Форс-мажор під час війни: судова практика

Питання про застосування форс-мажору до договірних зобов’язань є предметом дослідження та дискусій вже не один рік.

Перший «бум» форс-мажорної проблематики можливо пов’язати з угодами, виконання зобов’язань за якими було ускладнено або унеможливлено у зв’язку з проведенням АТО, вдруге питання звільнення від відповідальності за невиконання договірних зобов’язань постало під час вирішення договірних спорів, що виникли в результаті невиконання зобов’язань під час пандемії COVID-19. Більше того, проблема щодо порядку застосування положень законодавства про форс-мажор сезонно досліджується судами під час вирішення спорів, пов’язаних з агропромисловими контрактами.

Тож, зважаючи на популярність окресленого питання, не дивно, що в Україні склалась усталена практика та сформовані численні висновки Верховного Суду щодо застосування норм права, якими регулюється питання застосування наслідків впливу форс-мажорних обставин.

Разом з тим у 2022 році звичний ритм життя суб’єктів господарювання порушено через збройну агресію російської федерації проти України. Додала гарту у «форс-мажорному» питанні, як не дивно, Торгово-промислова палата України (ТПП України), оприлюднивши лист від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1, яким засвідчила, що військова агресія є форс-мажорною обставиною, а сам лист ТПП України може бути використано як її підтвердження.

Хоча наміри у ТПП України були шляхетними, ефект від оприлюднення вищевказаного листа мав діаметрально протилежні наслідки, аніж очікувалось: ознайомившись із листом ТПП України, досить велика кількість суб’єктів господарювання помилково вирішили, що наслідки впливу форс-мажорних обставин на невиконання зобов’язань у такій екстраординарній ситуації, як війна, застосовуються автоматично, в так званій спрощеній процедурі, у результаті чого не вчиняли юридично значимих дій, здійснення яких, відповідно до усталеної судової практики, є необхідним для звільнення від відповідальності за невиконання зобов’язань.

Читайте статтю: Ми не можемо говорити, що форсмажорні обставини через воєнний стан існують на всій території України – суддя ВС Ольга Ступак

З метою з’ясування, які все ж таки дії необхідно вчинити суб’єкту господарювання, що зазнав впливу форс-мажорних обставин, доцільно згадати висновки Верховного Суду щодо обставин, які повинні існувати для можливості застосування ст. 617 ЦК України:

• обставина непереборної сили повинна бути віднесена до категорії форс-мажору відповідно до умов договору або за законом;

• форс-мажорна обставина була непередбачуваною в момент укладення договору, а її настання не залежить від волі сторін договору;

• існування конкретного зобов’язання, строк виконання якого настав;

• наявність причинно-наслідкового зв’язку між обставиною (подією) і неможливістю виконання стороною своїх конкретних зобов’язань;

• вчинення невиконуючою стороною повідомлення іншої сторони щодо впливу форс-мажорних обставин.

У разі існування вищеперелічених обставин ТПП за зверненням суб’єкта господарювання видає сертифікат, який засвідчує існування форс-мажорних обставин за кожним окремим випадком.

Водночас форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов’язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов’язання. При цьому сертифікат ТПП, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом їх існування, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами.

Такі правові висновки викладались Верховним Судом впродовж декількох років, динаміку їх формування можливо відслідкувати зокрема, але не виключно, у постановах Верховного Суду від 14.02.2018 у справі № 926/2343/16, від 15.06.2018 у справі № 915/531/17, від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18, від 26.05.2020 у справі № 918/289/19, від 17.12.2020 у справі № 913/785/17, від 25.11.2021 у справі № 905/55/21, від 30.11.2021 у справі № 913/785/17, від 25.01.2022 у справі № 904/3886/21, від 19.08.2022 у справі № 908/2287/17.

Саме з урахуванням вищенаведених висновків судами здійснюється розгляд справ, у яких сторони стверджують про існування форс-мажорних обставин, посилаючись на лист ТПП від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1.

