Захист військовослужбовців: кримінально-правовий аспект

Чи не найрезонанснішою подією останніх двох тижні є прийняття законопроекту № 8271, що обтяжує відповідальність військовослужбовців. Левова частка військових та правозахисників вважають, що це одна з найгірших помилок влади в міру багатьох факторів, як правових, так і психологічно-мотиваційних.

Водночас, в адвокатів зараз постає зовсім не риторичне питання: що робити далі? Відповідь дуже проста і одночасно складана. Адже, правозастосовна практика лише напрацьовується. Поряд з цим, держава, в обличчі судової системи, не схильна виправляти помилки органів досудового розслідування, і тому має місце менше 1% виправдувальних вироків. Чому, така ситуація – факторів існує багато. Одним і з них є відсутність сил та бажання «воювати з системою» та погодження з опонентом на застосування статей, що надають змогу звільнення від відповідальності з випробуванням (ст. 75 КК України) та застосування більш м’якого покарання (ст. 69 КК України). В разі підписання вказаного закону це буде неможливим.

Тому, варіант напевне один, більш цікавий для багатьох адвокатів, в тому числі і для автора публікації, - це виправдувальне рішення суду. Маючи не мало справ в своєму провадженні щодо військовослужбовців, впевнена, в більшості з них є великі шанси відповідного результату.

От і почнемо цикл публікацій, що будуть в нагоді адвокатам в справах при доведенні невинуватості своїх клієнтів-військовослужбовців в судах.

Частина 1: Бойовий наказ розпорядження

Диспозиціями статтей 402, 403 КК України визначено злочинами невиконання наказу, проте в різних формах. На практиці ми бачимо документи, що йменується, як наказами, так і розпорядженнями, за невиконання яких обвинувачення намагається притягнути до відповідальності військового. Це викликає цілком справедливе питання, а чи однакова правова природа обох документів, і чи одну відповідальність тягне за собою їх невиконання.

Автора цікавлять бойові накази і розпорядження. Тому, тут буде аналітика відповідного Бойового Статуту. Так, Бойовим Статутом Сухопутних військ ЗСУ визначено, що роботу щодо організації бою (дій) командир батальйону (роти) розпочинає з отриманням попереднього бойового розпорядження або бойового наказу (цим визначається послідовний чи паралельний метод роботи).

Тобто, логічна побудова процитованого словосполучення чітко розмежовує вказані документи, як і далі зміст відповідного Статуту.

З отриманням бойового наказу або бойового розпорядження командир батальйону:

• завершує прийняття рішення;

• доповідає його командиру бригади (полку);

• віддає усний бойовий наказ;

• проводить рекогносцировку, організує взаємодію, всебічне забезпечення бою (дій) та управління.

Якщо бойовий наказ або бойове розпорядження отримано відразу після попереднього розпорядження, командир батальйону:

• усвідомлює завдання;

• проводить розрахунок часу;

• орієнтує своїх заступників і командирів підрозділів щодо наступних дій;

• віддає вказівки начальнику штабу щодо підготовки необхідних для прийняття рішення даних і розрахунків, підготовки підрозділів до виконання бойового завдання;

• визначає час і порядок роботи на місцевості; уточнює питання організації розвідки, управління, взаємодії та всебічного забезпечення;

• оцінює обстановку;

• приймає рішення, доповідає його командиру бригади (полку); віддає усний бойовий наказ; проводить рекогносцировку, у ході якої уточнює завдання підрозділам;

• організує взаємодію і дає вказівки з організації управління та всебічного забезпечення бою (дій).

Після віддання командиром батальйону бойового наказу командир роти:

• завершує прийняття рішення і доповідає його командиру батальйону;

• віддає усний бойовий наказ; проводить рекогносцировку, у ході якої уточнює завдання підрозділам;

• організує взаємодію та віддає вказівки щодо організації забезпечення бою (дій) та управління.

Рішення командир батальйону (роти) приймає одноособово на основі усвідомлення отриманого завдання, оцінювання обстановки та пропозицій заступників. Неповнота даних про обстановку не звільняє командира від своєчасного прийняття рішення. У рішенні командир визначає:

• замисел бою (тактичних дій);

• бойові завдання підрозділам;

• основні питання взаємодії, управління і всебічного забезпечення.

Замисел бою (дій) є основою рішення, залежить від отриманого завдання, місця батальйону (роти) у бойовому порядку бригади (полку, батальйону) і полягає у визначенні порядку і способів виконання отриманого завдання. У замислі визначаються:

• напрямок зосередження основних зусиль (у наступі — напрямок головного удару);

• способи розгрому противника (якого, де, у якій послідовності та як розгромити із зазначенням порядку вогневого ураження та заходів щодо введення його в оману);

• бойовий порядок.

Бойові завдання підрозділам перед боєм ставляться бойовим наказом (попередніми бойовими розпорядженнями), а в ході бою — бойовим розпорядженням.

В основних питаннях взаємодії командир батальйону (роти) визначає порядок взаємодії штатних, доданих, підтримуючих і взаємодіючих підрозділів під час виконання поставлених завдань по рубежах, напрямках дій і часу.

В основних питаннях управління командир батальйону (роти) уточнює місце і час розгортання командно-спостережного пункту, напрям і порядок його переміщення; визначає порядок управління підрозділами під час підготовки та в ході бою (дій), завдання і порядок роботи органів управління, заходи забезпечення стійкості і безперервності управління. Рішення командир батальйону (роти) оформляє на своїй робочій карті.

