Суд НЕ в праві самостійно визначати спосіб стягнення аліментів (ВС/КЦС № 490/4522/16-ц від 04.07.2018)

Фабула судового акту: Відповідно до норм ч. 1 ст. 13 Цивільного процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Однак іноді суди порушують принцип диспозитивності та виходять за межи позовних вимог, що в свою чергу дає підстави визнавати такі рішення незаконними.

У даній справі батько дитини звернувся із позовом до своєї колишньої дружини про стягнення аліментів у розмірі 1/3 від усіх доходів.

Рішенням місцевого суду такі вимоги задоволено частково та стягнуто аліменти в розмірі 1/4 від усіх доходів.

Рішенням апеляційного суду вказане рішення було змінено – стягнуто щомісячні аліменти у сумі 500 грн., тобто змінено порядок стягнення аліментів.

Апеляційний суд, змінюючи рішення суду першої інстанції, виходив із того, що дитина, повністю знаходиться на утриманні позивача, відповідач має нерегулярний заробіток, тому з неї підлягають стягненню аліменти на утримання дочки у твердій грошовій сумі.

Таке рішення апеляційної інстанції було оскаржено у касаційному порядку, оскільки на думку позивача апеляційний суд вийшов за межі заявлених позовних вимог, оскільки у позові він просив суд встановити розмір аліментів у частині від доходу відповідача, а не у твердій грошовій сумі.

Переглядаючи справу КІС скасував рішення апеляційного суду виходячи з наступного.

Відповідно до статті 181 СК України способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.

Відповідно до частини першої статті 184 СК України , якщо платник аліментів має нерегулярний, мінливий дохід, частину доходу одержує в натурі, а також за наявності інших обставин, що мають істотне значення, суд за заявою платника або одержувача може визначити розмір аліментів у твердій грошовій сумі.

Проте від сторін не надходило заяви про визначення розміру аліментів у твердій грошовій сумі.

Крім того, з матеріалів справи не вбачається, що відповідач має нерегулярний, мінливий дохід, тому у апеляційного суду не було підстав для застосування положень частини першої статті 184 СК України.

Фабула судового акту: ВС/КЦС: Зміна місця проживання малолітніх дітей за рішенням органом опіки і піклування може бути підставою для звільнення батька від сплати аліментів та заборгованості по ним (ВС/КЦС, справа № 753/23672/16-ц, 25.06.18)

Суд: Право перевіряти цільове витрачання аліментів має у тому числі і суд (Святошинський райсуд № 759/9476/17 від 06.02.2018)

ВС/КЦС: Справи про збільшення розміру аліментів розглядаються за правилами альтернативної підсудності (№489/4826/16-ц від 23.01.2018)

ВСУ: Зміна розміру аліментів може мати під собою й зміну способу їх присудження, а саме зміну розміру аліментів, стягнутих у частці від заробітку одного з батьків дитини на розмір аліментів у твердій грошовій сумі (№ 6-143цс13 від 05.02.2014)

Постанова

Іменем України

04 липня 2018 року

м. Київ

справа № 490/4522/16-ц

провадження № 61-21571св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),

суддів: Гулька Б. І., Синельникова Є. В., Хопти С. Ф., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Апеляційного суду Миколаївської області у складі колегії суддів: Локтіонової О. В., Колосовського С. Ю., Ямкової О. О., від 29 березня 2017 року

ВСТАНОВИВ:

У травні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання дитини.

Позовна заява мотивована тим, що він та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі з 12 січня 2002 року. Від шлюбу мають двох дітей: ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_2.

З 29 грудня 2013 року з ним проживає дочка - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, яка повністю знаходиться на його утриманні. Відповідач на утримання дитини допомоги не надає.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд стягнути з ОСОБА_2 на його користь аліменти на утримання дочки ОСОБА_4 у розмірі 1/3 частки її заробітку (доходу) щомісячно до досягнення дитиною повноліття, але не менше 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 29 грудня 2013 року.

Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва у складі судді Подзігун Г. В. від 19 грудня 2016 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання малолітньої дитини - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, у розмірі 1/4 частини від усіх видів заробітку і доходів ОСОБА_2, але не менше 30 % прожиткового мінімуму, встановленого для дитини відповідного віку, щомісяця, починаючи з 05 травня 2016 року і до досягнення дитиною повноліття.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 551 грн. 20 коп.

Рішення в частині стягнення аліментів за один місяць допущено до негайного виконання.

Задовольняючи частково позов ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_2 з 29 грудня 2013 року матеріальну допомогу в достатній і будь-якій встановленій офіційній формі на утримання дочки, яка повністю знаходиться на його утриманні, не надає, взаємної угоди про сплату нею аліментів у добровільному порядку між сторонами не досягнуто.

Рішенням Апеляційного суду Миколаївської області від 29 березня 2017 рокуапеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково.

Рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 19 грудня 2016 року в частині визначення розміру аліментів змінено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 щомісячно аліменти на утримання дочки - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, у розмірі 500 грн з урахуванням індексів інфляції, починаючи з 05 травня 2016 року і до досягнення дитиною повноліття.

В іншій частині рішення суду залишено без змін.

Апеляційний суд, змінюючи рішення суду першої інстанції, виходив із того, що ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, повністю знаходиться на утриманні позивача, ОСОБА_2 має нерегулярний заробіток, тому з неї підлягають стягненню аліменти на утримання дочки у твердій грошовій сумі. Урахувавши стан здоров'я дитини - ОСОБА_3, та відповідача, знаходження на утриманні ОСОБА_2 сина - ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_3, матеріальний стан відповідача, стягнуто аліменти у розмірі 500 грн щомісячно з урахуванням індексів інфляції, починаючи з дати звернення до суду і до досягнення дитиною повноліття.

У квітні 2017 року ОСОБА_1 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржуване судове рішення і залишити рішення суду першої інстанції без змін.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд, обґрунтовуючи рішення на підставі частини першої статті 184 СК України, за якою суд може визначити розмір аліментів у твердій грошовій сумі, якщо платник аліментів має нерегулярний, мінливий дохід, частину доходу одержує в натурі, а також за наявності інших обставин, що мають істотне значення, грубо порушив вимоги статей 213 313 ЦПК України 2004 року, якими передбачено, що рішення суду апеляційної інстанції повинно бути законним і обґрунтованим.

Ухвалюючи оскаржувальне рішення, апеляційний суд не обґрунтував його належними і допустимими доказами, оскільки такими доказами були лише слова ОСОБА_5, яка вказала, що вона, будучи фізичною особою - підпиємцем, не має регулярного доходу, однак знаходить кошти у розмірі 1 000 грн, які витрачає саме на ОСОБА_3, оскільки вона приходить до неї. При цьому ОСОБА_5 не надала жодної квитанції, яка б указувала, що якісь речі були куплені нею саме для ОСОБА_3.

Таким чином, рішення апеляційного суду прийняте на підставі слів відповідача, без наявності жодних письмових доказів, які б підтверджували нерегулярний або замалий дохід відповідача, тому суд не мав підстав застосовувати частину першу статті 184 СК України.

Крім того, апеляційний суд вийшов за межі заявлених позовних вимог, тому що у позові він просив суд встановити розмір аліментів у частині від доходу відповідача, а не у твердій грошовій сумі.

Відзив на касаційну скаргу учасники справи до суду не подали.

25 квітня 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.

У пункті 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Касаційна скарга підлягає задоволенню.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судове рішення апеляційної інстанції не відповідає.

Судом установлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2перебували у зареєстрованому шлюбі з 12 січня 2002 року. Від шлюбу мають двох дітей: ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_2.

Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 05 жовтня 2011 року з ОСОБА_1 на користь відповідача стягнуто аліменти на утримання дітей, які на той час перебували на утриманні матері, у розмірі 30 % від усіх видів його доходу, але не менше 30 % прожиткового мінімуму, встановленого для дитини відповідного віку, щомісяця, починаючи з 09 серпня 2011 року до досягнення дітьми повноліття.

Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 28 жовтня 2014 року місце проживання неповнолітньої ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, визначено разом з батьком (позивачем) у квартирі АДРЕСА_1, однак рішенням Апеляційного суду Миколаївської області від 12 лютого 2015 року вищезазначене рішення суду було скасовано.

Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 25 лютого 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Миколаївської області від 25 квітня 2016 року, припинено стягнення аліментів з ОСОБА_1 на утримання неповнолітньої дочки ОСОБА_4 з тих підстав, що остання з 29 грудня 2013 року проживає з батьком.

Відповідач з 29 грудня 2013 року матеріальну допомогу на утримання дочки не надає.

Згідно зі статтею 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Відповідно до статті 181 СК України способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.

Статтею 182 СК України передбачено, що при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 4) інші обставини, що мають істотне значення.

Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, за винятком випадків, передбачених статтею 184 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 183 СК України частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.

Відповідно до частини першої статті 184 СК України у редакції, чинній на час розгляду справи судами попередніх інстанцій, якщо платник аліментів має нерегулярний, мінливий дохід, частину доходу одержує в натурі, а також за наявності інших обставин, що мають істотне значення, суд за заявою платника або одержувача може визначити розмір аліментів у твердій грошовій сумі.

Проте від сторін не надходило заяви про визначення розміру аліментів у твердій грошовій сумі.

Крім того, з матеріалів справи не вбачається, що відповідач має нерегулярний, мінливий дохід, тому у апеляційного суду не було підстав для застосування положень частини першої статті 184 СК України у редакції, чинній на час розгляду справи судами попередніх інстанцій.

Ураховуючи вищевикладене, суд першої інстанціїдійшов правильного висновку, що з ОСОБА_2 на користь позивача слід стягнути аліменти на утримання дочки у розмірі 1/4 частини від усіх видів її заробітку і доходів, але не менше 30 % прожиткового мінімуму, встановленого для дитини відповідного віку, щомісяця, починаючи з 05 травня 2016 року (дня подачі позову до суду) і до досягнення дитиною повноліття.

При цьому суд першої інстанції, встановивши всі обставини справи, надав їм належну правову оцінку та ухвалив законне рішення.

Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Керуючись статтями 400 402 409 413 416 418 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палатиКасаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Апеляційного суду Миколаївської області від 29 березня 2017 року скасувати, рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 19 грудня 2016 року залишити в силі.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді