06.10.2018 | Автор: Олександр Боков
Задати питання автору
Приєднуйтесь до нас в соціальних мережах: telegram viber youtube

Тимчасова відсутність особи за місцем проживання у зв’язку з працевлаштуванням в іншому місті сама по собі не свідчить про постійну її відсутність, як підставу втрати права на житло (ВС/КЦС, справа № 644/10619/15-ц, 24.09.18)

Фабула судового акта: Рішенням районного суду позов  мешканців неприватизованої квартири, що знаходиться в комунальній власності, задоволено - визнано іншого зареєстрованого в квартирі мешканця таким, що втратив право користування квартирою.

Ухвалюючи таке рішення суд першої інстанції виходив із того, що відповідач не проживає в спірній квартирі з жовтня 2013 року, тобто більше шести місяців без поважних причин, квартира не потрібна йому для проживання, оскільки він офіційно працює у м. Києві, за час не проживання у квартирі не звертався в житлові органи із заявами про збереження за ним право користування житлом, крим того, позивач не надав доказів поважності причин тривалого не проживання у спірній квартирі.

Втім, зазначене рішення було скасоване апеляційним судом, який також частково задовольнив і зустрічний позов  відповідача, вселивши останнього до житлового приміщення і зобов'язавши позивачів не чинити перешкод  у користуванні квартирою.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду вважав саме це судове рішення законним і обґрунтованим з наступних підстав.

У справах про визнання наймача або члена його сім'ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням (стаття 71 ЖК УРСР), необхідно з'ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. Наймачеві або членові його сім'ї, який був відсутнім понад встановлений законом строк без поважних причин, суд вправі з цих мотивів відмовити в позові про захист порушеного права (вселення, обмін, поділ жилого приміщення тощо).

Факт тимчасової відсутності фізичної особи і пов'язані з цим правові наслідки необхідно відмежовувати від факту постійної відсутності особи у житловому приміщенні у зв'язку з вибуттям наймача та членів його сім'ї на постійне проживання до іншого населеного пункту або в інше жиле приміщення в тому ж населеному пункті (стаття 107 ЖК УРСР).

Встановивши, що відсутність відповідача викликана поважними причинами, пов'язаними з конфліктною ситуацією, що виникла між сторонами, працевлаштуванням у м. Києві та необхідністю догляду за похилими батьками, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову про визнання його таким, що втратив право користування квартирою. Належних доказів на підтвердження факту не проживання відповідача у спірній квартирі без поважних причин матеріали справи не містять.

Аналізуйте судовий акт: ВС/КЦС: Виселення особи з гуртожитку, яким вона тривалий час користувалась, є невиправданим втручанням у її право на повагу до житла (№ 521/10070/14ц від 23.01.2018)

Для зняття особи, в тому числі неповнолітньої, з реєстрації необхідно рішення суду із приписом «позбавити права користування житловим приміщенням» - приписи «визнати право власності, звільнити та передати квартиру» такого права не дають (ВСУ)

Суд: Умовою реєстрації місця проживання особи є подача документів, що підтверджують належність приміщення саме до ЖИЛОГО (ордер, свідоцтво про право власності, договір найму (Дніпропетровський апел. адмін. суд, справа № 310/6794/14-а, 23.07.15)

Виїзд особи на тимчасове проживання до іншої місцевості у зв'язку з навчанням або роботою Верховний Суд не визнав поважною причиною відсутності члена сім’ї за місцем проживання (ВС/КЦС, справа № 283/1443/16-ц,01.02.18)

Постанова

Іменем України

24 вересня 2018 року

м. Київ

справа № 644/10619/15-ц

провадження № 61-14674св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Ступак О. В. (суддя-доповідач),  Погрібного С. О., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6,

відповідач - ОСОБА_7,

треті особи: Харківська міська рада, Орджонікідзевський районний відділ у м. Харкові ГУ ДМС України в Харківській області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 на рішення Апеляційного суду Харківської області від 06 липня 2017 року у складі колегії суддів: Карімової Л. В., Бурлака І. В., Яцини В. Б.,

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2015 року ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 звернулися до суду із позовом до ОСОБА_7, треті особи: Харківська міська рада, Орджонікідзевський районний відділ у м. Харкові ГУ ДМС України в Харківській області,про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.

В обґрунтування позову зазначили, що квартира АДРЕСА_1 не приватизована, знаходиться в комунальній власності і в ній зареєстровані вони та відповідач. Проте, з жовтня 2013 року ОСОБА_7 без поважних причин не проживає у цій квартирі, не сплачує витрати на комунальні послуги, проживає з іншою жінкою у м. Києві.

Враховуючи наведене, позивачі просили визнати відповідача таким, що втратив право користування квартирою АДРЕСА_1.

У грудні 2015 року ОСОБА_7 звернувся до суду із зустрічним позовом до     ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, треті особи:Харківська міська рада, Орджонікідзевський районний відділ у м. Харкові ГУ ДМС України в Харківській області, про визначення порядку користування квартирою АДРЕСА_1.

В обґрунтування зустрічного позову зазначив, що з квітня 2004 року по квітень 2015 року він мав вільний доступ до спірної квартири, сварок та конфліктів із відповідачами не було, проте у жовтні 2015 року відповідачі змінили замки на вхідних дверях та не впустили його до квартири коли він повернувся з м. Києва після чергового відвідування хворої матері та звільнення з роботи. При цьому зазначив, що він не забезпечений іншим житлом, спірна квартира необхідна йому для особистого проживання.

Враховуючи наведене, просив визначити порядок користування квартирою АДРЕСА_1 наступним чином: виділити в користування  ОСОБА_7 житлову кімнату, площею 14,6 кв. м, а ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 виділити у користування житлові кімнати, площею 13,2 кв. м та 15,8 кв. м, залишивши у спільному користуванні коридор, кухню, вбиральню, ванну та інші службові приміщення, вселити його у вищезазначену кімнату в квартирі та зобов'язати відповідачів та спільно проживаючих із ними осіб не перешкоджати йому у користуванні приміщенням та надати ключі від квартири.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 08 грудня 2016 року позов ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 задоволено.

Визнано ОСОБА_7 таким, що втратив право користування квартирою АДРЕСА_1.

У задоволенні зустрічного позову відмовлено.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_7 не проживає в спірній квартирі з жовтня 2013 року, тобто більше шести місяців без поважних причин, квартира не потрібна йому для проживання, оскільки він офіційно працює у м. Києві, за час не проживання у квартирі не звертався в житлові органи із заявами про збереження за ним право користування житлом, позивач не надав доказів поважності причин тривалого не проживання у спірній квартирі.

Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 06 липня 2017 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення. В задоволенні позову ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_7 задоволено частково.

Вселено ОСОБА_7 до житлового приміщення - квартири АДРЕСА_1. Зобов'язано ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 не чинити перешкод ОСОБА_7 у користуванні квартирою АДРЕСА_1.

У задоволенні інших позовних вимог за зустрічним позовом відмовлено.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позову  ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, апеляційний суд виходив із того, що судом помилково не враховано поважність причин відсутності ОСОБА_7 за місцем постійного проживання, обумовлених характером його роботи, наявністю батьків похилого віку, які потребували догляду та неправомірними діями інших мешканців квартири, які перешкоджали йому у користуванні спірною квартирою. При цьому частково задовольняючи зустрічний позов, апеляційний суд виходив із того, що рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 21 квітня 2004 року між сторонами у справі вже визначено порядок користування спірною квартирою, а неправомірні дії мешканців квартири перешкоджають ОСОБА_7 у користуванні нею.

У липні  2017 року ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 подали до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Апеляційного суду Харківської області від 06 липня 2017 року, в якій просять скасувати зазначене судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

У касаційній скарзі заявники вказують на те, що з жовтня 2013 року ОСОБА_7 постійно проживав у м. Києві в квартирі належній його цивільній дружині, відповідач не надав доказів перешкоджання йому у користуванні спірною  квартирою, здійснення ним догляду за батьками та необхідності такого догляду, тобто судом не встановлено поважності причин відсутності відповідача понад встановлені законом строки у квартирі.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 липня 2017 року відкрито касаційне провадження у зазначеній цивільній справі, витребувано справу та надано строк для подачі заперечень.

15 грудня 2017 року набув чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року «Про             внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного             процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - Закон від 03 жовтня 2017 року), за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).

Відповідно до підпункту 4  пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону від 03 жовтня 2017 року касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У березні  2018 року Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ цивільну справу передано Верховному Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, оскільки його ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом установлено, що квартира АДРЕСА_1, видана ОСОБА_7 на сім'ю з чотирьох осіб. Зазначена квартира не приватизована і знаходиться у комунальній власності м. Харкова.

ОСОБА_7 та ОСОБА_4 перебували у зареєстрованому шлюбі до 14 травня    2003 року.  В зазначеній квартирі зареєстровані ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7

Із жовтня 2013 року ОСОБА_7 у спірній квартирі не проживає.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 21 квітня 2004 року змінено договір найму спірної квартири і зобов'язано Орджонікідзевський районний Виконавчий комітет м. Харкова укласти окремий договір найму житлового приміщення і відкрити окремий особовий рахунок на ім'я ОСОБА_7 на житлову кімнату, площею  14.6 кв. м, ОСОБА_4, ОСОБА_5,     ОСОБА_5 - на кімнати, площею 13,2 кв. м, 15,8 кв. м у зазначеній квартирі, залишивши кухню, коридор, ванну кімнату, туалет у спільному користуванні сторін. Вказане рішення суду набрало законної сили, оскаржено або скасовано не було.

