Держава не відповідає за звичайну медичну помилку або недбалість лікарів, – ЄСПЛ

Помилка лікаря або неналежна координація між медичними працівниками самі по собі не достатні для того, щоб держава відповідала з точки зору її позитивних зобов’язань відповідно до статті 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Про це Європейський суд з прав людини нагадав у рішенні у справі «Улусой проти Туреччини» (заява №. 54969/09), передає інформаційний ресурс ECHR: Ukrainian Aspect.

Подружжя Улусой (Zeynep Ulusoy, Sebahattin Ulusoy) очікували народження дитини. Вагітність дружини проходила не без ускладнень. Жінка скаржилася до медичних установ на набряк і високий кров’яний тиск, проходила обстеження. Одного разу вона втратила свідомість і була доставлена в лікарню. Проте вона повернулася додому без обстеження, оскільки (за версією держави) упереджено ставилася до обстеження лікарем-чоловіком. Але за словами подружжя, лікарі начебто відмовилися і призначити ультразвукове сканування та рентгенографію, запропонувавши відвідувати приватних лікарів. За десять днів до передбачуваної дати народження, пані Улусой повернулася в лікарню, де її підготовили до звичайних пологів. Виявившись нездатною народити самостійно, вона перенесла значну епізіотомію. Після народження дитини, в якої були ознаки ціанозу і асфіксії, її довелося реанімувати. Наступного дня стан здоров’я дитини погіршився і він був переведений в університетську лікарню, де лікарі помітили, що функції його мозку були порушені через відсутність насичення киснем.

Подружжя відкривали дисциплінарне, кримінальне та адміністративне провадження, але безуспішно. Під час цих проваджень медична картка жінки чомусь зникла.

Посилаючись на статтю 1 (обов’язок поважати права людини), статтю 3 (заборона нелюдського, або такого, що принижує гідність, поводження ), статтю 6 (право на справедливий судовий розгляд) та статтю 17 (заборона зловживання правами) Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, подружжя Улусой звернулося до Європейського суду з прав людини. Вони пов’язували інвалідність дитини із злочинною недбалістю лікаря. Вони також скаржилися на те, що медичний персонал не був притягнутий до відповідальності через відсутність розслідування.

ЄСПЛ вирішив розглянути ці скарги відповідно до статті 8 (право на повагу до приватного життя).

Досліджуючи матеріальний аспект (захист моральної та фізичної недоторканності осіб в контексті надання медичної допомоги), суд у Страсбурзі повторив рішення у справі Lopes de Sousa Fernandes проти Португалії: у випадках передбачуваної злочинної недбалості лікарів, за умови, що Договірна держава створила відповідне положення для забезпечення високих професійних стандартів серед медичних працівників та захисту життя пацієнтів, такі питання як помилка в рішенні медичного працівника або недбала координація між медичними працівниками під час лікування певного пацієнта, не були достатніми для того, щоб закликати державу відповідати з точки зору її позитивних зобов’язань відповідно до статті 8 Конвенції.

Позитивні зобов’язання обмежені обов’язком встановлювати нормативні правила, які б вимагали від лікарень та медичних працівників вжиття певних заходів для захисту пацієнтів. Таким чином, навіть якщо була встановлена злочинна недбалість лікарів, то Суд, як правило, виявляє лише порушення матеріального аспекту статті 8, якщо застосовна нормативно-правова база не в змозі належним чином захистити пацієнтів, або ж, якщо не були створені необхідні заходи для забезпечення ефективного впровадження чинних нормативних актів.

Згадайте новину: Об'єктивних виправдань тривалому провадженню у суді не існує - ЄСПЛ

У справі Улусой не стверджувалося, що інвалідність дитини була створена навмисно, або те, що він став жертвою нормативної прогалини. Також не існувало доказів, які можливо було б перевірити, що медичні працівники свідомо позбавили їх доступу до невідкладної допомоги, або на те, що помилки, які, як стверджувалося, вони вчинили, були більш ніж звичайною медичною помилкою або недбалістю. Скарга заявників стосувалися помилкового оцінювання пренатальних ризиків під час пологів і фази народження дитини. Іншими словами, справа стосувалася тверджень про звичайні медичні помилки або недбалість. Тому ЄСПЛ дійшов висновку, що матеріальний аспект статті 8 не був порушений.

Разом із тим високі судді констатували порушення процесуального аспекту в частині розслідування заяв про злочинну недбалість лікарів, у зв’язку з чим Туреччина має виплатити заявникам 15 000 євро відшкодування моральної шкоди.

З релізом мовою оригіналу можна ознайомитися за посиланням.

Прес-реліз,
виданий Секретарем Суду
ЄСПЛ 235 (2019)
25.06.2019

Відсутність ефективного розслідування заяв про злочинну недбалість лікарів щодо новонародженої дитини, яка страждала від постійної інвалідності

У сьогоднішньому рішенні Палати в справі Ulusoy проти Туреччини (заява №. 54969/09) Європейський суд з прав людини одноголосно постановив, що мало місце порушення процесуального аспекту статті 8 (право на повагу до приватного життя) Європейської конвенції з прав людини, а також відсутність порушення матеріального аспекту статті 8.

У цій справі пан та пані Ulusoy приписували постійну та незворотну інвалідність сина злочинній недбалості лікаря під час передродового етапу та пологів пані Ulusoy. Вони також скаржилися на відсутність ефективного розслідування їх тверджень.

Суд розглянув ці скарги відповідно до статті 8, яка охоплює питання стосовно захисту моральної та фізичної недоторканності осіб у контексті надання медичної допомоги.

Стосовно процесуального аспекту (розслідування заяв про злочинну недбалість лікарі) Суд постановив, що жоден орган влади не міг забезпечити послідовну та науково обґрунтовану відповідь на твердження та скарги заявників, або оцінити можливу відповідальність медичних працівників з повним знанням фактів.

Стосовно матеріального аспекту (захист моральної та фізичної недоторканності осіб у контексті надання медичної допомоги) Суд зазначив, що скарги заявників загалом стосувалися помилкового оцінювання ризиків перед пологами, під час пологів і фази народження дитини. Отже, Суд вважає, що справа головним чином стосувалася тверджень про звичайні медичні помилки або недбалість. У зв’язку з цим, повторюючи свої висновки у справі Lopes de Sousa Fernandes проти Португалії Суд зазначив, що суттєві позитивні зобов’язання Туреччини обмежувалися ефективним впровадженням і здійсненням нормативно-правової бази, здатної захищати пацієнтів. Потім він зазначив, що нормативно-правова база, чинна у відповідний час, per se не вказувала на будь-яке порушення держави.

Згадайте новину: Скільки коштує порушення державою права на землю

Основні факти

Заявники, Zeynep Ulusoy і Sebahattin Ulusoy, є громадянами Туреччини, які народилися в 1979 і 1970 роках, відповідно, і мешкають в м. Малатья (Туреччина). Вони діяли від свого імені і від імені їх сина, Mehmet Ulusoy, який народився у 2001 році і страждає від психомоторного порушення і постійної розумової відсталості з народження.

У 2001 році, в перші місяці вагітності, пані Ulusoy відвідала Регіональний медичний центр № 2 в м. Невшехір зі скаргами на набряк і високий кров’яний тиск. Згодом вона переїхала в м. Малатья, де вона була обстежена 3, 13 і 17 липня 2001 року (восьмий місяць вагітності) в цивільній лікарні знову зі скаргами на дифузний набряк і високий кров’яний тиск.

20 липня 2001 року пані Ulusoy втратила свідомість і була доставлена в лікарню. Проте вона повернулася додому без обстеження. За словами уряду, вона вирішила, за власною ініціативою, не проходити обстеження через її упереджене ставлення до обстеження лікарем-чоловіком.

За словами заявників, лікарі відмовилися оглянути її і призначити обстеження (ультразвукове сканування та рентгенографія) пропонуючи їй відвідувати приватних лікарів.

30 липня 2001 року, за десять днів до передбачуваної дати народження, пані Ulusoy повернулася в лікарню, де її негайно підготовили до звичайних пологів. Виявившись нездатною народити самостійно, вона перенесла значну епізіотомію. Після народження дитини, в якої були ознаки ціанозу і асфіксії, її довелося реанімувати і помістити в кувез. Наступного дня стан здоров’я дитини погіршився і він був переведений в університетську лікарню ім. Іньюнью, в якій лікарі помітили, що функції його мозку були порушені через відсутність насичення киснем.

У різні дати заявники безуспішно відкривали дисциплінарне провадження, кримінальне провадження (подання скарги) та адміністративне провадження (позов про відшкодування збитків). Під час цих проваджень медична картка пані Ulusoy зникла.

Скарги, процедура та склад Суду

Посилаючись на статтю 1 (обов’язок поважати права людини), статтю 3 (заборона нелюдського, або такого, що принижує гідність, поводження ), статтю 6 (право на справедливий судовий розгляд) та статтю 17 (заборона зловживання правами) Конвенції заявники приписували постійну психічну та фізичну інвалідність Mehmet Ulusoy злочинній недбалості лікаря. Вони також скаржилися на те, що медичний персонал, який вони обвинувачують в недбалості, ніколи не був притягнутий до відповідальності за відсутності розслідування. Суд вирішив розглянути ці скарги відповідно до статті 8 (право на повагу до приватного життя).

Заява була подана до Європейського суду з прав людини 6 жовтня 2009 року.

Рішення було прийняте Палатою з семи суддів в наступному складі:

Robert Spano (Iсландія), Голова

Marko Bošnjak (Словенія),

Işıl Karakaş (Tуреччина),

Julia Laffranque (Eстонія),

Valeriu Griţco (Республіка Молдова),

Ivana Jelić (Чорногорія),

Arnfinn Bårdsen (Норвегія),

а також Stanley Naismith, Секретар Секції.

Рішення Суду

Стаття 8 (право на повагу до приватного життя)

1. Матеріальний аспект (захист моральної та фізичної недоторканності осіб в контексті надання медичної допомоги)

Повторюючи своє рішення у справі Lopes de Sousa Fernandes проти Португалії, Суд зазначив, що у випадках передбачуваної злочинної недбалості лікарів, за умови, що Договірна держава створила відповідне положення для забезпечення високих професійних стандартів серед медичних працівників та захисту життя пацієнтів, питання, такі як помилка в рішенні медичного працівника або недбала координація між медичними працівниками під час лікування певного пацієнта, не були достатніми для того, щоб закликати Договірну Державу відповідати з точки зору її позитивних зобов’язань відповідно до статті 8 Конвенції.

Згадайте новину:Змагальність та рівність сторін у кримінальному проваджненні: чи повинні розкриватися результати НСРД? ЕСПЛ у справі «Леас проти Естонії»

Суттєві позитивні зобов’язання були обмежені обов’язком встановлювати правила, тобто запроваджувати діючу нормативно-правову базу, яка вимагала б від як державних, так і приватних лікарень та медичних працівників створення відповідних заходів для захисту недоторканності своїх пацієнтів. Таким чином, навіть якщо була встановлена злочинна недбалість лікарів, то Суд, як правило, виявляє лише порушення матеріального аспекту статті 8, якщо застосовна нормативно-правова база не в змозі належним чином захистити пацієнтів, або ж, якщо необхідні заходи для забезпечення ефективного впровадження чинних нормативних актів не були створені 4.

У цій справі пані Ulusoy ні явно, ні імпліцитно не стверджували, що постійна інвалідність їх сина була створена навмисно, або те, що він був жертвою системної або структурної дисфункції, яка впливала на лікарні, про які йде мова. Також не існувало жодних доказів, які можливо перевірити та які б вказували на те, що відповідні медичні працівники свідомо позбавили їх доступу до невідкладної допомоги, або на те, що помилки, які, як стверджувалося, вони вчинили, були більш ніж звичайною медичною помилкою або недбалістю. Скарги заявників здебільшого стосувалися помилкового оцінювання пренатальних ризиків під час пологів і фази народження дитини пані Ulusoy.

Тому справа в першу чергу стосувалася тверджень про звичайні медичні помилки або недбалість.

