Чи можна оформляти рукописним шляхом документи у кримінальному процесі ? Думка адвоката

До рішень Вищого антикорупційного суду спостерігається величезна цікавість з боку політиків, професійних юристів та адвокатів, причому не лише фахівців у сфері кримінального права. І це не дивно. Адже молодий за віком орган продукує цікаві рішення і не рідко робить нестандартні з точки зору правозастосування висновки. Нерідко суд закриває очі на порушення вимог кримінально-процесуального закону, пояснюючи це тим, що окреме порушення не призводить до порушення прав підсудного. При цьому варто зазначити, що не соромиться суд і виносити виправдальні вироки. В певній мірі це може бути ознакою незалежності суду, справедливості прийнятих рішень.

Доволі цікавим є вирок суду у справі №752/7440/18 щодо отримання неправомірної вигоди. Не хочу акцентувати увагу на персоні та усіх обставинах справи, але вважаю вельми цікавими окремі доводи сторони захисту та позицію суду стосовно них.

Відразу хочу наголосити, що стаття побудована виключно на тексті рішення суду. Тому позиція сторони захисту буде відображена виключно так, як про це вказав суд.

Отже, як вбачається з вироку від 30.07.2021 року стороною захисту подано клопотання про визнанння доказу недопустим, а саме постанову про проведення негласної слідчої (розшукової) дії - контроль за вчиненням злочину від 29.12.2017.

На обґрунтування клопотання сторона захисту навела аргументи, серед яких, на мою думку є цікавим аргумент, що постанова не відповідає вимогам ст. 20 Закону України «Про державну таємницю», оскільки вона виготовлена в більшій мірі рукописним текстом.

Оцінюючи цю позицію доводи сторони захисту, суд виходить з такого (наводжу цитату з вироку):

«Щодо зауважень сторони захисту про виготовлення вказаної постанови в більшій мірі рукописним текстом, суд зазначає, що ст. 110, 251 КПК України, ст. 20 Закону України «Про державну таємницю» не містять вимог щодо обов`язковості складання процесуальних документів виключено за допомогою комп`ютерної техніки і не забороняє виготовлення процесуальних документів рукописним текстом.»

Особисто для мене залишається незрозумілим, чому сторона захисту обрала саме 20 статтю цього Закону, але все ж таки вважаю, що мотивувальна частина відхилення цього доводу залишається для мене непереконливою.

Почну із згаданого Закону України «Про державну таємницю».

Так, відповідно до ст. 3 цього Закону дія цього Закону поширюється на органи законодавчої, виконавчої та судової влади, органи прокуратури України, інші державні органи….. що провадять діяльність, пов'язану з державною таємницею, громадян України, іноземців та осіб без громадянства, яким у встановленому порядку наданий доступ до державної таємниці.

Згідно із ст. 2 Закону відносини у сфері охорони державної таємниці регулюються Конституцією України, законами України "Про інформацію" та "Про доступ до публічної інформації", цим Законом, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України та іншими нормативно-правовими актами.

Правове регулювання оперативно-розшукової діяльності, згідно з ст. 3 відповідного Закону становлять Конституція України, цей Закон, Кримінальний, Кримінальний процесуальний, Податковий та Митний кодекси України, закони України про прокуратуру, Національну поліцію, Національне антикорупційне бюро України, Державне бюро розслідувань, Службу безпеки, Державну прикордонну службу України, Державну кримінально-виконавчу службу України, державну охорону органів державної влади України та посадових осіб, статус суддів, забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві, державний захист працівників суду і правоохоронних органів, інші законодавчі акти та міжнародно-правові угоди і договори, учасником яких є Україна.

Таким чином законодавство України, яке застосовується до складання документів, у тому числі процесуальних, зокрема постанови про проведення негласної слідчої (розшукової) дії не обмежується вищевказаними законами.

Відповідно до ч. 1 статті 2 Закону України «Про стандартизацію»цей Закон регулює відносини, пов’язані з діяльністю у сфері стандартизації та застосуванням її результатів.

Частиною 2 цієї статті передбачено умовно вичерпний перелік стандартів, на який не поширюється дія цього Закону, а саме - дія цього Закону не поширюється на санітарні заходи безпечності харчових продуктів, ветеринарно-санітарні та фітосанітарні заходи, будівельні норми, лікарські засоби, військові стандарти, стандарти медичної допомоги, бухгалтерського обліку, оцінки майна, освіти та інші соціальні стандарти, передбачені законодавством.

