Банкрутство за рахунок арбітражного керуючого

Ключовим учасником у процедурі банкрутства з впевненістю можна назвати арбітражного керуючого.

Функції арбітражного керуючого у процедурі банкрутства дуже широкі. Зокрема, на різних стадіях процесу, це: здійснення заходів по захисту майна боржника; аналіз фінансової, господарської та інвестиційної діяльності боржника, його становище на ринках; розгляд заяв кредиторів про грошові вимоги до боржника; виявлення (за наявності) ознаки фіктивного банкрута, доведення до банкрутства чи інших незаконних дій у разі банкрутства; розробка плану санації боржника, мирової угоди, здійснення ліквідаційної процедури і т.п.

За результатами виконання своїх повноважень арбітражний керуючий має право на отримання грошової винагороди та відшкодування понесених витрат.

1 Надання послуг арбітражного керуючого, як суб'єкта незалежної професійної діяльності, відбувається на платній основі.

На сьогодні Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (далі – «Закон») визначає чотири джерела оплати послуг арбітражного керуючого, а саме:

1) наявні у боржника кошти, одержані у результаті господарської діяльності боржника (частина 5 статті 115 Закону);

2) кошти, одержані від продажу майна (майнових прав) боржника (частина 5 статті 115 Закону);

3) кошти фонду авансування грошової винагороди та відшкодування витрат арбітражного керуючого, сформованого кредиторами (частина 6 статті 115 Закону);

4) кошти, авансовані ініціюючим кредитором або боржником (стосується процедури розпорядження) (частина 2 статті 115 Закону);

Однак, постає питання, як бути з винагородою арбітражного керуючого, коли кредиторами не створено фонд авансування грошової винагороди, а у боржника немає ні коштів, ні майна.

В цьому питанні судова практика дещо відрізняється в залежності від процедури банкрутства (розпорядження майном чи ліквідація).

2 Стягнення грошової винагороди розпорядника майна

Джерело та порядок отримання грошової винагороди розпорядника майна закріплені у частині 2 статті 115 Закону.

Так, абзаци 2 та 3 частини 2 вказаної статті визначають, що право вимоги грошової винагороди виникає в арбітражного керуючого в останній день кожного календарного місяця виконання ним повноважень розпорядника майна боржника. Сплата грошової винагороди арбітражному керуючому (розпоряднику майна) здійснюється шляхом її авансування заявником (кредитором або боржником) у розмірі, зазначеному у цій частині.

Разом з тим, чинне законодавство України не передбачає звільнення ініціюючого кредитора від виконання своїх обов'язків щодо оплати послуг арбітражних керуючих, як і не ставить вказаний порядок розподілу витрат на оплату послуг розпорядника майна в залежність від майнового стану кредитора у справі про банкрутство та його правового статусу.

Тому, у разі невиконання у добровільному порядку покладеного на ініціюючого кредитора зобов'язання щодо оплати послуг розпорядника майна, є всі достатні підстави для примусового стягнення з такого кредитора відповідних грошових сум (аналогічної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України в постановах від 16.12.14р. у справі №916/2563/13, від 20.08.15р. у справі №918/1551/14, від 17.09.15р. у справі №918/1652/14).

3 Стягнення грошової винагороди ліквідатора

На відмінну від винагороди розпорядника майна, Закон не передбачає обов'язку ініціюючого кредитора здійснювати оплату послуг ліквідатора.

Інших джерел оплати винагороди ліквідатора, окрім як майна та коштів банкрута, а також утворений кредиторами фонд, законодавець не передбачає.

На сьогодні існує дві найбільш популярні позиції з розгляду питання про стягнення винагороди ліквідатора.

Позиція 1 – «Банкрутство за рахунок кредиторів».

Деякі суди намагаються закрити вказану вище прогалину Закону та стягують винагороду і витрати ліквідатора з кредиторів, застосовуючи аналогію закону.

Стягуючи, суди керуються принципом пропорційності голосів кредиторів на зборах кредиторів кількості їх грошових вимог відповідно до статті 26 Закону, розподіляють витрати пропорційно між всіма кредиторами.

Необхідність застосування такого принципу, суди пов’язують з тим, що законодавцем виключається можливість безоплатного надання послуг арбітражного керуючого у справі про банкрутство.

(Така правова позиція закріплена у постановах Вищого господарського суду України від 27.10.2015р. у справі № 911/1056/13, від 11.02.2015р. у справі № 43/137, від 08.11.2016р. у справі № 915/1961/14, від 25.10.2016р. у справі № 925/2063/13).

Позиція 2 – «Банкрутство за рахунок арбітражного керуючого».

Критики наведеної вище позиції дотримуються протилежної думки.

Так, деякі господарські суди відмовляють у пропорційному стягненні. У своїх рішеннях констатують, що таке стягнення без згоди кредиторів та без утворення відповідного фонду кредиторами не передбачено Законом.

(Така правова позиція закріплена у постановах Одеського апеляційного господарського суду від 28.08.2017 у справі № 915/1241/16; Київського апеляційного господарського суду від 29.08.2017 у справі №910/28517/15)

В результаті, відмова у пропорційному стягненні призводить до того, що арбітражний керуючий ліквідовує боржника за власний рахунок.

На думку автора, як одна так і інша позиція є доволі дискусійними та мають дві сторони медалі: з однієї – це інтереси кредиторів; з іншої – арбітражного керуючого.

Підсумовуючи, можна зазначити, що, не зважаючи на те, що арбітражний керуючий є важливим учасником у процедурі банкрутства, проте порядок його оплати праці чітко не визначено. Це, в свою чергу, призводить до того, що арбітражний керуючий часто виконує покладенні на нього обов’язки безкоштовно та ще й несе відповідні витрати.

Вважаємо таку ситуацію недопустимою та сподіваємось, що вказана прогалина в Законі буде виправлена найближчим часом.

Автор статті: Ігор Попадюк, Керуючий партнер, адвокат Norton law firm