Чому адвоката, що допоміг викрити поліцейського на хабарі, позбавили свідоцтва

Коли адвокат допікає правоохоронцям, ті часто намагаються позбутися опонента, зокрема, через дисциплінарні органи. І це спрацьовує в тих випадках, коли методи захисту є негласними і явно виходять за межі адвокатської етики. (Джерело: ЗіБ)

Вимагання як виправдання

Влітку 2020 року фігурант кримінального провадження звернувся до адвоката І. по допомогу через те, що працівники регіонального відділу національної поліції вимагали у нього «винагороди» за сприяння у вирішенні проблем. Така інформація стала підставою для відкриття Державним бюро розслідувань іншого провадження, в рамках якого захисника залучили до негласного співробітництва. На початку 2021 року адвокату передали мічені гроші, які той під контролем правоохоронців передав посереднику.

Оскільки усе було належним чином задокументовано, згодом начальник відділу поліції сам став підозрюваним, а адвокат виступив вже свідком.

Але такий поворот у житті, мабуть, залишив неприємний присмак у поліцейського керівника, тож навесні 2021 року він поскаржився на поведінку процесуального опонента до регіональної кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури. Та попросив притягнути І. до дисциплінарної відповідальності, позбавити того права на зайняття адвокатською діяльністю, виключивши з Єдиного реєстру адвокатів України.

Правоохоронець виходив із того, що І. використав адвокатське свідоцтво для вчинення дій, не пов’язаних з професійною діяльністю. Він закидав адвокату провокацію хабаря шляхом зловживання довірою, розкриття адвокатської таємниці, а також сприяння діяльності правоохоронним органам.

Цікаво, що сам І. не заперечував факту добровільної згоди на конфіденційне співробітництво. Він уважав, що це жодним чином не пов’язано із розкриттям конфіденційної інформації професійного характеру, в тому числі щодо його клієнта, оскільки він діяв виключно в інтересах клієнта і з метою припинення вимагання у клієнта неправомірної вигоди працівниками поліції.

Але в дисциплінарній палаті КДКА вважали інакше: конфіденційне співробітництво адвоката з органами ДБР однозначно суперечить принципам незалежності адвокатури, конфіденційності та уникнення конфлікту інтересів, поваги до адвокатської професії, вимогам міжнародних документів, положенням Кримінального процесуального кодексу та Закону «Про адвокатуру і адвокатську діяльність.

Тож допущене адвокатом порушення було кваліфіковане як грубе одноразове порушення Правил адвокатської етики, що підриває авторитет адвокатури України та одночасно порушує Присягу адвоката України.

Покаранням за це порушення стало позбавлення І. права на здійснення адвокатської діяльності.

Принципова позиція

Таке рішення комісії І. оскаржив до ВКДКА. Він виходив з того, що правоохоронець банально хотів помститися. А законодавець насправді не передбачає категоричної заборони на залучення до виконання оперативно-розшукових завдань осіб, професійна діяльність яких пов’язана зі збереженням професійної таємниці, у тому числі адвокатів. Закон лише передбачає умови здійснення такого співробітництва, що не повинно бути пов’язано з розкриттям конфіденційної інформації професійного характеру.

Члени Вищої комісії констатували, що згідно із ст. 11 Закону «Про оперативно-розшукову діяльність» забороняється залучати до виконання оперативно-розшукових завдань осіб, професійна діяльність яких пов’язана зі збереженням професійної таємниці, а саме: адвокатів, нотаріусів, медичних працівників, священнослужителів, журналістів, якщо таке співробітництво буде пов’язано з розкриттям конфіденційної інформації професійного характеру. Аналогічну за змістом норму містять також ч.2 ст.275 КПК та ч.8 ст.23 Закону «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».

Водночас, специфіка цілей і завдань адвокатури як необхідну умову належного здійснення адвокатської діяльності вимагає максимальної незалежності адвоката у виконанні своїх професійних прав і обов'язків, що передбачає його свободу від будь-якого зовнішнього впливу, тиску чи втручання в його діяльність з надання професійної правничої (правової) допомоги, здійснення захисту або представництва клієнта, зокрема з боку державних органів. І з метою дотримання цього принципу в своїй професійній діяльності адвокат зобов'язаний протистояти будь-яким спробам посягання на його незалежність, бути мужнім і принциповим у виконанні своїх професійних обов'язків, відстоюванні професійних прав, гарантій адвокатської діяльності та їх ефективному використанні в інтересах клієнта. (ст. 6 Правил адвокатської етики).

Тож відповідно до рішення Ради адвокатів України від 15.11.2019 № 123 погодження адвокатом на конфіденційне співробітництво під час оперативно-розшукових заходів, чи слідчих дій, є порушенням Закону та може тягнути дисциплінарну відповідальність.

А недотримання або ігнорування етичних аспектів відносин адвоката з правоохоронними органами завжди пов’язане із порушенням професійних обов’язків. У кінцевому рахунку таке ігнорування має наслідком порушення принципів здійснення адвокатської діяльності.

А оскільки йдеться про принципи здійснення адвокатської діяльності, негласне співробітництво є грубим порушенням правил адвокатської етики, що часто підриває авторитет адвокатури України. Таку позицію ВКДКА висловлювала в Узагальненнях дисциплінарної практики кваліфікаційно-дисциплінарних комісій адвокатури щодо етичних аспектів відносин адвоката з правоохоронними органами (рішення від 25.07.2020 №VIІ-011/2020).

Відтак, скарга адвоката І. була залишена без задоволення, а рішення КДКА – без змін.

Табу на співпрацю

Зважаючи на таке рішення ВКДКА, можна дійти висновків, що попри благородну мету захистити клієнта чи покарати продажного поліцейського, адвокату не можна вдаватися до дій, які кидають тінь на інститут захисту. Одним із табу для адвоката є негласна співпраця із процесуальними опонентами. Ступаючи на цей шлях кожен, хто урочисто присягався дотримуватися принципу незалежності та конфіденційності, правил адвокатської етики, може втратити свій статус. І в даному випадку нічиї мотиви (покарати хабарника з боку адвоката або бажання правоохоронця помститися за спаплюжене життя) не матимуть жодного значення.

Автор статті: МАКСИМ СІЧОВИЙ