ЕКСПЕРТИЗА ДТП – СЛІДКУЙТЕ ЗА РУКАМИ

Експертизи, що призначаються для з'ясування обставин ДТП, представляють для багатьох адвокатів таємницю за сімома печатками. Будучи в більшості своїй гуманітаріями, вони задовольняються думками і висновками, які їм пропонують експерти-автотехніки, і часом навіть не вникають в суть дослідницькій частині висновку. Точнісінько так чинять і багато суддів - вони теж юристи, а тому, в більшості своїй, дуже далекі від точних наук.

Проте, практика показує, що об'єктивне розслідування справ по ДТП, і вже тим більше професійне представництво інтересів приймаючих участь у ньому сторін, неможливо без знання основ тих методик, що використовують експерти. І навпаки: більш-менш серйозне володіння азами автотехнічних досліджень дає юристам найширші можливості для професійної самореалізації в «детепешній» області.

Автору цих строк довелося брати участь в «автомобільних» справах і в ролі слідчого, і в ролі адвоката, і в ролі керівника експертної організації. Накопичений досвід дозволяє досить відповідально і аргументовано стверджувати: до більшості кримінальних справ по ДТП (і проведених у них експертиз) може бути застосовано вислів одного з адвокатів, якого мені пощастило зустріти на своєму життєвому шляху, «Какая свадьба без баяна – какое дело без изъяна».

Читайте статтю: Можливі варіанти саморегулювання судової експертизи, їх плюси та мінуси

Дорожньо-транспортна пригода - вельми складний, обумовлений багатьма фізичними законами, процес. Скажу більше: в ряді випадків - навіть до кінця не зрозумілий з наукової точки зору. У моїй практиці зустрічалися справи, коли певні моменти тільки зміцнювали віру в Бога і в діючі за його попущення надприродні сили.

Тут я знову повинен повернутися до питання про відмінності між двома експертними школами – європейської та радянською.

Так вже вийшло, що розвиток експертизи ДТП, в свій час, пішов по двох різних шляхах:

- перший - шлях активного дослідження,

- другий - шлях пасивної обробки даних.

Перший шлях привів до експертного аналізу ДТП, що практикується в Європі та США, другий - до нашої пострадянської автотехнічної експертизи.

Головною відмінністю експертного аналізу ДТП від «автотехніки», є наділення експерта широким колом повноважень, пов'язаних з отриманням, вивченням і аналізом доказів у справі. У той час, як «автотехнічна» практика передбачає пряму заборону для експерта в отриманні вихідних даних.

Другою принциповою відмінністю «аналізу» від «автотехніки» є широка методологічна свобода західних експертів.

В результаті два шляхи привели до абсолютно різних еволюційних наслідків: експертний аналіз ДТП досяг у своєму розвитку можливостей реконструювати механізм дорожньої аварії, а автотехнічна експертиза зайшла в науковий і методологічний глухий кут. Найбільш ярко та красномовно це показала справа «Зайцової – Дронова», де експерти одного із державних науково-дослідних інститутів судових експертиз не спромоглися визначити ані швидкість руху транспортних засобів перед зіткненням, ані дати чіткий та науково обґрунтований аналіз механізму ДТП.

Одним із проявів цього глухого кута є поділ експертизи ДТП на кілька видів експертних досліджень, що на практиці призвело до порочної практики проведення у справі окремих експертних досліджень, які, до того ж, за вітчизняною традицією, що укорінилася, роблять різні люди. Вийшло як у відомому вислові про сім няньок: істина, яку за змістом свого призначення повинна встановити експертиза, виявилася «без ока». Поділивши експертизу ДТП на частини, українська правозастосовна практика отримала ситуацію, коли кожен експерт працює над своєю частиною «експертного піджака», і тому претензії пред'явити нема кому. Дійшло до того, що навіть за однією постановою слідства чи суду державні експертні установи примудряються провести кілька експертиз.

У деяких випадках це пов'язано з тим, що фахівці, які залучаються до виконання експертизи, мають одну-дві вузькі спеціалізації, що не дозволяють їм охопити весь комплекс поставлених питань. Серед інших – також питання оплати (та й статистики теж): замість однієї комплексної автотехнічної, транспортно-трасологічної можна провести три: окремо - по слідах на місці ДТП і розташуванню транспортних засобів, окремо – по їх технічному стану, і окремо – по обставинам самої пригоди. Поставивши при цьому відразу три галочки і списавши, таким чином, потрібну суму грошей, що виділяються з бюджету.

