Зміни судової практики щодо інституту заочного розгляду справи

Цивільне процесуальне право, як одна з галузей права, складається з ряду інститутів, що регулюють подібні суспільні відносини в сфері здійснення правосуддя в цивільних справах. Одним з таких інститутів є заочний розгляд справи. Судову практику з перегляду заочного рішення розглянемо детальніше.

Так, інститут заочного розгляду справи є особливим порядком розгляду та вирішення цивільної справи за відсутності відповідача, належним чином повідомленого про час та місце судового розгляду і від якого не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності або якщо повідомлені ним причини неявки визнані неповажними, позивач не заперечує проти такого вирішення справи та суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.

Отже, умовами проведення заочного розгляду справи є:

• належне повідомлення відповідача про дату, час і місце судового засідання;
• нез`явлення відповідача у судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин;
• неподання відповідачем відзиву на позовну заяву;
• відсутність заперечень позивача проти такого вирішення справи.

Лише в разі одночасного існування всіх перелічених умов суд може ухвалити заочне рішення в справі.

Наведені умови в повній мірі відповідають приписам частини першої статті 280 ЦПК України.

Слід зазначити, що заочне провадження є додатковою гарантією для позивача від зловживання відповідачем процесуальними правами, усунення затягування процесу, тощо.

Однак, деколи, розгляд справ у порядку заочного провадження не спрощує, а навпаки – ускладнює процес та дає відповідачу можливість його затягнути, оскільки він має право на скасування заочного рішення судом, який його ухвалив, після чого справа розглядається в загальному порядку.

Такі випадки можливі, коли відповідач під час розгляду справи не цікавиться судовим провадженням щодо нього і не приймає активної участі у процесі (не з'являється та не бере участі у судовому засіданні, не подає відзив на позов), а після звернення рішення до виконання використовує будь-які способи для його скасування, зокрема, шляхом перегляду заочного рішення.

У такому випадку постає питання дотримання строків оскарження заочного судового рішення та дотримання принципів юридичної визначеності і res judicata.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення (частина друга статті 284 ЦПК України) або протягом двадцяти днів з дня вручення відповідачу повного заочного рішення суду, якщо повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення і заявник клопоче про поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд (частина третя статті 284 ЦПК України).

Нормою частини першої статті 288 ЦПК України передбачено, що заочне рішення підлягає скасуванню судом першої інстанції, якщо судом буде встановлено, що відповідач не з`явився в судове засідання та (або) не повідомив про причини неявки, а також не подав відзив на позовну заяву з поважних причин, і докази, на які він посилається, мають істотне значення для правильного вирішення справи.

Тобто положення цивільного процесуального законодавства передбачають можливість перегляду ухваленого місцевим судом заочного рішення цим же судом без необхідності звернення до апеляційного суду за умови, що причини, які зумовили неприйняття відповідачем участі у розгляді справи, визнані судом поважними, а докази, на які він посилається, мають істотне значення для правильного вирішення справи.

При цьому згідно з частиною четвертою статті 287 ЦПК України право на подання апеляційної скарги на заочне рішення суду відповідач набуває лише після залишення його заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Дискусійним у контексті наведених норм права виявилось питання щодо процесуального наслідку розгляду заяви про перегляд заочного рішення, поданої з пропуском строку, встановленого частиною другою статті 284 ЦПК України, або у разі визнання причин пропуску строку, наведених заявником в порядку частини третьої указаної статті, неповажними, а саме:

• чи має суд першої інстанції залишити заяву без розгляду (або відмовити в задоволенні клопотання і також залишити заяву без розгляду) відповідно до загальних положень статей 126 127 ЦПК України? або
• чи має суд залишити заяву без задоволення відповідно до пункту 1 частини третьої статті 287 ЦПК України?

Зазначене питання має важливе значення для апеляційного оскарження відповідного процесуального документу, оскільки в першому випадку заявник зможе оскаржити процесуальне судове рішення щодо залишення заяви без розгляду або відмови у поновленні строку і залишення заяви без розгляду, а в другому – рішення по суті розглянутих вимог.

