24.05.2017 | Автор: Веб-ресурс "Протокол"
Задати питання автору
Приєднуйтесь до нас в соціальних мережах: telegram viber youtube

Форс-мажор як причина прострочення оплати НЕ звільняє порушника від відповідальності передбаченої ст. 625 ЦК України, бо це компенсація, а не неустойка (ВСУ від 12 квітня 2017р. у справі № 3-1462гс16)

Фабула судового акту: У судовій практиці вже повністю розкриті всі спірні питання із застосування ст. 625 ЦК України - "відповідальність за порушення грошового зобов'язання." І ось дійшла черга до форс-мажору.  Питання полягає в тому, чи правомірне нарахування індексу інфляції та 3-х відсотків річних на суму боргу за період прострочення боржником  оплати при наявності обґрунтованих обставин непереборної сили, що передбачено ст. 617 ЦК України- "підстави звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання"?

У даній справі боржник у господарському зобов’язанні не розрахувався із кредитором за отриманий газ із причини проведення АТО в окремих районах Луганської та Донецької областей, інакше кажучи на  справжню війну. Цю реальну війну боржник справедливо назвав обставинами непереборної сили, які об’єктивно не залежали від нього. Боржник також надав суду сертифікат ТПП України, який засвідчив факт та початок дії форс-мажорних обставин у квітні 2016 року, які тривають і на момент розгляду спору. Як відомо сертифікат ТПП України є основним документом для суду, який підтверджує факт обставин непереборної сили.  

Суди першої, апеляційної, касаційної інстанцій погодились з боржником і відмовили у стягнені нарахованої на борг суми в порядку, передбаченому ст. 625 ЦК України. Проте, ВСУ скасував ці рішення і передав справу на новий розгляд до суду першої інстанції. 

ВСУ скасовуючи рішення нижчих судів зазначив наступне. Порушення відповідачем строків розрахунків за отриманий товар, що встановлені договором поставки, є підставою для нарахування платежів, передбачених ст. 625 ЦК України, а наявність форс-мажору не звільняє відповідача від обов’язку відшкодувати матеріальні втрати кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та не позбавляє кредитора права на отримання компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами.

ВСУ підкреслив, що платежі встановлені ст. 625 ЦК України є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення виконання ним грошового зобов’язання, яка має компенсаційний, а не штрафний характер, які наприклад статті законів, які передбачають неустойку.  Компенсація   полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. 

ВСУ відмітив, що ст. 617 ЦК України встановлені загальні підстави звільнення особи від відповідальності за порушення зобов’язання, а ст. 625 ЦК України є спеціальною  та такою, що не передбачає жодних підстав для звільнення від відповідальності за порушення виконання грошового зобов’язання.  Отже, на цьому прикладі ми бачимо, що ВСУ розв’язуючи спір застосував принцип права щодо пріоритету спеціальної норми над загальною.  

Аналогічні правові висновки містяться у постанові Верховного Суду України   від 9 листопада 2016 року у справі № 3-1195гс16. 

ТЕМА: Аналіз практики застосування ст. 625 Цивільного кодексу України в цивільному судочинстві

Аналізуйте судовий актНевиконання обов'язку сплати за поставлений товар у зв'язку із відсутністю бюджетного фінансування не звільняє винну сторону договору від обов'язку сплати компенсаційнийх платежів, визначених ст. 625 ЦК України (ВСУ від 12.04.2017 № 3-1601гс16)

Наявність судового рішення про стягнення боргу за договором позики не припиняє нарахування санкцій за ст. 625 ЦК України (ВСУ у справі № 6-2311цс16 від 22 березня 2017р.)

Незважаючи на валюту кредиту суд правильно відмовляє у стягненні 3% річних за ст. 625 ЦК України про його простроченні, якщо позивач визначає суму стягнення НЕ в гривні (ВГСУ від 25 січня 2017р. у справі 904/4316/15)

У випадку прострочення або невиплати страхового відшкодування, яке є договірним грошовим зобов’язанням, до страховика застосовується відповідальність згідно ст. 625 ЦК України (ВСУ у справі № 6-1003цс16 від від 21 грудня 2016р.)