Отже, суттєві позитивні зобов’язання Туреччини були обмежені ефективним впровадженням і здійсненням нормативно-правової бази, здатної захищати пацієнтів. Знову, нормативно-правова база, чинна у відповідний час, per se не вказувала на будь-яке порушення держави, а також заявники не скаржилися на будь-які недоліки такого характеру. Тому матеріальний аспект статті 8 не був порушений.

1. Процесуальний аспект (розслідування заяв про злочинну недбалість лікарів)

Правова система Туреччини надавала заявникам засоби правового захисту, які, теоретично, відповідали вимогам, які необхідно виконувати відповідно до процесуальних зобов’язань статті 8. Крім того, заявники скористалися всіма відповідними засобами правового захисту. Проте, всі провадження дисциплінарного, кримінального і адміністративного характеру, виявилися неефективними.

По-перше, дисциплінарне провадження було предметом рішення про припинення на підставі експертного звіту, складеного заступником головного лікаря лікарні. Цей звіт також був головним в кримінальному розслідуванні, яке виявилося безуспішним за відсутності дозволу відкриття провадження проти відповідного медичного персоналу. Правила, викладені в Законі №. 4483, висвітлювали структурну проблему щодо процесуальних зобов’язань в цій справі. Крім того, експерти, які відіграли домінуючу роль у припиненні кримінальних розслідувань, були лікарями, які працювали в лікарні, в якій також працював медичний персонал, про який де мова, що суперечило вимозі офіційної і практичної незалежності, яка повинна бути дотримана в процедурах експертного оцінювання.

По-друге, в рамках адміністративного провадження заявники не брали участі в призначенні експертів або у виборі питань, які їм необхідно поставити. Крім того, незважаючи на недосконалість звіту, поданого радою експертів 26 травня 2006 року, адміністративний суд вирішив відхилити запит заявників про нову експертну оцінку.

Згодом Верховний адміністративний суд проігнорував їх запит про новий звіт незважаючи на їх докладне обґрунтування. Наприкінці, в прийнятих рішеннях замочувалося питання будь-якої відповідальності органів влади за втрату медичної картки. Проте, за словами Верховного адміністративного суду, це складало серйозну злочинну недбалість органів влади та перешкоду для судового перегляду питання стосовно того, чи було міністерство відповідальним за шкоду, завдану заявникам.

Як наслідок, Суд постановив, що органи влади не змогли надати послідовну і науково обґрунтовану відповідь на твердження та скарги заявників або оцінити можливу відповідальність медичних працівників з повним знанням фактів.

Дійсно, у своїх рішеннях національні суди посилалися на офіційні звіти, які були встановлені або в порушення вимог незалежності, або які уникнули чи незадовільно розглядали головні питання, які необхідно вирішити. Крім того, адміністративні суди відхилили заперечення заявників не надавши значення їх аргументам, які були, якщо не вирішальними, принаймні центральними, та які вимагали особливі та чіткі відповіді. Відповідно, Суд вважав, що, зіткнувшись зі спірними скаргами заявників, які стверджували, що злочинна недбалість лікарів викликала незворотну інвалідність їх сина, національна система в цілому не надала належну відповідь згідно з зобов’язанням Туреччини відповідно до статті 8 Конвенції. Отже, був порушений процесуальний аспект цього положення.

Згадайте новину:Накладання арешту на майно: ЄСПЛ висловився щодо обмеження гарантій захисту власності

Стаття 3 (заборона нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження)

Заявники спеціально не зверталися до національних органів влади із скаргами на будь-яке поводження всупереч статті 3, яке вони особисто зазнали, та не згадували будь-які скарги у зв’язку з цим під час різних наборів проваджень. Тому скарга була відхилена за невичерпання національних засобів правового захисту.

Справедлива сатисфакція (стаття 41)

Суд постановив, що Туреччина повинна виплатити заявникам 15 000 євро (EUR) відшкодування моральної шкоди та 103 євро відшкодування видатків та витрат.

Згадайте новину:Практика ЄСПЛ:Усиновлення не припиняє автоматично зв'язки дитини з рідними дідом і бабою

Автор новини: Олександр Дроздов