Зворотна вимога страховика до винної у ДТП особи: розмір шкоди

Виплативши страхове відшкодування, відповідно до умов договору добровільного страхування, страховик набуває право зворотної вимоги до винної у ДТП особи у сумі страхового відшкодування, тобто у межах фактичних затрат за вирахуванням франшизи.

Частиною 1 ст.1166 ЦК України передбачено, що шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до ч.2 ст.1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України № 6 від 27.03.1992 року джерелом підвищеної небезпеки належить визнавати будь-яку діяльність, здійснення якої створює підвищену імовірність заподіяння шкоди через неможливість контролю за нею людини, а також діяльність по використанню, транспортуванню, зберіганню предметів, речовин і інших об'єктів виробничого, господарського чи іншого призначення, які мають такі ж властивості. Майнова відповідальність за шкоду, заподіяну діями таких джерел, має наставати як при цілеспрямованому їх використанні, так і при мимовільному прояву їх шкідливих властивостей (наприклад, у випадку заподіяння шкоди внаслідок мимовільного руху автомобіля).

Під володільцем джерела підвищеної небезпеки розуміється юридична особа або громадянин, що здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших підстав (договору оренди, довіреності тощо).

ВАЖЛИВО: Не вважається володільцем джерела підвищеної небезпеки і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка управляє джерелом підвищеної небезпеки в силу трудових відносин з володільцем цього джерела (шофер, машиніст, оператор і т.ін.).

Особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом, що передбачено ч.1 ст.1191 ЦК України.

Між тим відповідно до правової позиції, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 30 березня 2016 року у справі № 6-2598цс15 вбачається, що перехід права вимоги за нормами статті 993 ЦК України та статті 27 Закону України «Про страхування» слід відрізняти від зворотної вимоги (регресу), яка регулюється положеннями статті 1191 ЦК України, статті 38 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Так, відповідно до частини першої статті 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Системний аналіз цієї норми дає підстави для висновку про її застосування за таких умов: 1. Право регресної вимоги до винної особи має третя особа після виконання нею зобов’язання перед потерпілим; 2. Регрес застосовується після припиненні зобов’язання з відшкодування шкоди.

ВАЖЛИВО: За регресними зобов’язаннями перебіг позовної давності починається від дня виконання основного зобов’язання, зокрема виплати страхового відшкодування (частина шоста статті 261 ЦК України

Однак відповідно до положень ст. 993 ЦК України та ст.27 Закону України “Про страхування” від дня страхового випадку внаслідок заміни кредитора у зобов’язанні з відшкодування шкоди до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат й у межах загального строку позовної давності, переходить право вимоги до особи, відповідальної за завдані страхувальнику збитки (Правова позиція Верховного Суду України від 25.12.2013 р. у справі № 6-112цс13).

Відповідно до п.п.33.1.4 п.33.1 ст.33 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання дорожньо-транспортної пригоди, яка може бути підставою для здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати), водій транспортного засобу, причетний до такої пригоди, зобов'язаний невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів з дня настання дорожньо-транспортної пригоди, письмово надати страховику, з яким укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ), повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду встановленого МТСБУ зразка, а також відомості про місцезнаходження свого транспортного засобу та пошкодженого майна, контактний телефон та свою адресу. Якщо водій транспортного засобу з поважних причин не мав змоги виконати зазначений обов'язок, він має підтвердити це документально.

Згідно з п.п.38.1.1.«ґ» п.38.01. ст.38 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду якщо він не повідомив страховика у строки і за умов, визначених у підпункті 33.1.2 пункту 33.1 статті 33 цього Закону.

Так, предметом судового розгляду Вищого господарського суду України (справа №910/3650/16) є зворотна вимога страховика до особи, відповідальної за завдану шкоду, про стягнення компенсації страхового відшкодування, виплаченого страхувальнику за договором добровільного страхування.

Суди попередніх інстанцій задовольняючи позов про стягнення недоплаченої частини страхового відшкодування виходили з того, що виплативши страхове відшкодування відповідно до умов договору добровільного страхування позивач набув права зворотної вимоги до відповідача у сумі страхового відшкодування у межах фактичних затрат за вирахуванням франшизи.

Відповідно до ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України "Про страхування" до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

ВАЖЛИВО: до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування перейшло право вимоги, яке страхувальник мав до особи, відповідальної за завдані збитки - у межах фактичних затрат.

Разом з тим, згідно з ч.ч. 4, 16, 17, 18 ст. 9 Закону України "Про страхування" розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладання договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у випадках, передбачених чинним законодавством.

Страхове відшкодування - страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку.

ВАЖЛИВО: Страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник.

Франшиза - частина збитків, що не відшкодовується страховиком згідно з договором страхування.

При цьому, зазначеним Законом та Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" не передбачено зобов'язання страховика за договором добровільного страхування визначати розмір страхового відшкодування тільки в розмірі суми, встановленої звітом про оцінку транспортного засобу, оскільки цей звіт є попереднім оціночним документом, що визначає можливу, але не остаточну суму, необхідну для відновлення транспортного засобу.

Таку ж правову позицію у подібних правовідносинах викладено в постанові Верховного Суду України від 15.04.2015 року у справі № 910/7163/14, зокрема: «Суди обґрунтовано визнали, що Законами України «Про страхування» та «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» не передбачено зобов’язання страховика за договором добровільного страхування визначати розмір страхового відшкодування тільки в розмірі суми, встановленої звітом про оцінку транспортного засобу, оскільки цей звіт є попереднім оціночним документом, що визначає можливу, але не остаточну суму, необхідну для відновлення транспортного засобу».

В той же час, стаття 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" регулює правовідносини між відповідачем як страховиком та його застрахованою особою, а не між відповідачем як особою, зобов'язаною відшкодувати збитки за винну особу, та позивачем як особою, яка відшкодувала збитки постраждалій особі.

Окремо необхідно вказати, що 20 січня 2016 року Верховний суд України у справі № 6-2808цс15 дійшов до висновку, якщо страхової виплати (страхового відшкодування) недостатньо для повного відшкодування шкоди, завданої особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, ця особа зобов’язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Таким чином, зворотна вимога страховика до винної у ДТП особи визначається не тільки розміром завданої ТЗ шкоди, а й сукупністю фактичних затрат, які понесені страховиком і які, в свою чергу, підтверджені відповідним платіжним дорученням.

P.s. Між тим страховик несе цивільно – правову (грошову - ст. 625 ЦК України) відповідальність за заборгованість по страховим виплатам.

Вищевказаний висновок зробив Верховний суд України вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції норми матеріального права, при розгляді справи № 6927цс16 від 01.06.2016 р.