Як би там не було, для адвокатів подібні до ноу-хау державних експертних установ – зайвий привід для забиття цвяху стороні обвинувачення, з ініціативи якої проводилися ці експертизи.

Ще одним показником глухого кута, в якому опинилася вітчизняна автотехнічна експертиза, є зайва зарегульованість порядку допуску фахівців на ринок судових експертиз. Так вийшло, що за всі роки незалежності в Україні, стараннями чиновників-регуляторів, створено безпрецедентну за своєю абсурдністю систему атестації судових експертів. Так до закону про судову експертизу було внесено норму про те, що експерт повинен мати відповідну вищу освіту. Під словом «відповідне» навіть ініціатори цих нововведень, відповідаючи на численні запити, так і не знайшли відповідної освіти для транспортної трасології, а також багатьох інших експертних спеціальностей. Тому, поцікавившись наявністю запису про експерта у Державному реєстрі судових експертів, актуальністю його свідоцтва, освітою, адвокати можуть знайти чимало формальностей (а іноді й кричучих фактів), які порушують чинне (нехай і доведене до повного маразму) законодавство, а також докопатися до того, що експерт, який розмірковує над динамікою руху автомобіля, їх розкид або відкидання при зіткненні, за освітою «юрист».

Як уже говорилося, обраний вітчизняною автотехнічною експертизою шлях розвитку, в результаті привів експерт-автотехніка до статусу калькулятора, що оперує вихідними даними, які йому вказав слідчий чи суддя. Тому для того, щоб бути впевненим в об'єктивності його дослідження, необхідно особливу увагу приділяти аналізу вихідних даних, які експерт використовує для своїх розрахунків. Досить часто, ці дані беруться просто зі стелі, причому це можуть робити як слідчий, який призначив експертизу, так і сам експерт. У першу чергу, до таких стельових даних відносяться момент виникнення небезпеки, час реакції, значення уповільнення і т.п.

Не відрізняються достовірністю та очевидністю також і дані, отримані від осіб, які брали участь у ДТП, або свідків. Сам процес ДТП настільки швидкоплинний та емоційно забарвлений, що сказати точно «де сталося зіткнення», «з якою швидкістю рухався транспортний засіб», «на якій відстані перед автомобілем вибіг пішохід» тощо, із стовідсотковою впевненістю не може ніхто. Я ніколи не забуду, як під час одного із занять, начальниця слідчого відділу викликала не сцену трьох слідчих, які тривалий час працювали в одному кабінеті. Виставивши із зали двох, вона запропонувала третьому словесно описати одного з колег, що були видалені. Після цього до зали був запрошений ще один слідчий, а третій – кого описували – залишився стояти в коридорі.

Так ось опис, зроблений другим колегою, кардинально відрізнявся від того, що говорив перший. Тепер все це спроектуйте на ситуацію, в якій трапляються ДТП: дефіцит часу, швидкоплинність подій, стрес – все це працює не на користь запам'ятовування та чіткого фіксування параметрів, від яких надалі залежить сидіти людині у в'язниці чи ні. Проте слідчі без зазріння совісті вказують отримані від учасників ДТП значення, які здебільшого супроводжуються коментарями «точно не пам'ятаю, але десь було приблизно так». Іноді і самі слідчі отримують такі свідчення за допомогою умовлянь типу «ну скажіть хоча б приблизно». Ось тільки позначки «приблизно» або «необхідно перевіряти ще раз» у постановах про призначення судових експертиз відсутні.

Часто отримані подібним чином дані дають привід для широко використовуваної експертами хитрості. Досить часто свідчення того чи іншого учасника ДТП експерт визнає технічно неспроможними: «не правильно вказав місце зіткнення», «із зазначеного під час слідчого експерименту місця до місця наїзду не 30, а 32 метри» тощо. Таким чином, експерт апріорі робить розрахунки лише за свідченнями іншого учасника, який часто ніякої критичної оцінки не піддаються. Повертаючись до вже сказаного про те, наскільки «достовірними» та «об'єктивними» можуть бути суб'єктивні оцінки осіб, які брали участь у ДТП, стає очевидним - «вивести з гри» можна будь-кого.

Вельми «середньостельовими» та такими, що вимагають критичного аналізу, є багато табличних значень, які використовуються експертами при розрахунках. Більшість із них були отримані експериментальним шляхом (у деяких випадках, на моє тверде переконання, з використанням «довідника Стеля»).

Чого тільки варті одні диференційовані значення часу реакції, складені ще 1988 року фахівцями Всесоюзного центру судових експертиз. Якось у справах у Москві, мені випала нагода поспілкуватися з транспортним психологом, який працював в одному з відділів Науково-дослідного інституту автомобільного транспорту (НДІАТ). На жаль, з того часу пройшло багато часу і я не пам'ятаю її прізвище, але чудово пам'ятаю результати запропонованого нею тесту. Експеримент був досить простим: мене посадили за комп'ютер і запропонували натискати на клавішу Enter при загорянні червоної лампочки.

Час, протягом якого я реагував на лампочку, склав 0,3 секунди. Потім психолог ускладнила завдання – я повинен був натискати на «Enter» тільки при одночасному загорянні червоної лампочки та появи чисел. Час реакції збільшився до 0,8. Після цього завдання було ще більше ускладнене - натискати на «Enter» потрібно було не просто при загорянні якого-небудь числа, а лише парного. Час реакції збільшився до 1,5. Якби експеримент продовжувався далі і завдання, поставлені переді мною, ускладнювалися, час реакції продовжував би зростати. У той же час, у таблицях значеннях Всесоюзного центру час реакції в 1,5 секунди є максимальним значенням.

Так само справи і з табличними значеннями сповільнення, яке ВЦСЕ, отримувало експериментальним шляхом у минулому столітті на Запорожцях, Москвичах і Жигулях. Більшість сучасних автомобілів обладнано системами ABS та зовсім іншими типами гальмівних систем. Водночас, українські експерти, розраховуючи зупинний шлях, і надалі керуються значеннями уповільнення, зазначеними у таблицях ВНДІСЕ.

Окремому критичному аналізу підлягають вихідні дані, одержані слідчим під час слідчого експерименту. Знайомлячись із цими даними, насамперед необхідно з'ясувати, чи відповідали умови його проведення (пора року, погодні умови, дорожня обстановка) тим, що були при ДТП. У моїй практиці був випадок, коли слідчий визначав видимість тракторного причепа в суху літню місячну ніч – при тому, що ДТП сталася дощового листопадового вечора. Особливу увагу слід звертати на технічні характеристики транспортних засобів, що використовуються в експерименті. Досить часто слідчі не турбують себе пошуком аналогічних за своїми характеристиками транспортних засобів, а беруть перше, що трапилося під руку. Необхідно пам'ятати також, що навіть на однакових по кузовах автомобілях можуть стояти різні за потужністю та динамікою двигуни, а також прилади освітлення.

Чимало зачіпок для адвокатів може дати також аналіз правильності та допустимості методик, що використовуються експертами. Як і з атестацією, судово-експертні регулятори, з їм лише відомої причини, запропонували всі методики, що використовуються в експертних дослідженнях, атестувати. І записали це у Законі «Про судову експертизу». Тому, хорошим приводом поставити під сумнів експертизу, представлену протилежною стороною, може бути відсутність використаних експертом методик у мінюстівському реєстрі. Знайти цей реєстр можна на офіційному сайті Мін'юсту.

Також пам'ятайте, що у реєстрі багато застарілих та далеко не бездоганних, з погляду науки, методик. У той же час, більшість сучасних і широко використовуються в Європі та Америці методик у реєстрі відсутні. Ну і звичайно не забувайте слова давньогрецького філософа Сократа «Я знаю те, що нічого не знаю», що красномовно описують нескінченність пізнання і незбагненність істини.

У своїй статті я торкнувся лише деяких, очевидних, огріхів і ляпів вітчизняної експертної практики. Докладний аналіз усіх проблем сучасної «автотехніки» вимагає набагато більше часу та сил. Проте, навіть цей, вельми поверховий аналіз дає для адвокатів промовисту картину тих можливостей, які розкриваються перед ними, якщо вони перестануть обмежуватися прочитуванням висновків експертних висновків, а нарешті стануть хоч трохи заглиблюватися в питання, від яких у гуманітаріїв закипають мізки.

Автор статті: Голубенко Олег Миколайович