Отже: 1) бойовим наказом ставляться бойові завдання підрозділам перед боєм, 2) бойовим розпорядженням – в ході бою. Наказ, є більш загальним стратегічним документом, а розпорядження більш точковим.

У бойовому наказі командир батальйону (роти) вказує:

• у першому пункті — стислі висновки з оцінювання противника;

• у другому пункті — об’єкти та цілі, які уражаються засобами старшого командира на напрямку майбутніх дій, завдання сусідів, розмежувальні лінії з ними, порядок застосування повітряних десантів в інтересах батальйону (роти);

• у третьому пункті — бойове завдання батальйону (роти) та замисел бою (дій);

• у четвертому пункті — після слова “наказую” ставляться бойові завдання: механізованим (танковим) ротам (взводам) першого ешелону, у тому числі доданим; механізованим (танковим) ротам (взводам) другого ешелону або резерву; тактичним групам; бронегрупам і вогневим засідкам; передовому (рейдовому, обхідному) загону, підрозділам на передовій позиції (у бойовій охороні); підрозділам артилерії та ППО, іншим вогневим засобам, у тому числі доданим; гарматам і танкам, які виділені для стрільби прямою наводкою; іншим підрозділам підсилення і елементам бойового порядку.

Прикро, але все те, що на практиці доводиться бачити під назвою бойовий наказ/розпорядження, за змістом не зовсім відповідає визначенню бойовий наказ.

До чого це все? Повторюся, статті 402 та 403 КК України – передбачають відповідальність за невиконання саме наказу.

До речі, стаття 41 КК України також розмежовує документи у формі наказу або розпорядження.

Окремі склади злочинів КК України так само містять розмежування вказаних термінів. Так, диспозиція статті 146-1 (Насильницьке зникнення) в частині 2 визначає відповідальність за видання наказу або розпорядження про вчинення арешту, затримання, викрадення або позбавлення волі людини...

І навіть стаття 428 Розділу XIX (Військові правопорушення) КК України визначає злочином залишення гинучого військового корабля командиром, який не виконав до кінця своїх службових обов’язків, а також особою із складу команди корабля без належного на те розпорядження командира.

Тому, очевидно, що відповідні поняття містять різну правову природу і виконання/невиконання відповідних дій за вказаними документами тягнуть за собою різні види юридичної відповідальності.

Так що ж тоді з розпорядженням?

Все просто – військовослужбовці в залежності від правопорушення, його складу, тяжкості, можуть нести різні види відповідальності: адміністративну, кримінальну та дисциплінарну.

Відповідно до п. 6 Дисципліраного татуту ЗСУ право командира - віддавати накази і[1] розпорядження, а обов’язок підлеглого - їх виконувати, крім випадку віддання явно злочинного наказу чи розпорядження. Наказ має бути виконаний сумлінно, точно та у встановлений строк.

У разі непокори чи опору підлеглого командир зобов’язаний для відновлення порядку вжити всіх передбачених статутами Збройних Сил України заходів примусу аж до притягнення його до кримінальної відповідальності.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 КУпАП військовослужбовці, військовозобов’язані та резервісти під час проходження зборів несуть відповідальність за адміністративні правопорушення за дисциплінарними статутами.

За вчинення військових адміністративних правопорушень військовослужбовці, а також військовозобов'язані та резервісти під час проходження зборів несуть відповідальність, передбачену главою 13-Б цього Кодексу, за умови, якщо ці правопорушення не тягнуть за собою кримінальну відповідальність.

При цьому, відмова від виконання законних вимог командира (начальника),[2] тягне за собою адміністративну відповідальність за статтею 172-10 КУпАП, вчинене в умовах особливого періоду має наслідком накладення штрафу від 2465 до 4845 гривень або арешт з утриманням на гауптвахті на строк від семи до десяти діб.

Тому, не все те, що сказав командир є наказом. Відповідно, не кожне невиконання вказівки командира буде тягнути кримінальну відповідальність.

Чи почують нас суди?

Думаю, так. Ми будемо дуже доносити. Чи візьмуть на себе відповідальність назвати речі своїми іменами – не впевнена. Але, щиро хочеться вірити, що як мінімум Верховний Суд розставить свої крапки. Знаю, він дослухається та чує. Щодо військових, показовим є рішення ВС від 05.02.2019 року у справі № 233/514/16-к, провадження № 51-368 км 17, яким вперше визначено, що дії особи, як спеціального суб’єкта військовослужбовця мають кваліфікуватися за спеціальним розділом КК України - Розділ XIX Кримінальні правопорушення проти встановленого порядку несення військової служби (військові кримінальні правопорушення), а не загальними статтями.

Цікавий факт. Відповідно до п. 6 Дисциплінарного Статуту ЗСУ відповідальність за наказ несе командир, який його віддав.

На останок риторичне питання до колег: а чи багато ви маєте справ, в яких командира притягнуто до відповідальності за невиконання наказу його підлеглими?

[1] Знову ж таки відповідні терміни розмежовано, але на цей раз сполучником «і»

[2] Пвторюся, що командир командир має право віддавати саме накази і розпорядження

Автор статті: Фещик Наталія