Адміністративна відповідальність за ст. 130 КУпАП - "керування транспортними засобами або суднами особами, які перебувають у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння"

На сьогодні Україна посідає одне із найперших місць в Європі за смертністю та травматизмом на дорогах, а більшість дорожньо-транспортних пригод (надалі – ДТП) трапляються через перебування водіїв у нетверезому стані.

Особливої уваги заслуговують статистичні дані аварійності в Україні під час керування особами транспортними засобами у нетверезому стані. Так, за 2015 рік було задокументовано більше 93,1 тисячі фактів керування водіями транспортними засобами у нетверезому стані (за добу близько 255 фактів). Загалом за 2015 рік, внаслідок керування водіями транспортними засобами у нетверезому стані, сталось 2365 ДТП внаслідок яких загинуло 318 осіб і травмовано було 3214 учасника дорожнього руху.

Аналізуйте судовий акт: «Алкотест» або експрес тест смужки індикаторного типу не можуть бути використані для встановлення стану алкогольного сп’яніння водія, тому адмінпровадження за ст. 130 КУпАП підлягає закриттю (Апеляційний суд від 21.02. 2017р., № 149/3273/16-п)

З метою посилення адміністративної відповідальності водіїв Законом України «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо посилення відповідальності за керування транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції» від 07.07.2016 р. №1446-VIII (надалі – Закон №1446-VIII) суттєво підвищено розмір штрафів.

Згідно з нормами Закону №1446-VIII за вчинення адміністративних правопорушень, передбачених частинами 1–4 статті 130 КУпАП, передбачено штраф у розмірі 600 неоподатковуваних мінімумів з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік (частина 1), 1200 неоподатковуваних мінімумів з позбавленням права керування транспортними засобами на строк три роки (частини 2, 4), 2400 неоподатковуваних мінімумів з позбавленням права керування транспортними засобами на строк десять років (частина 3).

Чи досяг Закон №1446-VIII своєї мети, його основні переваги та недоліки, розглянемо нижче.

Основною перевагою Закону №1446-VIII є те, що внаслідок його прийняття значно зменшилось кількість ДТП внаслідок керування водіями транспортними засобами у нетверезому стані. Загалом за 2016 рік сталося 1962 ДТП за участі нетверезих водіїв (- 17%), в яких загинуло 228 осіб (- 28,3%) і травмовано було 2645 (- 17,7%) учасника дорожнього руху.

Оскільки Закон №1446-VIII набрав чинності у другій половині 2016 р., для встановлення ефективності запроваджених змін доцільно навести статистичні показники 2017 р. Так, з 01.01.2017 р. по 31.03.2017 р. зафіксовано 178 ДТП за участю нетверезих водіїв (- 64,6%), в яких загинуло 17 осіб (- 70,2%) і травмовано було 236 (- 64,6%).

Результати запроваджених змін звісно вражають. Можна констатувати, що Закон №1446-VIII фактично досяг своєї мети, а запроваджені зміни призвели до зменшення кількості ДТП за участю нетверезих водіїв. Однак, поряд із цим існують і суттєві недоліки Закону №1446-VIII – на які хочу звернути увагу.

Читайте статтю: Відмова пройти огляд на стан сп'яніння на вимогу поліцейського не є адміністративним правопорушенням

По-перше, Законом №1446-VIII підвищено розмір штрафних санкцій за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.ч. 1-3 ст. 130 КУпАП, настільки, що вони стали значно більшими розміру штрафу за вчинення злочину, визначеного ст. 286 «Порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами» КК України. Так, наприклад, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесне ушкодження карається штрафом від 200 до 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років, з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк до трьох років або без такого (ч. 1 ст. 286 КК).

По-друге, із санкцій частин 1-3 ст. 130 КУпАП виключено найбільш тяжкий вид адміністративного стягнення – адміністративний арешт. Такі зміни не узгоджуються із задекларованою метою Закону №1446-VIII, а саме – посилення відповідальності.

По-третє, у санкціях частин 1-4 ст. 130 КУпАП визначено безальтернативний розмір штрафу та строк позбавлення права керування транспортним засобом, що унеможливлює при призначенні відповідного стягнення визначити його справедливий розмір з урахуванням всіх обставин справи та ускладнює реалізацію вимог ч. 2 ст. 61 Конституції України та низки загальних положень адміністративного права щодо індивідуалізації відповідальності.