Борги в іноземній валюті не індексуються на підставі статті 625 ЦК України (Постанова ВСУ від 27 січня 2016р. у справі № 6-771цс15)

Після закінчення строку дії договору позики на борг нараховуються проценти на рівні облікової ставки НБУ і застосовується відповідальність передбачена ст. 625 ЦК України (ВСУ від 7 вересня 2016р. у справі за № 6-1412цс16)

За період прострочення виконання рішення суду стягувач на підставі ст. 625 ЦК України має право стягнути з боржника 3% річних та інфляційні витрати, проте НЕ моральну шкоду (ВСУ від 30 березня 2016 р. у справі № 6-2168цс15 )

Навіть не намагайтеся! Орган виконавчої служби або державний виконавець не несе грошової відповідальності за бездіяльність за ст. 625 ЦК України (ВГСУ від 13 грудня 2016р. у справі № 916/1405/16)

 

 

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

12 квітня 2017 року

 

м. Київ


Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у складі:

головуючого

Жайворонок Т.Є.,

 

 

суддів:

Берднік І.С.,

 

 

 

Ємця А.А.,

 

 

за участю представників:

позивача – ОСОБА_1, ОСОБА_2,

відповідача – ОСОБА_3, ОСОБА_4, –

розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву дочірньої компанії «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» (далі – ДК «Газ України) про перегляд Верховним Судом України рішення Господарського суду Харківської області від 16 листопада 2015 року, постанови Донецького апеляційного господарського суду від 16 лютого                   2016 року та постанови Вищого господарського суду України від 20 квітня 2016 року у справі № 913/869/14 за позовом ДК «Газ України» до приватного акціонерного товариства «Сєвєродонецьке об’єднання Азот» (далі – ПрАТ «Сєвєродонецьке об’єднання Азот») про стягнення коштів,

в с т а н о в и л а:

ДК «Газ України» звернулася до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що внаслідок неналежного виконання ПрАТ «Сєвєродонецьке об’єднання Азот» зобов’язань з оплати природного газу, поставленого за договором у січні–грудні 2010 року, утворилася заборгованість у сумі 503 912 285,25 грн, яку відповідачем не сплачено. Після збільшення позовних вимог ДК «Газ України» просила стягнути з ПрАТ «Сєвєродонецьке об’єднання Азот» на свою користь на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України (далі – ЦК) інфляційні втрати за період із січня 2013 року до квітня 2015 року у розмірі 283 198 704,31 грн і 3 % річних за період із 7 грудня 2013 року до 28 травня 2015 року у розмірі 34 709 478,21 грн, а всього 317 908 182,52 грн.

ПрАТ «Сєвєродонецьке об’єднання Азот» із позовними вимогами не погодилося, посилаючись на висновки експертного економічного дослідження, та зазначило, що визнає позовні вимоги на суму, яка становить різницю між заявленою позивачем до стягнення сумою та сумою, наведеною у цьому дослідженні. Крім того, послалося на те, що неналежне виконання відповідачем зобов’язань за договором зумовлено дією обставин непереборної сили, а саме – подіями на території окремих районів Луганської та Донецької областей з квітня 2014 року.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 16 листопада 2015 року, залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 16 лютого 2016 року, позов задоволено частково: стягнуто з ПрАТ «Сєвєродонецьке об’єднання Азот» на користь ДК «Газ України» 26 102 541,19 грн інфляційних втрат і 17 933 755,02 грн – 3 % річних. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 20 квітня  2016 року судові рішення попередніх інстанцій залишено без змін.

У заяві про перегляд із підстав, передбачених п.п. 1, 3 ч. 1 ст. 11116 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК), ДК «Газ України» просить скасувати рішення суду першої інстанції, постанови судів апеляційної та касаційної інстанцій у частині відмови у стягненні 257 096 613,12 грн інфляційних втрат (період нарахування квітень 2014 року – квітень 2015 року) та 16 775 723,19 грн – 3 % річних (період нарахування       16 квітня 2014 року – 28 травня 2015 року) і прийняти в цій частині нове рішення, яким зазначені позовні вимоги задовольнити, у решті судові рішення залишити без змін, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права, а саме: ст.ст. 617, 625, 629 ЦК, і невідповідність рішення суду касаційної інстанції висновку, викладеному в постанові Верховного Суду України від 9 листопада  2016 року у справі № 3-1195гс16 (№ 9/5014/969/2012 (5/65/2011).

В обґрунтування заяви надано копії постанов Вищого господарського суду України від 16 серпня 2016 року у справі № 905/2214/14-908/5734/14 та від 2 листопада 2016 року у справі № 905/477/16, правовідносини в яких, на думку заявника, є подібними до правовідносин у справі, що розглядається.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши наведені обставини в межах заяви про перегляд, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що заява підлягає частковому задоволенню.

 У справі, яка розглядається, судами встановлено, що 22 грудня 2009 року між ДК «Газ України» (постачальник) і ЗАТ «Сєвєродонецьке об'єднання Азот» (покупець) укладено договір поставки природного газу № 06/09-1984 (далі – Договір) із наступними змінами, внесеними додатковими угодами від 10 березня 2010 року № 1, від 31 травня 2010 року № 3, від 1 червня 2010 року № 4, від 6 липня 2010 року № 9 та від 6 серпня 2010 року № 6.

Згідно з п. 1.1 Договору постачальник зобов'язується передати у власність покупцю, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити природний газ в обсязі, зазначеному у ст. 2 цього Договору.

На виконання умов Договору та додаткових угод до нього позивач протягом січня–грудня 2010 року передав у власність відповідача природний газ на загальну суму 2 760 978 285,25 грн, що підтверджується відповідними актами прийому-передачі.

 Згідно з п. 6.1 Договору оплата за природний газ проводиться покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100 % попередньої оплати вартості обсягів газу, запланованих для поставки, за 5 банківських днів до початку місяця поставки.

Остаточний розрахунок здійснюється на підставі акта приймання-передачі газу (за місяць передачі газу) до 10 числа місяця, наступного за місяцем передачі газу.

Відповідач свої обов'язки за договором щодо своєчасної та повної сплати вартості поставленого природного газу виконав не в повному обсязі, сплативши позивачеві  за отриманий природній газ за період січень–грудень 2010 року 2 257 066 000,00 грн, у зв'язку з чим у відповідача перед позивачем виникла заборгованість у сумі 503 912 285,25 грн.

ДК «Газ України» звернулася до суду з позовом до ПрАТ «Сєвєродонецьке об'єднання Азот» про стягнення боргу в сумі  503 912 285,25 грн, пені за період із 11 по 29 грудня 2010 року в сумі  2 054 254,07 грн, інфляційних втрат у сумі 2 813 306,15 грн і 3 % річних у сумі 1 154 553,27 грн за період із 11 грудня 2010 року по 27 січня 2011 року, посилаючись на неналежне виконання відповідачем зобов’язань за Договором (справа № 3/5014/866/2012 (9/11/2011).

Рішенням Господарського суду Луганської області  від 17 червня 2014 року у справі № 3/5014/866/2012 (9/11/2011), залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 21 вересня 2015 року, позов задоволено частково. Стягнуто з ПрАТ «Сєвєродонецьке об'єднання  Азот» на користь ДК «Газ України» заборгованість за Договором за період із січня по грудень 2010 року в розмірі 503 912 285,25 грн, пеню в розмірі 1 027 127,04 грн, інфляційні втрати в розмірі 2 813 306,15 грн, 3 % річних в розмірі 1 154 553,27 грн і судові витрати.

Постановою Вищого господарського суду України від 22 грудня  2015 року у справі № 3/5014/866/2012 (9/11/2011) постанову Донецького апеляційного господарського суду від 21 вересня 2015 року та рішення господарського суду Луганської області від 17 червня 2014 року в частині стягнення пені, інфляційних втрат і 3 % річних скасовано. Справу в цій частині передано на новий розгляд до Господарського суду Луганської області.

Скасовуючи частково рішення господарських судів першої та апеляційної інстанцій і направляючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, Вищий господарський суд України зазначив, що судами попередніх інстанцій не досліджено належним чином питання щодо здійснення відповідачем відповідних проплат, а саме: не з'ясовано, коли саме він сплачував кошти за поставлений у січні–грудні 2010 року природний газ, не встановлено сум і дат, у які здійснювалися такі проплати, тоді як з'ясування цих обставин має істотне значення при перевірці правильності нарахування пені, інфляційних втрат і 3 % річних.

За результатами нового розгляду Господарським судом Луганської області прийнято рішення від 24 березня 2016 року у справі № 3/5014/866/2012 (9/11/2011), яким, з урахуванням ухвали про виправлення описок, позов ДК «Газ України» до ПрАТ «Сєвєродонецьке об'єднання Азот» задоволено частково; стягнуто з відповідача на користь позивача пеню у сумі 2 054  254,07 грн, 3 % річних у сумі 1 154 553,27 грн, інфляційні втрати у сумі 2 573  306,15 грн. У решті позову відмовлено. Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 16 червня 2016 року зазначене рішення залишено без змін. Постановою Вищого господарського суду України від 6 вересня 2016 року ці судові рішення залишено без змін.

На час звернення до суду з позовом у справі, яка розглядається, суму основного боргу за Договором – 503 912 285,25 грн відповідачем не було сплачено.

Розрахунок інфляційних втрат і 3 % річних позивачем здійснено за період із січня 2013 року до квітня 2015 року та за період із 7 грудня  2013 року до 28 травня 2015 року відповідно.

Пунктом 8.1 Договору передбачено, що сторони звільняються від відповідальності за неналежне виконання чи невиконання зобов'язань за Договором, якщо таке невиконання або неналежне виконання є наслідком обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин), що виникли після укладення  цього Договору і які сторони не могли передбачити в момент його укладання. Форс-мажорними обставинами є обставини, які не залежать від волі і дій сторін і роблять неможливим для будь якої із сторін виконання зобов'язання за цим Договором, а саме, в тому числі, але не виключно: стихійні лиха, вибухи та аварії, в тому числі на газопроводах, пожежі, землетруси, повені, зсуви, інші стихійні лиха, війна або військові дії, суспільні безлади, страйки, інші обставини, що виникли не з вини сторін та перешкоджають належному виконанню зобов'язань за Договором.

Відповідно до п. 8.2 строк виконання сторонами зобов'язань за цим Договором відкладається на час дії форс-мажорних обставин.

У п. 8.3 Договору сторони передбачили, що достатнім доказом дії форс-мажорних обставин є документ, виданий торгово-промисловою палатою країни, в якій виникли форс-мажорні обставини. Строк для повідомлення між сторонами про такі обставини – негайно. Надання достатніх доказів (відповідних документів) – протягом 14 днів з моменту виникнення форс-мажорних обставин. Неповідомлення або несвоєчасне повідомлення про настання та/або закінчення обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин) позбавляє сторону, відповідно якої такі обставини виникли, права посилатися на них як на підставу звільнення від відповідальності за неналежне виконання чи невиконання своїх зобов'язань за Договором.

На підтвердження форс-мажорних обставин відповідачем надано до суду сертифікат Торгово-промислової палати України (далі – ТПП України) від 2 вересня 2015 року № 4978, яким засвідчено, що події на території Луганської області є форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) за Договором. Початок дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) – 16 квітня 2014 року. Дату закінчення терміну дії обставин форс-мажору (обставин непереборної сили) на момент видачі цього сертифіката встановити неможливо.

Позивачем зазначено, що відповідач не виконав вимог п. 8.3 Договору щодо своєчасного повідомлення позивача про настання форс-мажорних обставин.

Відповідач пояснив, що не мав можливості з 16 червня 2014 року направити повідомлення позивачеві про настання форс-мажорних обставин, оскільки цей сертифікат отримано ним 2 вересня 2015 року. Одразу після отримання сертифіката відповідач повідомив позивача про цей факт протягом 14 днів (відповідно до п. 8.3 Договору), доказом чого є  підписана між сторонами мирова угода (у справі № 3/5014/866/2012 (9/11/2011) від    16 вересня 2015 року, умовами якої врегульовано відстрочення погашення відповідачем суми основного боргу.

За умовами цієї мирової угоди сторони підтверджують наявність у відповідача заборгованості за Договором у сумі 503 912 285,25 грн, проте сторонами погоджено сплату заборгованості частинами впродовж 24 місяців, починаючи з місяця, що настає за місяцем закінчення антитерористичної операції, яка проводиться у зв'язку з подіями в окремих районах Донецької та Луганської областей. При цьому місяцем, в якому завершиться антитерористична операція, вважається місяць, в якому набере чинності нормативно-правовий акт про завершення антитерористичної операції.

На час розгляду судом першої інстанції справи № 913/869/14  мирову угоду судом не було затверджено.

Із Єдиного державного реєстру судових рішень вбачається, що цю мирову угоду (укладену між сторонами у процесі виконання рішення відповідно до ст. 121 ГПК) затверджено ухвалою Господарського суду Луганської області від 18 лютого 2016 року (справа № 3/5014/866/2012 (9/11/2011).

Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодилися суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив із того, що саме лише прийняття судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов’язальних правовідносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов’язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК. Разом із тим сертифікатом ТПП України засвідчено наявність форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) на території Луганської області з 16 квітня 2014 року, про що відповідачем було повідомлено позивача відповідно до п. 8.3 Договору, що підтверджується мировою угодою (яка хоча і не затверджена судом, але приймається як доказ на підтвердження факту повідомлення позивача та визнання останнім того, що проведення антитерористичної операції є обставинами непереборної сили, які виникли з незалежних від відповідача причин). Такі обставини є підставою для звільнення відповідача від відповідальності за прострочення грошового зобов’язання у період із 16 квітня 2014 року відповідно до положень ст. 617 ЦК, ст. 218 Господарського кодексу України (далі – ГК).

Разом із тим у наданій для порівняння копії постанови у справі  № 905/2214/14-908/5734/14 суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій про наявність підстав для задоволення позову ДК «Газ України» до публічного акціонерного товариства «Концерн Стирол» про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних за прострочення виконання зобов'язання за договором поставки природного газу, оскільки відповідальність за ч. 2 ст. 625 ЦК – не санкція, а спосіб захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Викладене свідчить про неоднакове застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права, що спричинило до ухвалення різних судових рішень у подібних правовідносинах.

Забезпечуючи єдність судової практики у застосуванні норм матеріального права, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України виходить із такого.

За змістом положень ст. 526 ЦК зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ст. 530 ЦК).

Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК).

Положеннями ст. 611 ЦК передбачено, що в разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

За приписами ст. 614 ЦК особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Статтею 617 ЦК встановлено підстави звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання, а саме: особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Норми ст.ст. 614, 617 ЦК кореспондуються із нормами ст. 218 ГК, згідно з якими учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Водночас ст. 625 ЦК встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Формулювання ст. 625 ЦК, коли нарахування процентів тісно пов’язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів.

За змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Правовий аналіз положень ст.ст. 526, 599, 611, 625 ЦК дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за Договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього Договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов’язання, передбаченої ст. 625 цього Кодексу.

Разом із тим ст. 617 ЦК встановлено загальні підстави звільнення особи від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок дії непереборної сили, у той час як норми ст. 625 ЦК, яка визначає відповідальність за порушення саме грошового зобов'язання незалежно від наявності чи відсутності вини боржника, є спеціальними, конкретизуючими і не передбачають жодних підстав звільнення від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання (ч. 1 ст. 625 ЦК).

 Ураховуючи викладене, можна дійти висновку, що порушення відповідачем умов Договору щодо оплати товару є підставою для нарахування визначених ст. 625 ЦК платежів, а наявність обставин непереборної сили за Договором не звільняє відповідача від встановленого законом обов'язку відшкодувати матеріальні втрати кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та не позбавляє кредитора права на отримання компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами.

Аналогічні правові висновки містяться у постанові Верховного Суду України   від 9 листопада 2016 року у справі № 3-1195гс16. 

Отже, у справі, яка розглядається, суд касаційної інстанції, погодившись із судовими рішеннями попередніх інстанцій в частині застосування положень ст.ст. 617, 625 ЦК,  допустив неоднакове й неправильне застосування норм матеріального права, а  тому судові рішення  у цій частині підлягають скасуванню.   

Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у ст.ст. 32–34, 43, 82, 84 ГПК, визначено обов’язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, розрахунків, з яких суд виходив при вирішенні позовів.

Водночас відповідно до ст. 11123 ГПК Верховний Суд України розглядає справи за правилами перегляду судових рішень у касаційному порядку, а тому не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку.

Відсутність у Верховного Суду України процесуальної можливості з’ясовувати дійсні обставини справи, зокрема щодо правильності здійснення розрахунків грошових та інших майнових вимог, періодів, за які заявлено стягнення, що має істотне значення при перевірці правильності нарахування інфляційних втрат та 3 % річних, перешкоджає ухваленню нового рішення, в якому необхідно дати висновок про правильність застосування норм матеріального права залежно від встановлених судами попередніх інстанцій обставин відповідно до наданих їм процесуальних повноважень. 

Зважаючи на викладене та беручі до уваги межі оскарження, наведені у заяві у справі, що розглядається, судові рішення першої, апеляційної та касаційної інстанцій у частині відмови в задоволенні прозову ДК «Газ України» до ПрАТ «Сєвєродонецьке об’єднання Азот» про стягнення 257 096 613,12 грн інфляційних втрат і 16 775 723,19 грн 3 % річних підлягають скасуванню з передачею справи в цій частині на розгляд до суду першої інстанції згідно з пп. «а» п. 1 ч. 2 ст. 11125 ГПК.

Разом із тим надана для порівняння копія постанови у справі № 905/477/16 не свідчить про неоднакове застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права, оскільки її прийнято за результатами перегляду справи за позовом про стягнення заборгованості та неустойки у вигляді штрафу у зв’язку з неналежним виконанням грошового зобов’язання за договором поставки.

Оскільки  правовідносини у цій справі та у справі, яка розглядається, не є подібними, зазначену постанову не можна вважати доказом у розумінні ст. 11116 ГПК.

Керуючись п. 6 розд. XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів», ст.ст. 11123, 11124, 11125 ГПК, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

Заяву дочірньої компанії «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» про перегляд Верховним Судом України рішення Господарського суду Харківської області від 16 листопада  2015 року, постанови Донецького апеляційного господарського суду від  16 лютого 2016 року та постанови Вищого господарського суду України від 20 квітня 2016 року у справі № 913/869/14 задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Харківської області від 16 листопада 2015 року, постанову Донецького апеляційного господарського суду від  16 лютого 2016 року та постанову Вищого господарського суду України від 20 квітня 2016 року у справі № 913/869/14 у частині відмови у задоволенні позову ДК «Газ України» до приватного акціонерного товариства «Сєвєродонецьке об’єднання Азот» про стягнення 257 096 613,12 грн інфляційних втрат і 16 775 723,19 грн 3 % річних скасувати.

Справу № 913/869/14 у цій частині передати на розгляд до Господарського суду Харківської області.

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки з підстави, передбаченої п. 4 ч. 1 ст. 11116  ГПК.

Підписи суддів

6
Подобається
Оставьте Ваш комментарий:

Пожалуйста, авторизуйтесь или зарегистрируйтесь для добавления комментария.


Популярні судові рішення