Умовна вичерпність переліку пов’язана з тим, що в переліку стандартів, на які не поширюється дія цього Закону зазначено інші стандарти, але лише соціальні, які передбачені законодавством.

Будь-яких інших обмежень, які б виключали можливість правового регулювання стандартів, пов’язаних із складанням процесуальних документів у цьому Законі не передбачено.

Згідно з п. 1 ч.1 ст. 4 цього Закону метою стандартизації в Україні є забезпечення відповідності об’єктів стандартизації своєму призначенню;

Відповідно до п. 1 ч.1 ст. 9 цього Закону до повноважень центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері стандартизації, належить забезпечення нормативно-правового регулювання у сфері стандартизації.

Наказом Держспоживстандарту України від 07.04.2003 N 55 затверджено Національний стандарт України Державна уніфікована система документації - Уніфікована система організаційно-розпорядчої документації (Вимоги до оформлювання документів) ДСТУ 4163-2003

Відповідно до п. 1.2 цього ДСТУ стандарт установлює: склад реквізитів документів; вимоги до змісту і розташовування реквізитів документів; вимоги до бланків та оформлювання документів; вимоги до документів, що їх виготовляють за допомогою друкувальних засобів.

Згідно з 7.1 ДСТУ документи виготовляють на конторській друкарській машинці або за допомогою комп'ютерної техніки. Подані у подальших положеннях розміри стосуються документів, які мають розмір шрифту 12-14 друкарських пунктів.

Окремі внутрішні документи (заяви, пояснювальні й доповідні записки тощо), авторами яких є посадові та інші фізичні особи, дозволено оформлювати рукописним способом.

Тобто ДСТУ передбачає, що рукописним способом оформлюються лише окремі внутрішні документи.

Так, дійсно ДСТУ 4163-2003 встановлює стандарт для організаційно-розпорядчих документів, а не для процесуальних.

Водночас, відсутність стандарту для процесуальних документів не є перешкодою для дотримання стандарту при їх складанні.

Необхідність дотримання цього стандарту випливає із положень ст. 19 Конституції України.

Так, у відповідності до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Вказано норма передбачає наявність спеціально-дозвільному типу правового регулювання, який поширюється на дії суб’єктів, уповноважених здійснювати функції держави: органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Даний принцип відносно органів, які наділені державно-владними повноваженнями, може бути сформульований і в більш категоричній формі: «заборонено все, крім дозволеного законом».

Виходячи з наведеного орган досудового розслідування та суд мали б застосувати аналогію права в частині стандартизації документів.

Аналогія права у кримінальному процесі допускається за наступних умов:

1) передбачений кримінальним процесуальним законом випадок повинен бути однорідним з тим, до якого закон (право) застосовується за аналогією. Тобто ситуація, яка вирішується за допомогою процесуальної аналогії, має характеризуватись однаковими або схожими рисами, ознаками з тією, яка врегульована законом (правом);

2) застосування процесуальної аналогії повинно відбуватись у суворій відповідності до завдань, які стоять перед кримінальним провадження (ст. 2 КПК). При цьому обов’язково повинні дотримуватись як ті завдання, що характерні для всіх стадій кримінального процесу, так і для кожної з них зокрема;

3) дотримання принципів кримінального процесу. Необхідність запровадження такої умови зумовлена зокрема тим, що тільки належне дотримання принципів кримінального провадження може забезпечити виконання його завдань.;

4) застосування процесуальної аналогії в жодному випадку не повинно обмежувати процесуальних прав учасників процесу чи покладати на них не передбачені законом обов’язки;

5) використовуючи процесуальну аналогію, органи дізнання та досудового слідства, прокурор і суд, дотримуючись порядку провадження у кримінальній справі, не повинні вчиняти процесуальні дії, не передбачені нормами кримінального процесуального права.

Важливо, що однією з умов допустимості процесуальної аналогії, є дотримання принципів кримінального процесу.

Відтак застосування аналогії права щодо стандартизації постанови дозволить забезпечення завдань та принципів у даному кримінальному провадженні.

На моє суб’єктивне переконання, незалежно від застосування аналогії права ВАКС, при ухваленні вироку, надаючи оцінку доводам сторони захисту про неприпустимість рукописного оформлення постанови, не мав би обмежуватися висновком про те, що рукописне оформлення не заборонено, а керуватися конституційним принципом відносно державного органу та посадової особи «не передбачено законом».

Вказане судове рішення є цікавим об’єктом дослідження і з інших підстав.

Автор статті: Адвокат Віталій Гриб, АО «Гардецький та партнери»