Зазначене рішення не було звернуто до виконання, внаслідок чого окремий договір найму зі ОСОБА_7 на житлову кімнату, площею 14,6 кв. м укладений не був і особовий рахунок не відкритий, однак   сторони фактично розподілили користування спірною квартирою, і ОСОБА_7 користувався кімнатою,           площею 4.6 кв. м.

Згідно з висновком старшого уповноваженого ДІМ Орджонікідзевського РВ ХМУ ГУ МВС України в Харківській області від 03 листопада 2015 року, до Орджонікідзевського  РВ 24 жовтня  2015 надійшла заява від ОСОБА_7, в якій останній просив вжити заходи щодо ОСОБА_6, яка не впускає його у квартиру.

Із 12 листопада 2014 року по 01 квітня 2015 року ОСОБА_7 працював у    ТОВ «Фоззі-Фуд» на посаді вантажника у відділі товарного обліку, яке розташоване у м. Києві, також він протягом тривалого часу доглядав за своїми хворими батьками, які мешкали під м. Києвом, тому змушений був тимчасово виїжджати з постійного місця проживання у м. Харкові.

Батько ОСОБА_7 - ОСОБА_8 помер ІНФОРМАЦІЯ_1, а мати - ОСОБА_9 померла ІНФОРМАЦІЯ_2.

Стаття 71 ЖК УРСР встановлює загальні правила збереження жилого приміщення за тимчасово відсутніми громадянами. За змістом цієї статті при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Також жиле приміщення зберігається за тимчасово відсутнім наймачем або членами його сім'ї понад шість місяців, зокрема, у випадку  тимчасового виїзду з постійного місця проживання за умовами і характером роботи.

Відповідно до статті 72 ЖК УРСР визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

У справах про визнання наймача або члена його сім'ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням (стаття 71 ЖК УРСР), необхідно з'ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. Наймачеві або членові його сім'ї, який був відсутнім понад встановлений законом строк без поважних причин, суд вправі з цих мотивів відмовити в позові про захист порушеного права (вселення, обмін, поділ жилого приміщення тощо). Наймач або член його сім'ї, який вибув на інше постійне місце проживання, втрачає право користування жилим приміщенням з дня вибуття, незалежно від пред'явлення позову про це. На підтвердження вибуття суд може брати до уваги будь-які фактичні дані, які свідчать про обрання стороною іншого постійного місця проживання (повідомлення про це в листах, розписка, переадресація кореспонденції, утворення сім'ї в іншому місці, перевезення майна в інше жиле приміщення, виїзд в інший населений пункт, укладення трудового договору на невизначений строк тощо).

Факт тимчасової відсутності фізичної особи і пов'язані з цим правові наслідки необхідно відмежовувати від факту постійної відсутності особи у житловому приміщенні у зв'язку з вибуттям наймача та членів його сім'ї на постійне проживання до іншого населеного пункту або в інше жиле приміщення в тому ж населеному пункті (стаття 107 ЖК УРСР).

Відповідно до частин третьої та четвертої статті 10 ЦПК України 2004 року кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджає про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Встановивши, що ОСОБА_7 ніколи не втрачав інтересу до квартири, а його відсутність викликана поважними причинами, пов'язаними з конфліктною ситуацією, що виникла між сторонами, працевлаштуванням у м. Києві та необхідністю догляду за похилими батьками, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову про визнання його таким, що втратив право користування квартирою. Належних доказів на підтвердження факту не проживання відповідача у спірній квартирі без поважних причин більше шести місяців матеріали справи не містять.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Тобто Верховний Суд не має права встановлювати обставини справи і оцінювати докази.

Доводи касаційної скарги про те, що з жовтня 2013 року ОСОБА_7 постійно проживав у м. Києві в квартирі належній його цивільній дружині, відповідач не надав доказів перешкоджання йому у користуванні спірною квартирою, здійснення ним догляду за батьками та необхідності такого догляду, тобто судом не встановлено поважності причин відсутності відповідача понад встановлені законом строки у квартирі, не заслуговують на увагу, оскільки по своїй суті зводяться до переоцінки доказів, що згідно із положеннями статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Керуючись статтями 409, 410 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 залишити без задоволення.

Рішення Апеляційного суду Харківської області від 06 липня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:О. В. Ступак   С. О. Погрібний Г. І. Усик

1
Подобається
Оставьте Ваш комментарий:

Пожалуйста, авторизуйтесь или зарегистрируйтесь для добавления комментария.


Популярні судові рішення