У період з березня по листопад 2022 року судами першої інстанції ухвалено близько 200 рішень у справах, у яких учасники посилались на лист ТПП України № 2024/02.0-7.1, з них орієнтовно 50 переглянуті у судах апеляційної інстанції, при цьому в 90% випадків суди першої та апеляційної інстанцій критично оцінили посилання учасників справи на лист ТПП України № 2024/02.0-7.1. Основні мотиви в судових рішеннях наступні:

• відсутність безпосереднього причинно-наслідкового зв’язку між війною та невиконанням зобов’язань (приклад: судові рішення у справах № 910/4001/22, № 910/7967/22, № 910/7141/22, № 910/7134/22, № 903/181/22, № 917/244/22, № 903/336/22 та ін.);

• лист ТПП України № 2024/02.0-7.1 за законодавчо встановленими критеріями не відповідає вимогам, що ставляться до сертифікатів про форс-мажор (приклад: судові рішення у справах № 910/4879/22, № 917/353/22, № 912/2427/21, № 902/88/22, № 914/675/22 та ін.);

• відсутність належного повідомлення про настання форс-мажору (приклад: судове рішення у справі 912/507/22 та ін.).

До Верховного Суду така категорія спорів ще не дійшла, а враховуючи усталену судову практику й те, що вищевказані 90% судових рішень їй цілком відповідають – проходження через касаційні фільтри у питанні застосування норм права, що регулюють форс-мажор, видається малоперспективним.

Все ж таки у випадку, якщо спір про звільнення від відповідальності за невиконання договірних зобов’язань внаслідок впливу форс-мажорних обставин, підтверджених посиланням на лист ТПП України № 2024/02.0-7.1, потрапить на розгляд суддів Верховного Суду, їх правову позицію можливо спрогнозувати з огляду на постанови Верховного Суду від 28.10.2022 у справі № 904/3910/21 (реєстраційний номер у ЄДРСР: 107049505), від 14.09.2022 у справі № 420/143/22 (реєстраційний номер у ЄДРСР: 106243160), від 14.09.2022 у справі № 160/26479/21 (реєстраційний номер у ЄДРСР: 106243163), у яких здійснено оцінку запровадження в Україні воєнного стану та існування форс-мажорної обставини з посиланням на вищевказаний лист ТПП України у розрізі поважності причин пропуску процесуальних строків.

Суд вказав, що саме по собі введення воєнного стану, без доведення учасником справи причинно-наслідкового зв’язку між його введенням та пропуском процесуального строку, не свідчить про поважність причин такого пропуску, а отже, не є підставою для його поновлення.

Таким чином, цілком справедливим є мотив, який часто використовується судами першої та апеляційної інстанцій – введення воєнного стану на території України не означає, що учасник правовідносин не може здійснювати господарську діяльність та набувати кошти у випадку, якщо ним не доведено протилежного. Більше того, держава на сьогодні заохочує розвиток підприємницької діяльності з метою позитивного впливу на економіку країни (зменшення податків, митних платежів тощо). У випадку якщо учасник справи не надав доказів того, що суб’єкт господарювання зупинив роботу у зв’язку з воєнним станом, що всі працівники (чи їх частина), керівник підприємства, інші посадові особи мобілізовані та перебувають у складі Збройних Сил України, тимчасово не виконують професійних обов’язків у зв’язку з воєнними діями, все або частина складу рухомого майна підприємства задіяні під час тих чи інших заходів, що б перешкоджало суб’єкту господарювання здійснювати підприємницьку діяльність під час введеного воєнного стану, твердження про порушення зобов’язання через вплив форс-мажорної обставини є необґрунтованим.