Пунктом 28 Постанови Пленуму ВСУ «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» від 23.12.2005 р. №14 роз’яснено, що судам необхідно враховувати, що КУпАП не передбачає накладення адміністративного стягнення нижче від найнижчої межі, передбаченої санкцією певної норми. Тому згідно зі ст. 33 цього Кодексу основні й додаткові стягнення слід застосовувати з урахуванням характеру вчиненого правопорушення, особи правопорушника, ступеня його вини, майнового стану, обставин, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, у межах санкцій відповідних норм.

Щодо індивідуалізації відповідальності, з урахуванням обставин справи, суди використовують наступні механізми зменшення відповідальності або звільнення порушників від відповідальності взагалі.

ТЕМА: ІНСТРУКЦІЯ про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції (МОЗ від 09.11.2015р.)

1. Передача матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд трудового колективу.

Нормами ст. 21 КУпАП передбачено, що особа, яка вчинила адміністративне правопорушення, крім посадової особи, звільняється від адміністративної відповідальності з передачею матеріалів на розгляд громадської організації або трудового колективу, якщо з урахуванням характеру вчиненого правопорушення і особи правопорушника до нього доцільно застосувати захід громадського впливу.

Із урахуванням щирого каяття, враховуючи дані про особу правопорушника, не притягнення порушника раніше до адміністративної відповідальності, наявності на утриманні дітей або хворих батьків, водійське посвідчення - як єдиний дохід, який дозволяє утримувати сім'ю, позитивної характеристики за місцем роботи та клопотання трудового колективу, суди доволі часто передають справи про адміністративне правопорушення на розгляд трудових колективів, застосовуючи таким чином до порушника захід громадського впливу, замість встановлених санкцією ст. 130 КУпАП штрафів.

Як приклад, можна навести наступні рішення районних судів:

• постанова Новоайдарського районного суду Луганської області від 24.03.2017 р. (№ в ЄДРСУ 65560168);
• постанова Сквирського районного суду Київської області від 14.03.2017 р. (№ в ЄДРСУ 65414108);
• постанова Слов’янського міськрайонного суду Донецької області від 10.03.2017 р. (№ в ЄДРСУ 65200170);
• постанова Горохівського районного суду Волинської області від 25.10.2016 р. (№ в ЄДРСУ 62572838);
• постанова Галицького районного суду м. Львова від 22.09.2016 р. (№ в ЄДРСУ 61774968).

Практика передачі справ про адміністративне правопорушення на розгляд трудових колективів підтримується і апеляційними судами. Як приклад, можна навести наступні рішення:

• постанова апеляційного суду Львівської області від 30.03.2017 р. (№ в ЄДРСУ 65930587);
• постанова апеляційного суду Львівської області від 15.03.2017 р. (№ в ЄДРСУ 65342029);
• постанова Апеляційного суду Івано-Франківської області від 20.02.2017 р. (№ в ЄДРСУ 64896592);
• постанова апеляційного суду Миколаївської області від 07.02.2017 р. (№ в ЄДРСУ 64538402);
• постанова апеляційного суду Житомирської області від 23.01.2017 р. (№ в ЄДРСУ 64265505);
• постанова Апеляційного суду Донецької області від 17.10.2016 р. (№ в ЄДРСУ 62130783).

З огляду на те, що застосування вимог ст. 21 КУпАП є правом, а не обов'язком суду, а керування транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння є грубим порушенням та має підвищену суспільну небезпеку, не всі судді поділяють доцільність застосування до порушників заходів громадського впливу. Як приклад відмови в задоволенні відповідних клопотань трудових колективів, можна навести наступні рішення:

• постанова апеляційного суду Волинської області від 31.03.2017 р. (№ в ЄДРСУ 65634915);
• постанова апеляційного суду Волинської області від 17.03.2017 р. (№ в ЄДРСУ 65350514);
• постанова Апеляційного суду м. Києва від 03.03.2017 р. (№ в ЄДРСУ 65286919);
• постанова Апеляційного суду м. Києва від 20.01.2017 р. (№ в ЄДРСУ 63570984);
• постанова апеляційного суду Кіровоградської області від 07.12.2016 р. (№ в ЄДРСУ 63287027).

2. Звільнення від адміністративної відповідальності при малозначності правопорушення

Статтею 22 КУпАП передбачено, що при малозначності вчиненого адміністративного правопорушення орган (посадова особа), уповноважений вирішувати справу, може звільнити порушника від адміністративної відповідальності і обмежитись усним зауваженням.

Однак, вказаною нормою не передбачено визначення малозначності адміністративного правопорушення, як підстави звільнення від відповідальності та не встановлено порядку застосування такого звільнення.

Аналізуйте судовий акт: Особа вважається невинуватою у вчиненні адмін. правопорушення, якщо співробітники поліції порушили процедури огляду на стан сп’яніння та складення протоколу про адмін. правопорушення (Апеляційний суд Житомирської області, 11 січня 2017 року)

Малозначність, як ознака адміністративного правопорушення, передбаченого КУпАП, характеризується певним ступенем суспільної небезпечності, але таким, що не потребує застосування заходів адміністративного впливу. Малозначне діяння формально містить ознаки певного діяння, передбаченого КУпАП, але з врахуванням незначного ступеня його суспільної небезпечності не є адміністративним правопорушенням.

Визнання діяння, передбаченого ст. 130 КУпАП, малозначним, на думку автора, може бути виключно у випадку незначного перевищення алкоголю в крові, наприклад, в розмірі 0,21 проміле (або іншого незначного перевищення), тобто на 0,01 проміле більше, ніж це дозволено (постанова Апеляційного суду Вінницької області від 20.01.2017 р. (№ в ЄДРСУ 64347652) і аж ніяк малозначним не можна визнати правопорушення зі значним перевищенням алкоголю в крові.

Так, постановою Дарницького районного суду м. Києва від 15.03.2017 р. (№ в ЄДРСУ 65599466) встановлено керування порушником транспортним засобом в стані алкогольного сп'яніння, з результатом тесту 1,92 % проміле (!!!) і звільнено порушника від адміністративної відповідальності у зв'язку з малозначністю.

Недоліки ст. 22 КУпАП, а саме відсутність правового регулювання порядку звільнення особи від адміністративної відповідальності та невизначеність в законі юридичної природи такого виду звільнення від адміністративної відповідальності – призводять до масового (та не завжди обґрунтованого як у вищенаведеному випадку) застосування цієї норми для звільнення порушників від відповідальності.

Аналізуйте судовий акт: Одного Протоколу замало для підтвердження стану алкогольного сп’яніння водія і без належних доказів суд закриває справу (Пост Деснянського районного суду м. Києва від 9 листопада 2016р., суддя Броновицька О.В )

Як приклад, можна навести наступні рішення:

• постанова Новоайдарського районного суду Луганської області від 31.03.2017 р. (№ в ЄДРСУ 65659642);
• постанова Воловецького районного суду Закарпатської області від 27.12.2016 р. (№ в ЄДРСУ 63739496);
• постанова Любомльського районного суду Волинської області від 10.11.2016 р. (№ в ЄДРСУ 62627992);
• постанова Апеляційного суду Рівненської області від 07.04.2017 р. (№ в ЄДРСУ 65865411);
• постанова Апеляційного суду Львівської області від 05.04.2017 р. (№ в ЄДРСУ 65808678);
• постанова Апеляційного суду Харківської області від 04.04.2017 р. (№ в ЄДРСУ 65867138).

Окремої уваги в наведених прикладах також заслуговує постанова Апеляційного суду Волинської від 31.03.2017 р. (№ в ЄДРСУ 65683164), якою скасовуючи постанову судді районного суду в частині накладеного адміністративного стягнення та закриваючи провадження у зв'язку з малозначністю, суддя апеляційного суду обґрунтував своє рішення наступним:

«Виходячи з принципу справедливості, який є одним із основних принципів правосуддя, вирішальним у визначенні як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права є пропорційність відповідальності вчиненому правопорушенню. Вважаю, що в даному випадку, застосування стягнення у виді позбавлення спеціального права є явно несправедливим.».

Тобто, в даному випадку, суддя апеляційного суду звільняючи особу від відповідальності, вдався до оцінки «справедливості» санкції статті, чим перебрав на себе не властиві функції та вийшов за межі компетенції апеляційного суду, що на думку автора є недопустимим.

Аналізуючи наведені приклади в сукупності, можна дійти висновку, що доцільність застосування до порушників заходів громадського впливу, замість встановлених санкцією статті штрафів або ж звільнення взагалі порушників від відповідальності за малозначністю, все ж залишається оціночними поняттями та застосовується «за внутрішнім переконанням» судді, а отже існує небезпека зловживання цим правом.

3. Неправильна кваліфікація правопорушення, як підстава повернення адміністративних матеріалів або закриття провадження

Диспозиція ч. 2 ст. 130 КУпАП передбачає адміністративну відповідальність за керування транспортним засобом особою, яка перебуває у стані алкогольного сп’яніння, вчиненого повторно протягом року після накладення адміністративного стягнення за ч. 1 ст. 130 КУпАП.

З наведеного вбачається, що єдиним документом, який підтверджує притягнення певної особи протягом року до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП є постанова суду, яка набрала законної сили.

Не є секретом, що органи поліції передають матеріали про адміністративні правопорушення до суду та подальшою їх «долею» не цікавляться. А кваліфікуючи дії порушника за ч. 2 (або ч. 3) ст. 130 КУпАП представники поліції надають суду «довідки» про складання на порушника протягом року протоколу за ч. 1 ст. 130 КУпАП, що позбавляє суд можливості розглядати справи злісних порушників (за ч.ч. 2, 3 ст. 130 КУпАП), а тому суди масово повертають адміністративні матеріали органам поліції для належного доопрацювання.

Наведені помилки є типовими для всіх регіонів країни. Як приклад, можна навести наступні рішення:

• постанова Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 11.04.2017 р. (№ в ЄДРСУ 65907715);
• постанова Миколаївського районного суду Львівської області від 15.03.2017 р. (№ в ЄДРСУ 65573511);
• постанова Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 07.03.2017 р. (№ в ЄДРСУ 65151518);
• постанова Зарічного районного суду м. Суми від 01.03.2017 р. (№ в ЄДРСУ 65052742);
• постанова Ананьївського районного суду Одеської області від 15.02.2017 р. (№ в ЄДРСУ 64715999);
• постанова Деснянського районного суду міста Чернігова від 13.02.2017 р. (№ в ЄДРСУ 64689662);
• постанова Оболонського районного суду м. Києва від 20.01.2017 р. (№ в ЄДРСУ 64921149).

Наведена практика узгоджується з роз'ясненнями, наданими в п. 24 Постанови Пленуму ВСУ «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» від 23.12.2005 р. №14, якими визнано правильною практику тих суддів, які вмотивованими постановами повертають протоколи про адміністративні правопорушення, складені не уповноваженою на те посадовою особою або без додержання вимог ст. 256 КпАП, відповідному правоохоронному органу для належного оформлення.

Однак, не всі суди підтримують таку позицію. В окремих випадках, за відсутності в матеріалах справи судового рішення про притягнення правопорушника до відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП, суди закривають провадження по адміністративних справах за відсутністю в діях порушника складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 (ч. 3) ст. 130 КУпАП та звільняють правопорушників від відповідальності взагалі.

Як приклад, можна навести наступні рішення:

- постанова Комінтернівського районного суду Одеської області від 21.03.2017 р. (№ в ЄДРСУ 65684556);

- постанова Московського районного суду м. Харкова від 16.01.2017 р. (№ в ЄДРСУ 64188357);

- постанова Ковпаківського районного суду м. Суми від 17.02.2017 р. (№ в ЄДРСУ 64798070);

• постанова Шумського районного суду Тернопільської області від 06.03.2017 р. (№ в ЄДРСУ 65130436).

4. Закриття провадження про притягнення до адміністративної відповідальності в зв'язку з закінченням строку притягнення до відповідальності

Нормами п. 7 ст. 247 КУпАП передбачено, що провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю, зокрема, в зв'язку закінченням на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків, передбачених статтею 38 цього Кодексу.

А ч. 2 ст. 38 КУпАП встановлено, що адміністративне стягнення може бути накладено не пізніш як через три місяці з дня вчинення правопорушення.

В зв'язку з невчасною передачею органами поліції матеріалів про адміністративні правопорушення до суду, а іноді і свідомим затягування самим судом строків розгляду справ, щороку тисячі правопорушників уникають відповідальності. Прикро, однак відповідальності у такий спосіб уникають і найзатятіші любителі п'яної їзди.

Як приклад, можна навести наступні рішення:

- постанова Попільнянського районного суду Житомирської області від 27.02.2017 р. (№ в ЄДРСУ 64984665);

- постанова Рівненського міського суду Рівненської області від 27.02.2017 р. (№ в ЄДРСУ 65596722);

- постанова Ічнянського районного суду Чернігівської області від 08.02.2017 (№ в ЄДРСУ 64574782);

- постанова Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 30.01.2017 р. (№ в ЄДРСУ 64356750);

• постанова Новомосковського міськрайонного суду від 25.01.2017 р. (№ в ЄДРСУ 64283141).

У підсумку можна зазначити, що суттєве посилення відповідальності правопорушників за Законом №1446-VIII забезпечило стабільну динаміку зменшення кількості випадків керування транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння та зменшило кількість постраждалих за їх наслідком.

Однак, зменшення подібних випадків значною мірою залежить не стільки від суворості того чи іншого адміністративного стягнення, скільки від забезпечення невідворотності адміністративної відповідальності та застосування співмірних стягнень за вчинення відповідних адміністративних правопорушень, що потребує подальшого правового регулювання.

Автор статті: адвокат Аврамов Вячеслав Панасович