09.05.2019 | Автор: Савич Сергій Святославович
Задать вопрос автору
Присоединяйтесь к нам в социальных сетях: telegram viber youtube

Академічна доброчесність та додержання авторсько-правового законодавства у закладах вищої освіти (окремі аспекти)

Запровадження Законом «Про освіту» (ст. 42) поняття академічної доброчесності та засобів юридичної відповідальності за її недодержання -  безумовно схвальний крок вітчизняного законодавця. Одним з її елементів є додержання законодавства про авторське право та суміжні права. Важливо, що вказана норма розширює способи правового впливу на порушників властиво «академічними» санкціями, віднесеними законодавцем до так званої «академічної відповідальності», як-от позбавлення права брати участь у роботі визначених законом органів (спеціалізованих вчених радах) за фактом доведеного плагіату тощо. Проте ці санкції навряд чи можна назвати новими. Подібні заходи правового впливу у разі виявлення запозичень у тексті дисертаційних робіт для здобувачів наукового ступеню свого часу передбачалися і Порядком присудження наукових ступенів (Постанова КМУ  від 24.07.2013 № 567, - нині вже нечинна), за яким у випадку виявлення таких дисертація знімалася із захисту. Також було передбачено можливість і позбавлення присудженого наукового ступеню унаслідок виявлених текстових запозичень. 

Законом «Про освіту» розширено сферу застосування нововведеної академічної відповідальності, віднесено до її суб’єктів не тільки науково-педагогічних працівників, але й здобувачів освіти, передбачено загальні засади притягнення до неї, а також процесуальні права для осіб, яких звинувачують у академічній недоброчесності. Присутність регламентованої процедури свідчить про наявність необхідної ознаки права - визначеності. Доти на таку процедуру можна було розраховувати лише у рамках судового розгляду. Проте недоліком, на нащ погляд, є залишення відкритим переліку санкцій академічної відповідальності і передбачення за самим закладом вищої освіти (ЗВО) права визначати їх додатково своїми локальними нормативно-правовими актами. Автономія ЗВО у цьому випадку недоречна, а вичерпний перелік повинен містити саме Закон. 

Загалом у ЗВО часто виникають питання додержання та реалізації авторських прав працівниками та адміністрацією.  Розглянемо деякі з них.

Права на твори, створені науково-педагогічними працівниками ЗВО

Робота викладача безсумнівно творча. Матеріальним виразником її є створені друковані матерали: конспекти лекцій, методичних рекомендацій, наукових статей, монографій тощо. Нагадаємо також, що з моменту надання об’єктивної форми твору, іншими словами – його матеріалізації, виникає авторсько-правова охорона та породжуються відповідні правовідносини. 

Яка юридична природа цих об’єктів авторського права та чи усі створені твори можна віднести, наприклад, до службових з відповідними наслідками для ЗВО і працівника? Дати відповідь на це питання дозволяє комплексний аналіз норм законів «Про вищу освіту» та «Про авторське право і суміжні права». Ст. 58 першого передбачає за науково-педагогічним працівником обов’язок «забезпечувати викладання на високому науково-теоретичному і методичному рівні навчальних дисциплін відповідної освітньої програми за спеціальністю, провадити наукову діяльність». У цьому випадку постає питання і про відповідний супровід навчального процесу друкованими матеріалами з можливістю ознайомлення з ними здобувачами освіти. Створені об’єкти авторського права – конспекти, методичні рекомендації та наукові статті у більшості випадків є інтелектуальною власністю такого працівника з належним йому повним обсягом провомочностей автора. Відмова від створення цих творів, неякісна, невідповідна освітній програмі підготовка матеріалів може розцінюватися як невиконання обов’язків, порушення умов контракту, невідповідність займаній посаді та передбачати заходи дисциплінарної відповідальності.

Якщо ж заклад освіти зацікавлений у закріпленні за собою виключних майнових прав на відповідний твір та готовий окремо фінансувати його створення – цілком логічно має йтися про замовлення ним службового твору у свого працівника. Ознаками службового твору є: по-перше - його створення у порядку виконання службових обов’язків, по-друге - ці службові обов’язки мають бути передбачені службовим завданням або контрактом. У зв’язку з цим умова щодо створення того чи іншого твору (а відповідно й віднесення його до службового) може передбачатися у контракті, в індивідуальному плані роботи викладача, окремому договорі між ЗВО та працівником-автором. Не можемо обійти увагою й третю важливу та багато в чому визначальну ознаку службового твору - його створення окремо оплачується автору у вигляді авторської винагороди, яка не входить до структури заробітної плати, а являє собою гонорар у розумінні авторського законодавства (Див. Постанову Пленуму Верховного Суду «Про застосування судами норм законодавства у справах про захист авторського права і суміжних прав» № 5 від 04. 06. 2010). Належність виключних майнових прав визначається за ч. .2 ст. 16 Закону «Про авторське право і суміжні права». 

Фактично лише незначну частку створених науково-педагогічними працівниками творів, на наш погляд, можна визнати службовими. Вважаємо найбільш правильним підходом у підгтовці створення службового твору науково-педагогічним працівником укладення між ним та ЗВО окремого договору. Умови, передбачені контрактом чи індивідуальним планом, окреслюють скоріше його обов’язки як науково-педагогічного працівника, конкретизують їх, а найголовніше – оплачуються в межах його навантаження.  

Подібне розмежування службових творів та інших творів, створених науково-педагогічними працівниками на практиці має істотне значення. Так, виникають проблеми, пов’язані з небажанням звільненого працівника, аби його методичні рекомендації чи конспекти лекцій використовувалися у подальшій роботі цього ЗВО уже іншими працівниками, хоч навіть із зазначенням його прізвища. Безумовно, що важливі навчальні розробки, які матимуть значення у подальшому забезпеченні навчального процесу, адміністрація ЗВО завбачливо повинна оформляти як службові твори. 

У цьому контексті одразу постає питання статусу друкованих праць такого працівника, зокрема коли їх можна вважати опублікованими? Закон «Про авторське право і суміжні права» визначає опублікування як«випуск в обіг примірників твору, здатний задовольнити, з урахуванням характеру твору, розумні потреби публіки, шляхом їх продажу, здавання в майновий найм, побутового чи комерційного прокату, надання доступу до них через електронні системи інформації таким чином, що будь-яка особа може його отримати з будь-якого місця і у будь-який час за власним вибором». Отже, у випадках, якщо у розумінні Закону випуску в обіг не відбулося, такий працівник вправі вимагати вилучення наявних у ЗВО примірників його творів, як не уведених в обіг і не опублікованих. 

Авторське законодавство в цілому надає недостатньо гарантій автору науково-педагогічному працівнику для вирішення цієї та подібних ситуацій. Природа авторського права полягає у тому, що його зародження відбувалося унаслідок спроб врегулювання відносин авторів та видавців як основних суб’єктів процесу літературної чи наукової творчості. Його вплив на регулювання відносин академічних спільнот, які характеризуються в Україні певною закритістю, доволі обмежений, а форми захисту переважно юрисдикційні, тому більш дієвими тут можуть стати саме засоби нововведної академічної відповідальності та їх подальше удосконалення. Йдеться, насамперед, про ровзиток закладених у Законі «Про освіту» положень щодо академічної відповідальності ЗВО, а також їх керівництва.

Проблемні питання опублікування результатів творчої діяльності науково-педагогічних працівників 

Розвиток технологій спростив обмін інформацією між науково-педагогічними працівниками та здобувачами освіти. ЗВО часто зобов’язують науково-педагогічних працівників розміщувати свої твори (конспекти лекцій, методичнці рекомендації тощо) на електронних платформах дистанційної освіти. В окремих випадках це наштовхується на опір. Зауважимо, що ЗВО вправі вимагати відтворення примірників цих творів в електронній формі та розміщення цих примірників на своїх освітніх платформах. Хоч відмова науково-педагогічного працівника автора і виступає його авторсько-правовову правомочність, з іншого боку вона являє собою невиконання трудових обов’язків та може потягнути відповідні дисциплінарні наслідки. 

Як однопорядкове явище окремо можна розглянути обов’язок оприлюднення тестів дисертацій здобувачів на веб-сайтах закладів освіти, спеціалізована вчена рада яких прийняла їх до захисту. Дисертанти як автори вправі відмовитися від такого розміщення, проте у цьому контексті треба чітко розмежовувати власне твір та твір як кваліфікаційну роботу. До твору як кваліфікаційної роботи передбачені вимоги, недодержання яких матиме наслідком не присудження відповідного ступеню, проте твір залишиться твором, а автор автором з усіма передбаченими за ним правами. 

Автор статті: Сергій Савич, кандидат юридичних наук, адвокат

директор Луцького інституту розвитку людини 

ВНЗ «Відкритий міжнародний університет розвитку людини «Україна»

509
Просмотров
0
Комментариев
Оставьте Ваш комментарий:

Пожалуйста, авторизуйтесь или зарегистрируйтесь для добавления комментария.


Популярні судові рішення