15.04.2019    Просмотров:  3262
Присоединяйтесь к нам в социальных сетях: telegram youtube

Для відшкодування витрат на правничу допомогу адвоката договір має містити формулу їх розрахунку й остаточну суму

Верховний Суд у справі № 922/1163/18, слідуючи міцній традиції вітчизняної системи правосуддя, не задовольнив уповні заяву про відшкодування витрат на правничу допомогу. Цього разу задовольнив частково – наполовину, прийнявши 06.03.2019 додаткову постанову, яка й стане предметом розгляду в цій публікації.

Припущення автора короткої нотатки  про це рішення: «судді начебто спеціально вигадують все нові та нові причини, щоб відмовляти у вимозі про стягнення гонорару з  протилежної сторони, або хоча б зменшувати суму такого стягнення», – могло б цілком стати епіграфом до самого рішення й багатьох подібних.

І справді, підсумком традиційно старанного відшукування судами формальних підстав не відшкодовувати витрат на правову/правничу допомогу стало зведення навколо процедури її обґрунтування та доказування такої кількості перешкод, що й досвідчені адвокати часом не в стані скласти такий договір, аби він видався служителям Феміди переконливим[1], а сума – обґрунтованою.

Розмір завищено, обсяг перебільшено

Отже, за матеріалами господарської справи, позивач вимагав стягнути з відповідача майже 2 000 000 гривень. Остаточне рішення у цьому спорі прийняте Верховним Судом, який постановою  від 27.02.2019  повністю відмовив у задоволенні позовних вимог.

Відповідач разом із відзивом на касаційну скаргу подав заяву про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу адвоката у суді касаційної інстанції та попередній (орієнтовний) розрахунок суми витрат у розмірі 28 000 грн: 14 годин, відпрацьованих під час складання відзиву, та участь у судовому засіданні.

На виконання вимог п. 2 ч. 8 ст. 129 ГПК України відповідач подав:

-        договір про надання професійної правничої допомоги,

-        акт приймання - передачі виконаних робіт/наданих послуг, 

-        копії платіжного доручення про оплату наданих послуг та виписки з рахунку адвоката про надходження суми 28 000 грн.

Позивач заперечував проти відшкодування вказаних витрат, аргументуючи тим, що:

-        розмір витрат відповідача не підтверджено згідно з умовами договору про надання професійної правничої/правової допомоги, а лише розрахунковими документами,

-        обсяг наданої правничої допомоги перебільшено,

-        ставку погодинної оплати роботи поза судовим засіданням завищено.

Мінімальна ставка гонорару чи рекомендована?

Щодо останнього аргументу, позивач послався на рішення Ради адвокатів Харківської області від 21.03.2018 №17, яким встановлено рекомендовану (мінімальну) ставку адвокатського гонорару за годину роботи на рівні 50% прожиткового мінімуму на день оплати (станом на 21.02.2019 – 960,50 грн), яку щедрий відповідач начебто перевищив удвічі, нарахувавши адвокату за годину аж 1800 грн.

Цього аргументу Суд не прийняв, пославшись на рекомендаційний характер рішення адвокатського самоврядного органу. Та й не дивно, бо ставка може бути або «рекомендованою», тобто бажаною до застосування в договірних відносинах між адвокатами і клієнтами, або «мінімальною», тобто нижче якої застосовувати не можна. Хоча в рекомендаціях із застосування гонорарної ставки Рада адвокатів Харківської області пропонує адвокатам за саму тільки участь у касаційному розгляді господарської справи брати 18 000 грн, а за складання касаційної скарги – 5 000 грн. Але позивач саме на ці суми не посилався (в самому Рішенні №17 вони названі узагальненими та такими, що мають інформаційний характер), а Суд узагалі згаданий документ не взяв до уваги.

До чого тут рішення ЄСПЛ?

У підсумку розгляду Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду дійшов висновку, що заяву відповідача слід задовольнити частково та стягнути з позивача 14 000 грн (половину) витрат на професійну правничу допомогу в суді касаційної інстанції.

В основу обґрунтування цього рішення ліг висновок Суду, що «відсутність в договорі про надання правової допомоги розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару (як погодинної оплати або фіксованого розміру) не дає як суду, так і іншій стороні спору, можливості пересвідчитись у дійсній домовленості сторін щодо розміру адвокатського гонорару».

А мотивуючи зменшення суми відшкодування удвічі, згадав, як це зараз популярно, висновок Європейського суду з прав людини, в цьому разі – у справі «Лавентс проти Латвії» про те, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

У згаданому рішенні ЄСПЛ, яким суму відшкодування юридичних витрат зменшено з 59 200 до 15 000 Євро, зокрема сказано: «У цій справі Суд констатує, що в кожному з поданих рахунків-фактур, виписаних адвокатом Грошем, зазначено загальну вартість багатьох юридичних послуг, без уточнення вартості кожної окремої послуги. Зокрема, Суд висловлює сумнів щодо існування об’єктивної необхідності здійснення деяких витрат, зазначених у цих рахунках-фактурах; зокрема, він не розуміє, який прямий зв’язок може існувати між підготовкою повідомлення у пресі, консультаціями, що стосуються «інших заявників», і листуванням «з іншими зацікавленими сторонами в інших частинах світу» з процедурою, що відбувалась у Страсбургу. Нарешті, Суд нагадує, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір…» (п. 154, повний текст рішення українською – на сайті Євросуду).

Посилання на це рішення виглядає не досить зручним для формування позиції Верховного Суду, оскільки, по-перше, жодних витрат, які б не стосувалися розглядуваної справи, адвокат не включив до розрахунку гонорару, і відповідач не просив відшкодовувати. А по-друге, яким чином  критерій «розумності» застосовано для поділу суми відшкодування навпіл – у постанові не роз’яснено. Те, що відшкодовувати слід лише розумні витрати, зрозуміло і без посилання на рішення Євросуду.

Якщо б, приміром, згадали рішення ЄСПЛ у справі  «Данілов проти України», де Суд зазначив, що «згідно з його практикою, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір – обґрунтованим», то відповідач міг би мати шанс на повне відшкодування. Адже йдеться не про розумні витрати, а про обґрунтовані.

Які ж це – розумні витрати?

Відповідь на це питання Верховний Суд почав шукати в Цивільному кодексі, ст. 632 якого промовляє, що «ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін <…> , а якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору».

Зробивши висновок, що «у самому тексті договору відсутні умови (пункти) щодо порядку та форми розрахунку адвокатського гонорару», суд констатував:  «оскільки відсутня об'єктивна можливість пересвідчитись щодо домовленості між адвокатом … та його клієнтом щодо розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару, враховуючи заперечення іншої сторони, Суд вважає за необхідне зменшити заявлені до відшкодування судові витрати на професійну правничу допомогу».

Здається, і ставка в договорі зазначена – 1800 грн за годину, і що таке година зрозуміло, і попередній розрахунок на суму 28 000 грн відповідач подав, але висновок Суду: «ціна наданих адвокатом послуг не була узгоджена між сторонами шляхом внесення відповідних пунктів в умови договору».

У найвідомішому науково-практичному коментарі ЦК наголошується (щодо згаданої ст. 632): «Положення про те, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін, відображає тенденцію переходу від централізовано регульованих цін на товари (роботи, послуги) до цін «договірних», тобто встановлюваних за згодою сторін у договорі» (Дзера О. В., Кузнєцова Н. С., Луць В. В. Науково-практичний коментар Цивільного кодексу України. – К. : Юрінком Інтер, 2019. URL : activelex.com). Причому домовленість сторін щодо погодинної ставки цілком вичерпує вимоги цієї норми до «згоди сторін у договорі».

Обґрунтовуючи свою позицію, далі Суд зазначає, що «договір про надання правової допомоги за своєю правовою природою є договором про надання послуг, який, у свою чергу, врегульовано Главою 63 Цивільного кодексу України. Зокрема, стаття 903 Цивільного кодексу України передбачає, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором».

Ця вимога ст. 903 була виконана, що радше приводить до висновку, що адвокат і клієнт таки порозумілися щодо ціни договору (якщо взяти до уваги, що акт виконаних робіт є невід’ємною частиною договору), і Судові з позивачем немає для чого «пересвідчуватися щодо домовленості» між сторонами договору.

Згаданий вже Науково-практичний коментар ЦК (Дзера О. В., Кузнєцова Н. С., Луць В. В. Науково-практичний коментар Цивільного кодексу України. – К. : Юрінком Інтер, 2019. URL : activelex.com) підказує, що «передбачається обов’язок замовника оплатити надану йому послугу в розмірі, строки та порядку, передбаченому в договорі. Аналогічно, як і ціна, строки та порядок внесення плати можуть визначатися у договорі. Проте загальними правилами, які застосовуються у певних сферах діяльності з надання послуг, можуть передбачатися загальні для усіх замовників правила щодо строків та порядку оплати».

Загальні правила укладення договорів про надання правової допомоги

Такими «загальними правилами» у сфері юридичних послуг є ставка гонорару в договорі і загальна сума – в акті, або, частіше, – актах. Адже справи зазвичай тривають довго, і передбачити витрати часу адвоката на правову/правничу допомогу наперед – неможливо.

Не змінюють цих загальних правил (чи радше ділових звичаїв) навіть встановлені в Законі України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» (ст. 27),  і в Правилах адвокатської етики (ст. 30) додаткові вимоги різного ступеня неконкретності щодо умов договору між адвокатом і клієнтом та до гонорару. Не змінюють цього й рішення рад адвокатів, якими затверджуються рекомендації щодо ставок гонорарів пропорційно до прожиткового мінімуму. 

Між тим, Суд дійшов висновку, що «визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність».

У разі відсутності у тексті договору таких умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, суди, залежно від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково».

І далі: «З огляду на те, що ціна наданих адвокатом послуг не була узгоджена між сторонами шляхом внесення відповідних пунктів в умови договору, Суд дійшов висновку про часткове задоволення таких витрат у розмірі 14 000,00 грн з урахуванням критерію розумності розміру таких витрат, виходячи з конкретних обставин справи та обсягу наданих стороні, як клієнту, послуг правничої допомоги щодо представництва її інтересів в суді під час розгляду справи».

Імовірно, така спрощена дискреція не потребує вмотивованої деталізації, приміром, скільки саме годин було надмірно донараховано, які саме адвокатські послуги не потребували таких тривалих зусиль, – у контексті «конкретних обставин справи».

Яку формулу обрати для договору?

Отже, беручи до уваги наведений вище висновок Верховного Суду, можна зрозуміти, що укладаючи договір з клієнтом, адвокат має спершу обійти всі перешкоди, встановлені досі судовою практикою на шляху відшкодування витрат на правову/правничу допомогу, та включити до договору формулу розрахунку гонорару на зразок: «Ціна договору становить 28 000 грн, а саме: вивчення касаційної скарги та її аналіз – 9 годин по 1800 грн за годину, складання відзиву на касаційну скаргу – 5 годин по 1800 грн за годину, участь у судовому засіданні у Верховному Суді – 2 800 грн».

Власне, саме це відповідач і написав, але в акті, а не в договорі, що й зробило його біднішим на 14 000 грн. 

Таким чином, вимальовується попередній висновок, що для успішного відшкодування всієї розумної й обґрунтованої суми юридичних послуг (правової/правничої допомоги), її слід зазначати і в договорі, і в акті.

Висновок попередній, бо на шляху відшкодування суди, йдучи второваною вже стежкою, і далі муруватимуть нові перешкоди.

Тішить, що рекомендовані (мінімальні) ставки адвокатського гонорару, які затверджують місцеві ради адвокатів там і тут, ще не вважають «звичайними цінами».

 

Повний текст Додаткової постанови ВС – тут.

 

Леонід Лазебний,

головний редактор онлайн-ресурсу АктивЛекс

 

Новий онлайн-ресурс для правників АктивЛекс:

-        бази даних нормативно-правових актів і судових рішень,

-        вичерпний комплект довідників для юриста (ставки податків, санкції за різноманітні порушення, тарифні ставки, галузеві стандарти і т. ін.),

-        стрім правових новин: набрання чинності правовими актами, зміни до чинних, відображення усіх змін у коментарях, схемах і шаблонах процесуальних документів,

-        науково-практичні коментарі чинних кодексів України, монографії та публікації фахової юридичної преси,

-        оперативні роз’яснення власної команди експертів.


[1] Тут і далі курсив. – Авт.

3262
Просмотров
0
Комментариев
Оставьте Ваш комментарий:

Пожалуйста, авторизуйтесь или зарегистрируйтесь для добавления комментария.


Популярні судові рішення
Название события
Загрузка основного изображения
Выбрать изображение
Текст описание события: