Ухвали про забезпечення судових витрат у апеляційному порядку НЕ оскаржуються (ВС/КЦС у справі № 509/2803/19 від 03.03.2021)

Фабула судового акту: З прийняттям змін до процесуальних кодексів останні увібрали у себе низку новел, яких вітчизняне процесуальне законодавство до цього ще не знало.

Так, нормами частин першої, четвертої та шостої статті 135 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що суд може зобов’язати сторони внести на депозитний рахунок суду попередньо визначену суму судових витрат, пов’язаних з розглядом справи або певною процесуальною дією, про що постановляє ухвалу (забезпечення судових витрат). Як захід забезпечення судових витрат суд з урахуванням конкретних обставин справи має право, за клопотанням відповідача, зобов’язати позивача внести на депозитний рахунок суду грошову суму для забезпечення можливого відшкодування майбутніх витрат відповідача на професійну правничу допомогу та інших витрат, які має понести відповідач у зв’язку із розглядом справи (забезпечення витрат на професійну правничу допомогу). У разі невнесення у визначений судом строк коштів для забезпечення витрат на професійну правничу допомогу суд за клопотанням відповідача має право залишити позов без розгляду.

Дані положення закону є певним запобіжником, який покликаний усунути можливість позивачів подавати завідомо безпідставні позови та іншим чином зловживати своїми правами.

В свою чергу ЦПК України чітко відрізняє два види ухвал місцевих судів на ті, що підлягають апеляційному оскарженню та ті, що такому оскарження не підлягають, але їх законність може бути перевірена під час перегляду рішення у справі.

У даній справі місцевим судом було постановлено ухвалу про забезпечення можливого відшкодування майбутніх витрат відповідача на професійну правничу допомогу шляхом внесення на депозитний рахунок суду певної грошової суми.

Проте, вказаний обов’язок позивачем виконано не було, що і потягло за собою залишення вказаного позову без розгляду.

На вказане рішення позивачем було подано апеляційну скаргу, яку апеляційний суд прийняв до провадження, але рішення фактично залишив без зміни.

Позивач відстоюючи свою позиціє звернувся до Касаційного цивільного суду із відповідною скаргою, у якій поставив питання про скасування судових рішень і передачу справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Переглядаючи рішення судів попередніх інстанцій КЦС зробив наступні висновки.

У частині першій статті 353 ЦПК України наведено перелік ухвал суду першої інстанції, які можна оскаржити в апеляційному порядку окремо від рішення суду. У цьому переліку така ухвала як ухвала про забезпечення судових витрат відсутня. При цьому суд апеляційної інстанції помилково вказував на можливість оскарження цієї ухвали відповідно до пункту 13 частини першої статті 353 ЦПК України, оскільки в указаній нормі передбачена можливість оскарження ухвали суду першої інстанції про визначення розміру судових витрат, а не про їх забезпечення.

Ухвала суду першої інстанції про забезпечення судових витратне могла бути оскаржена в апеляційному порядку до ухвалення рішення суду щодо суті спору й окремо від цього рішення. Оскарження такої ухвали в апеляційному порядку можливе разом з рішенням суду щодо суті спору.

За вказаних обставин належним способом забезпечення права особи на апеляційне оскарження ухвали про забезпечення судових витрат є включення заперечень щодо цієї ухвали до апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції про залишення позовної заяви без розгляду.

Також КЦС звернув увагу на те, що суд апеляційної інстанції повинен був перевірити наявність умов, викладених у частині четвертій статті 135 ЦПК України у їх сукупності, зокрема, чи дійсно позов має ознаки безпідставного чи інші ознаки зловживання правом на позов, а не лише зазначити, що про дані обставини вказано представником відповідача. Також не перевірив місцезнаходження позивача та наявність у нього майна у розмірі, достатньому для відшкодування судових витрат.

Така сукупність порушень норм процесуального законодавства стала підставою для часткового задоволення скарги та направлення справи на новий апеляційний розгляд.

Аналізуйте судовий акт: ВС/КЦС: Захід забезпечення позову не може бути тотожнім позовним вимогам (ВС/КЦС у справі № 752/24015/20 від 22.09.2021)

Неявка в судове засідання 7 разів поспіль є зловживанням особою своїми правами, а запровадження карантину не є поважною причиною для цього (КЦС/ВС у справі № 570/5535/17 від 31.08.2021)

Наслідком зловживання матеріальними правами є відмова у захисті цивільного права та інтересу (КГС/ВС у справі № 904/2979/20 від 19.02.2021)

Витрати за надану професійну правничу допомогу підлягають розподілу незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено адвокату (ВС/КЦС у справі № 159/5837/19 від 15.06.2021)

Постанова

Іменем України

03 березня 2021 року

м. Київ

справа N 509/2803/19

провадження N 61-18656св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є.В.,

суддів: Білоконь О.В., Осіяна О.М., Сакари Н.Ю. (суддя-доповідач), Шиповича В.В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_3,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Овідіопольського районного суду Одеської області від 31 березня 2020 рокуу складі судді Козирського Є.С. та постанову Одеського апеляційного суду від 06 жовтня 2020 року у складі колегії суддів: Колеснікова Г.Я., Вадовської Л.М., Сєвєрової Є.С.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_3, в якому просив стягнути з відповідача безпідставно набуті грошові кошти у розмірі 30 000,00 грн. інфляційні втрати у розмірі 67 800,80 грн. проценти у розмірі 2 700,00 грн. а всього 100 500,80 грн та майно у розмірі, еквівалентному 42 000,00 дол. США за курсом Національного банку України на момент ухвалення рішення.

Ухвалою Овідіопольського районного суду Одеської області від 02 березня 2020 року зобов'язано ОСОБА_1 внести на депозитний рахунок суду грошову суму для забезпечення можливого відшкодування майбутніх витрат ОСОБА_2 на професійну правничу допомогу.

Визначено суму забезпечення судових витрат, яка підлягає внесенню на депозитний рахунок суду, у розмірі 63 000,00 грн.

Визначено ОСОБА_1 строк для внесення суми, визначеної у цій ухвалі, на депозитний рахунок суду у п'ять днів від дня вручення йому цієї ухвали.

Попереджено ОСОБА_1, що у разі невнесення у строк повної суми коштів для забезпечення витрат на професійну правничу допомогу, що визначені у цій ухвалі, суд за клопотанням відповідача має право залишити позов без розгляду.

31 березня 2020 року ОСОБА_2 подав до суду заяву про залишення позовної заяви без розгляду, оскільки ухвала суду, якою визначено суму забезпечення судових витрат, була направлена ОСОБА_1 03 березня 2020 року, а отримана - 09 березня 2020 року. Разом з тим, вимога суду про внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів позивачем не виконана, що відповідно до частини шостої статті 135 ЦПК України є підставою для залишення позовної заяви ОСОБА_1 без розгляду.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

Ухвалою Овідіопольського районного суду Одеської області від 31 березня 2020 року позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_3, про стягнення грошових коштівзалишено без розгляду.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що позивачем не виконано вимоги ухвали Овідіопольського районного суду Одеської області від 02 березня 2020 року, якою визначено суму для забезпечення судових витрат. При цьому частиною шостою статті 135 ЦПК України встановлено, що у разі невнесення у визначений судом строк коштів для забезпечення витрат на професійну правничу допомогу суд за клопотанням відповідача має право залишити позов без розгляду.

Крім того, ні позивач, ні його представник, будучи належним чином повідомленими про дату, час і місце розгляду справи, без поважних причин не з'явилися у судові засідання, призначені на 21 січня 2020 року, 02 березня 2020 року та 31 березня 2020 року, що відповідно до пункту 3 частини першої статті 257 ЦПК України також є підставою для залишення позову без розгляду.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Одеського апеляційного суду від 06 жовтня 2020 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_5 задоволено частково.

Ухвалу Овідіопольського районного суду Одеської області від 31 березня 2020 року змінено.

Виключено з мотивувальної частини судового рішення висновок суду першої інстанції про залишення позову без розгляду на підставі пункту 3 частини першої статті 257 ЦПК України.

В іншій частині ухвалу Овідіопольського районного суду Одеської області від 31 березня 2020 року залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що аналіз змісту пункту 3 частини першої статті 257 ЦПК України свідчить про те, що залишення позовної заяви без розгляду з цієї підстави може мати місце лише у тому випадку, якщо позивач, який був належним чином повідомлений про час слухання справи, повторно не з'явився саме у судове засідання, а не у підготовче засідання.

З урахуванням вказаного висновок суду першої інстанції в частині залишення позову без розгляду на підставі пункту 3 частини першої статті 257 ЦПК України є помилковим, тому підлягає виключенню із мотивувальної частини ухвали суду першої інстанції.

Враховуючи те, що 31 березня 2020 року відповідач звернувся до суду із клопотанням про залишення позовної заяви без розгляду з тих підстав, що ухвала Овідіопольського районного суду Одеської області від 02 березня 2020 року, яка набрала законної сили, позивачем не виконана, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про залишення позову без розгляду на підставі частини шостої статті 135 ЦПК України.

При цьому, оскільки позивач не скористався правом оскарження ухвалу Овідіопольського районного суду Одеської області від 02 березня 2020 року, то підстав для надання правової оцінки цій ухвалі, яка набрала законної сили, та будь-якого реагування на заперечення на вказану ухвалу, що помилково включені до апеляційної скарги на іншу ухвалу, немає.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 лютого 2021 року справу призначено до розгляду у складі колегії з п'яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить судові рішення скасувати і передати справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Підставою касаційного оскарження є порушення судом норм процесуального права, оскільки всупереч частині другій статті 353 ЦПК України суд апеляційної інстанції не надав оцінки запереченням на ухвалу суду першої інстанції про забезпечення судових витрат та дійшов помилкового висновку про можливість оскарження вказаної ухвали окремо від рішення суду відповідно до пункту 13 частини першої статті 353 ЦПК України.

Також підставою касаційного оскарження є порушення судом норм процесуального права, оскільки, вирішуючи питання щодо забезпечення судових витрат, суд першої інстанції не дослідив обставин справи і не дотримався всіх умов, викладених у частині четвертій статті 135 ЦПК України.

Крім того, заявник вказує на застосування судом норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 02 червня 2020 року у справі N 707/396/17 і від 29 липня 2020 року у справі N 748/2581/18 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що, залишаючи його позов без розгляду, суд першої інстанції, зокрема, виходив із того, що в установлений судом строк він не виконав вимоги ухвали Овідіопольського районного суду Одеської області від 02 березня 2020 року, доказ внесення на депозитний рахунок суду коштів для забезпечення витрат на професійну правничу допомогу у цій справі до суду на час проведення судового засідання не надав. Однак, вказана ухвала є незаконною, оскільки не відповідає вимогам частини четвертої статті 135 ЦПК України.

При цьому, оскаржуючи ухвалу суду першої інстанції про залишення позовної заяви без розгляду, він виклав в апеляційній скарзі свої заперечення стосовно ухвали про забезпечення судових витрат, оскільки вона не підлягає окремому оскарженню від рішення суду. Разом з тим, суд апеляційної інстанції вказаним запереченням належної оцінки не дав та не врахував, що, вирішуючи питання про забезпечення судових витрат, суд неповністю дослідив обставини справи, не дотримався усіх умов, викладених у частині четвертій статті 135 ЦПК України у їх сукупності. А саме, суд не надав оцінки, чи дійсно має позов ознаки безпідставного чи інші ознаки зловживання правом на позов, і не перевірив місцезнаходження позивача та наявність у нього майна у розмірі, достатньому для відшкодування судових витрат.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У січні 2021 року ОСОБА_2 подав відзив на касаційну скаргу, вказуючи на те, що підстав для скасування оскаржуваних судових рішень немає, оскільки доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про те, що судами допущено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення справи.

Разом із відзивом ОСОБА_2 подав клопотання про передачу справи на розгляд об'єднаної палати Верховного Суду, оскільки, на його думку, постанови Верховного Суду від 02 червня 2020 року у справі N 707/396/17 і від 29 липня 2020 року у справі N 748/2581/18, на які ОСОБА_1 посилається у касаційній скарзі, містять суперечливі і незрозумілі висновки, що свідчить про наявність підстав для відступу від указаних висновків Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

У червні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_3, в якому просив стягнути з відповідача безпідставно набуті грошові кошти у розмірі 30 000,00 грн. інфляційні втрати у розмірі 67 800,80 грн. проценти у розмірі 2 700,00 грн. а всього 100 500,80 грн та майно у розмірі еквівалентному 42 000,00 дол. США за курсом Національного банку України на момент ухвалення рішення.

Ухвалою Овідіопольського районного суду Одеської області від 07 червня 2019 року відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_3, про стягнення грошових коштів.

У березні 2020 року ОСОБА_2 подав до суду заяву про забезпечення судових витрат шляхом зобов'язання ОСОБА_1 внести на депозитний рахунок суду грошову суму для забезпечення можливого відшкодування майбутніх витрат відповідача на професійну правничу допомогу та інших витрат, які він має понести у зв'язку із розглядом цієї справи, у розмірі 63 000,00 грн.

Заява ОСОБА_2 про забезпечення судових витрат мотивована тим, що відповідно до договору про надання правової допомоги і завдань-замовлень до цього договору він оплатив надану йому правничу допомогу на суму 9 000,00 грн. крім того, між ним та адвокатом погоджений перелік правничої допомоги, що може бути виконана у майбутньому, вартість якої становить 54 000,00 грн. тому його витрати на правничу допомогу у майбутньому можуть скласти 63 000,00 грн.

Ухвалою Овідіопольського районного суду Одеської області від 02 березня 2020 року зобов'язано ОСОБА_1 внести на депозитний рахунок суду грошову суму для забезпечення можливого відшкодування майбутніх витрат ОСОБА_2 на професійну правничу допомогу.

Визначено суму забезпечення судових витрат, яка підлягає внесенню на депозитний рахунок суду, у розмірі 63 000,00 грн.

Визначено ОСОБА_1 строк для внесення суми визначеної у цій ухвалі на депозитний рахунок суду у п'ять днів від дня вручення йому цієї ухвали.

Попереджено ОСОБА_1, що у разі невнесення у строк повної суми коштів для забезпечення витрат на професійну правничу допомогу, що визначені у цій ухвалі, суд за клопотанням відповідача має право залишити позов без розгляду.

31 березня 2020 року ОСОБА_2 подав до суду заяву про залишення позовної заяви без розгляду, оскільки ухвала суду, якою визначено суму забезпечення судових витрат, була направлена ОСОБА_1 03 березня 2020 року, а отримана - 09 березня 2020 року. Разом з тим, вимога суду про внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів позивачем не виконана, що відповідно до частини шостої статті 135 ЦПК України є підставою для залишення позовної заяви ОСОБА_1 без розгляду.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Положенням частини другої статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьоюстатті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції не відповідає.

Вирішуючи питання щодо можливості оскарження ухвали суду першої інстанції про забезпечення судових витрат, колегія судді виходить із того, що будь-яка ухвала суду може бути переглянута в апеляційному порядку самостійно або разом з рішенням суду.

Відповідно до частини другої статті 352 ЦПК України ухвала суду першої інстанції оскаржується в апеляційному порядку окремо від рішення суду у випадках, передбачених статтею 353 цього кодексу.

У частині першій статті 353 ЦПК України наведено перелік ухвал суду першої інстанції, які можна оскаржити в апеляційному порядку окремо від рішення суду. У цьому переліку така ухвала як ухвала про забезпечення судових витрат відсутня. При цьому суд апеляційної інстанції помилково вказував на можливість оскарження цієї ухвали відповідно до пункту 13 частини першої статті 353 ЦПК України, оскільки в указаній нормі передбачена можливість оскарження ухвали суду першої інстанції про визначення розміру судових витрат, а не про їх забезпечення.

Частиною другою статті 353 ЦПК України передбачено, що заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду.

Отже, ухвала суду першої інстанції про забезпечення судових витратне могла бути оскаржена в апеляційному порядку до ухвалення рішення суду щодо суті спору й окремо від цього рішення. Оскарження такої ухвали в апеляційному порядку можливе разом з рішенням суду щодо суті спору.

Разом з тим, у справі, що переглядається, після постановлення ухвали про забезпечення судових витрат, судом першої інстанції позовну заяву ОСОБА_1 було залишено без розгляду, що свідчить про завершення судових процедур щодо розгляду цього позову й відповідно не можливості за таких умов постановити рішення по суті спору.

У статті 55 Конституції України передбачено, що кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

У пункті 8 частини третьої статті 129 Конституції України визначено, що однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Судові процедури повинні бути справедливими, тому особа безпідставно не може бути позбавлена права на апеляційне оскарження судового рішення.

Як указує Європейський суд з прав людини (надалі - ЄСПЛ), у пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) закріплене "право на суд" разом із правом на доступ до суду, тобто правом звертатися до суду з цивільними скаргами, що складають єдине ціле (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 21 лютого 1975 року у справі "Ґолдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. the United Kingdom), заява N 4451/70, § 36).

Проте такі права не є абсолютними та можуть бути обмежені, але лише таким способом і до такої міри, що не порушує сутність цих прав (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 17 січня 2012 року у справі "Станєв проти Болгарії" (Stanev v. Bulgaria), заява N 36760/06, § 230).

У справі "Беллет проти Франції" (Bellet v. France), заява N 23805/94, § 36) ЄСПЛ зазначив, що стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів якого є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

ЄСПЛ наголошує на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Разом із тим не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише формальним, але і реальним (рішення ЄСПЛ у справі "Жоффр де ля Прадель проти Франції" (De Geouffre de la Pradelle v. France, заява N 12964/87, § 28).

З урахуванням вказаного, колегія суддів вважає, що за вказаних обставин належним способом забезпечення права особи на апеляційне оскарження ухвали про забезпечення судових витрат є включення заперечень щодо цієї ухвали до апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції про залишення позовної заяви без розгляду.

Таким чином, за наслідками розгляду апеляційної скарги ОСОБА_1 на ухвалу Овідіопольського районного суду Одеської області від 31 березня 2020 року, суд апеляційної інстанції повинен був перевірити наявність умов, викладених у частині четвертій статті 135 ЦПК України у їх сукупності, зокрема, чи дійсно позов має ознаки безпідставного чи інші ознаки зловживання правом на позов, а не лише зазначити, що про дані обставини вказано представником відповідача. Також не перевірив місцезнаходження позивача та наявність у нього майна у розмірі, достатньому для відшкодування судових витрат.

Аналогічний за змістом правовий висновок висловлено Верховним Судом у постановах від 02 червня 2020 року у справі N 707/396/17 і від 29 липня 2020 року у справі N 748/2581/18. Підстав для відступу від цього висновку колегія суддів не знаходить, тому у задоволенні клопотання ОСОБА_2 про передачу справи на розгляд об'єднаної палати Верховного Суду необхідно відмовити.

Так, відповідно до частини першої статті 135 ЦПК України суд може зобов'язати сторони внести на депозитний рахунок суду попередньо визначену суму судових витрат, пов'язаних з розглядом справи або певною процесуальною дією, про що постановляє ухвалу (забезпечення судових витрат).

Згідно з частиною четвертою статті 135 ЦПК України, як захід забезпечення судових витрат суд з урахуванням конкретних обставин справи має право, за клопотанням відповідача, зобов'язати позивача внести на депозитний рахунок суду грошову суму для забезпечення можливого відшкодування майбутніх витрат відповідача на професійну правничу допомогу та інших витрат, які має понести відповідач у зв'язку із розглядом справи (забезпечення витрат на професійну правничу допомогу).

Однак таке забезпечення судових витрат застосовується, якщо: 1) позов має ознаки завідомо безпідставного або інші ознаки зловживання правом на позов; або 2) позивач не має зареєстрованого в установленому законом порядку місця проживання (перебування) чи місцезнаходження на території України та майна, що знаходиться на території України, в розмірі, достатньому для відшкодування судових витрат відповідача у випадку відмови у позові.

Таке забезпечення судових витрат також може бути застосоване, якщо суду надані докази того, що майновий стан позивача або його дії щодо відчуження майна чи інші дії можуть ускладнити або зробити неможливим виконання рішення суду про відшкодування судових витрат відповідача у випадку відмови у позові.

Таким чином, переглядаючи ухвалу Овідіопольського районного суду Одеської області від 31 березня 2020 року, суд апеляційної інстанції не дослідив наявність обставин і не дотримався усіх умов, викладених у частині четвертій статті 135 ЦПК України у їх сукупності.

Крім того, відповідно до частини п'ятої статті 135 ЦПК України сума забезпечення витрат на професійну правничу допомогу визначається судом з урахуванням приписів частини четвертої статті 137, частини сьомої статті 139 та частини третьої статті 141 цього Кодексу, а також їх документального обґрунтування.

Відповідно до частини четвертої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Склад та розміри витрат, пов'язаних з правничою допомогою, входить до предмета доказування у справі та на підтвердження цих обставин суду повинні бути надані підтверджуючі документи, які представником відповідача не пред'явлені.

Таким чином, Верховний Суд погоджується із доводами касаційної скарги, що оскільки суд апеляційної інстанції не перевірив доводи сторін та надані на їх підтвердження докази, то оскаржувана постанова апеляційного суду відповідно до частини третьої статті 411 ЦПК України підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Усунути ці недоліки розгляду справи на стадії касаційного перегляду з урахуванням повноважень суду касаційної інстанції неможливо.

При новому розгляді справи суду необхідно дати належну оцінку доводам і поданим сторонами доказам в обґрунтування своїх вимог та заперечень, як в цілому, так і кожному доказу окремо.

Керуючись статтями 400 402 409 411 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Одеського апеляційного суду від 06 жовтня 2020 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді