Як побороти презумпцію спільності майна подружжя

Укладання шлюбу між чоловіком і жінкою породжує низку особистих немайнових та майнових відносин подружжя.

Законодавство України встановлює різний правовий режим майна подружжя залежно від того, набули вони його до шлюбу чи у шлюбі; набули майно за спільні кошти чи за особисті; чи існує між ними договірний режим майна відповідно до підстав набуття майна; чи відбулось істотне поліпшення майна, набутого до шлюбу; який є характер майна (наприклад, речі індивідуального користування або премії та нагороди, якщо вони були отримані за особисті заслуги є особистою приватною власністю); інших факторів.

У сімейному законодавстві передбачено два режими власності подружжя:

а) особиста приватна власність дружини, чоловіка: це майно, яке належить кожному з подружжя окремо і на яке інший з подружжя не має права власності;

б) спільна сумісна власність подружжя: це майно, яке належить подружжю разом і на яке вони мають рівні права.

У разі розірвання шлюбу, коли подружжя не може узгодити між собою майнові відносини та здійснює поділ майна у судовому порядку, ключовими є питання, чи майно є спільною сумісною власністю подружжя, чи особистою приватною власністю дружини, чоловіка.

Що таке презумпція спільності права власності подружжя на майно?

Основною ідеєю, втіленою в сімейному законодавстві для регулювання майнових відносин подружжя, є підтримка і всебічний захист єдності та спільності майнових інтересів подружжя, узгодженості їхніх дій щодо володіння, користування і розпоряджання цим майном.

Сімейне законодавство України встановлює презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними за період шлюбу (стаття 60 СК України).

Презумпція (лат. praesumptio – припущення) – це закріплене в законі припущення про існування певного факту, реальність якого вважається істинною і не потребує доказів.

Застосування судом юридичної презумпції відбувається шляхом встановлення у процесі доказування юридичного факту, тобто підстави дії презумпції. Якщо зазначений факт встановлено, то у разі неспростовної презумпції це автоматично означає застосування судом правових наслідків дії презюмованого факту.

Для підтвердження презумпції спільності майна подружжя необхідно підтвердити факт перебування жінки та чоловіка у шлюбі протягом певного часу, а також встановити час придбання спірного майна.

Зазначене свідчить, що той з подружжя, який вважає майно спільною власністю подружжя, має доводити тільки факт перебування жінки та чоловіка у шлюбі та факт придбання такого майна саме під час цього періоду.

Водночас особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто (пункт 3 частини 1 статті 57 СК України).

Отже, набуття майна у період шлюбу не є імперативним визнанням того, що майно є спільним, адже необхідно врахувати не тільки те, що майно придбано у період шлюбу, але й ту обставину, за чиї кошти це майно придбано і чи ці кошти були набуті спільно, спільною працею та зусиллями обома членами подружжя.

Хоча ця презумпція спрощує деякі аспекти розподілу майна під час розлучення, вона також може створити труднощі для того з подружжя, хто бажає довести, що певне майно є його особистою приватною власністю.

Як спростувати презумпцію спільності права власності подружжя на майно?

Презумпція спільності права власності подружжя на майно може бути спростована. І один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об’єкт, зокрема, в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, хто її спростовує (постанова Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі №372/504/17-ц (провадження №14-325цс18).

Для спростування презумпції спільності права власності подружжя на майно сторона, яка заперечує спільну власність, повинна подати позов про визнання особистою приватною власністю, а також надати належні, допустимі, достовірні та достатні докази, що підтверджують інший правовий режим цього майна.

Одним із найвагоміших доказів є підтвердження придбання майна за особисті кошти. Зосередимось на судовій практиці щодо цього:

• Велика Палата Верховного Суду у постанові від 3 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц (№ 14-130цс19) зазначила, що, вирішуючи спір про поділ майна подружжя, необхідно установити обсяг спільно нажитого майна, з’ясувати час та джерела його придбання;
• постановою Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 331/8757/14-ц (провадження № 61-20010св19) визначено, що статус спільної сумісної власності визначається такими чинниками: (1) час набуття майна; (2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття). Норма статті 60 СК України вважається застосованою правильно, якщо набуття майна відповідає цим чинникам;
• для того щоб визначити джерело придбання майна, необхідно встановити не лише факт спільного проживання чоловіка та жінки однією сім`єю, але й участь у його придбанні шляхом формування спільного бюджету та ведення спільного господарства, а також виключити можливість залучення особистих коштів будь-кого з них (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2024 року № 523/14489/15-ц (провадження № 14-22цс20).

Особисті кошти – це грошові кошти, що належать одному з подружжя і не є результатом спільної праці або спільних доходів подружжя під час шлюбу.

Це можуть бути кошти, які належали йому до шлюбу або були отримані під час шлюбу, але не є результатом спільної праці подружжя. Наприклад, грошові кошти, отримані у спадщину або в подарунок. Також частими є випадки, коли майно було придбано за рахунок продажу іншого майна, яке належало одному з подружжя до шлюбу.

• Однак наявність в одного з подружжя особистих грошових коштів на момент придбання майна не доводить той факт, що вони були витрачені саме на придбання спірного майна (постанова Верховного Суду від 29 січня 2020 року у справі № 463/5183/17-ц (провадження № 61-19271св19).
• А також саме собою посилання на те, що спірне майно було придбано хоча і за час шлюбу, однак за належні йому особисті кошти, отримані від продажу квартири, не є достатнім доказом сплати особистих коштів за придбане у шлюбі майно, адже належних і допустимих доказів придбання спірного майна саме за ці кошти він не надав (постанова Верховного Суду від 31 січня 2024 року у справі № 645/4165/21 (провадження №61 113св23).

Отже, в судовому провадженні необхідно не лише довести саму наявність особистих коштів у одного з подружжя, але й надати належний доказ спрямування зазначених коштів на придбання такого майно.

Які це можуть бути докази, з огляду на вже сформовану судову практику, розглянемо далі:

а) банківські виписки на підтвердження спрямування грошових коштів.

Часто трапляються ситуації, коли один із подружжя продає нерухоме майно, яке є його особистою приватною власністю, і незабаром після цього купує нову нерухомість під час шлюбу. Хоча короткий проміжок часу між цими угодами може наводити на думку про використання коштів від продажу особистого майна для придбання нового, але цей факт сам собою може бути недостатнім доказом для спростування презумпції спільної сумісної власності.

Необхідно надати додаткові докази, які безпосередньо підтверджували б, що кошти від продажу особистого майна були використані саме для придбання нового нерухомого майна.

Так, для підтвердження того, що нерухоме майно придбано за особисті кошти, а не за спільні кошти подружжя, необхідно надати відповідні банківські виписки, особливо якщо сума угоди перевищує 50 000 грн. (Відповідно до підпункту 2 пункту 7 розділу ІІ Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні платежі на суму, яка перевищує 50 000,00 грн, здійснюються шляхом переказу коштів з поточного рахунку на поточний рахунок або внесення коштів на поточні рахунки (у тому числі на депозит нотаріуса на окремий поточний рахунок у національній валюті.)

Банківські виписки про зарахування грошових коштів на банківський рахунок з продажу майна, та відповідно, списання грошових коштів для придбання майна будуть належним доказом спрямування грошових коштів. Що говорить судова практика?

• Посилаючись на Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, Верховний Суд у постанові від 21 квітня 2022 року у справі № 461/1617/15-ц (провадження № 61-19201св20) зазначив, що суд апеляційної інстанції правильно вважав, що не було доведено належними та допустимим доказами, що купівля спірної квартири була вчинена саме за особисті кошти, тобто кошти, отримані у встановленому законодавством порядку від продажу іншої належної особі квартири.
• Натомість у постанові від 25 січня 2023 року у справі № 756/10871/20 (провадження № 61-9709св22) Верховний Суд зазначив, що, встановивши, що позивач спростував презумпцію спільності права власності подружжя на майно, набуте в період шлюбу, суди попередніх інстанцій правомірно кваліфікували 4/5 часток у спірній квартирі як особисту приватну власність.

Так, із фактичних обставин справи, встановлених судами, випливало, що для придбання квартири позивач використав власні заощадження, зароблені до укладення шлюбу. А наступні поповнення грошових коштів на відповідний рахунок відбувались уже після укладення шлюбу.

• Водночас у постанові Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 359/9763/16-ц (провадження № 61-26021св18) суд касаційної інстанції, оцінивши хронологію та послідовність дій (короткий проміжок часу між продажем та придбанням майна), вартість майна (вартість придбаної земельної ділянки не перевищувала вартості проданої квартири), розписку про отримання грошових коштів від продажу майна, а також недостатність доказів відповідача, зробив такий висновок: «Вказані письмові докази не спростовують об’єктивних висновків судів попередніх інстанцій про те, що спірна земельна ділянка була придбана за рахунок коштів, отриманих від відчуження належної особі квартири, враховуючи хронологію та послідовність дій та правочинів щодо відчуження і придбання належного особі нерухомого майна».
• Також, з точки зору Верховного Суду, використання договору позики, в якому зазначено цільове призначення коштів (наприклад, на придбання конкретного майна), для спростування презумпції спільності майна подружжя є неприпустимим. Так, у постанові Верховного Суду від 10 травня 2023 року у справі № 215/1191/17 (провадження №61-9767св22) зазначено, що досить часто учасники цивільного обороту в спорах про поділ майна за допомогою договору позики чи розписки про отримання в позику грошових коштів, в яких вказано, що ці грошові кошти передаються на придбання певного конкретного майна, намагаються спростувати презумпцію спільності майна подружжя (чи жінки та чоловіка, які проживали однією сім`єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі); касаційний суд зауважує, що використання таким чином договору позики (в якому передбачено, що грошові кошти передаються на придбання певного конкретного майна) очевидно не враховує, що регулювальна сила договору стосується його сторін, а тому не може кваліфікуватися як добросовісне та є неприпустимим.

Хоча суди також враховують хронологію подій, послідовність дій та інші обставини справи, щоб зробити остаточний висновок про правовий режим майна, однак банківські виписки є одним із найкращих доказів для підтвердження використання особистих коштів під час придбанні майна, оскільки містять в собі чітку хронологію руху грошових коштів;

б) нотаріальна заява/згода другого з подружжя, що майно придбавається за особисті кошти.

Частиною 3 статті 65 СК України встановлено, що для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна згода другого з подружжя має бути надана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.

Якщо придбання нерухомості відбувається за особисті грошові кошти, то другий з подружжя має право надати згоду на те, що майно буде придбаватися за особисті кошти в особисту приватну власність, і відобразити цю згоду в умовах договору купівлі-продажу нерухомого майна.

Відповідно до постанови Верховного Суду від 10 липня 2024 року у справі № 466/7242/22 (провадження № 61-6448св24), постанови Верховного Суду від 30 липня 2024 року у справі № 522/10944/21 (провадження № 61-2100св21) за наявності такої згоди спростовується презумпція спільності майна подружжя.

Ваша честь, гроші можуть бути під матрацом!

Підсумуємо: для успішного спростування презумпції спільності майна подружжя і доведення, що майно, набуте під час шлюбу, є особистою приватною власністю, необхідно надати суду переконливі докази, якими можуть бути:

а) банківські виписки, що підтверджують використання особистих коштів для придбання майна. Вони є особливо важливими в угодах на суму понад 50 000 гривень;

б) нотаріально засвідчена заява/згода другого з подружжя про те, що придбання майна відбувається за особисті кошти і буде особистою приватною власністю.

Хоча суди враховують і інші обставини справи, такі як хронологія подій та послідовність дій, але наявність лише цих факторів може бути недостатньою для спростування презумпції.

На жаль, низький рівень правової культури в українському суспільстві та поширена практика готівкових розрахунків під час купівлі-продажу нерухомості створюють значні труднощі у доведенні використання особистих коштів для придбання майна під час шлюбу.

Відсутність документального підтвердження руху коштів через банківські рахунки або нотаріальної згоди другого з подружжя щодо придбання майна за особисті кошти та в особисту приватну власність значно ускладнює можливість простежити їх походження та цільове використання. Це призводить до ситуації, коли важко довести, що саме ці кошти були використані для придбання майна, а не були витрачені на інші потреби або просто збережені «під матрацом». Така ситуація створює простір для різних інтерпретацій та припущень, що ускладнює процес доказування в суді та може призвести до несправедливого розподілу майна в разі розлучення.

Тому, щоб уникнути подібних проблем у майбутньому, важливо вчиняти всі угоди відповідно до законодавства та належним чином засвідчувати факт витрачання особистих коштів. Це допоможе уникнути непорозумінь та судових спорів у разі розірвання шлюбу.

Автор статті: Олексій Каплунов, юрист АО SENSUM

Джерело: ЮП