Щоб уникнути презумпції спільності права власності на майно подружжя ФОП повинен довести у суді, що спірне майно, яке використовується у господарській діяльності було придбане за особисті кошти (ВССУ, № 361/8273/16-ц, від 01.11.2017р.)

Фабула судового акту: Мабуть остаточно презумпцію спільності права власності на майно подружжя, або її відсутність у чітко визначених випадках розтлумачить новий Верховний Суд. В цій справі знову постало питання правового режиму майна фізичної особи –підприємця, який розлучився, проте встиг набути майна за час шлюбу. При цьому це майно використовується постійно у господарській діяльності ФОПу (торговельні павільйони - МАФи, із зазначенням місце розташування на схемі ринку під № 5, 6, 7).

Судову справу ініціював ФОП. Суд першої інстанції визнав право особистої приватної власності ФОПу на торгівельні павільйони саме тому, що вони використовуються ним у господарській діяльності, і у справі не було доведено відповідачем, що ці МАФи були придбані за спільні кошти подружжя.

Суд апеляційної інстанції з яким погодився суд касаційної інстанції навпаки скасував рішення суду першої інстанції та відмовив у задоволенні позову ФОПу. Зокрема ВССУ підкреслив, що саме ФОП повинен довести у суді, що спірне майно не було придбане за спільні кошти подружжя, а було придбане за особисті кошти ФОПу. Лише тоді у спорі про поділ майна подружжя не застосовується ст. 60 СК України - "підстави набуття права спільної сумісної власності подружжя" і спростовується презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними у період шлюбу.

Ухвалюючи рішення ВССУ послався на Постанову ВСУ у справі № 6-21цс15 від 11 березня 2015р.

Водночас суди також застосували для вирішення спору частину 2, ст. 52 ЦК України, яка передбачає, що "Фізична особа - підприємець, яка перебуває у шлюбі, відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм особистим майном і часткою у праві спільної сумісної власності подружжя, яка належатиме їй при поділі цього майна."

Отже, перед адвокатами постає питання, яким чином у подібних справах доводити суду, що майно ФОП, яке використовується у господарській діяльності, придбане за особисті кошти, і чи вважаються доходи ФОПу від господарської діяльності особистими коштами, а не спільними коштами подружжя. Особливо це важливо, коли ФОП багато років інвестує отримані ним доходи у подальший розвиток свого бізнесу та придбає нерухомість для розвитку свого бізнесу.

Аналізуйте судовий акт: Майно ФОП, яке використовується для господарської діяльності, вважається спільним майном подружжя, за умови, що воно придбане за рахунок належних подружжю коштів (Справа № 6-1752цс15,13.06.16)

Автоматично спільне майно подружжя навпіл НЕ поділяється: суду завжди необхідно встановити за які кошти таке майно було набуте: спільні або особисті (ВСУ від 05 квітня 2017р. у справі № 6-399цс17)

Майно ФОП придбане за кошти від своєї діяльності слід розглядати як особисту приватну власність, яка не підлягає поділу між подружжям при розлученні (ВСУ у справі № 6-1327цс15 від 18 травня 2016р.)

Майно ФОП є особистою приватною власністю особи, а не спільною сумісною власністю подружжя (Постанова ВСУ у справі № 6-79цс13 від 2 жовтня 2013р.)

Стаття 60 СК України: Факт придбання майна під час шлюбу автоматично не відносить це майно до спільної суумісної власності подружжя, треба перевіряти за які кошти таке майно було набуте (ВСУ від 7 вересня 2016р. у справі № 6-801цс16)

І в радості, і в горе: майно ФОП може бути обєктом спільної сумісної власності подружжя і предметом поділу між ними (Постанова ВСУ у справі № 6-21цс15 від 11 березня 2015р.)

Ухвала

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 листопада 2017 року м. Київ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

Штелик С.П., Гулька Б.І., Хопти С.Ф.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про визнання майна особистою приватною власністю за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення апеляційного суду Київської області від 29 березня 2017 року,

в с т а н о в и л а :

У листопаді 2016 року ОСОБА_4 звернувся із позовом до ОСОБА_5, в якому з урахуванням уточнення позовних вимог просив визнати ним право особистої приватної власності на приміщення торговельних павільйонів (МАФ), місце розташування яких погоджено на схемі під № 5, 6, 7, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1

В обґрунтування позову зазначав, що 19 листопада 1994 року між ним і відповідачем було зареєстровано шлюб. Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 19 листопада 2014 року, яке набрало законної сили 02 грудня 2014 року, шлюб між ним та відповідачем розірвано.

Починаючи з 05 грудня 2003 року він зареєструвався суб'єктом підприємницької діяльності для того, щоб збільшити свої доходи і доходи, пов'язані із забезпеченням сім'ї, що підтверджується копією свідоцтва про державну реєстрація СПД. З метою здійснення підприємницької діяльності у 2003 році він звернувся до комісії з питань благоустрою і розташування малих форм у місті, на що отримав витяг з протоколу комісії від 31 жовтня 2003 році про надання приватному підприємцю ОСОБА_4 дозволу на розміщення 2-х спарених кіосків за АДРЕСА_1 У листопаді 2003 року Броварською районною санітарно-епідеміологічною станцію йому видано лист-погодження за №1402 «Про погодження схеми розташування павільйонів по АДРЕСА_1

17 лютого 2005 року Броварським управлінням Головного управління Міністерства надзвичайних ситуацій в Київській області було видано приватному підприємцю ОСОБА_4 погодження за №203 про розміщення торгового павільйону. Вказані обставини підтверджують, що вищезазначені торгові павільйони є майном фізичної особи-підприємця.

Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 19 грудня 2016 року позов ОСОБА_4 задоволено. Визнано особистою приватною власністю фізичної особи-підприємця ОСОБА_4, приміщення торговельних павільйонів (МАФ), місце розташування яких погоджено на схемі під АДРЕСА_1). Вирішено питання про судові витрати.

Рішенням апеляційного суду Київської області від 29 березня 2017 року рішення суду першої інстанції скасовано, у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_4, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Відповідно до п. 6 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VІІІ «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України від 18 березня 2004 року.

Заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає відхиленню.

Згідноч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

За загальним правилом ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно зі ст. 52 ЦК України фізична особа-підприємець відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.

Фізична особа-підприємець, яка перебуває у шлюбі, відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм особистим майном і часткою у спільній сумісній власності подружжя, яка належатиме йому при поділі цього майна.

Отже, майно фізичної особи-підприємця (яке використовується для господарської діяльності фізичною особою-підприємцем) вважається спільним майном подружжя, як і інше майно, набуте в період шлюбу, за умови, що воно придбане за рахунок належних подружжю коштів.

Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України № 6-21цс15 від 11 березня 2015 року, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто.

Вимоги ст. ст. 60 179 213 214 301 ЦПК України зобов'язують суд з'ясувати обставини, що обґрунтовують заявлені вимоги, на підставі наданих на їх підтвердження доказів.

Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ст. 60 ЦПК України).

Конструкція норми ст. 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Вирішуючи спір, апеляційний суд, правильно визначившись із характером спірних правовідносин, встановивши фактичні обставини справи, перевіривши їх доказами відповідно до вимог ст. 212 ЦПК України, дійшов висновку про те, що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, які б підтверджували здійснення будівництва торгівельних павільйонів, що є предметом спору, за рахунок коштів ОСОБА_4 як підприємця, тобто за особисті кошти позивача, розмір цих коштів та джерело їх походження; із матеріалів справи вбачається, що спірне майно було придбане сторонами в період шлюбу і є їх спільною сумісною власністю подружжя, оскільки кожна із сторін у період його придбання мала джерела доходу. На підставі встановленого суд дійшов обґрунтованого висновку про недоведення ОСОБА_4 обставин, передбачених диспозицією п. 3 ч. 1 ст. 57 СК України.

Доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів у справі, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції (ст. 335 ЦПК України), на законність оскаржуваного рішення апеляційного суду не впливають.

Згідно ч. 3 ст. 332 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.

Рішення апеляційного суду Київської області від 29 березня 2017 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Колегія суддів: С.П. Штелик

Б.І. Гулько

С.Ф. Хопта