Дії особи, спрямовані на протидію невиправданому і надмірному насильству з боку поліцейського, не можуть кваліфікуватися як опір працівнику правоохоронного органу (ВС/ККС у справі № 444/2115/17 від 20.10.2020)

Фабула судового акту: За нормами ст. 2 Закону України «Про Національну поліцію» завданнями даного правоохоронного органу є забезпечення публічної безпеки і порядку, а також протидія злочинності.

З метою реалізації вказаних функцій працівниками поліції даним законом надано певні повноваження, у тому числі і застосування до правопорушника фізичної силі і спецзасобів.

Однак, дуже часто поліцейські зловживають цим правом та застосовують поліцейські заходи примусу або надмірно або взагалі безпідставно.

Звісно, що будь-кому не може подобатись якщо поліцейські б’ють або застосовують кайданки безпідставно, що і тягне за собою конфлікти аж до нанесення тілесних ушкоджень працівникам поліції у відповідь.

У даній справі особу було засуджено за ч. 2 ст. 342, ч. 2 ст. 345 КК України за те, що він погрожуючи фізичною розправою, вживаючи нецензурну лайку, вчинив конфлікт з інспекторами патрульної поліції, які під час патрулювання виявили порушення ним Правил дорожнього руху. Ігноруючи законні вимоги працівників поліції пред`явити документи на транспортний засіб та на право водіння, засуджений фізично протидіяв інспекторам одягнути на нього кайданки з метою доставлення до відділення поліції для встановлення його особи, зірвав головний убір та вдарив кулаком в обличчя інспектора поліції, заподіявши останньому легких тілесних ушкоджень.

Апеляційний суд із винністю засудженого погодився.

Стороною захисту на вказані рішення було подано касаційну скаргу у якій обґрунтував відсутність у діях свого підзахисного складу кримінального правопорушення.

Переглядаючи вказану справу Касаційний кримінальний суд частково погодився із доводами скарги.

Так, у своїй постанові ККС вказав, що опором у значенні статті 342 КК України є активна фізична протидія виконанню поліцейським його законних повноважень. Таким чином, виходячи з цієї позиції, для визначення наявності в діях обвинуваченої особи складу «опору» у значенні цього положення обвинувачення має довести як наявність об`єктивної сторони діяння, тобто певного активного фізичного впливу з боку обвинуваченої особи, так і спрямованість її умислу саме на протидію виконанню службових повноважень.

При цьому дії особи, спрямовані на протидію невиправданому і надмірному насильству з боку поліцейського, не можуть кваліфікуватися як опір за статтею 342 КК. Якщо особа відштовхує поліцейського, щоб запобігти удару кийком, або закриває обличчя від удару, в результаті чого поліцейський отримує травму руки, або хапається за одяг поліцейського, щоб запобігти падінню, такі дії не можуть вважатися опором у значенні статті 342 КК, оскільки їхня мета полягає не у протидії законній діяльності поліції, а в уникненні небезпеки для життя і здоров`я особи.

Одночасно норми статті 29 Закону України «Про національну поліцію» визначають, що поліцейський захід був необхідним і пропорційним. Тому, вирішуючи, чи є в діях обвинуваченого склад опору, суд має переконатися, що застосовані до обвинуваченої особи заходи з боку поліції були необхідними та пропорційними ситуації, що склалася, і були застосовані відповідно до процедури, установленої законом.

Аналогічні висновки мають братись до уваги також при оцінці наявності чи відсутності складу злочину, передбаченого статтею 345 КК України.

Аналізуйте судовий акт: ВС/ККС: Опір представнику влади вчинений після припинення хуліганських дій не є кваліфікуючою ознакою ч. 3 ст. 296 КК України (ВС/ККС у справі № 463/4135/16-к від 17.09.2020)

Фактичне затримання особи без участі адвоката є порушенням права на захист, а тому докази отримані при такому затриманні є НЕДОПУСТИМИМИ (ВС/ККС у справі № 744/499/19 від 04.06.2020)

Фактичне затримання особи без участі адвоката є порушенням права на захист, а тому докази отримані при такому затриманні є НЕДОПУСТИМИМИ (ВС/ККС у справі № 744/499/19 від 04.06.2020)

ПОСТАНОВА

Іменем України

20 жовтня 2020 року

м. Київ

справа № 444/2115/17

провадження № 51-8311км18

Верховний Суд колегією суддів Касаційного кримінального суду (далі - Суд) у складі:

головуючогоБущенка А.П.,суддів Ємця О.П., Крет Г.Р.,за участю: секретаря судового засідання прокурора засудженого Червінської М.П., Подоляка М.С., ОСОБА_1.,розглянув у судовому засіданні касаційні скарги захисника Вольського А.Б. та засудженого на ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 10 липня 2018 року щодо

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Водяне Пустомитівського району Львівської області, жителя АДРЕСА_1 ,

засудженого за вчинення злочинів, передбачених частиною 2 статті 342 та частиною 2 статті 345 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Оскаржені судові рішення

1. Жовківський районний суд Львівської області вироком від 21 лютого 2018 року визнав ОСОБА_1 винуватим в опорі працівникові правоохоронного органу під час виконання тим службових обов`язків, а також у погрозі насильством та умисному заподіянні працівникові правоохоронного органу легких тілесних ушкоджень у зв`язку з виконанням ним службових обов`язків, призначив йому покарання за сукупністю злочинів у виді позбавлення волі на строк 3 роки та на підставі статті 75 КК звільнив від відбування покарання з випробуванням.