Не варто забувати, що у судовій практиці трапляються поодинокі випадки, коли суди звільняють суб’єктів господарювання від відповідальності за невиконання договірних зобов’язань та, оцінивши конкретні обставини справи, мотивують свої рішення тим, що лист ТПП є належним підтвердженням форс-мажорної обставини, а питання стосовно існування на території України надзвичайних обставин, а саме введення воєнного стану, що неодмінно впливає на спроможність своєчасного ведення розрахунків та обмежує безперешкодне провадження господарської діяльності, є загальновідомим та нормативно врегульованим, у результаті чого здійснення повідомлення іншої сторони не є визначальним фактором у питанні звільнення від відповідальності (приклад: постанова Північно-західного апеляційного господарського суду від 27.09.2022 у справі № 924/278/22).

Проводячи аналіз таких аргументів, окрім вітчизняної судової практики доцільно врахувати і наступне.

Відповідно до ч. 4 ст. 79 Конвенції ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товарів від 11.04.1980 сторона, яка не виконує свого зобов’язання, повинна повідомити іншу сторону про перешкоду і про її вплив на її здатність здійснити виконання. Якщо інша сторона не отримала це повідомлення протягом розумного строку після того, як про цю перешкоду стало чи повинно було стати відомо стороні, яка не виконує свого зобов’язання, ця остання сторона несе відповідальність за збитки, які є результатом того, що таке повідомлення не було отримане.

Аналогічний підхід міститься в узагальнених нормах європейського звичаєвого права. У Принципах міжнародних комерційних договорів (Принципи УНІДРУА в редакції 2016 року) у ч. 3 ст. 7.1.7 «Непереборна сила (форс-мажор)» вказано, що сторона, яка не виконала зобов’язання, має повідомити іншу сторону про виникнення перешкоди та її вплив на здатність виконувати зобов’язання. Якщо повідомлення не отримане іншою стороною протягом розумного строку після того, як сторона, яка не виконала, дізналася або могла дізнатися про перешкоду, вона несе відповідальність за збитки, які стали результатом неотримання повідомлення. У Принципах Європейського договірного права у ст. 8.108(3), присвяченій питанням форс-мажору, вказано, що невиконуюча зобов’язання сторона має впевнитися у тому, що повідомлення про перешкоду та її вплив на виконання отримане іншою стороною впродовж розумного строку після того, як невиконуюча сторона дізналася або повинна була дізнатися про ці перешкоди. Інша сторона має право на компенсацію збитків, завданих внаслідок неотримання такого повідомлення.

Враховуючи викладене, можливо дійти висновку, що лист ТПП України від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1 та загальновідомість факту введення на території України воєнного стану жодним чином не спростили процедуру засвідчення форс-мажору для суб’єктів господарювання, а сформований підхід судів до оцінки форс-мажорних обставин та їх впливу на виконання зобов’язань навряд чи буде змінено.

Втім, варто пам’ятати, що невиконання зобов’язань через вплив форс-мажорних обставин звільняє виключно від відповідальності за порушення зобов’язань та жодним чином не звільняє від виконання самого зобов’язання. Та більше, не звільняє від необхідності, за вимогою кредитора, сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, оскільки таке зобов’язання є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов’язання і поділяє його долю (правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений в постанові від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19).

Тож у разі, якщо договірні зобов’язання не були виконані стороною договору через вплив військової агресії, але юридично значимих дій для підтвердження форс-мажору вчинено не було, варто розглянути альтернативні стратегії захисту прав та інтересів, наприклад:

• зменшення розміру штрафних санкцій в порядку ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України (в цьому випадку корисними будуть правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 23.02.2022 у справі № 927/436/21, реєстраційний номер рішення у ЄДРСР: 104442997);

• внесення змін або розірвання договору у зв’язку з істотною зміною обставин в порядку ст. 652 ЦК України (у цьому випадку варто звернути увагу на правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 31.08.2022 у справі № 910/15264/21, реєстраційний номер рішення у ЄДРСР: 106078967).

Автор статті: - Максим Боярчуков, керуючий партнери юридичної компанії "Максим Боярчуков та Партнери"