Електронні докази та застосування останніх на практиці

З причини розвитку сучасного суспільства, широким розповсюдженням інформаційно-телекомунікаційних технологій та переорієнтацією правосуддя на захист прав кожного, електронні докази стають новим актуальним інструментом реалізації права фізичних і юридичних осіб на охорону та захист.

Закон "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" N 2147-VIII викладені в новій редакції процесуальні кодекси, що набули чинності з 15.12.2017 р. і ними запроваджуються положення щодо визначення, порядку надання та дослідження електронних доказів. Норми фактично дублюються в цивільному, господарському та адміністративному процесах.

Читайте статтю: Чи можна направляти електронні документи до суду?

Трошки історії та практики. Саме поняття "електронні докази" з’явилося у 70-х роках ХХ століття від початку появи так званих машинних документів. У світовій практиці існує термін "data message" - за статтею 2 Типового закону про електронну торгівлю від 1997 року, рекомендованого Генеральною Асамблеєю ООН, визначається як інформація, що підготовлена, відправлена, отримана або збережена за допомогою електронних, оптичних або аналогічних засобів, включаючи електронний обмін даними, електронну пошту, телеграф або факс.

Наприклад, у Німеччині сила електронних доказів підкріплюється електронним цифровим підписом. В свою чергу, у Франції ж електронні документи мають таку ж саму юридичну силу, як і паперові, вони підписуються й не потребують зв’язку з конкретним технологічним засобом. Електронні документи визнавалися доказами і в багатьох рішеннях Європейського суду з прав людини.

У нашій країні юридичну значущість електронного документа закріпили у Цивільному кодексі та законах "Про електронні документи та електронний документообіг" N 851-IV та "Про електронний цифровий підпис" N 852-IV.

За частиною 1 статті 5 Закону N 851-IV, електронним вважається документ, в якому інформація зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов’язкові реквізити документа. На практиці як такий вид доказів можуть використовуватись аудіо-, відеозаписи, документи бухгалтерської та податкової звітності, що створені, передані, отримані в електронній формі, роздруківки інтернет-сторінок, СМС-листування, листування електронною поштою, публікації в соціальних мережах тощо.

За нововведеннями, запроваджених Законом N 2147-VІІІ - електронні докази мають таку саму силу, що й письмові та речові докази, висновки експертів та показання свідків.

Електронні докази повинні подаватися в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним цифровим підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону N 852-IV. Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного документа. Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених у порядку, встановленому законом. При цьому така копія не вважається письмовим доказом. Крім того, необхідно сказати про наявність в учасника справи оригіналу електронного доказу. Якщо подано копію (електронну копію), то суд може витребувати в певної особи оригінал. Якщо останній не буде поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність копії оригіналу, такий доказ не береться до уваги.

Читайте статтю: Електронний документ: чи має він на сьогодні доказову основу?

Таким чином, оригінали або копії електронних доказів зберігатимуться в матеріалах справи. За клопотанням особи, яка надала суду оригінал електронного доказу на матеріальному носії, суд повертає особі цей матеріальний носій після дослідження електронного доказу, якщо це можливо без шкоди для розгляду справи, або після набрання рішенням законної сили. У матеріалах справи залишається засвідчена суддею копія електронного доказу або витяг з нього.

Так, ознаками електронних доказів є:

- існування в нематеріальному вигляді;

- необхідність використання певних технічних засобів для відтворення;

- можливість перенесення чи копіювання на різні пристрої без втрати характеристик;

- оригінал електронного доказу може існувати в багатьох місцях одночасно.

Одночасно із зазначеним, откритими та поза увагою залишилася низка питань. Як надійно та правильно зберегти й надати суду електронний доказ? Адже його можна легко знищити. Також, законодавець не уточнив, як відрізнити справжній електронний доказ від підробки. Із сучасним рівнем розвитку інформаційних технологій нескладно "створити" потрібний доказ за допомогою спеціальних програм. Не визначені й критерії того, який електронний доказ є оригіналом, а який - копією. Адже оригінали таких доказів, як і копії, найчастіше будуть розміщені на сторонніх пристроях, таких як карти пам’яті, диски, дискети тощо.

Також, неуточненим є питання - як суд досліджуватиме й оцінюватиме електронні докази. Адже він не наділений спеціальними повноваженнями. Також невідомо, як залучатимуться спеціалісти та експерти. Після внесення змін до процесуальних кодексів потребують удосконалення інструкції з діловодства в судах (господарських, адміністративних). Адже відповідно до цих інструкцій документи, отримані електронною поштою без електронного цифрового підпису або каналами факсимільного зв’язку, не належать до офіційних.

Що ж стосується ідентифікації у соціальних мережах, то до запровадження інституту електронних доказів судова практика визнання електронних документів як доказів у цивільних та господарських справах не була поширеною. Адже законодавчо вони не були закріплені. На практиці Судом була висловлена думка, що, наприклад, у Фейсбуку може зареєструватися будь-яка особа та під будь-яким іменем. А отже, можна створити та підтримувати сторінку від імені відповідача, зокрема шляхом розміщення інформації та фотознімків. Встановлення ж такої особи під час розгляду справи є неможливим. Проблема ідентифікації особи, яка є автором і поширювачем того чи іншого електронного документа, що може бути визнаний електронним доказом, залишається неврегульованою. Особливо якщо йдеться про публікації в соцмережах.

На підставі всього вищепереліченого можна зробити висновки, що багато питань, пов’язаних із застосуванням електронних доказів в Україні, залишилися невирішеними.

Джерело: ІАС Консультант

Читайте статтю: Публікація в соцмережі як доказ в суді (станом на липень 2017)