Чи можливо відрізнити державну зраду від діяння, скоєного з примусу?

У зв’язку з російською агресією та масовим застосуванням окупаційними військами насильства з метою захоплення влади, не менш актуальним питанням залишається встановлення або виключення відповідальності особи за дії або бездіяльність, вчинені під впливом фізичного або психічного насильства. Як відрізнити державну зраду від діяння, скоєного з примусу, розповіли в Міністерстві юстиції України.

Перехід на бік ворога, заподіяння шкоди суверенітету, територіальній цілісності та недоторканості держави в умовах дії воєнного стану потребує належного реагування з боку правоохоронних органів. Проте не кожне подібне суспільно-небезпечне діяння можливо кваліфікувати у відповідності до положень статті 111 Кримінального кодексу, адже вчиняти такі дії особа може не лише з власних переконань. Наприклад, представники країни-агресора можуть примусити громадян України своїми діями завдавати шкоду національній безпеці власної держави. Такий примус може супроводжуватися заподіянням болю, нанесення фізичних травм та позбавлення волі, де представники рф наголошуватимуть на «важливості» співпраці з окупаційною владою. Саме у таких випадках застосування може підлягати стаття 40 Кримінального кодексу (КК України, Кодекс), яка за наявності доказів вчинених насильницьких дій звільнятиме від покарання того, хто опинився під загрозою.

Відповідно до положень статті 111 Кодексу державна зрада — це діяння, умисно вчинене громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканості, обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України: перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту, шпигунство, надання іноземній державі, іноземній організації або їх представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України.

Вказаною статтею передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від дванадцяти до п’ятнадцяти років з конфіскацією майна або без такої. Крім того, ті самі діяння, вчинені в умовах воєнного стану, караються позбавленням волі на строк п’ятнадцять років або довічним позбавленням волі, з конфіскацією майна (частина друга статті 111 Кодексу).

Частиною третьою статті 111 КК України встановлено, що звільняється від кримінальної відповідальності громадянин України, якщо він на виконання злочинного завдання іноземної держави, іноземної організації або їх представників ніяких дій не вчинив і добровільно заявив органам державної влади про свій зв’язок з ними та про отримане завдання.

Зазначаємо, що відповідно до положень статті 40 Кодексу не є злочином дія або бездіяльність особи, яка заподіяла шкоду правоохоронюваним інтересам, вчинена під безпосереднім впливом фізичного примусу, внаслідок якого особа не могла керувати своїми вчинками. Звільнення від кримінальної відповідальності означає факт, що особу не буде притягнено до кримінальної відповідальності, хоча ця особа вчинила діяння, що містять ознаки складу злочину. Рішення про таке звільнення приймається виключно судом.

Питання про кримінальну відповідальність особи за заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам, якщо ця особа зазнала фізичного примусу, внаслідок якого вона зберігала можливість керувати своїми діями, а також психічного примусу, вирішується відповідно до положень статті 39 КК України (частина друга статті 40 КК України).

Психічний примус хоча й обмежує можливості особи керувати своїми діями, проте ніколи не паралізує цілком її волю, внаслідок чого ця особа все ж таки має можливість обрати той або інший варіант поведінки, як і при переборному фізичному примусі. Якщо такий примус створював стан крайньої необхідності (наприклад, особа під впливом побоїв або погрози вбивством видала чуже майно), то питання про кримінальну відповідальність за заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам підлягатиме вирішенню за правилами статті 39 Кодексу. Тобто залежно від того, чи викликав зазначений примус стан крайньої необхідності і якщо викликав, то чи було допущено або не було допущено перевищення меж крайньої необхідності.

В іншому випадку особа підлягатиме кримінальній відповідальності за заподіяну шкоду на загальних підставах, хоча вчинення кримінального правопорушення під впливом фізичного або психічного примусу повинно враховуватися як обставина, яка пом’якшує покарання (пункт шостий частини першої статті 66 КК України).