Наявність попередніх судимостей за якими особу було звільнено від відбування покарання з випробуванням є перепоною для застосування щодо такої особи положень ст. 75 КК України (ВС/ККС № 755/6254/17 від 19.07.2018)

Фабула судового акту: За загальними положеннями призначення покарання, визначеними ст. 65 КК України суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

При цьому звільнення від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України може бути застосоване в тому разі, коли суд при призначенні покарання, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання. При цьому таке рішення суд повинен належним чином умотивувати.

У даній справі неоднократно раніше судиму особу засуджено за ч. 2 ст. 186 КК України та звільнено від відбування покарання з випробуванням.

Апеляційний суд із таким рішенням погодився.

Натомість прокурором на вирок суду та ухвалу апеляційного суду подано касаційну скаргу з мотивів належного врахування тяжкості вчиненого діяння, його характер, спосіб та наслідки, а також те, що злочин вчинено щодо неповнолітнього; залишено поза увагою й попередні судимості засудженого, його схильність до вчинення злочинів проти власності й той факт, що визнання ним винуватості і щире каяття були лише способом уникнення від кримінальної відповідальності.

Переглядаючи вказані рішення Касаційний кримінальний суд з прокурором погодився і вказав, що ані суд першої інстанції, ані апеляційний суд при перевірці тверджень апеляційної скарги прокурора, не виконав з достатньою повнотою вищевказаних вимог закону та не врахував того, що засуджений попередньо двічі притягувався до кримінальної відповідальності за вчинення особливо тяжкого злочину проти власності, а також таємних викрадень чужого майна, за які його суд на підставі ст. 75 КК України звільняв від відбування покарання з випробуванням, однак це не призвело до позитивних змін в його особистості і не створило у нього готовності до самокерованої правослухняної поведінки у суспільстві, оскільки після закінчення іспитового строку він знову вчинив злочин проти власності.

Аналізуйте судовий акт: ВС/ККС: Положення статті 69-1 КК застосовуються, якщо судом установлено будь-яку з обставин, зазначених у пункті 1 частини першої статті 66 КК, та будь-яку з обставин, вказаних у пункті 2 частини першої статті 66 КК (ВС/ККС № 148/1211/15-к від 10.07.2018)

ВС/ККС: При розмежуванні грабежу та розбою визначальним є не тільки наслідки, що настали в результаті застосування насильства до потерпілого, але й сам спосіб дії винних осіб (ВС/ККС № 405/3734/16-к від 31.07.2018)

ВС/ККС: В контексті наявності кваліфікуючою ознаки «проникнення в інше сховище» огороджену територію не можна вважати таким, адже нею встановлюють лише видимі межі території (ВС/ККС, справа № 569/6988/16-к, 10.04.18)

Постанова

іменем України

19 липня 2018 року

м. Київ

справа № 755/6254/17

провадження № 51-1770км18

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати

Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Матієк Т.В.,

суддів Мазура М.В., Яковлєвої С.В.,

за участю:

секретаря судового засідання Миколюка Я.О.,

прокурора Кулаківського К.О.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у провадженні в суді апеляційної інстанції, на вирок Дніпровського районного суду м. Києва від 5 травня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 29 серпня 2017 року у кримінальному провадженні № 120171000740004227 за обвинуваченням

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 дня народження, уродженця та жителя м. Києва (АДРЕСА_1), судимого: вироком Святошинського районного суду м. Києва від 6 березня 2003 року за ч. 3 ст. 185, ч. 5 ст. 185 КК на 7 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю, звільненого 27 лютого 2009 року постановою Шепетівського міського суду Хмельницької області від 20 лютого 2009 року умовно-достроково на 7 місяців 14 днів; вироком Голосіївського районного суду м. Києва від 8 листопада 2010 року за ч. 2 ст. 185 КК на 2 роки позбавлення волі, звільненого на підставі ст. 75 КК від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки,

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Дніпровського районного суду м. Києва від 5 травня 2017 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 186 КК на 4 роки позбавлення волі й на підставі ст. 75 КК його звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки та покладено обов'язки відповідно до ст. 76 КК повідомляти органи пробації про зміну місця проживання та роботи, періодично з'являтися до реєстрації органів пробації.

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 29 серпня 2017 року вказаний вирок залишено без змін.

Згідно з вироком суду ОСОБА_1 повторно 27 березня 2017 року приблизно о 18 год. на території стадіону на проспекті Тичини у м. Києві, реалізуючи умисел на заволодіння велосипедом марки «Bergamont Vitox», серійний номер 126094, таємно заволодів ним, однак при виході зі стадіону його дії були помічені сторонніми особами, проте, усвідомлюючи, що його дії вже мають відкритий характер, ОСОБА_1 продовжив свої дії по заволодінню чужим майном й зник з місця події та розпорядився ним на власний розсуд й у такий спосіб вчинив відкрите заволодіння велосипедом ОСОБА_2, завдавши матеріальної шкоди на суму 10 000 грн.

Вимоги касаційних скарг і узагальнені доводи осіб, які їх подали

У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на неправильне застосування судами обох інстанцій положень ст. 75 КК, що призвело призначення ОСОБА_1 явно несправедливого покарання, яке не відповідає тяжкості вчиненого та його особі через м'якість, просить скасувати оскаржувані судові рішення й призначити новий розгляд в суді першої інстанції. Зокрема, у касаційній скарзі йдеться про те, що судом першої інстанції належним чином не враховано тяжкість вчиненого ОСОБА_1 діяння, його характер, спосіб та наслідки, а також те, що злочин вчинено щодо неповнолітнього; залишено поза увагою й попередні судимості ОСОБА_1, його схильність до вчинення злочинів проти власності й той факт, що визнання ним винуватості і щире каяття були лише способом уникнення від кримінальної відповідальності. Не звернув на наведене уваги й суд апеляційної інстанції.

Позиції учасників судового провадження

Прокурор вважав, що касаційна скарга прокурора, який брав участь у провадженні в суді апеляційної інстанції, підлягає частковому задоволенню, й належить скасувати ухвалу апеляційного суду з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції, оскільки аналогічні доводи щодо безпідставного застосування до ОСОБА_1 ст. 75 КК висловлювалися прокурором в апеляційній скарзі, в якій йшлося про ухвалення нового вироку із зазначених підстав.

Мотиви Суду

Відповідно до ст. 65 КК України суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Згідно із законом ст. 75 КК України може бути застосована в тому разі, коли суд при призначенні покарання, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання. При цьому таке рішення суд повинен належним чином умотивувати.

Як убачається зі змісту вироку, при призначенні покарання суд урахував ступінь тяжкості вчиненого, поведінку ОСОБА_1 під час та після вчинення злочину, а також те, що він на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, має постійне місце проживання, дані щодо стану здоров'я, відсутність зв'язків з антигромадськими елементами, спосіб життя, відсутність претензій у потерпілого, на підставі чого зробив висновок, що оточуюча ОСОБА_1 обстановка у сім'ї та побуті виражає допустимі соціальні зв'язки.

Одночасно вказане суд розцінив як обставини, що дають підстави для відбування ОСОБА_1 покарання без ізоляції від суспільства.

Непогоджуючись із вказаним рішенням, прокурор оскаржив вирок до апеляційного суду та просив скасувати його й ухвалити новий вирок у зв'язку із неправильним застосуванням до ОСОБА_1 ст. 75 КК, що призвело до призначення йому необґрунтовано м'якого покарання.

Суд апеляційної інстанції спростував наведені в апеляційній скарзі прокурора доводи й залишив її без задоволення, а вирок місцевого суду - без зміни.

Водночас колегія суддів касаційного суду звертає увагу на те, що ані суд першої інстанції, ані апеляційний суд при перевірці тверджень апеляційної скарги прокурора, не виконав з достатньою повнотою вищевказаних вимог закону та не врахував того, що ОСОБА_1 попередньо двічі притягувався до кримінальної відповідальності за вчинення особливо тяжкого злочину проти власності, а також таємних викрадень чужого майна, за які його суд на підставі ст. 75 КК України звільняв від відбування покарання з випробуванням, однак це не призвело до позитивних змін в його особистості і не створило у нього готовності до самокерованої правослухняної поведінки у суспільстві, оскільки після закінчення іспитового строку він знову вчинив злочин проти власності.

Окрім того, непереконливим є і посилання у рішеннях судів обох інстанцій на відсутність у потерпілого претензій до ОСОБА_1, оскільки останній був затриманий разом із викраденим велосипедом, який в подальшому слідчим повернуто потерпілому для зберігання до завершення кримінального провадження (а.к.п. 21).

Посилання на стан здоров'я, як обставину, яка свідчить про можливість відбування ОСОБА_3 покарання без ізоляції від суспільства, у вироку не конкретизовані й висловлені загальним формулюванням без належного підтвердження таких відомостей.

Таким чином, висновки суду про можливість звільнення ОСОБА_1. від відбування покарання з випробуванням суперечать принципу справедливості покарання і не відповідають його меті - виправлення засудженого та запобігання вчиненню нових злочинів як ним, так і іншими особами.

Попри це суд апеляційної інстанції безпідставно погодився із рішенням місцевого суду про застосування до ОСОБА_1 ст. 75 КК, а тому безпідставно залишив його без зміни, відмовивши у задоволенні апеляційної скарги прокурора з цього приводу.

З огляду на це та з урахуванням того, що аналогічні касаційній скарзі твердження щодо безпідставного застосування до ОСОБА_1 ст. 75 КК висловлювалися прокурором в апеляційній скарзі, в якій йшлося про ухвалення нового вироку, колегія суддів касаційного суду вважає за необхідне частково задовольнити касаційну скаргу прокурора та скасувати ухвалу апеляційного суду з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції, під час якого слід звернути увагу на викладене та прийняти законне і обґрунтоване судове рішення.

Керуючись статтями 433 434 436 438 440 441 442 КПК, п. 4 параграфу 3 розділу 4 Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII, Верховний Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу прокурора, який брав участь у провадженні в суді апеляційної інстанції, задовольнити частково. Ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 29 серпня 2017 року щодо ОСОБА_1 скасувати й призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню не підлягає.

Судді: