Аліменти, одержані на дитину мають цільове призначення виключно в інтересах дитини, а тому на них не може бути звернено стягнення (ВС/КЦС № 682/690/16-ц від 14.03.2018)

Фабула судового акту: У даній справі Державною виконавчою службою у зв’язку із проведенням виконавчих дій зі стягнення коштів накладено арешт на усе майно боржника у тому числі і на належні їй карткові рахунки у банківській установі.

Таке рішення боржником було оскаржено у судовому порядку з підстав того, що на вказаний рахунок надходять грошові кошти зі сплати аліментів на утримання дітей.

Ухвалами місцевого та апеляційного судів у задоволенні скарги було відмовлено оскільки на думку судів державний виконавець, винісши постанову про арешт банківського рахунку заявника, діяв у межах обсягу прав, наданих Законом України «Про виконавче провадження», оскільки банківський рахунок не має спеціального режиму використання, а посилання заявника на те, що рахунок є соціальним і грошові кошти на ньому не можуть бути арештованими, оскільки на нього зараховуються аліменти на утримання дітей є хибним, тому, що аліменти не є допомогою на дітей як це визначено нормами пункту 10 частини першої статті 73 Закону України «Про виконавче провадження».

Згадані рішення боржницею було оскаржено в касаційному порядку.

КЦС переглядаючи справу не погодився із висновками нижчестоящих інстанцій та зауважив, що відповідно до частини першої статті 179 СК України у редакції, чинній на час накладення арешту на банківські рахунки, аліменти, одержані на дитину, є власністю того з батьків, на ім'я кого вони виплачуються, і мають використовуватися за цільовим призначенням. При цьому під цільовим призначенням потрібно розуміти витрати спрямовані на забезпечення потреб та інтересів дитини, зокрема потреби у харчуванні, лікуванні, одязі, гігієні, забезпечення речами, необхідними для розвитку і виховання дитини, реалізації її здібностей.

Одночасно відповідно до пункту 10 частини першої статті 73 Закону України «Про виконавче провадження» стягнення не може бути звернено на іншу допомогу на дітей, передбачену законом.

Отже в будь-якому випадку аліменти, одержані на дитину, є власністю того з батьків, на ім'я кого вони виплачуються, чи власністю дитини, однак ці грошові кошти мають цільове призначення виключно в інтересах дитини, а тому на них не може бути звернено стягнення.

Аналізуйте судовий акт: ВС/КЦС: Частка у праві спільної часткової власності є самостійним об'єктом цивільних прав на яку кредитором МОЖЕ бути звернуто стягнення (ВС/КЦС № 686/25616/13-ц від 21.02.2018)

Суд/КЦС: За подання апеляційної скарги на ухвалу суду щодо оскарження дій держвиконавця судовий збір НЕ сплачується (№ 565/256/15-ц від 18.01.2018)

Виконавець самостійно визначає майно боржника (ВСУ у справі №6-465цс17 від 12 квітня 2017р.)

Адмінсуди не розглядають позови або скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця, якщо законом, передбачений інший порядок їх оскарження (ВСУ від 16 листопада 2016р. у справі № 6-931цс16)

Постанова

Іменем України

14 березня 2018 року

м. Київ

справа № 682/690/16-ц

провадження № 61-1469 св 17

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),

суддів: Білоконь О. В., Гулька Б. І., Синельникова Є. В., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

заявник - ОСОБА_1,

заінтересована особа - державний виконавець Славутського міськрайонного відділу Державної виконавчої служби України Головного територіального управління юстиції в Хмельницькій області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Славутського міськрайонного суду Хмельницької області у складі судді Шевчука В. В. від 30 серпня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Хмельницької області у складі колегії суддів: Купельського А. В., Спірідонової Т. В., Янчук Т. О., від 27 листопада 2017 року

В С Т А Н О В И В :

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду зі скаргоюна дії державного виконавця Славутського міськрайонного відділу Державної виконавчої служби України Головного територіального управління юстиції в Хмельницькій області.

Скарга мотивована тим, що 24 жовтня 2016 року головнимдержавним виконавцем Славутського міськрайонного відділу Державної виконавчої служби України Головного територіального управління юстиції в Хмельницькій області відкрито виконавче провадження щодо виконання рішення Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 11 жовтня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про оспорювання батьківства та зміну розміру аліментів.

Постановою державного виконавця від 30 січня 2017 року на її грошові кошти як боржника накладено арешт.

12 липня 2017 року вона звернулась із заявою до Славутського міськрайонного відділу Державної виконавчої служби України Головного територіального управління юстиції в Хмельницькій області про зняття арешту з банківського рахунку № НОМЕР_1, відкритого в публічному акціонерному товаристві комерційному банку «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк»), оскільки на вказаний рахунок надходять грошові кошти зі сплати аліментів на утримання дітей. 24 липня 2017 року їй повідомлено, що постановами державного виконавця знято арешт з частини грошових коштів боржника за вказаним картковим рахунком. Проте державним виконавцем не знято арешт на грошові кошти, які надходять у виглядів аліментів, у зв'язку з чим вона не може ними розпорядитись за цільовим призначенням та використати на утримання дітей.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просила суд зняти арешт з її банківського рахунку № НОМЕР_1, відкритого в ПАТ КБ «ПриватБанк».

Ухвалою Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 30 серпня 2017 року у задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні скарги ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив із того, що державний виконавець, винісши постанову про арешт банківського рахунку заявника, діяв у межах обсягу прав, наданих Законом України «Про виконавче провадження», оскільки банківський рахунок не має спеціального режиму використання, а посилання заявника на те, що рахунок є соціальним і грошові кошти на ньому не можуть бути арештованими, оскільки на нього зараховуються аліменти на утримання дітей є хибним, тому, що аліменти не є допомогою на дітей в контексті пункту 10 частини першої статті 73 Закону України «Про виконавче провадження».

Ухвалою апеляційного суду Хмельницької області від 27 листопада 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено. Ухвалу Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 30 серпня 2017 року залишено без змін.

Апеляційний суд, залишаючи ухвалу суду першої інстанції без змін, погодився з висновком суду першої інстанції, зазначивши також, що вимоги Закону України «Про виконавче провадження» не звільняють осіб, які здійснюють догляд за дитиною-інвалідом, від обов'язку виконувати рішення суду.

14 грудня 2017 року ОСОБА_1 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права,просила скасувати оскаржувані судові рішення й ухвалити нове судове рішення про задоволення скарги.

Касаційна скарга мотивована тим, що державним виконавцем накладено арешт на банківський рахунок, на який надходять аліменти на утримання дітей, а не на належні їй грошові кошти. При цьому відповідно до положень статті 179 СК України аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини. Проте з часу накладення арешту на банківський рахунок, діти обмежені у здійснені права власності на аліменти.

Також суди не врахували, що аліменти на утримання дітей є іншою допомогою на дітей у контексті пункту 10 частини першої статті 73 Закону України «Про виконавче провадження».

Крім того, вона здійснює догляд за дитиною-інвалідом ОСОБА_3, яка потребує періодичного стаціонарного лікування, однак внаслідок накладення арешту на банківський рахунок, на який надходять аліменти на утримання дітей, дитина позбавлена на реалізацію свого конституційного права на охорону здоров'я та медичне обслуговування.

Відзив на касаційну скаргу учасники справи до суду не подали.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

18 січня 2018 року справа передана до Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судове рішення апеляційного суду не відповідає.

Судом встановлено, що 28 жовтня 2016 року державним виконавцем Славутського міськрайонного відділу Державної виконавчої служби України Головного територіального управління юстиції в Хмельницькій області прийнято до примусового виконання виконавчий лист від 24 жовтня 2016 року № 682/960/16-ц про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судових витрат у розмірі 1 102 грн 40 коп. судового збору, 300 грн витрат на правову допомогу та 8 тис. грн витрат на проведення судової молекулярно-генетичної експертизи, винесено постанову про відкриття виконавчого провадження.

11 січня 2017 року до Славутського міськрайонного відділу Державної виконавчої служби України Головного територіального управління юстиції в Хмельницькій області надійшла заява стягувача ОСОБА_2 про накладення арешту на грошові кошти, що належать боржнику ОСОБА_1 та містяться на рахунках № НОМЕР_2 у ПАТ КБ «ПриватБанк» (карткові рахунки: № НОМЕР_3, № НОМЕР_1).

30 січня 2017 року державним виконавцем Славутського міськрайонного відділу Державної виконавчої служби України Головного територіального управління юстиції в Хмельницькій області винесено постанову про арешт грошових коштів боржника ОСОБА_1, які містяться на вищевказаних рахунках.

13 лютого 2017 року ОСОБА_1 звернулась до Славутського міськрайонного відділу Державної виконавчої служби України Головного територіального управління юстиції в Хмельницькій області із заявою про зняття арешту з грошових коштів, оскільки стягнення на соціальну допомогу інвалідам з дитинства може бути звернено виключно за переліком підстав, що передбачені законом, також не може бути звернено стягнення на допомогу на дітей одиноким матерям.

Постановами державного виконавця від 16 лютого 2017 року та 10 березня 2017 року знято арешт з частини грошових коштів ОСОБА_1 у розмірі по 1 717 грн 40 коп., та 168 грн 17 коп. по рахунку № НОМЕР_4, яку направлено на виконання до ПАТ КБ «ПриватБанк».

11 липня 2017 року до Славутського міськрайонного відділу Державної виконавчої служби України Головного територіального управління юстиції в Хмельницькій області надійшла ухвала Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 11 липня 2017 року про розстрочку виконання рішення суду на 1 рік у розмірі 2 102 грн 40 коп. з 1 серпня 2017 року до 1 серпня 2018 року щомісячними платежами по 175 грн 20 коп. на місяць. Стягнення судових витрат у розмірі 7 тис. грн здійснено в загальному порядку, у зв'язку з чим, державним виконавцем винесено постанову про розстрочення виконання судового рішення та направлено платіжні вимоги від 11 серпня 2017 року на суму 8 011 грн 24 коп. на виконання.

Відповідно до частини першої статті 179 СК України у редакції, чинній на час накладення арешту на банківські рахунки, аліменти,одержані на дитину, є власністю того з батьків, на ім'я кого вони виплачуються, і мають використовуватися за цільовим призначенням.

Неповнолітня дитина має право брати участь у розпорядженні аліментами, які одержані для її утримання.

Отже, статтею 179 СК України у зазначеній вище редакції врегульовано питання права власності на аліменти, які отримуються на дитину одним із батьків та їх цільове призначення.

Зокрема, передбачено, що аліменти, одержані на дитину, є власністю того з батьків, на ім'я кого вони виплачуються, і мають використовуватися за цільовим призначенням.

Під цільовим призначенням при цьому потрібно розуміти витрати спрямовані на забезпечення потреб та інтересів дитини, зокрема потреби у харчуванні, лікуванні, одязі, гігієні, забезпечення речами, необхідними для розвитку і виховання дитини, реалізації її здібностей.

При цьому Кодекс уточнює правовий режим аліментів, отриманих на неповнолітню дитину шляхом визнання за нею права брати участь у розпорядженні аліментами, які одержані для її утримання.

Згідно з статтею 179 СК України у чинній редакції аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини.

Той із батьків або інших законних представників дитини, на ім'я якого виплачуються аліменти, розпоряджається аліментами виключно за цільовим призначенням в інтересах дитини.

Неповнолітня дитина має право брати участь у розпорядженні аліментами, одержаними на її утримання.

Неповнолітня дитина має право на самостійне одержання аліментів та розпорядження ними відповідно до Цивільного кодексу України.

У частині першій статті 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до пункту 10 частини першої статті 73 Закону України «Про виконавче провадження» стягнення не може бути звернено на допомогу особам, зайнятим доглядом трьох і більше дітей віком до 16 років, по догляду за дитиною-інвалідом, по тимчасовій непрацездатності у зв'язку з доглядом за хворою дитиною, а також на іншу допомогу на дітей, передбачену законом.

Згідно з частиною першою статті 383 ЦПК України у редакції 2004 року, сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією чи бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.

Проте апеляційний суд не звернув уваги на те, що в будь-якому випадку, якщо аліменти, одержані на дитину, є власністю того з батьків, на ім'я кого вони виплачуються, чи є власністю дитини, однак ці грошові кошти мають цільове призначення виключно в інтересах дитини, тому на них не може бути звернено стягнення.

Разом з тим апеляційний суд не врахував, що внаслідок накладення державним виконавцем арешту на грошові кошти, що належать боржнику ОСОБА_1 та містяться на рахунках № НОМЕР_2 у ПАТ КБ «ПриватБанк» (карткові рахунки № НОМЕР_3, № НОМЕР_1), діти позбавлені права брати участь у розпорядженні аліментами, одержаними на їх утримання, та спрямуванні їх на забезпечення першочергових потреб, зокрема, у харчуванні, лікуванні, одязі, гігієні тощо.

Таким чином, у порушення статей 212 - 214, 303, 315, 383 ЦПК України, у редакції, чинній на час розгляду справи, апеляційний суд: у достатньому обсязі не визначився з характером спірних правовідносин та правовою нормою, що підлягає застосуванню; не надав належної правової оцінки доводам заявника; не врахував, що аліменти мають цільове призначення виключно в інтересах дитини, не з'ясував, чи не на кошти, які передбачені для утримання дитини, накладено арешт, та дійшов передчасного висновку про залишення без змін рішення суду першої інстанції.

Усунути ці недоліки розгляду справи на стадії касаційного перегляду з урахуванням повноважень суду касаційної інстанції неможливо.

Ураховуючи викладене, суд апеляційної інстанцій, ухвалюючи судове рішення в справі, неправильно застосував норми матеріального права, порушивши норми процесуального права, тому ухвала апеляційного суду підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Відповідно до пункту 1 частини третьої та четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

За таких обставин судове рішення апеляційного суду не відповідає вимогам статті 263 ЦПК України та ухвалено з порушенням норм процесуального права, що в силу пункту 1 частини третьої та четвертої статті 411 ЦПК України є підставою для його скасування з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палатиКасаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу апеляційного суду Хмельницької області від 27 листопада 2017 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді