24.03.2018 | Автор: Олександр Боков
Задати питання автору
Приєднуйтесь до нас в соціальних мережах: telegram viber youtube

Виїзд особи на тимчасове проживання до іншої місцевості у зв'язку з навчанням або роботою Верховний Суд не визнав поважною причиною відсутності члена сім’ї за місцем проживання (ВС/КЦС, справа № 283/1443/16-ц,01.02.18)

Фабула судового акта: Згідно з ч. 2 ст. 405 ЦК України член сім’ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім’ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Рішенням апеляційного суду такими поважними причинами було визнано виїзд особи на тимчасове проживання до іншої місцевості у зв'язку з навчанням або роботою, з чим не погодився  Верховний Суд у складі колегії Касаційного цивільного суду.

Суд визнав в цій справі за позовом власниці житлового будинку про  визнання колишнього чоловіка її дочки таким, що втратив право користування житловим приміщенням, наявність передбачених законом підстав для задоволення цього позову. Такими підставами, зокрема, є факт не проживання відповідача з моменту реєстрації в житловому будинку, належному позивачеві на праві власності; розірвання шлюбу, укладеного між відповідачем та дочкою позивачки; постійне проживання відповідача в іншому місті, де він займається торговельною діяльністю.

Крім того Верховний Суд зазначив, що висновок апеляційного суду про поважність причини непроживання відповідача у спірному житловому приміщенні внаслідок його проживання в іншій місцевості у зв’язку з роботою не ґрунтується на нормах закону (статті 3, 6, 8 Закону України «Про свободу  пересування та вільний вибір місця проживання в Україні») та спростовується доказами, наданими позивачкою.

Аналізуйте судовий акт:

У випадку припинення права власності особи на житлове приміщення, припиняється і право користування (проживання) у цьому приміщенні членів його сім'ї ( Постанова ВСУ №6-158цс14)

ВС/КЦС: Виселення особи з гуртожитку, яким вона тривалий час користувалась, є невиправданим втручанням у її право на повагу до житла (№ 521/10070/14ц від 23.01.2018)

Для зняття особи, в тому числі неповнолітньої, з реєстрації необхідно рішення суду із приписом «позбавити права користування житловим приміщенням» - приписи «визнати право власності, звільнити та передати квартиру» такого права не дають (ВСУ)

Суд: Умовою реєстрації місця проживання особи є подача документів, що підтверджують належність приміщення саме до ЖИЛОГО (ордер, свідоцтво про право власності, договір найму (Дніпропетровський апел. адмін. суд, справа № 310/6794/14-а, 23.07.15)

 

Постанова

Іменем України

1 лютого  2018 року

м. Київ

справа № 283/1443/16-ц

провадження № 61-749 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Коротуна В. М.,  Крата В. І.,   Курило В. П.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - ОСОБА_8,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення апеляційного суду Житомирської області від 15 листопада 2016 року у складі головуючого судді - Кочетова Л. Г., суддів : Товянської О. В., Гансецької І. А.,  

ВСТАНОВИВ :

У  липні 2016 року ОСОБА_4 звернулася  до суду з позовною заявою до ОСОБА_8  про  визнання особи його таким, що втратив право користування житловим приміщенням.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначала, що вона є власником житлового будинку АДРЕСА_1 11 листопада 1998 року її дочка ОСОБА_7 уклала шлюб з відповідачем, який в подальшому зареєстрований у житловому будинку позивача.

У 2013 році шлюб між дочкою та відповідачем розірвано.

Посилаючись на те, що з 2013 року відповідач припинив спільне проживання зі своєю сім'єю та не проживає у її будинку, проживає та працює у місті Києві, комунальні послуги з утримання житла не сплачує, просила суд визнати ОСОБА_8 таким, що втратив право користування житловим приміщенням будинку.  

Рішенням  Малинського районного суду Житомирської області від 10 жовтня 2016 року позов ОСОБА_4 задоволено. ВизнаноОСОБА_9 таким, що втратив право користування житловим будинком АДРЕСА_2 Стягнуто з відповідача 551 грн 20 коп. судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідач з моменту реєстрації в будинку позивача не проживає, а тому є передбачені законом   підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_4  

Рішенням апеляційного суду Житомирської області від 15 листопада 2016 року рішення Малинського районного суду Житомирської області від 10 жовтня   2016 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким відмовлено ОСОБА_4 у задоволенні позову.

Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що виїзд на тимчасове проживання до іншої місцевості у зв'язку з навчанням або роботою є поважною причиною відсутності особи за місцем проживання.    

У листопаді 2016 року ОСОБА_4 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення апеляційного суду Житомирської області    від 15 листопада 2016 року та залишити в силі рішення Малиновського районного суду Житомирської області від 10 жовтня 2016 року.    

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржуване рішення є незаконним       та необґрунтованими, ухваленим з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.   Висновок апеляційного суду про те, що виїзд на тимчасове проживання до іншої місцевості у зв'язку з навчанням або роботою є поважною причиною відсутності за місцем проживання, суперечить встановленим судом першої інстанції обставинам у справі.  

9 грудня 2016 року суддею Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ відкрито касаційне провадження у даній справі.

Ухвалою колегії суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 березня 2017 року справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_8 про визнання таким, що втратив право користування житлом призначено до судового розгляду.

Статтею 338 ЦПК України в редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності  15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Підпунктом 4 пункту першого Розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються  спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

5 січня 2018 року вказану справу передано до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про наявність передбачених законом підстав для задоволення касаційної скарги.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недоведеність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Частиною першою та другою статті 263 ЦПК України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Судами встановлено, що  ОСОБА_4 є власником житлового будинку  АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно  від 19 жовтня 2009 року.

11 листопада 1998 року дочка позивача ОСОБА_7 уклала шлюб з відповідачем, який в подальшому  був зареєстрований у житловому будинку позивача.

У 2003 році відповідач разом із дружиною та дітьми виїхав до міста Києва, де проживали та орендували житло.

Рішенням Малинського районного суду Житомирської області від 4 жовтня 2013 року шлюб, укладений між ОСОБА_7 та відповідачем розірвано. До серпня 2015 року вони продовжували спільно проживати у місті Києві, а після чого ОСОБА_7 повернулася до матері.

Згідно з частиною другою статті 405 ЦК України член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Суд першої інстанції на підставі досліджених доказів, що не оспорювались сторонами встановив, що відповідач з моменту реєстрації не проживає в житловому будинку позивача, шлюб, укладений між відповідачем та  дочкою позивача, розірваний, відповідач проживає у місті Києві й займається торгівельною діяльністю, у зв'язку з чим дійшов обґрунтованого висновку про наявність передбачених частиною другої статті 405 ЦК України підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_4    

Рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим та ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Висновок апеляційного суду про те, що проживання в іншій місцевості  у зв'язку з роботою є поважною причиною непроживання відповідача у спірному житловому приміщенні, не ґрунтується на нормах закону ( статті 3, 6, 8 Закон України «Про вільне пересування та вільний вибір місця проживання в Україні») та спростовується матеріалами справи.    

Відповідно до частини першої статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Виходячи з викладеного, рішення суду першої інстанції про задоволення позову ОСОБА_4 ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права та на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин справи, це рішення на підставі статті 413 ЦПК України необхідно залишити в силі, а рішення апеляційного суду скасувати.

Керуючись статтями 402, 409, 413, 416, Верховний Суд у складі колегії суддів  Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити.  

Рішення апеляційного суду Житомирської області від 15 листопада 2016 року скасувати.

Рішення Малинського районного суду Житомирської області від 10 жовтня     2016 року залишити в силі.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

       Головуючий                                                                            М.  Є. Червинська

       Судді                                                                                          Н.  О. Антоненко

                                                                                                          В. М. Коротун

                                                                                                          В. І. Крат

                                                                                                          В. П. Курилло

5
Подобається
Оставьте Ваш комментарий:

Пожалуйста, авторизуйтесь или зарегистрируйтесь для добавления комментария.


Популярні судові рішення