Держава ніколи нічого не віддає: «Діамантбанку» не вдалося стягнути з державних кур’єрів мільйон за викрадене золото

ПАТ «Діамантбанк» програв позов про стягнення 1,3 млн грн збитків з Головного управління урядового фельд’єгерського зв’язку Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації України.

Про це повідомляє «Судовий репортер» з посиланням на постанову від 24 квітня.

15 листопада 2016 року банк передав урядовим кур’єрам золоті зливки на 2,6 млн грн для перевезення з Києва у філію в місті Запоріжжя. Наступного дня під час перевезення невідомі особи зі зброєю напали на кур’єрів і викрали половину цінностей.

Банк подав позов про стягнення збитків з державної кур’єрської служби, але програв позов у двох інстанціях. Суди вважають, що банк не довів, що збитки є наслідком неналежного виконання кур’єрами своїх зобов’язань, їх протиправної поведінки.

Згадайте новину: Суд визначив один мільйон гривень моральної компенсації за незаконне кримінальне переслідування

ПриватБанк продал проблемные кредиты физлиц коллекторам - у юристов привалило работы

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" квітня 2019 р. Справа№ 910/1169/17

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Калатай Н.Ф.

суддів: Зубець Л.П.

Мартюк А.І.

при секретарі Рибчич А. В.

За участю представників:

від позивача: Абросімов С.С. - адвокат

від відповідача: Гончаренко Є.В. - представник за довіреністю № 63/10-1431 від 02.04.2019

Кулик І.О. - представник за довіреністю № 63/10-1430 від 02.04.2019

від прокуратури: Тракало Р.І. - посвідчення № 049446 від 12.03.2018

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Діамантбанк»

на рішення Господарського суду міста Києва, ухваленого 22.01.2019, повний текст якого складено та підписано 04.02.2019

у справі № 910/1169/17 (суддя Літвінова М.Є.)

за позовом Публічного акціонерного товариства «Діамантбанк»

до Головного управління урядового фельд'єгерського зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України

про стягнення 1 301 945,73 грн.

за участю Військової прокуратури Центрального регіону України

ВСТАНОВИВ:

Позов заявлено про стягнення з відповідача на користь позивача збитків в сумі 1 301 945,73 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не забезпечив доставку цінних відправлень позивача, а саме золотовалютних цінностей, переданих для доставки в іншу філію позивача у м. Запоріжжя на виконання укладеної між позивачем та відповідачем генеральної угоди № 38-13/К від 09.12.2013, що призвело до завдання відповідачем збитків в розмірі 2 608 266,71 грн., частину з яких в сумі 1 306 320,98 грн. відповідач позивачу виплатив.

Справа розглядалась судами неодноразово.

Так рішенням Господарського суду міста Києва від 18.04.2017 у справі № 910/1169/17 у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 17.10.2017 рішення Господарського суду міста Києва від 18.04.2017 у справі № 910/1169/17 скасовано та прийнято нове рішення, яким позовні вимоги задоволено.

Водночас постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 18.04.2018 постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.10.2017 та рішення Господарського суду міста Києва від 18.04.2017 у справі №910/1169/17 скасовано, справу передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Скасовуючи попередні судові рішення, Верховний Суд виходив з того, що

- суди попередніх інстанцій, визначивши правову природу генеральної угоди №38-13/К від 09.12.2013 як договору про надання послуг поштового зв'язку, не з'ясували, які норми цивільного законодавства регулюють правовідносини сторін за цим договором і на підставі яких документів відповідач уклав таку угоду з позивачем та здійснював доставку цінних відправлень згідно з нею;

- суди правильно зазначили, що поштовий зв'язок спеціального призначення є складовою частиною поштового зв'язку України та призначений для надання послуг поштового зв'язку окремим категоріям користувачів (ст. 1 Закону України «Про поштовий зв'язок»);

- поза увагою судів залишились положення Закону України «Про Державну службу спеціального зв'язку та захисту інформації України», постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання надання платних послуг Головним управлінням та підрозділами урядового фельд'єгерського зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації» від 26.10.2011 №1105, Наказ Адміністрації Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України «Про затвердження Порядку визначення вартості та надання платних послуг Головним управлінням та підрозділами урядового фельд'єгерського зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України» від 29.09.2016 № 600 та власне дослідження приписів інших підзаконних нормативних актів, якими регулюється діяльність Головного управління урядового фельд'єгерського зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України та його структурних підрозділів, зокрема, правила надання платних послуг юридичним особам з доставки цінних відправлень, та власне з'ясування питання, що таке цінне відправлення, доставку якого здійснює відповідач за договором, та чи належать золоті зливки до таких цінних відправлень. Оскільки з аналізу наведеного у статті 1 Закону України «Про Державну службу спеціального зв'язку та захисту інформації України» визначення поняття «урядовий фельд'єгерський зв'язок» слідує, що послуги, які надаються підрозділами фельд'єгерської служби, стосуються саме приймання, обробки, перевезення та доставки (вручення) кореспонденції спеціальним суб'єктам;

- таким чином, встановлення та з'ясування правого регулювання діяльності відповідача, є важливим для з'ясування усіх фактичних обставин цієї справи. Дослідження та правовий аналіз таких документів дозволить судам встановити наявність правових підстав у відповідача надавати відповідні послуги з доставки цінних відправлень, визначення їх вартості, порядку надання таких послуг, а саме, місце отримання відправлень, порядок перевірки та з'ясування його вмісту, особливості доставки (перевезення) тощо;

- не менш важливим є і з'ясування питання правомірності дій банку з «передачі для доставки в інше відділення банку» золотих зливків за допомогою служби спеціального зв'язку;

