Заборгованість по аліментах та невідвідування навчального закладу не може свідчити про ухилення батька від виконання своїх обов'язків (ВС/КЦС № 465/3694/14-ц від 16.01.2019)

Фабула судового акту: Положеннями частини 1 статті 164 Сімейного кодексу України визначено виключний перелік підстав за наявності яких суд може прийняти рішення про позбавлення батьків батьківських прав.

Такими підставами є:

- випадки коли батьки не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування;

- ухилення батьків від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини;

- жорстоке поводження з дитиною;

- якщо батьки є хронічними алкоголіками або наркоманами;

- якщо батьки вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва;

- якщо батьки засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.

Будь-яких інших підстав для позбавлення батьківських прав чинне сімейне законодавство України не містить.

У даній справі мати дитини звернулась до суду із позовом про позбавлення свого колишнього чоловіка батьківських прав, мотивуючи його тим, що відповідач не цікавиться дитиною, її здоров'ям та освітою, не провідує дочку, не бере участі у вихованні, ухиляється від виконання батьківських обов'язків, самоусунувся від спілкування з дочкою, матеріальну допомогу на утримання дочки не надає.

Такі позовні вимоги суди першої та апеляційних інстанцій задовольнили з огляду на те, що відповідач свідомо тривалий час ухиляється від виконання батьківських обов'язків по вихованню малолітньої доньки, не піклується про фізичний і духовний розвиток останньої, не спілкується з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення, не виявляє інтересу до її внутрішнього світу, що є підставою для позбавлення його батьківських прав щодо малолітньої дочки.

На дані рішення батьком дитини до Касаційного цивільного суду подано касаційну скаргу з тих підстав, що позивач не надала належних та допустимих доказів, які б свідчили про ухилення відповідачем від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини, винної поведінки відповідача у свідомому нехтуванні своїми обов'язками, що безумовно свідчило про злісне ухилення від виховання та утримання дитини. Навпаки, позивач сама перешкоджає відповідачу у побаченнях з дочкою. Одночасно застосовуючи крайній захід впливу щодо батька, суд не встановив жодної протиправної поведінки батька щодо дитини, проти нього не застосовувалось попередження про необхідність зміни ставлення до виховання дитини.

Переглядаючи зазначені рішення та надаючи оцінку висновкам, які викладені у них із врахуванням матеріалів справи КЦС вказав на необґрунтованість висновків судів.

У своїй постанові КЦС вказав, що згідно частини першої статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.

Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно їх утримують, та інше), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення, не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування своїми обов'язками.

Судами встановлено, що відповідач ухиляється від сплати аліментів.

Проте ураховуючи, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу, усіх фактичних обставин для правильного вирішення справи, суд не встановив і не визначився, у чому саме полягає свідоме та умисне ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов'язків, чи є рішення суду таким, що ухвалене в інтересах дитини.

Посилання суду на існування заборгованості по аліментах та невідвідування відповідачем навчального закладу дитини протягом одного навчального року у повній мірі не може свідчити про ухилення батьків від виконання своїх обов'язків.

Аналізуйте судовий акт: ВС/КЦС: Ухилення від виконання батьківських обов’язків є підставою для звільнення від сплати аліментів на утримання непрацездатних батьків (ВС/КЦС № 400/1621/16-ц від 07.11.2018)

Оскаржувані дії органу опіки та сам висновок про доцільність позбавлення батьківських прав не є рішенням суб'єкта владних повноважень, тому спір не розглядається в порядку адмінсудочинства (справа № 500/6325/17,13.06.18)

Принцип рівності батьків у вихованні дитини дотримано – нерадиву мати позбавлено батьківських прав (Ізюмський міськрайсуд Харківської області № 623/3081/17 від 08.05.2018)

Позбавлення батьківських прав є передчасним без відповідного висновок виконкому та попередження батька про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (ВССУ у справі № 211/559/16-ц від 01 листопада 2017р.)

Постанова

Іменем України

16 січня 2019 року

м. Київ

справа №465/3694/14-ц

провадження №61-36265св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С. (суддя-доповідач),

суддів: Мартєва С. Ю., Пророка В. В., Сімоненко В. М., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

представник відповідача - ОСОБА_3,

третя особа - органу опіки та піклування Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Франківського районного суду м. Львова від 09 лютого 2017 року у складі судді Гулієва М. І. та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 12 червня 2017 року у складі колегії суддів: Ванівського О. М., Цяцяка Р. П., Шеремети Н. О.,

ВСТАНОВИВ:

У червні 2014 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2, у якому просила позбавити відповідача батьківських прав щодо дитини ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Позовна заява мотивована тим, що з відповідачем перебувала у зареєстрованому шлюбі, який розірвано 04 червня 2010 року. Від шлюбу сторони мають дочку ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1. Відповідач пішов з сім'ї і з того часу не цікавиться дитиною,її здоров'ям та освітою, не провідує дочку, не бере участі у вихованні, ухиляється від виконання батьківських обов'язків, самоусунувся від спілкування з дочкою, матеріальну допомогу на утримання дочки не надає.

Посилаючись на наведені обставини, просила позов задовольнити.

Рішенням Франківського районного суду м. Львова від 09 лютого 2017 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Львівської області

від 12 червня 2017 року, позов задоволено.

ОСОБА_2 позбавлено батьківських прав відносно дочки ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 243,6 грн судового збору.

Судові рішення мотивовані тим, що відповідач свідомо тривалий час ухиляється від виконання батьківських обов'язків по вихованню малолітньої доньки, не піклується про фізичний і духовний розвиток останньої, не спілкується з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення, не виявляє інтересу до її внутрішнього світу, що є підставою для позбавлення його батьківських прав щодо малолітньої дочки.

У касаційній скарзі, поданій у липні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_2 просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального і порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що позивач не надала належних та допустимих доказів, які б свідчили про ухилення відповідачем від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини, винної поведінки відповідача у свідомому нехтуванні своїми обов'язками, що безумовно свідчило про злісне ухилення від виховання та утримання дитини. Навпаки, позивач сама перешкоджає відповідачу у побаченнях з дочкою.

Касаційна скарга також містить посилання на те, що застосовуючи крайній захід впливу щодо батька, суд не встановив жодної протиправної поведінки батька щодо дитини, проти нього не застосовувалось попередження про необхідність зміни ставлення до виховання дитини.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 серпня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі, справу витребувано із суду першої інстанції.

Доводи заперечень на касаційну скаргу ОСОБА_1 зводяться до того, що суди правильно встановили обставини справи, винну поведінку відповідача щодо ухилення від виконання ним своїх батьківських обов'язків, а також сприяли захисту інтересів та прав дитини, перевірили ставлення дитини до свого батька та врахували те, що відповідач протягом судового розгляду не змінив свого відношення до дитини.

15 грудня 2017 року набув чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів».

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У червні 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду вирішення справи.

Відповідно до положень частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Суд установив, що ОСОБА_1. і ОСОБА_2 є батьками ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, яка після розірвання шлюбу між сторонами проживає з матір'ю.

Предметом спору у даній справі є позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно дочки ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

За правилами статті 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до статті 18 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Суд установив, що 12 червня 2014 року Залізнична районна адміністрація Львівської міської ради дала висновок про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2, з метою захисту прав та інтересів малолітньої ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1. Згідно витягу з протоколу №11 засідання комісії з питань захисту прав дітей Залізничної районної адміністрації від 05 червня

2014 року ОСОБА_2 надав нотаріально завірену заяву про те, що він не заперечує щодо позбавлення його батьківських прав, яку відкликав 30 вересня 2014 року згідно нотаріально посвідченої заяви.

Відповідно до характеристики, наданої директором школи «Світанок», ОСОБА_4 відвідує школу, за період перебування 2013-2014 років у школі, батько не брав участі у вихованні дитини, не спілкувався з вчителями, не приводив до школи та не забирав дитину, не брав участі у батьківських зборах.

Згідно частини першої статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.

Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно їх утримують, та інше), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення, не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування своїми обов'язками.

Частиною четвертою статті 19 СК України визначено, що при розгляді судом спорів щодо позбавлення батьківських прав обов'язковою є участь органу опіки та піклування.

Відповідно до частини п'ятої статті 19 СК України орган опіки і піклування подає до суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Суд може не погодиться з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини (частина шоста статті 19 СК України).

Суд установив, що відповідач ОСОБА_2 ухиляється від сплати аліментів.

Рішенням Франківського районного суду м. Львова від 15 квітня 2016 року встановлено, що заборгованість ОСОБА_2 по аліментах на утримання дитини ОСОБА_4 на 01 лютого 2016 року становить 41 700 грн. Відповідно до даного рішення з ОСОБА_2 стягнуто неустойку за прострочення сплати аліментів в сумі 388 451 грн.

Суд вважав доведеним, що відповідач фактично самоусунувся від виконання батьківських обов'язків.

Проте ураховуючи, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу,усіх фактичних обставин для правильного вирішення справи, суд не встановив і не визначився, у чому саме полягає свідоме та умисне ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов'язків, чи є рішення суду таким, що ухвалене в інтересах дитини.

Установлення таких фактичних обставин справи має важливе значення для правильного її вирішення.

Посилання суду на існування заборгованості по аліментах та невідвідування відповідачем навчального закладу дитини протягом одного навчального року у повній мірі не може свідчити про ухилення батьків від виконання своїх обов'язків.

У силу положень статті 400 ЦПК України касаційний суд позбавлений процесуальної можливості встановлювати нові обставини, які не були встановлені судами попередніх інстанції, та давати оцінку доказам, які судами не досліджено, а відтак, не має можливості вирішити спір по суті за результатами касаційного перегляду.

Згідно з пунктами 1, 2 частини третьою статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

За таких обставин, коли фактичні обставини для правильного вирішення справи не встановлені, судові рішення не можуть вважатись законними і обґрунтованими та в силу статті 411 ЦПК України підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 400 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Ршення Франківського районного суду м. Львова від 09 лютого 2017 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 12 червня 2017 року скасувати.

Справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.