувала під контролем органів влади, за наявності припущення вбивства; розслідування визначається ефективністю (оперативністю, розумною швидкістю) вжитих заходів, а не досягнутими результатами. Натомість, у справі Заявниці органи влади протягом п`яти років розслідували смерть сина Заявниці лише шляхом дослідчих перевірок (понад 15), без повного розслідування, що свідчить про серйозні недоліки розслідування. Внаслідок вказаних недоліків на час здійснення повного розслідування було знищено важливі докази, що унеможлививло всебічне вивчення обставин. ЄСПЛ встановив, що розслідування в цілому тривало шість років і п’ять місяців, така тривалість не була обґрунтованою, отже розслідування не було оперативним

Аналізуйте судовий акт: «Муравська проти України» (Muravskaya v. Ukraine), заява № 249/03

«Нагорський проти України» (Nagorskiy v. Ukraine), заява № 37794/14

«Салман проти Туреччини» [ВП] (Salman v. Turkey [GC]), заява № 21986/93

«Кінан проти Сполученого Королівства» (Keenan v. the United Kingdom), заява № 27229/95

«Шіліх проти Словенії» [ВП] (Šilih v. Slovenia [GC]), заява № 71463/01

Справа «Горяєва проти України»
(Заява № 58656/10)

СТРАСБУРГ
06 жовтня 2016 року

Автентичний переклад

Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.

У справі «Горяєва проти України»

Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Андре Потоцький (), Голова,
Ганна Юдківська (),
Сіофра О’Лірі (), судді,
та Мілан Блашко (), заступник Секретаря секції,

після обговорення за зачиненими дверима 13 вересня 2016 року
постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

ПРОЦЕДУРА

1. Справу було розпочато за заявою (№ 58656/10), яку 24 вересня 2010 року подала до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянка України пані Зоя Георгіївна Горяєва (далі - заявниця).

2. Уряд України (далі - Уряд) представляв його Уповноважений, на останніх етапах провадження п. І. Ліщина.

3. 12 квітня 2015 року про заяву було повідомлено Уряд.

ФАКТИ

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

4. Заявниця народилася у 1938 році та проживає у м. Миколаєві.

5. Син заявниці, А.Г., народився у 1966 році. Серед інших захворювань, він страждав на туберкульоз, СНІД та від наркотичної залежності. У нього також була інфікована флегмона (запалення) правої гомілки.

6. 04 травня 2007 року А.Г. був затриманий за підозрою у вчиненні злочинів у сфері обігу наркотичних засобів та поміщений до ізолятора тимчасового тримання (далі - ІТТ) міліції м. Миколаєва.

7. 07 травня 2007 року Центральний районний суд м. Миколаєва постановив взяти А.Г. під варту на час проведення досудового розслідування.

8. Під час тримання в ІТТ він оглядався лікарями швидкої допомоги, які надавали йому необхідну медичну допомогу. 19 травня 2007 року він був переведений до хірургічного відділення місцевої лікарні, де він проходив лікування флегмони. Після лікування лікарі дійшли висновку, що він міг триматися в місцях позбавлення свободи. А.Г. було повернуто до ІТТ.

A. Смерть сина заявниці

9. Згідно з результатами розслідування на національному рівні близько 21 год. 30 хв. 23 травня 2007 року працівник ІТТ почув стогін із камери, в якій тримався А.Г. У той час А.Г. був один. Працівник перевірив камеру та побачив його з відкритим ротом, він важко дихав і повторював, що погано почувався і потребував повітря. Працівники ІТТ вивели його з камери та відвели до входу подихати свіжим повітрям, де надали першу медичну допомогу. Швидка допомога приїхала о 21 год. 43 хв. та засвідчила, що А.Г. був мертвим.

10. Відповідно до акту судово-медичного дослідження трупу А.Г. помер від ішемічної хвороби серця, ускладненої серцевою недостатністю. На його шиї були виявлені гематоми лінійної форми, викликані удушенням, які вказували на перервану асфіксію. Відповідно до акту спроба задушення була здійснена за десять хвилин до смерті і могла призвести до загострення хронічних захворювань А.Г.

B. Перевірки та розслідування події на національному рівні

11. У період з 2007 до 2012 роки слідчі місцевої прокуратури, які здійснювали дослідчі перевірки, більше п’ятнадцяти разів відмовляли у порушенні кримінальної справи за фактом смерті сина заявниці. Їхні постанови були скасовані у зв’язку з необґрунтованістю вищестоящими органами прокуратури та судами, які постановили провести додаткові дослідчі перевірки.

12. 14 грудня 2012 року органи влади порушили кримінальне провадження відповідно до Кримінального процесуального кодексу України 2012 року.

13. 27 березня 2013 року слідчий прокуратури Заводського району м. Миколаєва закрив кримінальне провадження, не встановивши у діях відповідних працівників ІТТ складу злочину.

14. 24 липня 2013 року Заводський районний суд м. Миколаєва скасував постанову від 27 березня 2013 року у зв’язку з необґрунтованістю, зазначивши, що слідчий не вжив всіх необхідних заходів у справі.

15. 03 жовтня 2013 року слідчий закрив кримінальне провадження, дійшовши висновку, що не було жодного доказу того, що працівники ІТТ спричинили смерть сина заявниці. Він зауважив, що деякі докази не могли бути отримані. Зокрема, постільна білизна та мотузка, виготовлена з постільної білизни, яка була виявлена в камері, не могли бути досліджені, оскільки були знищені після судово-медичного дослідження трупа. З тих же причин неможливо було провести відтворення обставин події. Він також зазначив, що 24 травня 2007 року було проведено огляд місця події, але не було зроблено відеозаписів або складено план-схеми, також не було зроблено жодного фотознімку.

16. Посилаючись на наявні докази, слідчий встановив, що незадовго до своєї смерті син заявниці безуспішно намагався здійснити спробу самогубства, шляхом самоудушення мотузкою, яку він зробив з постільної білизни. Згідно з останніми медичними висновками його смерть була викликана перерваною механічною асфіксією; видимі ушкодження на його шиї вказували, що серцева недостатність була спричинена спробою задушення.

17. Щодо стану здоров’я сина заявниці під час тримання його під вартою, наявні медичні докази вказували, що А.Г. не мав жодних гострих захворювань, які б вимагали його поміщення до лікарні під час тримання його в ІТТ; з іншого боку, він знаходився під медичним наглядом в ІТТ. Крім того, його серйозні захворювання, такі як туберкульоз та ВІЛ, вказували на те, що його фізичний стан у будь-якому випадку поступово погіршуватиметься. Розглянувши справу, слідчий дійшов висновку, що працівники ІТТ не могли передбачити смертельний результат події. Він додав, що син заявниці забезпечувався належним харчуванням і від їжі не відмовлявся.

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

18. Відповідні положення національного законодавства наведено в рішеннях у справах «Муравська проти України» (Muravskaya v. Ukraine) (заява № 249/03, пункти 35 та 36, від 13 листопада 2008 року), та «Нагорський проти України» (Nagorskiy v. Ukraine) (заява № 37794/14, пункт 38, від 12 січня 2016 року).

ПРАВО

I. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 2 КОНВЕНЦІЇ

19. Заявниця скаржилася на те, що її син був убитий в ізоляторі тимчасового тримання, та стверджувала, що у будь-якому випадку національні органи влади несли відповідальність за його смерть. Вона також стверджувала, що не було проведено ефективного розслідування обставин його смерті.

20. Заявниця посилалася на статтю 2 Конвенції, відповідна частина якої передбачає:

«1. Право кожного на життя охороняється законом. Нікого не може бути умисно позбавлено життя інакше ніж на виконання смертного вироку суду, винесеного після визнання його винним у вчиненні злочину, за який закон передбачає таке покарання».

A. Прийнятність

1. Твердження про вбивство та нездатність захистити життя сина заявниці

(a) Причина смерті

21. Суд повторює, що при оцінці доказів він, зазвичай, застосовує критерій доведеності «поза розумним сумнівом». Проте така доведеність може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених висновків або схожих неспростовних презумпцій факту. Коли відповідні події повністю або значною мірою відомі виключно органам влади, як у справі щодо осіб, які знаходяться під їх контролем під час тримання під вартою, з’являтимуться обґрунтовані презумпції факту щодо тілесних ушкоджень та смерті, які виникають під час такого тримання під вартою. При цьому тягар доведення можна вважати покладеним на органи влади для надання задовільного та переконливого пояснення (див., наприклад, рішення у справі «Салман проти Туреччини» [ВП] (Salman v. Turkey) [GC], заява № 21986/93, пункт 100, ЄСПЛ 2000-VII).

22. У цій справі національні органи влади надали пояснення щодо обставин смерті сина заявниці. Вони стверджували, що А.Г. помер від гострої серцевої недостатності, викликаної спробою задушення незадовго до його смерті. Цей висновок ґрунтувався на достовірних медичних доказах, які узгоджувалися з іншими доказами, зібраними національними органами влади. Наявна доказова база також вказувала на те, що син заявниці намагався здійснити самогубство. Органи влади надали детальний виклад фактів, які стосуються цієї події, зазначивши, зокрема, що у відповідний час син заявниці був один у камері, тим самим виключивши будь-яку можливу агресію з боку інших ув’язнених. Матеріали, отримані органами влади, не вказували, що хтось інший, крім нього самого, міг намагатись його задушити.

23. Незважаючи на висловлені далі сумніви щодо ефективності дослідчих перевірок та розслідувань на національному рівні, Суд не вбачає жодних достатніх підстав, щоб ставити під сумнів висновки національних органів влади. Більше того, вбачається, що немає жодних доказів на підтвердження версії подій заявниці. За таких обставин Суд приймає версію подій, викладену національними органами влади, та відхиляє твердження заявниці щодо стверджуваного вбивства її сина, як явно необґрунтоване.

(b) Оперативні заходи для захисту життя

24. Суд також повторює, що за деяких чітко визначених обставин стаття 2 Конвенції може покладати на органи влади позитивний обов’язок вживати оперативних запобіжних заходів для захисту особи від іншої особи або, за конкретних обставин, від самої себе. Для виникнення такого позитивного обов’язку має бути встановлено, що на той час органи влади знали або повинні були знати про існування реального та прямого ризику для життя встановленої особи та, якщо це так, що вони не вжили заходів у межах своїх повноважень, які б, розумно судячи, могли допомогти уникнути цього ризику (див. рішення у справі «Кінан проти Сполученого Королівства» (Keenan v. the United Kingdom), заява № 27229/95, пункти 89 та 92, ЄСПЛ 2001-III).

25. Щодо цієї справи, то сину заявниці ніколи не діагностували будь-яких психічних захворювань, а з інформації щодо стану його здоров’я не вбачається, що медичний персонал чи працівники в’язниці продемонстрували бездіяльність у виявлянні такого стану (див., для порівняння, рішення у справах «Шумкова проти Росії» (Shumkova v. Russia), заява № 9296/06, пункт 93, від 14 лютого 2012 року, «Ренольд проти Франції» (Renolde v. France), заява № 5608/05, пункт 122, ЕСПЛ 2008 (витяги), та згадане рішення у справі «Кінан проти Сполученого Королівства» (Keenan v. the United Kingdom), пункт 94). Немає жодних ознак того, що син заявниці коли-небудь виявляв будь-який намір вбити себе або заподіяти собі шкоду під час тримання його в ІТТ (див., для порівняння, рішення у справі «Волк проти Словенії» (Volk v. Slovenia), заява № 62120/09, пункт 86, від 13 грудня 2012 року). За таких обставин не можна стверджувати, що на органи влади був покладений позитивний обов’язок вжити конкретні запобіжні заходи щодо сина заявниці перед його спробою самогубства.

26. Насамкінець, ніщо не свідчить про те, що органи влади не дотримались свого обов’язку забезпечити сина заявниці належним наглядом та допомогою. Працівники ІТТ прийшли до його камери, як тільки почули його стогін, і у відповідь на його скаргу щодо нестачі свіжого повітря вивели його з камери і відвели назовні. Вони надали йому першу медичну допомогу і викликали швидку допомогу, яка приїхала протягом тринадцяти хвилин. Суд не знаходить жодних недоліків у діях національних органів влади, які могли б порушити питання за статтею 2 Конвенції.

(c) Висновок

27. З огляду на наведені міркування Суд постановляє, що ця частина скарги є явно необґрунтованою і має бути відхилена відповідно до підпункту «а» пункту 3 та пункту 4 статті 35 Конвенції.

2. Процесуальні зобов’язання за статтею 2 Конвенції

28. Суд зазначає, що ця частина скарги не є явно необґрунтованою у розумінні підпункту «а» пункту 3 статті 35 Конвенції. Він також зазначає, що вона не є неприйнятною з будь-яких інших підстав. Тому вона має бути визнана прийнятною.

B. Суть

29. Заявниця стверджувала, що дослідчі перевірки та розслідування на національному рівні були неефективними.

30. Уряд стверджував, що національні органи влади вжили всіх необхідних заходів для збору доказів та встановлення обставин смерті сина заявниці. Він стверджував, що процесуальні вимоги, передбачені статтею 2 Конвенції, були дотримані.

31. Суд повторює, що у випадку, коли особа тримається під вартою та знаходиться під контролем органів влади, а смерть настає за обставин, залишаючи вірогідним припущення щодо умисного позбавлення життя, держава повинна забезпечити проведення ефективного офіційного розслідування (див. рішення у справах «Шіліх проти Словенії» [ВП] () [GC], заява № 71463/01, пункти 156-157, від 09 квітня 2009 року, та «Поживотько проти України» (Pozhyvotko v. Ukraine), заява № 42752/08, пункт 38, від 17 жовтня 2013 року). Це зобов’язання стосується заходів, що мають бути вжиті, а не результатів, які мають бути досягнуті. Органи влади повинні вжити всіх розумних заходів для забезпечення доказів, що стосуються події (див. згадане рішення у справі «Муравська проти України» (Muravskaya v. Ukraine), пункт 41). Ефективність розслідування передбачає вимогу оперативності та розумної швидкості. Навіть у випадку існування перешкод або труднощів, які заважають прогресу в розслідуванні конкретної ситуації, оперативна реакція органів влади є надзвичайно важливою для підтримки громадської довіри в їхню відданість принципу верховенства права (див. згадане рішення у справі «Шіліх проти Словенії» (), пункт 195). Крім того, з плином часу перспектива проведення ефективного розслідування буде дедалі зменшуватись (див. рішення у справі «Прилуцький проти України» (Prilutskiy v. Ukraine), заява № 40429/08, пункт 43, від 26 лютого 2015 року).

32. У цій справі національні органи влади розглядали це питання у період з 2007 до 2012 роки, виключно шляхом проведення дослідчих перевірок та без проведення повного розслідування. Суд встановив, що така слідча процедура не відповідає принципам ефективного засобу юридичного захисту, оскільки слідчий може здійснювати лише обмежений перелік процесуальних дій у рамках такої процедури, а потерпілі не мають офіційного статусу і тому позбавляються можливості ефективно брати участь у процедурі (див. рішення у справі «Скороходов проти України» (Skorokhodov v. Ukraine), заява № 56697/09, пункт 34, від 14 листопада 2013 року, з подальшими посиланнями). Варто зазначити, що протягом цього періоду було прийнято понад п’ятнадцять рішень про закінчення дослідчих перевірок, і всі вони були скасовані як необґрунтовані вищестоящими органами, які кожен раз повертали справу для проведення нових перевірок. Повторення таких ухвал про повернення справи свідчить про серйозний недолік (див., наприклад, рішення у справі «Спінов проти України» (Spinov v. Ukraine), заява № 34331/03, пункт 56, від 27 листопада 2008 року).

33. Згодом, коли у грудні 2012 року органи влади розпочали повне розслідування, вони були змушені визнати, що важливі докази були знищені, а первинні процесуальні заходи не були здійснені належним чином, що ускладнило будь-який подальший всебічний аналіз. Остання постанова про закінчення розслідування була ухвалена більш ніж через шість років і п’ять місяців після події, і наявні матеріали не свідчать про те, що таке тривале провадження на національному рівні є обґрунтованим.

34. Суд, з огляду на свою усталену практику у цій сфері, вважає, що обставини цієї справи свідчать про те, що дослідчі перевірки та розслідування на національному рівні не відповідали процесуальним вимогам статті 2 Конвенції.

35. Суд постановляє, що було порушено це положення.

II. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ

36. Стаття 41 Конвенції передбачає:

«Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію».

A. Шкода

37. Заявниця вимагала 100 000 євро в якості відшкодування моральної шкоди.

38. Уряд стверджував, що ця вимога була необґрунтованою.

39. Суд вважає, що у зв’язку з фактами, що стали підставою для встановлення порушення у цій справі, заявниця мала зазнати болю та страждань. Ухвалюючи рішення на засадах справедливості, Суд присуджує заявниці 8 000 євро в якості відшкодування моральної шкоди.

B. Судові та інші витрати

40. Заявниця не подала вимог за цим пунктом. Тому Суд нічого не присуджує.

C. Пеня

41. Суд вважає за належне призначити пеню на підставі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО

1. Оголошує прийнятною скаргу щодо неефективності розслідування смерті сина заявниці на національному рівні, а решту скарг у заяві - неприйнятними.

2. Постановляє, що було порушено процесуальний аспект статті 2 Конвенції.

3. Постановляє, що:

(a) упродовж трьох місяців держава-відповідач повинна сплатити заявниці 8 000 (вісім тисяч) євро та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватись, в якості відшкодування моральної шкоди; ця сума має бути конвертована в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу;

(b) із закінченням зазначеного тримісячного строку до остаточного розрахунку на зазначену суму нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, що діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

4. Відхиляє решту вимог заявниці щодо справедливої сатисфакції.

Учинено англійською мовою та повідомлено письмово 06 жовтня 2016 року відповідно до пунктів 2 та 3 правила 77 Регламенту Суду.