Деякі питання повідомлення про підозру

Набуття статусу підозрюваного в кримінальному процесі, має одне з найголовніших значень, з якого, фактично і розпочинається одна із активніших фаз захисту.

Особа набуває статус підозрюваного, з моменту її повідомлення про підозру, затримання за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, або особа, щодо якої складено повідомлення про підозру, однак його не вручено їй внаслідок не встановлення місцезнаходження особи, проте вжито заходів для вручення у спосіб, передбачений цим Кодексом для вручення повідомлень (ч. 1 ст. 42 КПК України – далі КПК).

В цій статті пропонуємо розглянути питання саме набуття статусу підозрюваного шляхом письмового повідомлення про підозру та питання про нову підозру, зміну раніше повідомленої підозри.

Повідомлення про підозру

Для початку необхідно чітко визначитись чим є повідомлення про підозру, процесуальним рішенням, або процесуальною дією.

КПК не містить чіткого визначання поняття «повідомлення про підозру», однак ст. 110 КПК, чітко визначає, що є процесуальним рішенням, до яких повідомлення про підозру не входить. Разом з тим, ч. 1 ст. 278 КПК вказує на те, що повідомлення про підозру, у разі неможливості його вручення у день його складання вручається, у спосіб, передбачений цим Кодексом для кручення повідомлень.

Так, виходячи з ч. 1 ст. 111 КПК повідомлення у кримінальному провадженні є процесуальною дією.

Таким чином, повідомлення про підозру є процесуальною дією, яка спроваджується складанням письмового повідомлення про підозру і до якого законодавець встановив певні вимоги.

Письмове повідомлення про підозру

КПК встановлює конкретний зміст письмового повідомлення про підозру, тобто, з чого повинно складатися таке повідомлення та коло осіб, які мають право складати таке повідомлення.

Так, повідомлення про підозру має містити такі відомості:

1. прізвище та посаду слідчого, прокурора, який здійснює повідомлення;
2. анкетні відомості особи (прізвище, ім’я, по батькові, дату та місце народження, місце проживання, громадянство), яка повідомляється про підозру;
3. найменування (номер) кримінального провадження, у межах якого здійснюється повідомлення;
4. зміст підозри;
5. правова кваліфікація кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа із зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність;
6. стислий виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа у тому числі зазначення часу, місця його вчинення, а також інших суттєвих обставин, відомих, на момент повідомлення про підозру;
7. права підозрюваного;
8. підпис слідчого, прокурора, який здійснив повідомлення (абз. 2 ч. 1 ст. 277 КПК).

Вказано норма Закону є імперативною, однак, нажаль, КПК не містить положень про правові наслідки відсутності хоча б одного із вищезазначених ознак.

Вище ми прийшли до однозначного висновку, що повідомлення про підозру не є процесуальним рішенням, а є процесуальною дією.

У зв’язку з тим, що повідомлення про підозру не є процесуальним рішенням, таке повідомлення не можна скасувати або оскаржити.

Однак, які процесуальні наслідки, відсутності хоча б одного із елементів визначених в ст. 277 КПК України, для такої процесуальної дії, як письмове повідомлення про підозру?

На наш погляд, враховуючи те, що ст. 277 КПК встановлює чіткий зміст письмового повідомлення про підозру і вказує на його імперативність, а відтак відсутність хоча б одного із елементів, визначених в цій статті, у письмовому повідомлені про підозру, таке повідомлення не повинно вважатись повідомленням про підозру в розумінні КПК, а тому не повинно створювати будь-яких процесуальних наслідків, для особи, якій воно повідомлялось.

На практиці, зазначене питання, ще однозначно не вирішено, однак, на наш погляд така позиція може мати місце.

Особа, яка уповноважена повідомляти про підозру, значення та процесуальні наслідки

Разом з наведеним, не менш цікавим та актуальним є питання того, хто уповноважений повідомляти про підозру у відповідності до вимог КПК України та які правові наслідки не дотримання таких вимог.

Слідчий, прокурор або інша уповноважена службова особа (особа, якій законом надано право здійснювати затримання) зобов’язана невідкладно повідомити підозрюваного про його права, передбачені статтею 42 цього Кодексу (ч. 2 ст. 276 КПК).