- судами не досліджувалось положення Постанови Національного Банку України від 20.10.2004 № 495 «Про затвердження Інструкції з бухгалтерського обліку операцій з готівковими коштами та банківськими металами в банках України», у якій врегульовано порядок відображення в бухгалтерському обліку банками України типових операцій з готівкою в національній та іноземній валютах під час здійснення касових операцій з приймання та видачі готівки клієнтам, у тому числі із застосуванням платіжних карток, операцій з інкасації готівки, підкріплення банків готівкою національної валюти, під час передавання готівки між банками, вилучення з обігу сумнівних банкнот (монет) та надсилання їх на дослідження, здійснення валютно-обмінних операцій банку, операцій з пам'ятними монетами та банківськими металами в касах банків (п.1.2 Інструкції);

- не досліджено судами і положення Постанови Національного Банку України від 01.06.2011 № 174 «Про затвердження Інструкції про ведення касових операцій банками в Україні», зокрема, розділ ІІ, який визначає загальний порядок забезпечення банків готівкою, та пункт 3 цього розділу, яким встановлено порядок передавання готівки банками своїм філіям (відділенням), а також іншим банкам;

- розглянувши справу, суди належним чином не дослідили існування факту, який би свідчив, що понесені майнові втрати позивачем зумовлені виключно протиправними діями відповідача і всупереч вжитих ним заходів (що також судами не досліджувалось) були невідворотним результатом порушення саме відповідачем свого зобов'язання за договором;

- у випадку належного встановлення факту існування прямого причинно-наслідкового зв'язку між діями відповідача та завданими позивачу збитками, з'ясування порядку відображення в бухгалтерському обліку банками України операцій з банківськими металами, про що йшла мова у п.5.2.6 цієї постанови, буде необхідним для оцінки поданих банком документів в підтвердження розміру завданого йому збитку;

- суд першої інстанції обмежився лише посиланнями на Закон України «Про поштовий зв'язок», Постанову Кабінету Міністрів України «Про затвердження Правил надання послуг поштового зв'язку» від 05.03.2009 №270, Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19.02.1993 № 15-93 та Інструкцію з організації інкасації коштів та перевезення валютних цінностей у банківських установах в Україні, затверджену постановою Правління Національного банку України від 14.02.2007 №45, не обґрунтовуючи, яким чином положення зазначених нормативно-правових актів спростовують покладену на відповідача умовами цивільно-правового договору відповідальність з відшкодування збитків, завданих невиконанням обов'язку з доставки цінного відправлення, оскільки правовідносини, що склались між сторонами, є цивільно-правовими. Тобто висновок суду про відмову у задоволенні позову є передчасним;

- апеляційний господарський суд, задовольняючи позовні вимоги ПАТ «Діамантбанк» у повному обсязі, не з'ясував повно і об'єктивно всіх обставин спору щодо наявності складу цивільного правопорушення в діях відповідача, тобто підстав цивільно-правової відповідальності останнього. Зокрема, суд не з'ясував та не встановив, чи мали місце протиправна поведінка відповідача та причинний зв'язок між протиправною поведінкою відповідача та збитками, завданими позивачу. З огляду на зазначене, висновок суду апеляційної інстанції про задоволення позову також є передчасним.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 22.01.2019, повний текст якого складено та підписано 04.02.2019, у справі № 910/1169/17 у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що:

- фельд'єгерський зв'язок входить до системи поштового зв'язку України і регулюється нормами Закону України «Про поштовий зв'язок», а діяльність у сфері фельд'єгерського зв'язку провадиться відповідно до законодавства України;

- Відповідно до пункту 60 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 № 270 внутрішні поштові відправлення з позначкою «Звіт» (листи та бандеролі з оголошеною цінністю, посилки), а також поштові відправлення з вкладенням дорогоцінних металів, ювелірних виробів і нумізматичних монет та їх колекцій подаються для пересилання лише з описом вкладення;

- водночас за умовами укладеного між сторонами договору позивачем надавались цінні посилки запакованими і відповідач лише в окремих випадках міг перевіряти вміст відправлень;

- наявний в матеріалах справи Опис № 08 цінностей в іноземній валюті (банківський метал) від 15.11.2016 є неналежним доказом та судом до уваги не приймається, оскільки складений позивачем в односторонньому порядку і не містить відомостей про перевірку змісту вкладеного відповідачем;

- належних доказів на підтвердження перевірки вкладеного та складання опису матеріали справи не містять;

- в силу підпункту 7.1.1 спірного договору, відповідач несе матеріальну відповідальність за прийняті від позивача відправлення тільки у межах оголошеної цінності за умови оформленого відповідно до чинного законодавства документального підтвердження вмісту вкладеного та суми нестачі за рішенням суду;

- за фактами нападів на військовослужбовців фельд'єгерського зв'язку, внаслідок яких були викрадені надані позивачем відправлення, комісією, створеною Головним управлінням урядового фельд'єгерського зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, було проведені службові розслідування щодо належного виконання службових обов'язків, які завершено складанням Актів службового розслідування № 21 від 15.12.2016, № 13 від 13.08.2018, проте вказані акти є лише внутрішніми документами Головного управління урядового фельд'єгерського зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, та не можуть вважатись такими, що встановлюють чи спростовують вину його службових осіб, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 17 ГПК України особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, проте доказів встановлення у судовому порядку обставин порушення службовими особами відповідача вимог законодавства при виконанні їх службових обов'язків під час доставки відправлення за спірним договором, що мають ознаки кримінального правопорушення, матеріали справи не містять;

- враховуючи умови пункту 7.1.1. Договору, яким передбачено, що виконавець несе матеріальну відповідальність за прийняті від замовника відправлення тільки у межах оголошеної цінності за умови оформленого відповідно до чинного законодавства документального підтвердження вмісту вкладеного та суми нестачі за рішенням суду, суд вважає, що в даному випадку у позивача відсутнє право вимагати від відповідача відшкодування збитків з огляду на відсутність факту, який би свідчив, що понесені майнові витрати позивачем зумовлені виключно протиправними діями відповідача і всупереч вжитих ним заходів були невідворотним результатом порушення саме відповідачем свого зобов'язання за договором.

