Допустимість невідкритих в порядку ст. 290 КПК України матеріалів судово-медичної екпертизи

Дотримання порядку відкриття матеріалів кримінального провадження стороні захисту в порядку ст. 290 КПК України є одним з ключових питань побудови стратегії захисту при розгляді кримінального провадження в суді.

На цей час є декілька взаємовиключних рішень Касаційного кримінального суду з питань допустимості доказів з огляду на дотримання положень ст. 290 КПК України.

Пропоную проаналізувати два таких рішення у справах, пов’язаних із спричиненням тілесних ушкоджень потерпілим.

27 січня 2020 року Об'єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду у справі N 754/14281/17 зробила висновок щодо допустимості доказів – медичної документації, наданої експерту, які не були відкриті стороні захисту в порядку ст. 290 КПК України.

Мотивуючи вимоги касаційної скарги, сторона захисту наголошує на істотному порушенні ст. 290 КПК через невідкриття стороні захисту медичних документів, на яких ґрунтується висновок судово-медичного експерта.

З матеріалів провадження вбачається, що потерпіла, якій спричинені тілесні ушкодження обвинуваченим внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, за власної ініціативі надала слідчому медичну документацію, яку слідчий спрямував експерту для проведення судово-медичної експертизи.

Під час ознайомлення з матеріалами кримінального провадження, стороною обвинувачення не була надана обвинуваченому та його захиснику для ознайомлення медична документація, яка досліджувалась експертом.

Відтак, сторона захисту вважає, що факт невідкриття вказаних документів є підставою визнання висновку експерта недопустимим доказом.

Об’єднана палата у справі, що розглядається, прийшла до висновку, що касаційна скарга сторони захисту в частині визнання доказів – висновку судово-медичного експерта недопустимими не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відхиляючи аргументи сторони захисту про істотне порушення приписів Кримінального процесуального кодексу України, сумнівність походження медичної документації та сформованого на її основі експертного висновку, суд послався на те, що таку документацію слідчому надала потерпіла і цей факт вона підтвердила в судовому засіданні, згадані документи були предметом судово-медичного дослідження, проведеного на підставі відповідної постанови слідчого, в якій також відображено відомості про передачу експерту тієї ж документації.

Крім того, апеляційний суд зазначив, що зміст первинної довідки від 5 вересня 2017 року N 6222 не спростовує правильності висновків експерта, адже вони ґрунтуються на всебічній оцінці всіх даних про шкоду, завдану здоров'ю потерпілої, серед яких є результати лабораторних досліджень. З огляду на викладене суд визнав допустимим доказом судово-медичну експертизу, якою було встановлено ступінь тяжкості спричинених потерпілій тілесних ушкоджень та механізм їх утворення.

Однією із засад кримінального провадження, закріпленої у п. 15 ч. 1 ст. 7 КПК, є змагальність сторін та свобода в поданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до положень частин 1-3 ст. 22 КПК кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання сторонами їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, встановленими цим Кодексом, і вони мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав. Натомість суд, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків.

На підставі статей 3, 56 КПК потерпіла є стороною кримінального провадження і має право подавати докази не тільки суду, але й і слідчому. Крім того, за правилами ч. 2 ст. 84 вказаного Кодексу показання потерпілої є процесуальним джерелом доказу.

Отже, виходячи із законодавчих норм, потерпіла наділена правом безпосередньо надавати слідчому медичні документи на підтвердження фактів, які стосуються завданої злочином шкоди її здоров'ю, а слідчий зобов'язаний прийняти ці документи для виконання завдань кримінального провадження та з'ясування всіх обставин, що згідно зі ст. 91 КПК належать до предмета доказування, у тому числі шляхом призначення судово-медичної експертизи за медичною карткою, отриманою від указаної сторони. У такому випадку разом із відповідною постановою слідчий скеровує до експертної установи медичну документацію, яка є об'єктом експертного дослідження. За інших обставин, тобто якщо потерпіла не згодна надати наявні в її розпорядженні необхідні документи, для отримання дозволу на тимчасовий доступ до них слідчий, застосовуючи заходи забезпечення кримінального провадження, звертається до суду за правилами глави 15 розділу II КПК.

Якщо стороною обвинувачення використано висновок експерта на підтвердження винуватості особи, саме цей висновок з детальним аналізом медичної документації має бути відкритий стороні захисту при виконанні вимог ст. 290 КПК. Водночас захист не позбавлений процесуальної можливості за необхідності клопотати про надання доступу до матеріалів, які досліджував експерт. За відсутності такого клопотання, з урахуванням ст. 22 вказаного Кодексу слід розуміти, що сторона захисту, самостійно обстоюючи свою правову позицію, не вважала за доцільне скористатися на згаданій стадії провадження правом на відкриття їй також і медичної документації.

Таким чином, у наведеній ситуації, зважаючи на статті 22, 290, 412 КПК у їх взаємозв'язку, істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону було би невідкриття слідчими органами стороні захисту саме висновку експерта, що могло потягнути за собою визнання його недопустимим доказом на підставі ст. 87 зазначеного Кодексу. Разом із цим, безспірно встановлена свідома добровільна мовчазна відмова сторони захисту від реалізації права заявляти клопотання про надання на стадії виконання ст. 290 КПК доступу до документів, які досліджував експерт, автоматично не ставить під сумнів допустимість висновку цього експерта. Більш того, таке право може бути реалізовано під час судового чи апеляційного розгляду кримінального провадження, що не суперечить меті ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Як установлено в цій справі, при ознайомленні в порядку ст. 290 КПК з матеріалами досудового розслідування, в тому числі з даними проведеної експертизи N 1359/Е, сторона захисту не порушувала питання про надання їй доступу до медичної документації, за результатами дослідження якої експертом було сформовано висновки. При цьому в ході судового розгляду захисник, посилаючись на те, що не оспорює згаданих висновків, відмовився від свого клопотання про призначення додаткової судово-медичної експертизи та заперечив необхідність допиту експерта. Про ненадання на ознайомлення медичних документів захисник заявив лише під час судових дебатів. Тому було відновлено судове слідство, допитано потерпілу, яка підтвердила факт добровільної передачі слідчому медичних документів, а прокурором також надано їх стороні захисту для ознайомлення. З'ясувавши, що документи слідчий отримав і передав експерту у спосіб, передбачений законом, місцевий суд, з яким погодився апеляційний, відхилив доводи сторони захисту про істотне порушення вимог вказаного Кодексу через незастосування заходів забезпечення кримінального провадження.

З огляду на викладене аргументи засудженого та захисника в касаційній скарзі про недопустимість як доказу висновку експерта від 27 вересня 2017 року N 1395/Е (щодо виявлених тілесних ушкоджень у потерпілої) через невідкриття на стадії виконання ст. 290 КПК медичних документів, на яких ґрунтується експертне дослідження, є неприйнятними.

Протилежна думка при схожих обставинах справи викладена у постанові Третьої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 12 серпня 2019 року (справа N 555/456/18, провадження N 51 -2676км19) http://reyestr.court.gov.ua/Review/83617115.

Так, у кримінальному провадженні за обвинуваченням особи у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 119 КК України, судово-медичним експертом проведено експертизу щодо встановлення причини смерті потерпілого на підставі медичних карток стаціонарного хворого. Однак, ухвала про надання доступу до цих документів не міститься в матеріалах кримінального провадження.

Судом встановлено що судово-медична експертиза у кримінальному провадженні проведена з порушенням вимог кримінального процесуального законодавства.

Відповідно до частини 4 статті 69 КПК, експерт не має права за власною ініціативою збирати матеріали для проведення експертизи.

Відповідно до Порядку взаємодії між органами та підрозділами Національної поліції, закладами охорони здоров`я та органами прокуратури України при встановленні факту смерті людини, затвердженому спільним Наказом Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства охорони здоров`я та Генеральної прокуратури України від 29 липня 2017 року № 807/1193/279 (далі - Порядок), працівники бюро судово-медичної експертизи:

- проводять розтин трупа впродовж доби з моменту його надходження до бюро судово-медичної експертизи;

- надають протягом трьох діб слідчому або прокурору, який направив труп для проведення експертизи, копію лікарського свідоцтва про смерть;

- проводять за призначенням слідчого, прокурора судово-медичну експертизу трупа з усіма необхідними лабораторними дослідженнями та у строк не більше одного місяця складають висновок експерта;

- надсилають висновок експерта слідчому або прокурору, який направив труп для проведення експертизи, протягом трьох діб після його складання;

- письмово інформують слідчого або прокурора, який направив труп на розтин, про перевищення строків проведення судово-медичної експертизи та надання висновку експерта;

- видають труп з письмового дозволу прокурора, який надається прокурором негайно після проведення судово-медичного розтину трупа та відібрання необхідних зразків з метою здійснення лабораторних досліджень (пункт 2 розділу ІІІ Порядку).

Таким чином Порядок розмежовує патологоанатомічний розтин, проведення якого не регламентоване КПК, і судово-медичну експертизу, яка є процесуальною дією.

Об’єктами експертного дослідження можуть бути живі особи, трупи, тварини, речові докази, документи, матеріали кримінального провадження.

У будь-якому разі речові докази та документи, які надаються експертові, повинні бути отриманні у спосіб, передбачений статтею 93 КПК, належним чином залученні до кримінального провадження в порядку, передбаченому КПК (залежно від способу збирання) і набути відповідного процесуального статусу. З ними повинні мати можливість ознайомитися сторони, потерпілий, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, як під час досудового розслідування в порядку статті 221 КПК, так і після його закінчення в порядку статті 290 КПК.

Судом перевірені та підтверджені доводи захисника щодо відсутності в матеріалах кримінального провадження медичної документації потерпілого, на яку посилається судово-медичний експерт, що, з огляду на положення частини 12 статті 290 КПК, виключає допустимість залучення як доказів як самої медичної документації, так і висновку експерта, формування якого здійснювалося на основі цієї документації.

Враховуючи наведене вище, Суд дійшов висновку про те, що касаційна скарга захисника засудженого є обґрунтованою і підлягає задоволенню, а вирок районного суду і ухвала апеляційного суду скасуванню з призначенням нового розгляду у суді першої інстанції.

Підсумовуючи викладене, зазначу, що адвокату необхідно звертати увагу на дотримання стороною обвинувачення порядку отримання доказів у кримінальному провадженні, їх долучення до матеріалів справи, відкриття таких доказів стороні захисту в порядку ст. 290 КПК України.

Виважена позиція сторони захисту на стадії досудового розслідування щодо реалізації права заявляти клопотання про надання доступу до документів, які є доказами у кримінальному провадженні, з урахуванням обраної тактики захисту, є запорукою успішного доведення в суді процесуальних порушень з боку слідчого та прокурора.

Автор статті: Адвокат Андрій Мазалов