У Касаційному цивільному суді у складі Верховного Суду була сформована усталена судова практика щодо вказаного питання, зокрема, стосовно застосування положень статей 284 287 ЦПК України. Так, суд касаційної інстанції виснував, що лише у випадку подання належно оформленої заяви про перегляд заочного рішення у строки, визначені статтею 284 ЦПК України (статтею 228 ЦПК України у редакції, що діяла до 15.12.2017), або з клопотанням про їхнє поновлення, яке суд задовольнив, можливо прийняти до розгляду заяву про перегляд заочного рішення та постановити ухвалу про залишення такої заяви без задоволення або скасування заочного рішення та призначити справу до розгляду (постанови Верховного Суду від 16.12.2019 у справі № 286/1130/13-ц, від 25.02.2020 у справі № 755/5323/16-ц, від 20.05.2020 у справі № 653/4813/17, від 13.01.2021 у справі № 1519/2-4031/11).

Надалі Велика Палата Верховного Суду у постанові від 09.11.2021 у справі № 214/5505/16 відступила від наведеного висновку і сформувала такий: "за наслідками розгляду заяви про перегляд заочного рішення, поданої з пропуском установленого процесуальним законом строку, суд першої інстанції може прийняти лише одне з передбачених у частині третій статті 287 ЦПК України рішень, а саме залишити заяву без задоволення або скасувати заочне рішення і призначити справу до розгляду за правилами загального чи спрощеного позовного провадження".

Постанова Великої Палати була мотивована тим, що процесуальний закон не передбачає, що суд, розглянувши належно оформлену заяву про перегляд заочного рішення (зокрема на предмет того, чи є підстави, у зв`язку з пропуском строку на її подання, розглядати цю заяву по суті), може вчинити інші дії, ніж передбачені у частині третій статті 287 ЦПК України. Тому у випадку, якщо суд вважатиме неможливим поновити строк на подання заяви про перегляд заочного рішення, він має залишити її з цієї підстави без задоволення.

За цим висновком у разі пропуску строку на подання заяви про перегляд заочного рішення без поважних причин суд повинен залишити її без задоволення, а у відповідача виникає право на апеляційне оскарження заочного рішення з моменту постановлення відповідної ухвали незалежно від того, коли він отримав заочне рішення та чи був обізнаний про заочний розгляд справи.

Водночас такий підхід дозволив відповідачу отримати безумовне право на апеляційне оскарження заочного рішення навіть у разі, коли йому було достовірно відомо про таке рішення вже значний час, що не узгоджується з принципом res judicata.

Такий підхід створив розбіжності у застосуванні наведених норм процесуального права, які з моменту запровадження інституту заочного розгляду справи застосовувалися судами по-іншому. Можна констатувати, що таке правозастосування частково нівелювало значення процедури перегляду заочного рішення, яка стала розглядатися відповідачем як формальність перед зверненням з апеляційною скаргою на заочне рішення, що призвело до неефективності такого інституту, як перегляд заочного рішення.

Наведені обставини стали підставою для передачі досліджуваного питання на повторне вирішення Великої Палати Верховного Суду, яка у постанові від 12.06.2024 у справі № 756/11081/20 виснувала, що наслідком пропуску строку для подання заяви про перегляд заочного рішення за умови відсутності поважних причин для його поновлення, є залишення такої заяви без розгляду на підставі частини другої статті 126 ЦПК України, а не без задоволення. Тим самим Велика Палата Верховного Суду повернулась до такого тлумачення норм процесуального права, який послідовно використовувався судами з моменту запровадження інституту заочного розгляду справи, що, відповідно стало підставою для відступу від попереднього висновку, викладеного у постанові від 09.11.2021 у справі № 214/5505/16.