Не погоджуючись з рішенням, позивач звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 22.01.2019 у справі № 910/1169/17 та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

У апеляційній скарзі позивач послався на те, що:

- судом першої інстанції не застосовано ст. 18 Закону України «Про поштовий зв'язок», згідно з якою, у разі незазначення в описі вартості вкладених предметів або пересилання без опису, розмір відшкодування визначається пропорційно масі втраченої або пошкодженої частини вкладення незалежно від її фактичної вартості, але не більше оголошеної цінності посилки, листа або бандеролі; в цьому випадку вартість одиниці маси визначається шляхом ділення суми оголошеної цінності на чисту масу вкладення. За таких обставин, відсутність двохстороннього опису вкладення до цінного відправлення не звільняє відповідача від відповідальності за неналежне виконання послуг;

- суд першої інстанції неправильно розтлумачив положення ст. 614 ЦК України, поклавши обов'язок доводити всі елементи цивільного правопорушення виключно на позивача, не врахувавши обов'язкові висновки постави Верхового Суду у складі колегії Касаційного господарського суду у цій справі;

- відсутні підстави звільнення відповідача від відшкодування позивачу збитків, адже жодна з наведених у п. 6.2 генеральної угоди № 38-13/К від 09.12.2013 обставин, за яких відповідач звільняється від відповідальності, відсутня;

- відповідачем порушені умови генеральної угоди № 38-13/К від 09.12.2013, адже за її умовами останній мав забезпечити під час доставки відправлень позивача їх збереження та конфіденційність.

Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.03.2019 справа № 910/1169/17 передана на розгляд колегії суддів у складі: Калатай Н.Ф. (головуючий), судді Зубець Л.П., Мартюк А.І.

Ухвалою від 11.03.2019 колегією суддів у складі: Калатай Н.Ф. (головуючий), судді Зубець Л.П., Мартюк А.І.:

- відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Діамантбанк» на рішення Господарського суду міста Києва від 22.01.2019 у справі № 910/1169/17;

- встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, пояснень, клопотань, заперечень - до 26.03.2019;

- учасникам процесу роз'яснено, що відповідно до приписів ст. 118 ГПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку (ч. 1); заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом (ч. 2);

- розгляд справи № 910/1169/17 призначено на 03.04.2019 о 12:20;

- сторони попереджено, що нез'явлення їх представників в судове засідання не є перешкодою в розгляді апеляційної скарги.

26.03.2019 до суду від відповідача та від Військової прокурори Центрального регіону України надійшли відзиви на апеляційну скаргу, в яких вказані особи з посиланням на висновки, які викладені в оспорюваному рішенні, просять апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оспорюване рішення суду першої інстанції - без змін.

Станом на 24.04.2018 до Північного апеляційного господарського суду інших відзивів на апеляційну скаргу та клопотань від учасників справи не надходило.

Під час розгляду справи представник позивача апеляційну скаргу підтримав у повному обсязі та просив її задовольнити, представники відповідача та прокуратури проти задоволення апеляційної скарги заперечили, просили залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Дослідивши матеріали апеляційної скарги, матеріали справи, заслухавши пояснення представника учасників судового процесу, з урахуванням правил ст. ст. 269, 270 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якими суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права, колегія суддів встановила таке.

09.12.2013 позивач як замовник та відповідач як виконавець уклали генеральну угоду № 31-13/К (далі Угода) (а.с.10-15 т.1), в п. 1.1 якої погодили, що відповідач за замовленнями позивача зобов'язується організовувати і забезпечувати доставку цінних відправлень позивача на умовах, вказаних нижче. Конфіденційність і збереження доставки відправлень гарантується відповідачем.

В Угоді сторонами погоджено, що:

- відповідач забезпечує доставку: відправлень позивача на адресу юридичних осіб з м. Києва до обласних центрів України, міст Сімферополя, Севастополя, Ялти АР Крим; відправлень на адресу позивача від відділень позивача, розташованих в обласних центрах України, містах Сімферополь, Севастополь та Ялта АР Крим; відправлень між відділеннями позивача, розташованими в обласних центрах України, містах Сімферополь, Севастополь та Ялта АР Крим; відправлень від відділень позивача на адресу юридичних осіб, розташованих в м. Києві, обласних центрах України, містах Сімферополь, Севастополь та Ялта АР Крим (п. 2.1);

- приймання відправлень буде здійснюватись у приміщенні позивача, відділень позивача з 9.00 до 13.00 та з 14.00 до 16.00 в робочі дні тижня за замовленням, зробленим напередодні, з виїздом офіцера фельдзв'язку автотранспортом підрозділів відповідача (п. 2.2);

- за заявкою позивача приймання відправлень може здійснюватись в приміщенні підрозділів відповідача в робочі дні тижня з 9.00 до 13.00 та з 14.00 до 17.00 (п. 2.3);

- строк доставки відправлень з м. Києва до обласних центрів України і в зворотному напрямку встановлюється в дві робочі доби, не враховуючи день приймання відправлення відповідачем, а також вихідні і святкові дні. Строк доставки відправлень між обласними центрами України встановлюється в три доби, не враховуючи день приймання відправлення відповідачем, а також вихідні і святкові дні (п. 2.4);

- відповідач приймає для доставки відправлення граничним розміром: посилки - 20х30х40 (см), вагою до 10 кг, пакети 5х25х35 (см), вагою до 2 кг (п. 3.1);

- упаковка відправлень повинна забезпечувати збереження вкладеного і виключати доступ до нього (пункт 3.2);

- на відправлення, які передаються відповідачу, позивач виписує три примірники реєстру встановленої форми (додаток № 2). Перший та другий примірник реєстру подаються разом з відправленнями відповідачу, а третій, з підписом і печаткою відповідача, залишається у позивача. При оформленні реєстру позивач повинен обов'язково вказувати номер цього договору (п. 3.3);

- на упаковці відправлень позивачем вказується повна і точна адреса, по можливості і номер телефону одержувача (п. 3.4);

- пересилці не підлягають відправлення на адресу іноземних юридичних та фізичних осіб, а також предмети і речовини, заборонені для пересилання відповідно до законодавства України (п. 3.5);

- на відповідача покладено обов'язки: приймати відправлення позивача відповідно до пунктів 2.2., 2.3. та статті 3 цього договору; доставити відправлення позивача до пункту призначення в строк, передбачений пунктом 2.4. цього договору; під час доставки відправлень позивача забезпечити їх збереження та конфіденційність (п. 5.1);

- позивач зобов'язаний, зокрема, оформити відправлення відповідно до пунктів 3.1.-3.5. цього договору (п.п. 5.2.1).

