ВСТАНОВЛЕННЯ ГРОШОВОГО ЕКВІВАЛЕНТА МОРАЛЬНОЇ ШКОДИ (ОСОБЛИВОСТІ СУДОВОЇ ТА ЕКСПЕРТНОЇ ПРАКТИКИ)

Питання встановлення грошового еквіваленту моральних страждань є актуальним впродовж довгого часу. Згідно з «Інструкцією про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень» встановлення глибини та важкості страждань особистості, а також розрахунок приблизної суми, яка може їх компенсувати, віднесені до компетенції експертів-психологів.

З 2010 року в своїх розрахунках психологи використовували формулу О. М. Ерделевського, яка була включена до Реєстру методик проведення судових експертиз, затверджених наказом Міністерства Юстиції України. Незважаючи на дуже детальний опис автором методики процесу її використання, аналіз досвіду участі експертів-психологів у судових засіданнях дозволяє стверджувати, що розрахунки компенсації моральних страждань за цією формулою завжди викликають гучні дебати. Експертна практика свідчить про те, що в більшості справ, в яких експертом-психологом проводилося дослідження з питань встановлення розміру моральної шкоди, будь-яка сторона вважає за необхідне викликати експерта для допиту з наданого висновку.

Читайте статтю: Моральный ущерб по-украински: как доказать и рассчитать сумму

З самого початку використання методика О. М. Ерделевського піддавалася критики за не психологічні критерії в своєму складі (ступень провини сторін та ін.), і більшу юридичну спрямованість, хоча була пропонована для використання саме психологам. 5-літня практика використання вказаної методики засвідчує, що незважаючи на високу якість розробки, ця формула не стала досконалим інструментом у роботі експертів-психологів.

Можливо, це також є причиною того, що 29.01.2016 року рішенням Координаційної ради з проблем судової експертизи при Міністерстві юстиції України методика О. М. Ерделевського була виключена з Реєстру методик та внесена до Переліку рекомендованої науково-технічної та довідкової літератури, затвердженої наказом Міністерства Юстиції України.

Незважаючи на велику кількість сучасних дослідників з проблеми компенсації моральної шкоди, на цей час, у Переліку рекомендованої науково-технічної та довідкової літератури, затвердженої наказом Міністерства Юстиції України, на яку пропоноване спиратися експертам-психологам, існує тільки два підходу розрахунку моральної шкоди: О. М. Ерделевського та В. П. Паліюка.

Читайте статтю: Методика встановлення заподіяння моральної шкоди та розміру її компенсації

Виключення методики О. М. Ерделевського з реєстру призвело до втрати довіри до її застосування. В свою чергу, методика В. П. Паліюка надає експерту широкі межи, завдяки відсутності середніх показників, або інших числових критеріїв оцінки моральної шкоди, з якої можливо було б починати розрахунок, але при цьому вона потребує більшої відповідальності та вдосконалення професійних умінь експертів-психологів, на підґрунті яких можливо сформувати об’єктивне рішення у кожному окремому випадку. В деяких аспектах методика В. П. Паліюка постає антагоністичною до методики О. М. Ерделевського, і якщо останній встановив конкретні середньостатистичні показники спричиненої шкоди (презюмовану шкоду), то В. П. Паліюк, посилаючись на законодавство, вказує, що на відміну від майнової шкоди, розмір якої встановлений законом, від регулювання чіткого обсягу відшкодування моральної шкоди законодавець відмовився, надавши це право суду, тому, на думку автора, звідси випливає, що дійсного розміру відшкодування немайнової шкоди не існує до тих пір, поки суд його не визначив.

В. П. Паліюк вказує, що для вирішення цієї проблеми суду необхідно звернути увагу на 2 моменти: ставлення законодавця до даного питання (обсяг відшкодовування моральної шкоди, згідно з чинним законодавством України, може бути виражений в грошовій або іншій матеріальній формі) та критерії визначення розміру відшкодування цієї шкоди. Автор вважає, що таке ставлення законодавця є вірним, так як встановлення мінімального або максимального розміру моральної шкоди порушує права потерпілого, який може оцінити втрати немайнового характеру вище чи нижче законодавчого рівня. Вслід за С. И. Шимон В. П. Паліюк підкреслює значущість думки самого потерпілого відносно грошового еквіваленту його страждань.

У своєї статті «Критерії визначення розміру завданої моральної шкоди при її доказуванні у суді» О. В. Батожська та О. В. Піхурець вказують, що під час встановлення розміру компенсації моральної шкоди суд може обрати один з трьох можливих варіантів щодо ухвалення рішення про задоволення позову: взяти за основу суму коштів, яку вказав позивач, призначити психологічну експертизу або вирішити це питання самостійно, спираючись на свій власний розсуд. Автори підкреслюють, що останній варіант є найпоширенішим у судовій практиці. Резюмуючи свою статтю, вони вказують на необхідність призначення психологічної експертизи за даною категорією справ, підкреслюють що «суд повинен не змінювати (збільшувати або зменшувати) заявлений розмір компенсації моральної шкоди, а визначати його, ґрунтуючись на відповідних експертних висновках, враховуючи принципи справедливості та розумності, а також інші обставини, які мають істотне значення для справи».

Користуйтесь консультацією: Возмещения морального ущерба в трудовых отношениях

Вважаємо що ствердження стосовно формальності прийняття рішень судом є неспроможним відповідно до наступних підстав.

Нами був проведений аналіз 60 судових рішень, які були винесені на території України з 2010 по 2016 рік згідно Єдиному державному реєстру судових рішень.

Аналізу були піддані цивільні справи, у яких предметом спору було встановлення моральної шкоди у випадку втрати близького родича, отримання тілесних ушкоджень різного ступеню важкості та неправомірних дій органів дізнання, слідства та суду, у більшості яких потерпілі прагнули отримати за свої страждання від 1 млн. грн. та позови яких були задоволені (повністю або частково).

1. З аналізу судової практики не вбачається жодного випадку збільшення суми позовних вимог судом. З нашої точки зору, це негласне правило, яке, з психологічної точки зору, є єдино вірним. Так, нікому іншому, крім самого потерпілого не відомо, наскільки досліджувані за справою обставини травмували його особистість, і будь-яка сума позовних вимог, яка висувається потерпілим, виходячи з його власного розуміння «достатності» суми, її здатності в тій чи іншій мірі компенсувати страждання, виправити наслідки, задовольнити актуальні потреби, повинна являти собою верхню межу виплати, яка встановлюється.

У практиці психологічної експертизи моральної шкоди зустрічалися випадки, коли сума, розрахована за допомогою формули О. М. Ерделевського, була більша за позовні вимоги. У таких обставинах, грошовий еквівалент моральної шкоди був зменшений експертом відповідно до позовних вимог.

На цієї підставі, вважаємо, що ствердження О. В. Батожської та О. В. Піхурець про те, що «суд, змінюючи суму заявлених позовних вимог, може не тільки зменшити, а й збільшити розмір компенсації, заявлений позивачем», діючи на власний розсуд, «враховуючи обставини справи та докази, досліджені й оцінені в судовому засіданні» є хибним.

2. Результати аналізу судових рішень по цивільним справам прийнятими різними судами на території України дозволили встановити, що найбільші суми грошового еквіваленту моральної шкоди присуджувалися у випадках дійсно значного травмування особистості. Так взагалі найбільша присуджена виплата становила 2 млн. грн. у випадку втрати члена сім’ї рішенням Яворівського районного суду Львівської області від 14.03.2016 року (позов був задоволений у повному обсязі). При цьому, вказавши на складність у викладенні повного рішення, суд проголосив тільки вступну та резолютивну частини рішення, тому проаналізувати обставини справи, які призвели суд до такого рішення не з’являється можливим. Але це не єдиний випадок присудження суттєвої компенсації. Так, Вовчанський районний суд Харківської області частково задовольнив позов громадянина на 2 млн. грн. за втрату сина у ДТП, присудивши йому 1 млн. грн. У 2014 року заочним рішенням Приморського районного суд м. Одеси позов громадянина якій отримав тяжкі тілесні ушкодження, став інвалідом 1 групи, втратив можливість самостійного пересування (відповідач, рухаючись на автомобілі, збив його на пішохідному переході), про отримання моральної шкоди в 1 млн грн. був задоволений у повному обсязі. Рішенням апеляційного суду Херсонської області від 25.07.2013 року був частково задоволений позов громадянки на 2 млн. грн. та присуджена компенсація моральної шкоди в 1,5 млн. грн. Свій позов громадянка обґрунтувала тим, що у результаті неправомірних дій органів слідства, вона була затримана в якості підозрюваної за фактом смерті її чоловіка та провела під вартою 6 років. Органами досудового слідства було накладено арешт на належне їй майно, будинок, допоміжні прибудинкові споруди, автотехніку, яке за час її перебування під вартою було втрачене, знищене, продано.

Хоча, судова практика демонструє і інші випадки, коли незважаючи на обґрунтованість позовних вимог, сума компенсації була дуже незначною. Так у 2013 році рішенням Петропавлівського районного суд Дніпропетровської області шахтарю, якого було визнано інвалідом 2 групи (встановлено 80% втрати професійної працездатності) в результаті виробничої травми та позовні вимоги якого складали 100 тис. грн., було присуджено 3,5 тис. грн. компенсації моральних страждань.

Але на наш погляд, сучасна судова практика компенсування моральних страждань має позитивний розвиток і рішення, які визивають сумніви стосовно своєї необґрунтованості, складають невелику частину з загальної кількості задоволених позовних вимог.

Не погоджуючись з О. В. Батожської та О. В. Піхурець ми припускаємо, що єдиним вірним способом об’єктивізації судових рішень з питань моральної шкоди є врахування 3 важливих складових: думки потерпілого, яке відображається в позовних вимогах, думки експерта, яке відображається у висновках судової психологічної експертизи та думки самого суду.

Користуйтеся консультацією: Як захиститися від людини, щодо психічного стану якої є підозри

При цьому вважаємо, що доцільна побудова процесу прийняття рішення судом з 4 наступних стадій:

1) Аналітична стадія. Суд оцінює докази, представлені потерпілим, розглядає обґрунтованість позовних вимог.

2) Стадія попереднього рішення. Суд формує попереднє бачення суми, виходячи з принципів розумності та справедливості.

3) Стадія залучення експерта. Суд призначає психологічну експертизу, для з’ясування психологічних особливостей справи, які неможливо встановити під час судового засідання. Крім того, експерт-психолог в даному випадку виконує роль помічника, який виступає з суддею на одному боці та надає на розсуд суду думку компетентного фахівця, якій є так само неупередженим та об’єктивним, що, в свою чергу, буде сприяти вирішенню питання судом.

4) Синтезуюча стадія. Суд приймає остаточне рішення, з огляду на обґрунтування потерпілого, попереднє особистісне бачення шуканої суми та думку експерта, як деякий усереднений показник.

В свою чергу, судовий експерт-психолог під час виконання експертизи може використовувати методику В. П. Палиюка, яка має у своєму складі розумні критерії, не вступає в протиріччя з законом та не обмежує права потерпілого.

Так, серед критеріїв оцінки моральних страждань В. П. Паліюк виділяє загальні та приватні. До загальних він відносить: суть позовних вимог, характер діяння особи, яка заподіяла шкоду, ступінь вини відповідача, глибина моральних і фізичних страждань, характер і ступінь моральних і фізичних страждань, тривалість втрат немайнового характеру та їх значимість.

Приватні критерії залежать від виду злочину. Наприклад, при зазіханнях на життя і здоров'я автор виділяє наступні критерії: вид і спосіб вчиненого злочину, суб'єктивна сторона злочину (вина), соціальний стан потерпілого, ступінь близькості загиблого і позивача, а так само спосіб отримання інформації про загибель родичів. У випадках посягання на свободу і особисту недоторканність критерії будуть іншими: порушення нормальних життєвих зв'язків, погіршення відносин з оточуючими людьми, час перебування під слідством або судом, особливості перебування під вартою, застосування тортур або нелюдському чи такому, що принижує його гідність, поводженню, повідомлення, в засобах масової інформації про «протиправну» поведінку реабілітанта, особливості потерпілого.

Автор статті: Журавлёва Маргарита Олеговна