Велика Палата Верховного Суду мотивувала своє рішення таким:

• зміст статей 284 286 287 ЦПК України не дає підстав для висновку, що у цих нормах міститься інакший порядок дій суду, ніж той, що встановлений у статтях 126, 127 цього Кодексу;
• тлумачення статей 286 287 ЦПК України в сукупності із частиною першою статті 288 ЦПК України дає підстави для висновку, що в разі, коли відповідач не довів наявність поважних причин неявки в судове засідання та неподання відзиву, а також не подав доказів по суті справи, суд залишає заяву про перегляд заочного рішення без задоволення. Для застосування повноважень, передбачених у частині третій статті 287 ЦПК України, суд звертає увагу, по-перше, на подання доказів по суті справи, які потенційно можуть змінити висновки по суті спору, викладені в заочному рішенні, та, по-друге, звертає увагу на існування і доведеність поважних причин, через які відповідач не зміг з`явитися на судове засідання, а також подати відзив, у зв`язку із чим і було ухвалене заочне рішення;
• це означає, що до підстав залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення не відноситься питання оцінки причин пропуску строку на подання такої заяви;
• очевидно, що передбачені частиною третьою статті 287 ЦПК України повноваження суду першої інстанції стосуються саме суті заяви про перегляд заочного рішення (зокрема, подання чи неподання відповідачем доказів по суті справи і доказів поважності неявки в судове засідання, на якому було ухвалене заочне рішення) і не мають відношення до вирішення питання щодо наслідків пропуску строку на подання заяви про перегляд заочного рішення;
• на користь такого висновку свідчить і те, що як вимоги до форми та змісту заяви про перегляд заочного рішення (стаття 285 ЦПК України), так і строк звернення до суду з такою заявою (стаття 284 ЦПК України) наведені законодавцем перед врегулюванням ним дій суду після прийняття заяви про перегляд заочного рішення, які визначені у статті 286 ЦПК України та наступних статтях
• тобто суд зобов`язаний перевірити дотримання відповідачем вимог статей 284 285 ЦПК України, зокрема в частині строку подання заяви про перегляд заочного рішення, до прийняття такої заяви до розгляду. Суд не наділений правом, оминувши процесуальну дію щодо встановлення дотримання або порушення заявником строків звернення до суду, перейти до розгляду заяви по суті;
• тому правила частини третьої статті 287 ЦПК України щодо повноважень місцевого суду не можуть застосуватися в ситуації, коли відсутні підстави для розгляду заяви про перегляд заочного рішення по суті, та, відповідно, не можуть бути підставою для залишення такої заяви без задоволення;
• відсутність у главі 11 «Заочний розгляд справи» розділу III «Позовне провадження» ЦПК України прямої вказівки на ті повноваження суду, які мають бути ним реалізовані у разі пропуску строку на подання заяви про перегляд заочного рішення, дає підстави для висновку про те, що відповідно до загальних положень ЦПК України про наслідки пропуску процесуальних строків (частина друга статті 126 ЦПК України) така заява має бути залишена без розгляду.

Крім того, суд касаційної інстанції звернув увагу, що інститут процесуальних строків є наскрізним та міжгалузевим інститутом процесуального права, а положення глави 6 «Процесуальні строки» розділу І «Загальні положення» ЦПК України застосовуються до всіх видів проваджень, на всіх стадіях цивільного судочинства, а також поширюються на процедури заочного розгляду цивільних справ, крім випадків, коли відповідними главами встановлені спеціальні правила.

Суд касаційної інстанції зазначив, що так само мають бути застосовані й загальні положення ЦПК України щодо подання та розгляду клопотань про поновлення процесуальних строків, якщо відповідною главою, присвяченою заочному розгляду, це питання прямо не врегульовано.

Тобто Велика Палата Верховного Суду вкотре звернула увагу на необхідності комплексного застосування норм процесуального права, а не вибірково, що в повній мірі буде відповідати загальним завданням цивільного судочинства, які превалюють над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (частина друга статті2 ЦПК України).

Отже, можна констатувати, що Суд права повернувся до своєї попередньої концепції щодо порядку перегляду заочного рішення, що у повній мірі відображає зміст інституту заочного розгляду справи та можливості перегляду судового акту, ухваленого за наслідками такого розгляду.

Автор статті: Вітюк Роман