Пунктом 7.2. Угоди визначено відповідальність відповідача:

- відповідач несе цивільно-правову відповідальність за прийняті від замовника відправлення тільки у межах оголошеної цінності за умови оформленого відповідно до чинного законодавства документального підтвердження вмісту вкладеного та суми нестачі за рішенням суду (п. 7.2.1);

- відповідальність відповідача перед позивачем за збереження відправлень настає з моменту прийому їх у встановленому договором порядку від позивача і закінчується в момент передачі відправлень у встановленому договором порядку за призначенням (п. 7.2.2);

- відповідач відповідає: за кількість місць, вказаних в реєстрі, а також за цілісність упаковки, печаток і пломб позивача (п. 7.2.3);

- відповідач не несе відповідальності: за вміст відправлення; за повну цінність вкладеного, якщо упаковка, печатки (пломби) позивача не порушено і доступу до вкладеного не було; за шкоду, яка виникла через властивості предметів, що відправляються позивачем; у випадках навмисних дій позивача, які призвели до пошкодження або викрадення відправлень; у випадках арешту чи конфіскації відправлень правоохоронними органами (п. 7.2.4).

Позивач, у свою чергу, відповідно до п. 7.3 Угоди відповідає за вміст відправлення відповідно до п. 3.4. цього договору, оформлення, упаковку і правильність зазначеної адреси.

Згідно з Реєстром № 1 від 15.11.2016 (а.с. 17) позивач, серед іншого, передав відповідачу відправлення (п/п № 5) оціночною вартістю 2 608 266,71 грн. для перевезення до Дирекції ПАТ «Діамантбанк» в м. Запоріжжя, пр. Соборний, 198.

Під час спірного перевезення, 16.11.2016, здійснено озброєний напад невідомих осіб на групу співробітників відповідача, які виконували доставку цінних відправлень за Угодою, в результаті якого невідомі особи викрали цінності позивача, які направлялися з м. Києва до м. Запоріжжя відповідно до Реєстру №1 від 15.11.2016.

Позивач звернувся до відповідача з листом № 16983/19-01 від 28.12.2016 (а.с.20.21 т.1), в якому, з огляду на неотримання одного з відправлень, яке направлялось через відповідача 15.11.2016 на адресу: м. Запоріжжя, пр. Соборний, 198, отримувач - Дирекція ПАТ «Діамантбанк» та яке містило золоті зливки банківських металів загальною вагою 2 600,00 грам, просив, в разі наявності вказаних зливків, повернути їх позивачу згідно акту прийому-передачі.

29.12.2016 позивачем та відповідачем складено акт приймання-передачі (а.с. 22 т. 1) про те, що відповідачем передано, а позивачем отримано зливки банківських металів загальним обсягом 1 305 грам, що в гривневому еквіваленті складає 1 306 320,98 грн.; вказані зливки були відправлені позивачем згідно з Реєстром № 1 від 15.11.2016 у Дирекцію ПАТ «Діамантбанк» в м. Запоріжжя, розташовану за адресою: м. Запоріжжя, пр. Соборний, 198, та не були доставлені адресату.

Частина вартості спірного вантажу, яка не була отримана позивачем, становить 1 301 945,73 грн. (2 608 266,71 - 1 306 320,98), за стягненням якої позивач звернувся до суду з цим позовом.

Суд першої інстанції у задоволенні позовних вимог відмовив, що колегія суддів вважає вірним з огляду на таке.

Частиною 1 ст. 509 ЦК України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

За приписами ч. 1 ст. 903 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно зі ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання, настають наслідки, передбачені договором або законом зокрема відшкодування збитків та моральної шкоди.

Відповідно до ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відповідно до ст. 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено; під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Згідно зі ст. 225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Згідно статті 623 ЦК України, боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

З огляду на зазначені норми законодавства, для застосування до особи такої міри цивільно-правової відповідальності, як відшкодування збитків, необхідною є наявність чотирьох умов: протиправної поведінки боржника, яка проявляється у невиконанні або неналежному виконанні ним зобов'язання; наявності збитків; причинно-наслідкового зв'язку між протиправною поведінкою боржника та завданими збитками, що означає, що збитки мають бути наслідком саме даного порушення зобов'язання боржником, а не якихось інших обставин, зокрема, дій самого кредитора або третіх осіб; вини боржника.

Відсутність будь-якої з зазначених умов виключає настання цивільно-правової відповідальності виконавця у вигляді покладення на нього обов'язку з відшкодування збитків.

Отже, на позивача покладений обов'язок довести факт завдання йому збитків саме в заявленому в позові розмірі та те, що вказані збитки є наслідком неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань за Угодою, тобто протиправну поведінку відповідача та причинно-наслідковий зв'язок між такою поведінкою та завданими позивачу збитками.

Відповідач, у свою чергу, за правилами частин 1, 2 ст. 614 ЦК України, має довести відсутність вини як підстави відповідальності за порушення зобов'язання і що ним було вжито всіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 Цивільного кодексу України законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання.

Закон України «Про Державну службу спеціального зв'язку та захисту інформації України» від 23.02.2006 № 3475-IV відповідно до Конституції України визначає правові основи організації та діяльності Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про Державну службу спеціального зв'язку та захисту інформації України» від 23.02.2006 № 3475-IV, із змінами і доповненнями станом на виникнення спірних правовідносин (далі Закон № 3475-IV), державна служба спеціального зв'язку та захисту інформації України є державним органом, який призначений для забезпечення функціонування і розвитку державної системи урядового зв'язку, Національної системи конфіденційного зв'язку, формування та реалізації державної політики у сферах криптографічного та технічного захисту інформації, телекомунікацій, користування радіочастотним ресурсом України, поштового зв'язку спеціального призначення, урядового фельд'єгерського зв'язку, а також інших завдань відповідно до закону.

Відповідно до визначень, наведених у ст. 1 Закону № 3475-IV, урядовий фельд'єгерський зв'язок - це приймання, обробка, перевезення та доставка (вручення) кореспонденції, що містить відомості, які становлять державну таємницю, та/або службову інформацію, офіційної кореспонденції та дипломатичної пошти Президента України, Голови Верховної Ради України, Прем'єр-міністра України, державних органів, органів місцевого самоврядування, органів військового управління, закордонних дипломатичних установ України.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону № 3475-IV, до структури Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України входить Головне управління та підрозділи урядового фельд'єгерського зв'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону № 3475-IV Головне управління та підрозділи урядового фельд'єгерського зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України призначені для організації і забезпечення урядовим фельд'єгерським зв'язком Президента України, Голови Верховної Ради України, Прем'єр-міністра України, державних органів, органів місцевого самоврядування, органів військового управління та інших юридичних осіб відповідно до законодавства.

Відповідно до п. 5 ч. 5 ст. 10 Закону № 3475-IV, до основних завдань Головного управління та підрозділів урядового фельд'єгерського зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України відноситься організація і забезпечення урядовим фельд'єгерським зв'язком державних органів, органів місцевого самоврядування, які не входять до переліків, затверджених Кабінетом Міністрів України, на договірних засадах.

Відповідно до п. 4 ч. 6 ст. 10 Закону № 3475-IV, для забезпечення виконання покладених завдань Головне управління та підрозділи урядового фельд'єгерського зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України мають право надавати юридичним особам платні послуги відповідно до законодавства.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 15 Закону № 3475-IV, для забезпечення виконання покладених на неї обов'язків Державна служба спеціального зв'язку та захисту інформації України має право надавати фізичним або юридичним особам на договірних засадах послуги, безпосередньо пов'язані із забезпеченням виконання покладених на Державну службу спеціального зв'язку та захисту інформації України завдань, за переліком, визначеним Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 26.10.2011 № 1105 «Деякі питання надання платних послуг Головним управлінням та підрозділами урядового фельд'єгерського зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації» затверджено Перелік платних послуг, що надаються Головним управлінням та підрозділами урядового фельд'єгерського зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації (далі - Перелік платних послуг), якими є:

- Доставка кореспонденції та/або цінних відправлень з прийманням у приміщенні Головного управління та підрозділів урядового фельд'єгерського зв'язку;

- Доставка кореспонденції та/або цінних відправлень співробітником Головного управління та підрозділів урядового фельд'єгерського зв'язку з прийманням у приміщенні замовника за його заявою:

без використання автотранспортних засобів Головного управління та підрозділів урядового фельд'єгерського зв'язку;

з використанням автотранспортних засобів Головного управління та підрозділів урядового фельд'єгерського зв'язку.

Особливості визначення вартості та надання Головним управлінням та підрозділами урядового фельд'єгерського зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України платних послуг державним органам, органам місцевого самоврядування та іншим юридичним особам відповідно до п. 5 ч. 5 та п. 4 ч. 6 ст. 10 Закону № 3475-IV, Переліку платних послуг визначаються Порядком визначення вартості та надання платних послуг Головним управлінням та підрозділами урядового фельд'єгерського зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, затвердженим відповідним наказом Адміністрації Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України від 29.09.2016 № 600, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 21.10.2016. за № 1384/29514 (далі Порядок визначення вартості та надання платних послуг).

Відповідно до п. 2 Розділу І Порядку визначення вартості та надання платних послуг, у цьому Порядку терміни вживаються у таких значеннях:

замовник - державний орган, орган місцевого самоврядування та інші юридичні особи, яким надаються платні послуги із забезпечення урядовим фельд'єгерським зв'язком на договірних засадах;

цінне відправлення - відправлення з оголошеною цінністю, визначеною замовником, яке прийняте для доставки Головним управлінням та підрозділами урядового фельд'єгерського зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України.

Відповідно до п. 2 постанови Кабінету Міністрів України від 26.10.2011 № 1105 надання платних послуг Головним управлінням та підрозділами урядового фельд'єгерського зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації здійснюється на підставі укладених із юридичними особами договорів.

Відповідно до п. 1 Розділу IV Порядку визначення вартості та надання платних послуг, платні послуги надаються виключно за письмовим зверненням замовників; На підставі поданого замовником звернення та наданих установчих документів за рішенням начальника Головним управлінням та підрозділами урядового фельд'єгерського зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, або осіб, які виконують їх обов'язки, укладається договір.

Враховуючи вищевикладені правові норми спеціального законодавства, якими визначаються правові основи організації та діяльності Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, відповідач мав право укласти з позивачем Угоду, за якою взяв на себе зобов'язання організовувати і забезпечувати за замовленнями позивача доставку цінних відправлень позивача.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про поштовий зв'язок» від 04.10.2001 № 2759-III, із змінами і доповненнями станом на дату виникнення спірних відносин (далі - ЗУ «Про поштовий зв'язок), відносини у сфері надання послуг поштового зв'язку регулюються Конституцією України, цим та іншими законами України і прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами. Діяльність у сфері надання послуг поштового зв'язку спеціального призначення (фельд'єгерського і спеціального зв'язку) провадиться відповідно до законодавства України.

Відповідно до ст. 1 ЗУ «Про поштовий зв'язок» поштовий зв'язок спеціального призначення - це складова частина поштового зв'язку України, призначена для надання послуг поштового зв'язку окремим категоріям користувачів.

Отже, фельд'єгерський зв'язок входить до системи поштового зв'язку України та регулюється ЗУ «Про поштовий зв'язок» з урахуванням особливостей, передбачених нормами спеціального законодавства, зокрема Закону № 3475-IV.

Згідно з частинами 1, 2 ст. 13 ЗУ «Про поштовий зв'язок» оператори надають користувачам послуги поштового зв'язку відповідно до законодавства України та провадять іншу підприємницьку діяльність в установленому законом порядку. Послуги поштового зв'язку надаються на договірній основі згідно з Правилами надання послуг поштового зв'язку, що затверджуються Кабінетом Міністрів України, та повинні відповідати встановленим нормам якості.

Статтею 14-1 ЗУ «Про поштовий зв'язок» встановлено, що забороняються до пересилання у поштових відправленнях вкладення, які можуть становити загрозу життю та здоров'ю людей, призводити до знищення чи псування (пошкодження) інших поштових відправлень та поштового обладнання. Перелік вкладень, заборонених до пересилання у поштових відправленнях, порядок їх вилучення із поштових відправлень та розпорядження ними визначаються Кабінетом Міністрів України».

У пункті 3.5 Угоди сторони передбачили, що пересилці не підлягають, зокрема, предмети і речовини, заборонені для пересилки відповідно до законодавства України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 № 270 затверджено Правила надання послуг поштового зв'язку (далі - Правила надання послуг поштового зв'язку), які визначають порядок надання послуг поштового зв'язку, права та обов'язки операторів поштового зв'язку і користувачів послуг поштового зв'язку та регулюють відносини між ними.

Відповідно до пункту 30 Правил надання послуг поштового зв'язку, у внутрішніх поштових відправленнях пересилаються предмети, не заборонені для пересилання.

Згідно з п. 32 Правил надання послуг поштового зв'язку, у внутрішніх поштових відправленнях забороняється пересилати вогнепальну зброю усіх видів і боєприпаси до неї (крім несправних частин рушниць, які відправляються магазинами мисливських і рибальських знарядь, правлінням Товариства мисливців і рибалок на адресу заводів-виробників або майстерень з ремонту рушниць, а також цими заводами або майстернями на адресу відповідних магазинів і правління Товариства мисливців і рибалок), холодну зброю та інші предмети, спеціально призначені для нападу та оборони (кастети, стилети, балончики з рідиною паралітичної дії тощо), вибухові, легкозаймисті або інші небезпечні речовини, якщо інше не передбачено законодавством; наркотичні засоби, психотропні речовини, їх аналоги та прекурсори, включені ДСКН до переліку наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів, що підлягають спеціальному контролю відповідно до законодавства; токсичні та радіоактивні речовини, ртуть, кислоти, отруйні, їдкі речовини; тварин та отруйні рослини; національну валюту (крім нумізматичних монет та їх колекцій), іноземну валюту; харчові продукти, строк зберігання яких не перевищує 10 діб; спеціальні технічні засоби негласного отримання інформації, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України.

Водночас пунктом 60 Правил надання послуг поштового зв'язку передбачено особливий порядок пересилання поштових відправлень з вкладенням дорогоцінних металів, ювелірних виробів і нумізматичних монет та їх колекцій, згідно з яким такі відправлення подаються для пересилання лише з описом вкладення.

При цьому пунктом 59 вказаних Правил встановлено, що внутрішні поштові відправлення з оголошеною цінністю з описом вкладення подаються для пересилання відкритими для перевірки їх вкладення.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про державне регулювання видобутку, виробництва і використання дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння та контроль за операціями з ними» від 18.11.1997 № 637/97-ВР, яким визначені правові основи і принципи державного регулювання видобутку, виробництва, використання, зберігання дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння та контролю за операціями з ними, дорогоцінні метали - це золото, срібло, платина і метали платинової групи (паладій, іридій, родій, осмій, рутеній) у будь-якому вигляді та стані (сировина, сплави, напівфабрикати, промислові продукти, хімічні сполуки, вироби, відходи, брухт тощо).

Відповідно до ст. 1 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.1993 № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», який діяв станом на дату виникнення спірних відносин, банківські метали - це золото, срібло, платина, метали платинової групи, доведені (афіновані) до найвищих проб відповідно до світових стандартів, у зливках і порошках, що мають сертифікат якості, а також монети, вироблені з дорогоцінних металів.

З наявних у матеріалах справи документальних доказів, а саме, вищезгаданих листа позивача до відповідача від 28.12.2016 № 16983/19-01 та складеного 29.12.2016 позивачем та відповідачем акту слідує, що відповідно до реєстру № 1 від 15.11.2016 з м. Києва до м. Запоріжжя було відправлено зливки банківських металів (золото, проба 999,9).

Вказаний акт затверджений Начальником Головного управління урядового фельд'єгерського зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України та Головою Правління ПАТ «Діамантбанк», підписи яких завірені печатками сторін. Відомості, наведені в акті, сторонами не заперечуються.

Враховуючи, що все без виключення золото законом віднесене до дорогоцінних металів, банківське золото є дорогоцінним металом у розумінні ЗУ «Про державне регулювання видобутку, виробництва і використання дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння та контроль за операціями з ними», пересилання якого у поштових відправленнях не заборонено, а відтак, відповідач мав право приймати до перевезення золото, що не є порушенням вимог чинного законодавства та умов п. 3.5 Угоди, згідно з яким пересилці не підлягають предмети і речовини, заборонені для пересилання відповідно до законодавства України.

Однак таке перевезення мало відбуватись у порядку, встановленому пунктами 59 та 60 Правил надання послуг поштового зв'язку, а саме: спірне відправлення мало бути подане для пересилання відкритим для перевірки його вкладення і складання відповідного опису вкладення.

Водночас слід зазначити про таке.

Пунктом 19 Правил надання послуг поштового зв'язку встановлено, що внутрішні поштові відправлення з оголошеною цінністю можуть прийматися для пересилання з описом вкладення та/або з післяплатою.

Пунктом 5.3.3 Угоди визначено, що відповідач залишає за собою право в присутності представника позивача і представника компетентних органів провести перевірку вкладеного у випадках передбачених чинним законодавством.

Отже, відповідно до вимог закону і умов Угоди відповідач не мав обов'язку перевіряти всі без виключення поштові відправлення з оголошеною цінністю, передані для пересилання позивачем.

При цьому, доказів того, що відповідач був обізнаний про те, що в пакеті під номером 5 у Реєстрі № 1 від 15.11.2016 пересилається банківське золото, матеріали справи не містять, а відтак, не перевіривши вміст пакету, відповідач не міг знати, що зобов'язаний прийняти цей пакет у відкритому вигляді та перевірити його вміст з обов'язковим складанням відповідного опису вкладення.

Наявний в матеріалах справи Опис № 08 від 15.11.2016 цінностей в іноземній валюті (банківський метал), що перевозиться згідно заявки від 15.11.2016 (а.с.58 т.1) не є належним доказом та судом до уваги не береться, оскільки складений позивачем у односторонньому порядку і не містить відомостей про перевірку вмісту вкладеного відповідачем.

Враховуючи встановлені судом обставини, а саме: що відповідач мав право укласти з позивачем Угоду, за якою взяв на себе зобов'язання організовувати і забезпечувати за замовленнями позивача доставку цінних відправлень позивача, і при цьому приймати до перевезення золото, та не мав обов'язку перевіряти всі без виключення поштові відправлення з оголошеною цінністю, передані для пересилання позивачем, колегія суддів вважає, що матеріалами справи не підтверджується факт протиправних дій відповідача при виконанні ним договірних зобов'язань у розумінні вимог закону та умов Угоди.

Також слід зазначити, що, як слідує з матеріалів справи, спірне перевезення здійснювалось залізницею службовими особами відповідача - військовослужбовцями.

Відповідно до ч. 1 ст. 1174 ЦК України, шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи, в тому числі, органу державної влади, до яких відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону № 3475-IV відноситься державна служба спеціального зв'язку та захисту інформації України, до структури якої згідно з ч. 1 ст. 5 Закону № 3475-IV входить відповідач, відшкодовується державою.

Відповідач наполягає на відсутності його вини в завданні позивачу збитків, посилаючись на те, що доказів встановлення в судовому порядку обставин порушення службовими особами відповідача вимог законодавства при виконанні їх службових обов'язків під час доставки відправлення за Угодою, що мають ознаки кримінального правопорушення, матеріали справи не містять.

Як слідує з матеріалів справи, за фактами нападів на військовослужбовців фельд'єгерського зв'язку, внаслідок яких були викрадені надані позивачем відправлення, комісією, створеною Головним управлінням урядового фельд'єгерського зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, було проведені службові розслідування щодо належного виконання службових обов'язків, які завершено складанням актів службового розслідування № 21 від 15.12.2016, № 13 від 13.08.2018 (а.с. 127-140 т. 2).

Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що вказані акти є лише внутрішніми документами відповідача, та не можуть вважатись такими, що встановлюють чи спростовують вину його службових осіб, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 17 Кримінального процесуального кодексу України особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили.

Водночас, доказів встановлення у судовому порядку обставин порушення службовими особами відповідача вимог законодавства при виконанні їх службових обов'язків під час доставки спірного відправлення, що мають ознаки кримінального правопорушення, матеріали справи не містять.

Отже, позивачем не доведено протиправну поведінку відповідача як умови настання цивільно-правової відповідальності у вигляді покладення на нього обов'язку з відшкодування збитків, з огляду на що відсутні підстави вважати, що збитки, яких позивач зазнав внаслідок спірного перевезення, є наслідком дій самого позивача, а відтак, позивачем не доведено причинно-наслідкового зв'язку між діями відповідача та завданими позивачу збитками.

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити про таке.

Відповідно до вимог спеціального законодавства відповідач має право надавати послуги на підставі укладених договорів всім юридичним особам, у тому числі банкам, однак слід враховувати, що діяльність останніх також регулюється спеціальним законодавством.

Так, законодавством передбачений спеціальний порядок перевезення валютних цінностей у банківських установах в Україні, до яких згідно з Інструкцією з організації інкасації коштів та перевезення валютних цінностей у банківських установах в Україні, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 14.02.2007 № 45, віднесені й банківські метали - золото, срібло, платина, метали платинової групи, доведені (афіновані) до найвищих проб відповідно до світових стандартів, у зливках і порошках, що мають сертифікат якості, а також монети, вироблені з дорогоцінних металів та золото та інші дорогоцінні метали у вигляді зливків, пластин, дорогоцінне каміння, інші коштовності, зокрема:

- Інструкцією з організації інкасації коштів та перевезення валютних цінностей у банківських установах в Україні, затвердженою постановою Правління Національного банку України від 14.02.2007 № 45, яка була чинною на момент спірного перевезення, якою передбачено, що перевезення валютних цінностей між банком і його територіально відокремленими підрозділами (філіями, відділеннями) та до пунктів обміну валют, банкоматів і у зворотному напрямку здійснюється з урахуванням вимог додатка 2 до цієї Інструкції власними силами банку або підрозділами інкасації інших банківських установ згідно з вимогами Положення з використанням визначених відповідно до цього порядку окремих документів, серед яких прибутково-видатковий касовий ордер, опис цінностей, доручення на перевезення валютних цінностей, супровідна відомість до сумки з готівкою (додаток 7), супровідний касовий ордер до сумки з валютними цінностями (додаток 8). Допускається додаткове використання інших документів, розроблених банком для виконання визначених у Положенні про підрозділ завдань щодо внутрішньобанківських перевезень цінностей;

- Постановою Національного Банку України від 01.06.2011 № 174 «Про затвердження Інструкції про ведення касових операцій банками в Україні», яка була чинною на момент спірного перевезення, зокрема розділом ІІ, яким визначено загальний порядок забезпечення банків готівкою, та пунктом 3 цього розділу, яким встановлено порядок передавання готівки банками своїм філіям (відділенням), а також іншим банкам.

При цьому те, що Правилами надання послуг поштового зв'язку не заборонено пересилати відправлення з вкладенням дорогоцінних металів, не спростовує того, що законодавством встановлений особливий порядок перевезення валютних цінностей саме банківськими установами, до яких відноситься й позивач.

Підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку (ч. 1 ст. 42 ГК України).

Особливості здійснення окремих видів підприємництва встановлюються законодавчими актами (ч. 2 ст. 43 ГК України).

Вкладаючи у відправлення валютні цінності, позивач мав усвідомлювати, що він порушує законодавчо встановлену процедуру перевезення валютних цінностей, та, відповідно, мав передбачати очікувані ризики такого порушення.

Так само, спеціальними нормами законодавства, зокрема Інструкцією з бухгалтерського обліку операцій з готівковими коштами та банківськими металами в банках України, затвердженою постановою НБУ від 20.10.2004 № 495 «Про затвердження Інструкції з бухгалтерського обліку операцій з готівковими коштами та банківськими металами в банках України», визначається вартість банківських металів при передаванні їх між банками та між банком та його філіями (відділеннями) - шляхом відображення в бухгалтерському обліку банку, за відповідними балансовими та позабалансовими рахунками в залежності від виду операції, операцій з банківськими металами.

Тобто, оцінка дійсного розміру збитків має відбуватися з урахуванням відомостей балансового та позабалансового обліку операції позивача з передавання між банком та його філіями (відділеннями) золота як банківського металу, а не лише виходячи з встановленої вартості поштового відправлення з вкладенням банківського золота при пересиланні його способом, який обрав позивач у цьому конкретному випадку.

Той факт, що згідно з пунктом 7.2 Угоди відповідач несе цивільно-правову відповідальність за прийняті від замовника відправлення тільки у межах оголошеної цінності за умови оформленого відповідно до чинного законодавства документального підтвердження вмісту вкладеного та суми нестачі за рішенням суду (п. 7.2.1) та за кількість місць, вказаних в реєстрі, цілісність упаковок, печаток і пломб позивача (п. 7.2.3) і не несе відповідальності за вміст відправлення та за повну цінність вкладеного, якщо упаковка, печатки (пломби) позивача не порушено і доступу до вкладеного не було (п. 7.2.4), не спростовує обумовленого спеціальним законодавством порядку визначення банком вартості банківського золота при його пересилці та, відповідно, визначення дійсних збитків банку внаслідок його викрадення під час доставки.

Але вказані обставини колегією суддів не досліджуються, враховуючи встановлений судом факт відсутності прямого причинно-наслідкового зв'язку між діями відповідача та завданими позивачу збитками.

Таким чином, позивачем не доведено наявність протиправної поведінки відповідача та причинно-наслідкового зв'язку між протиправною поведінкою відповідача та завданими збитками, тобто наявність всіх встановлених законодавством умов для настання цивільно-правової відповідальності відповідача у вигляді покладення на нього обов'язку з відшкодування збитків.

Крім того, слід врахувати таке.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними.

Згідно зі статтею 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.

З конструкції ч. 3 ст. 13 ЦК України випливає, що дії особи, які полягають у реалізації такою особою свого права, однак вчиняються з порушенням своїх зобов'язань, які виникають з цих правовідносин, є формою зловживання правом.

Частина 1 ст. 16 ЦК України встановлює, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Разом з тим відповідно до частини третьої статті 16 ЦК України суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п'ятої статті 13 цього Кодексу, зокрема, відмовити у захисті права, яким особа зловжила.

Враховуючи вищевикладене, таке право особи, як відшкодування збитків, у зв'язку з невиконанням або неналежним виконанням іншою стороною свого обов'язку по договору, має ставитися у пряму залежність від добросовісності виконання другою стороною положень такого договору, в даному випадку, пасивного обов'язку щодо утримання від пересилання фельд'єгерським зв'язком грошових коштів без дотримання встановленої законом процедури.

Тобто, при встановленні наявності підстав реалізації стороною свого права на відшкодування збитків, у зв'язку з невиконанням іншою стороною умов договору, Суд враховує, також, добросовісність виконання іншою стороною, покладених на нею договором обов'язків.

Намагання Банку пересилати грошові кошти способом, який прямо заборонений законом, є формою зловживання правом. В свою чергу, зловживання не може результуватись в користуванні благами, які отримані шляхом такого зловживання. Зловживання як таке не підлягає судовому захисту.

Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 20.03.2019 у справі № 910/2738/17.

З огляду на обставини, які викладені вище, колегія суддів вважає правомірною відмову суду першої інстанції в захисті прав позивача у вигляді стягнення збитків з підстав порушення відповідачем умов договору, оскільки захисту підлягає лише законна та добросовісна поведінка учасника правовідносин.

Враховуючи вищевикладене, апеляційна скарга Публічного акціонерного товариства «Діамантбанк» задоволенню не підлягає, рішення Господарського суду міста Києва від 22.01.2019 у справі № 910/1169/17 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам, матеріалам справи і залишається без змін, оскільки підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до приписів ст. 129 ГПК України судові витрати за подачу апеляційної скарги покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 267-270, 273, 275-277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Діамантбанк» на рішення Господарського суду міста Києва від 22.01.2019 у справі № 910/1169/17 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 22.01.2019 у справі № 910/1169/17 залишити без змін.

3. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

4. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

5. Повернути до Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/1169/17.

Повний текст постанови складено: 06.05.2019

Головуючий суддя Н.Ф. Калатай

Судді Л.П. Зубець

А.І. Мартюк