Повідомлення про підозру має містити прізвище та посаду слідчого, прокурора, який здійснює повідомлення (п. 1 ч. 1 ст. 277 КПК), підпис слідчого, прокурора, який здійснив повідомлення (п. 8 ч. 1 ст. 277 КПК).

Письмове повідомлення про підозру вручається в день його складання слідчим або прокурором (ч. 1 ст. 278 КПК України).

Якщо повідомлення про підозру здійснив прокурор, повідомлення про нову підозру або змінити раніше повідомлену підозру має право виключно прокурор (ч. 279 КПК України).

Таким чином, з зазначених норм процесуального права вбачається, що повідомлення про підозру вручає та особа, яка підписує письмове повідомлення про підозру.

На практиці, бувають випадки, коли письмове повідомлення про підозру підписується прокурором, а вручається слідчим, або підписується одним прокурором/слідчим, а вручається іншим прокурором/слідчим.

Однак чи відповідає така практика вимогам КПК та які процесуальні наслідки тягне за собою не дотримання вказаних вимог КПК?

Це питання досить гострим стає у випадку повідомлення про підозру у кримінальному провадженні щодо окремої категорії особі (Глава 37 КПК), де адвокату, депутату місцевої ради, депутату Верховної Ради Автономної Республіки Крим, сільському, селищному, міському голові повідомлення про підозру може здійснити лише Генеральний прокурор, його заступник, керівник регіональної прокуратури в межах його повноважень (п. 1 ч. 1 ст. 481 КПК);

Народному депутату України, кандидату у Президенти України, Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини, Голові або іншому члену Рахункової палати, прокурору Спеціалізованої антикорупційної прокуратури, Директору або іншому працівнику Національного антикорупційного бюро України, заступникам Генерального прокурора, члену Національного агентства з питань запобігання корупції, повідомлення про підозру здійснюється Генеральним прокурором (виконуючим обов’язки Генерального прокурора) (п. 2 ч. 1 чт. 481 КПК);

Судді, судді Конституційного Суду України, присяжного на час виконання ним обов’язків у суді, Голові, заступнику Голови, члену Вищої ради правосуддя, Голові, заступнику Голови, члену Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, працівникам Національної антикорупційного бюро України повідомляються про підозру Генеральним прокурором або його заступником (п. 3 ч. 1 ст. 481 КПК);

Генеральний прокурор повідомляється про підозру заступником Генерального прокурора (п. 4 ч. 1 ст. 481 КПК);

Передоручення таких повноважень КПК не передбачає і норма процесуального права, яка регулює дане питання є імперативною.

З наведеного можна зробити висновок, що у випадку підписання повідомлення про підозру одним суб’єктом, а здійснення такого повідомлення іншим суб’єктом, наприклад, підписання письмового повідомлення про підозру Генеральним прокурором, а вручення такого повідомлення слідчим або іншим прокурором (який не є Генеральним прокурором, його заступником), як і підписання повідомлення про підозру Генеральним прокурором, а вручення такого повідомлення його заступником є незаконним, тобто таким, що не буде виповідати зазначеним вище нормам КПК.

Таким чином, якщо письмове повідомлення про підозру підписується одним суб’єктом, а вручається іншим суб’єктом, таке письмове повідомлення про підозру не буде відповідати вимогам п. 1, п. 8 ч. 1 ст. 277 КПК, а відтак особа не може вважатись такою, що повідомлена про підозру, тобто не є підозрюваною.

КПК прямо не регулює питання того, хто у випадку здійснення кримінального провадження щодо окремої категорії осіб (Глава 37) повинен (має повноваження) складати та затверджувати обвинувальний акт, тобто чи повинен бути такий суб’єкт спеціальний за аналогією з процесуальною нормою, передбаченою ст. 481 КПК?

Попередньо відповідаючи на це питання, автор, виходячи з загальних положень КПК та системного аналізу норм кримінального процесуального законодавства, з цього питання, а також виходячи з практики ЕСПЛ , приходить до висновку, що і обвинувальний акт повинен бути складений, за аналогією з положенням ст. 481 КПК України спеціальним суб’єктом, відносно особливої категорії осіб.

Однак це питання є предметом окремого дослідження і буде викладена автором в іншій статті.

Автор статті: Адвокат Пономаренко Денис Васильевич