2. Суд визнав доведеним, що 4 березня 2018 року з 12:44 по 12:50 у смт Куликів Жовківського району Львівської області ОСОБА_1 , погрожуючи фізичною розправою, вживаючи нецензурну лайку, вчинив конфлікт з інспекторами патрульної поліції ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , які під час патрулювання виявили порушення ним Правил дорожнього руху. Ігноруючи законні вимоги працівників поліції пред`явити документи на транспортний засіб та на право водіння, засуджений фізично протидіяв інспекторам одягнути на нього кайданки з метою доставлення до відділення поліції для встановлення його особи, зірвав головний убір та вдарив кулаком в обличчя інспектора ОСОБА_2 , заподіявши останньому легких тілесних ушкоджень.

3. Апеляційний суд Львівської області ухвалою від 10 липня 2018 року залишив вирок місцевого суду без змін.

Вимоги і доводи касаційних скарг

4. У касаційній скарзі захисник Костюченко В.К., посилаючись на пункти 1, 2 частини 1 статті 438 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), просить скасувати ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

5. На думку захисника, суди проігнорували факти, які вказують на відсутність у діях ОСОБА_1 складу інкримінованих йому злочинів, оскільки його дії були спровоковані незаконними діями працівників поліції.

6. Також захисник вказує, що суд першої інстанції неправильно оцінив дані, що містяться у записах з відеореєстраторів поліції, а також показання свідка ОСОБА_5 та висновок експерта щодо тілесних ушкоджень у потерпілого.

7. На переконання сторони захисту, апеляційний суд істотно порушив кримінальний процесуальний закон, не обґрунтувавши належним чином, чому він залишив без задоволення апеляційні вимоги сторони захисту.

8. В подібній за доводами касаційній скарзі засуджений просить виправдати його за пред`явленим обвинуваченням, а справу закрити.

Позиції учасників касаційного розгляду

9. Учасникам кримінального провадження було належним чином повідомлено про дату, час та місце касаційного розгляду, клопотань про його відкладення до суду касаційної інстанції не надходило.

10. У судовому засіданні засуджений підтримав касаційні скарги та просив їх задовольнити.

11. Прокурор заперечив проти задоволення касаційних вимог сторони захисту і просив залишити судові рішення без зміни, вважаючи їх законними й обґрунтованими.

Оцінка Суду

12. Заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, перевіривши матеріали кримінального провадження, обговоривши наведені у скаргах доводи, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що подані скарги належить задовольнити частково на таких підставах.

13. Сторона захисту посилається на те, що оскільки засуджений не порушував правил дорожнього руху, то вимога поліцейських надати посвідчення водія та документи на автомобіль була незаконною і не створювала обов`язку їй підкоритися, а відповідно і дії, спрямовані на ухилення від виконання такої незаконної вимоги, не можуть розцінюватися як опір.

14. Суд не погоджується з такою позицією сторони захисту. Невиконання вимоги працівника поліції, яка, очевидно, входить до кола його повноважень, не може бути визнане правомірним, якщо особа, виходячи зі своєї оцінки ситуації, вважає таку вимогу безпідставною, і навіть якщо в подальшому виявиться, що ця вимога ґрунтувалася на неправильній оцінці ситуації поліцейським і не мала достатніх підстав.

15. Таким чином, наявність чи відсутність у поліцейського підстав для пред`явлення вимоги, що входить у межі його повноважень, не може братися до уваги при вирішенні питання щодо наявності чи відсутності складу злочину, передбаченого статтями 342 та 345 КК.

16. Тому Суд відхиляє доводи сторони захисту в цьому аспекті.

17. Тим не менше, Суд зазначає, що, вирішуючи питання про наявність у діях обвинуваченої особи «опору» в значенні статті 342 КК, суд повинен взяти до уваги також поведінку поліцейського або поліцейських під час пред`явлення ними вимоги і за подальшого розвитку подій у зв`язку із цими вимогами.

18. Відповідно до усталеної судової практики опором у значенні статті 342 КК є активна фізична протидія виконанню поліцейським його законних повноважень.[1] Таким чином, виходячи з цієї позиції, для визначення наявності в діях обвинуваченої особи складу «опору» у значенні цього положення обвинувачення має довести як наявність об`єктивної сторони діяння, тобто певного активного фізичного впливу з боку обвинуваченої особи, так і спрямованість її умислу саме на протидію виконанню службових повноважень.

19. Слід брати до уваги, що дії особи, спрямовані на протидію невиправданому і надмірному насильству з боку поліцейського, не можуть кваліфікуватися як опір за статтею 342 КК. Якщо особа відштовхує поліцейського, щоб запобігти удару кийком, або закриває обличчя від удару, в результаті чого поліцейський отримує травму руки, або хапається за одяг поліцейського, щоб запобігти падінню, такі дії не можуть вважатися опором у значенні статті 342 КК, оскільки їхня мета полягає не у протидії законній діяльності поліції, а в уникненні небезпеки для життя і здоров`я особи.

20. Для того, щоб провести не завжди очевидну межу між опором у значенні статті 342 КК і діями, зумовленими рефлекторними реакціями або самозахистом, суду слід взяти до уваги не лише факт фізичного впливу на поліцейського з боку обвинуваченої особи, але і контекст, у якому відбулася подія.

21. Для цього слід зважати на відповідність дій поліції вимогам нормативних актів, що регулюють поліцейську діяльність. Зокрема, стаття 29 Закону України «Про національну поліцію» вимагає, щоб поліцейський захід був, серед іншого, необхідним і пропорційним. Тому, вирішуючи, чи є в діях обвинуваченого склад опору, суд має переконатися, що застосовані до обвинуваченої особи заходи з боку поліції були необхідними та пропорційними ситуації, що склалася, і були застосовані відповідно до процедури, установленої законом.

22. Крім іншого, стаття 43 Закону України «Про національну поліцію» вимагає, щоб поліцейський заздалегідь попередив особу про намір застосувати фізичну силу і особі було надано достатньо часу для виконання законної вимоги поліцейського.

23. Це положення звільняє поліцейського від цього обов`язку лише в разі, якщо зволікання із застосуванням сили може спричинити посягання на життя і здоров`я особи та/або поліцейського чи інші тяжкі наслідки, або в ситуації, що склалася, таке попередження є невиправданим чи неможливим.

24. У випадку застосування поліцейським сили без попередження суд має визначити, чи не зумовлені дії особи інстинктивною реакцією на несподіване для неї насильство і намаганням відвернути небезпеку для життя і здоров`я.

25. Ці ж міркування мають братися до уваги також при оцінці наявності чи відсутності складу злочину, передбаченого статтею 345 КК.

26. У цій справі сторона захисту в апеляційній скарзі оспорювала невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, посилаючись на конкретні докази. Суд вважає, що доводи сторони захисту стосувалися суттєвих обставин і потребували детальної відповіді на них в ухвалі апеляційного суду.

27. У вироку суд першої інстанції визнав доведеним, що поліція застосувала фізичну силу та кайданки внаслідок того, що засуджений погрожував поліцейським фізичною розправою та образливо висловлювався на їхню адресу.

28. Однак у матеріалах справи є показання свідка ОСОБА_5 , а також відеозаписи з нагрудної камери поліцейського та з телефону свідка ОСОБА_5 , які не підтверджують будь-яких погроз або нецензурної лайки з боку засудженого на адресу поліцейських до того моменту, поки поліцейські не почали застосовувати силу. Відповідно до цих доказів, хоча засуджений під час спілкування з поліцейськими і вступив з ними в суперечку, оспорював законність їхніх дій і - цілком правомірно - вимагав від них пред`явити посвідчення, й робив це в дещо зухвалій манері, однак його поведінка не була ані насильницькою, ані агресивною.

29. Суд першої інстанції не надав переконливих пояснень, чому він не взяв до уваги ці докази.

30. Встановлення цього аспекту події є важливим для з`ясування питання, чи було застосування сили та спеціальних засобів до засудженого виправданим в обстановці, що склалася, чи був засуджений завчасно попереджений про можливе застосування до нього сили або чи було таке попередження невиправданим чи неможливим через загрозу життю та здоров`ю поліцейських або можливість настання інших тяжких наслідків.

31. Однак апеляційний суд не перевірив відповідності висновку суду першої інстанції обставинам справи в тій частині, що застосуванню сили поліцією передувала агресивна поведінка засудженого, і залишив доводи сторони захисту про безпідставне застосування сили без відповіді.

32. Крім того, апеляційний суд також не звернув увагу на відсутність у рішенні суду першої інстанції висновків щодо інших обставин, важливих для висновку про наявність або відсутність складу злочинів, передбачених статтями 342 та 345 КК, зокрема наявність чітко висловленої вимоги, наявність відмови її виконати тощо.

33. Зважаючи на наведене, Суд дійшов висновку, що касаційні скарги захисника та засудженого належить задовольнити частково, а ухвалу апеляційного суду скасувати на підставах, передбачених пунктами 1 та 2 частини 1 статті 438 КПК, та призначити новий судовий розгляд кримінального провадження у суді апеляційної інстанції.

34. Під час нового розгляду апеляційному суду необхідно врахувати викладене, ретельно з використанням усіх процесуальних можливостей перевірити доводи, наведені в апеляційній скарзі захисника, дати на них вичерпну відповідь та ухвалити справедливе рішення, яке відповідатиме положенням статей 370 419 КПК.

З огляду на викладене, керуючись статтями 433 436 438 441 442 КПК, Суд

ухвалив:

Касаційні скарги захисника Вольського А.Б. та засудженого задовольнити частково.

Ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 10 липня 2018 року щодо ОСОБА_1 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення й оскарженню не підлягає.

Судді