16.11.2018 | Автор: Кірюшин Артем Андрійович
Задати питання автору
Приєднуйтесь до нас в соціальних мережах: telegram viber youtube

Належним доказом для відшкодування витрат на правову допомогу є документи у яких КОНКРЕТИЗОВАНО справу у якій таку допомогу надано (ВС/КАС № 821/1594/17 від 15.05.2018)

Належним доказом для відшкодування витрат на правову допомогу є документи у яких КОНКРЕТИЗОВАНО справу у якій таку допомогу надано (ВС/КАС № 821/1594/17 від 15.05.2018) - 0_44662900_1542360696_5bee8e786d10f.jpg

Фабула судового акту: Вже тривалий час у юридичній спільноті, зокрема у колі адвокатів, точаться розмови про те, що суди необґрунтовано залишають без задоволення вимоги сторін на користь яких ухвалено рішення про стягнення з іншої сторони витрат на правову допомогу.

Беззаперечно переважна кількість відмов судів у задоволенні таких вимог ґрунтуються на занадто формальному підходу до аналізу доказів, які підтверджують обсяг наданої допомоги, суми сплачених за представництво інтересів клієнтів у судах.

Але ж в окремих питання постає питання – чи усіх випадках так неправі суди?

У даній справі Касаційний адміністративний суд постановив позитивне для позивача рішення та залишив без задоволення касаційну скаргу фіскального органу на рішення судів про скасування ППР.

Адвокатом, який представляв інтереси позивача до суду касаційної інстанції було подано клопотання про вирішення питання щодо відшкодування витрат на надання правничої допомоги, яке обґрунтовано тим, що згідно договору про надання правової допомоги, специфікації до нього визначено розмір гонорару у сумі 91 865 грн. 75 коп. як 10 % від суми задоволених позовних вимог. Факт надання юридичної допомоги та її обсяг відображено у актах надання правової допомоги з описом фактично виконаної роботи у судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій.

Касаційний адміністративний суд залишив вказане клопотання було залишено без задоволення.

Обґрунтовуючи свою позицію КАС вказав, що з аналізу норм пункту першого частини третьої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Досліджуючи документи, які зазначені вище КАС зробив висновок про те, що останні не міститять інформація про підготовку відзиву саме по цій справі.

Водночас вартість послуг адвоката саме в суді касаційної інстанції, як того вимагає частина перша статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, наданими документами також не підтверджується. Відповідно до акта про надання правничої допомоги позивач у справ) отримав правову допомогу у формі ознайомлення зі змістом касаційної скарги, сформування позиції по відношенню до касаційної скарги, складання відзиву на касаційну скаргу, детального опису робіт (наданих послуг) та видачі ордеру. Жодного посилання на адміністративну справу, в межах якої заявлені витрати до відшкодування, акт про надання правничої допомоги не містить.

Отже за наявності правових підстав для відшкодування витрат на правничу допомогу, а саме складеного, поданого до Верховного Суду та долученого до матеріалів справи відзиву, що доводить факт надання правничої допомоги адвокатом, надані Суду неналежні документи унеможливлюють вирішення питання про відшкодування витрат на користь позивача.

Аналізуйте судовий акт: Відповідач переміг у касаційному суді: його витрати на адвоката стягуються з позивача, але їх розмір може бути зменшений судом за певних обставин (ВС/КГС у справі № № 923/567/17 від 11 червня 2018р.)

Розподіл витрат судом на професійну правничу допомогу. Як має бути. (Апеляційний суд м. Києва у справі справа № 753/1203/18 від 28 серпня 2018р.)

Сторона, яка звільнена законом від сплати судового збору не звільняється від відшкодування витрат на правову допомогу (№ 6-1544цс17 від 18.10.2017)

Види правової допомоги, які підлягають компенсації, НЕ можуть встановлюватися або обмежуватися іншими законами (ВС/ВП № 826/1216/16 від 27.06.2018)

Витрати на правову допомогу у тому числі і складання позовів та надання консультацій підлягають відшкодуванню за правилами КАС України (№ 826/12965/17 від 31.10.2017)

ПОСТАНОВА

Іменем України

Київ

15 травня 2018 року

справа №821/1594/17

адміністративне провадження №К/9901/39873/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Ханової Р.Ф.(суддя-доповідач),

суддів: Гончарової І. А., Олендера І. Я.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби України у Херсонській області на постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 29 листопада 2017 року у складі судді Дмитрієвої О. О. та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 14 лютого 2018 року у складі колегії суддів Федусика А. Г., Зуєвої Л. Є., Шевчук О. А. у справі № 821/1594/17 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби України у Херсонській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

У С Т А Н О В И В :

У жовтні 2017 року ОСОБА_1 (далі - платник податків, позивач у справі) звернувся до Херсонського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби України у Херсонській області (далі - податковий орган, відповідач у справі) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 12 жовтня 2017 року № 00002561306, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб у розмірі 678 393 грн. 26 коп. та застосовано штрафні (фінансові) санкції у сумі 169 598 грн. 32 коп., а також № 00002571306, яким збільшено суму грошового зобов'язання з військового збору у розмірі 56 532 грн. 77 коп. та застосовано штрафні (фінансові) санкції у сумі 14 133 грн. 19 коп., з мотивів безпідставності їх прийняття.

29 листопада 2017 року постановою Херсонського окружного адміністративного суду, залишеною без змін постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 14 лютого 2018 року, задоволено позовні вимоги, визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 12 жовтня 2017 року № 00002561306 та № 00002571306.

Задовольняючи позовні вимоги, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з протиправності спірних податкових повідомлень-рішень внаслідок відсутності складу податкового правопорушення, передбаченого абзацом «д» підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України.

16 березня 2018 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга відповідача, в якій він, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, а саме положень підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164, підпункту 1.2 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ, пункту 8 підрозділу 1 розділу ХХ Податкового кодексу Українистатті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій і прийняти нову постанову, якою у задоволенні позову відмовити.

22 березня 2018 року ухвалою Верховного Суду касаційну скаргу залишено без руху та надано десятиденний строк для усунення недоліків касаційної скарги з моменту отримання цієї ухвали.

23 березня 2018 року відповідачем усунуто недоліки касаційної скарги.

27 березня 2018 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження та витребувано з Херсонського окружного адміністративного суду справу № 821/1594/17.

13 квітня 2018 року до Верховного Суду надійшов відзив позивача на касаційну скаргу, в якому він проти касаційної скарги заперечує, просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Позивачем також подано клопотання про вирішення питання щодо відшкодування витрат на надання правничої допомоги.

16 квітня 2018 року справа № 821/1594/17 надійшла до Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Касаційний розгляд справи здійснюється у попередньому судовому засіданні відповідно до статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України.

Верховний Суд, переглянувши постанови судів попередніх інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення відповідають.

Суди першої та апеляційної інстанцій установили, що податковим органом проведено документальну позапланову невиїзну перевірку платника податків з питання отримання додаткового блага у вигляді анулювання кредитної заборгованості за період з 01 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року, за результатами якої складено акт перевірки від 27 вересня 2017 року № 157/21-22-13-06/НОМЕР_1 (далі - акт перевірки).

Висновками акта перевірки встановлено порушення платником податків підпункту "д" підпункту 164.2.17 пункту 164.2. статті 164 Податкового кодексу України, а саме невключення у 2016 році до загального річного оподаткованого доходу суми доходу у вигляді додаткового блага у розмірі 3 769 540 грн. 43 коп., що призвело до заниження податку на доходи фізичних осіб у сумі 678 393 грн. 26 коп. та підпункту 1.2 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України - військового збору у сумі 56 532 грн. 77 коп.

12 жовтня 2017 року податковим органом згідно підпункту 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України та на підставі акта перевірки винесено спірні податкові повідомлення-рішення.

Податковим повідомленням-рішенням № 00002561306 за порушення підпункту "д" підпункту 164.2.17 пункту 164.2. статті 164 Податкового кодексу України збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб у розмірі 678 393 грн. 26 коп. та застосовано штрафні (фінансові) санкції у сумі 169 598 грн. 32 коп. на підставі пункту 123.1 статті 123 Податкового кодексу України.

Податковим повідомленням-рішенням № 00002571306 за порушення підпункту 1.2 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України збільшено суму грошового зобов'язання з військового збору у розмірі 56 532 грн. 77 коп. та застосовано штрафні (фінансові) санкції у сумі 14 133 грн. 19 коп. на підставі пункту 123.1 статті 123 Податкового кодексу України.

Наявність складу податкового правопорушення доводиться податковим органом на підставі інформації з бази даних 1-ДФ за 2016 рік щодо прощення позивачу боргу за кредитним договором від 21 липня 2008 року № 1429, укладеним з Публічним акціонерним товариством "Креді Агріколь Банк", у сумі 3 769 540 грн. 44 коп.

Судом установлено та підтверджено матеріалами справи, що між позивачем та Публічним акціонерним товариством "Креді Агріколь Банк" укладено кредитний договір від 21 липня 2008 року № 1429, відповідно до умов якого банк надав позивачу кредитні кошти в розмірі 280 000 доларів США.

26 грудня 2016 року на підставі додаткового договору №3 до кредитного договору №1429 від 21 липня 2008 року платнику податків здійснено часткове прощення боргу у розмірі 3 769 540 грн. 43 грн. внаслідок сплати останнім не менше ніж 50% від суми заборгованості по кредиту, а саме 3 769 540 грн. 44 коп. Також сторони домовились змінити валюту зобов'язання та валюту виконання зобов'язань та встановити, що такою є гривня.

Одночасно кредитор направив до податкового органу розрахунок сум доходу (у вигляді додаткового блага) за формою 1-ДФ із зазначенням розміру суми прощеної основної заборгованості ОСОБА_1 за кредитом, перерахованим у національну валюту України за курсом НБУ станом на 26 грудня 2016 року, що становить 3 769 540 грн. 43 коп.

Судами передніх інстанцій також встановлено, що за курсом Національного банку України на день прощення боргу основна сума боргу в гривневому еквіваленті складала 7 539 080 грн. 87 коп.

Станом на 01 січня 2014 року за курсом Національного банку України, ця ж сума прощеного боргу в гривневому еквіваленті становила 2 294 148 грн. 94 коп. за валютним курсом долара США до Української гривні - 7,993 грн.

Курсова різниця на момент прощення боргу становила 5 244 931 грн. 93 коп.

Проблемою цього спору є наявність або відсутність підстав для збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток у зв'язку з отриманням додаткового блага у вигляді прощеної (анульованої) у 2016 році суми основного боргу за фінансовим кредитом в іноземній валюті.

Вимоги щодо збільшення грошових зобов'язань з військового збору є похідними за своєю суттю, оскільки безпосередньо пов'язані із збільшенням загального оподатковуваного доходу як бази оподаткування і цим податком.

Положення абзацу «д» підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України (у редакції, що діяла на момент виникнення правовідносин) визначають сукупність умов, за наявності яких до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються основна сума боргу платника податку, прощеного (анульованого) кредитором.

З 7 травня 2015 року підрозділ 1 розділу XX "Перехідні положення" Податкового кодексу України доповнений пунктом 8 на підставі Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо кредитних зобов'язань". Метою запровадження вказаних положень є фактична реалізація положень Закону України «Про реструктуризацію кредитних зобов'язань з іноземної валюти в гривню», згідно з якими платникам податків надаються певні податкові преференції.

Однією з таких преференцій, встановлених у пункті 8 підрозділу 1 розділу XX "Перехідні положення" Податкового кодексу України, є невіднесення до додаткового блага платника податку і не включення до розрахунку загального місячного (річного) оподатковуваного доходу суми, прощеної (анульованої) кредитором курсової різниці.

Курсова різниця обчислюється, серед іншого, як різниця між основною сумою боргу за фінансовим кредитом в іноземній валюті, визначеною за офіційним курсом Національного банку України на дату зміни валюти зобов'язання за таким кредитом з іноземної валюти у гривню, та сумою такого боргу, визначеною за офіційним курсом Національного банку України станом на 1 січня 2014 року, прощених (анульованих) кредитором за його самостійним рішенням, не пов'язаним із процедурою його банкрутства, до закінчення строку позовної давності.

Зазначені преференції застосовуються до всіх фінансових кредитів в іноземній валюті, не погашених до 1 січня 2014 року, операції з прощення (анулювання) заборгованості за якими здійснювалися, починаючи з 1 січня 2015 року.

Суди попередніх інстанцій, задовольняючи позовні вимоги, обґрунтовано висновувалися з того, що суму прощеного (анульованого) боргу платнику податків фактично становила курсова різниця, сума якої на момент прощення (анулювання) боргу була меншою за мінімально необхідний розмір, визначений у пункті 8 підрозділу 1 розділу XX "Перехідні положення", оскільки платник податків вже здійснив часткове погашення боргу.

Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що положення пункту 8 підрозділу 1 розділу XX "Перехідні положення" Податкового кодексу України є спеціальними по відношенню до вимог абзацу «д» підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України. Їх застосування виключає наявність податкового правопорушення, передбаченого абзацом «д» підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України, а відтак зумовлює безпідставність висновків податкового органу про збільшення загального оподатковуваного доходу як бази оподаткування іншими податками.

Відсутність складу податкового правопорушення, передбаченого абзацом «д» підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України, призводить до протиправності податкового повідомлення-рішення від 12 жовтня 2017 року № 00002561306, яким збільшено зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб у розмірі 678 393 грн. 26 коп. та застосовано штрафні (фінансові) санкції у сумі 169 598 грн. 32 коп. на підставі пункту 123.1 статті 123 Податкового кодексу України.

Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про безпідставність вимог податкового органу щодо збільшення податкових зобов'язання зі сплати військового збору, адже такі вимоги доводяться відповідачем виключно правопорушенням, відсутність якого встановлена судами першої та апеляційної інстанцій, і є похідними.

Посилання відповідача в касаційній скарзі на те, що судом апеляційної інстанції не витребувано від позивача банківських виписок, які є доказом того, що у позивача наявні будь-які витрати за погашеними кредитними зобов'язаннями перед кредитором, є безпідставними, оскільки договір між кредитором та позивачем не дійсними не визнавався. Недійсність правочину може бути встановлена виключно судовим рішенням, та знаходиться поза межами повноважень податкового органу.

Щодо клопотання позивача про відшкодування витрат на правничу допомогу.

У наданому до Верховного Суду клопотанні, позивач просить стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на свою користь судові витрати на надання правничої допомоги у сумі 91 865 грн. 75 коп. та обґрунтовує клопотання тим, що сума гонорару, яка буде сплачена клієнтом, у разі прийняття Верховним Судом за результатами розгляду справи № 821/1594/17, позитивного рішення для клієнта, тобто залишення касаційної скарги без задоволення, становить 10 % від суми задоволених позовних вимог, а саме 91 865 грн. 75 коп.

Вирішуючи клопотання позивача, Верховний Суд виходить з того, що компенсація витрат на професійну правничу допомогу здійснюється у порядку, передбаченому статтею 134 Кодексу адміністративного судочинства України, яка не обмежує розмір таких витрат.

За змістом пункту першого частини третьої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Позивачем до Верховного Суду надано договір про надання правової допомоги від 24 жовтня 2017 року № 08, специфікацію до договору про надання правової допомоги від 24 жовтня 2017 року № 08, якою визначено розмір гонорару у сумі 91 865 грн. 75 коп. як 10 % від суми задоволених позовних вимог, акти надання правової допомоги від 01 грудня 2017 року, 16 лютого 2018 року, 06 квітня 2018 з описом фактично виконаної роботи у судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій.

Досліджуючи надані документи, Суд зазначає, що в них не міститься інформація про підготовку відзиву саме по справі № 821/1594/17 (касаційне провадження К/9901/39873/18).

Вартість послуг адвоката саме в суді касаційної інстанції, як того вимагає частина перша статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, наданими документами також не підтверджується. Відповідно до акта про надання правничої допомоги від 06 квітня 2018 року клієнт (позивач у справі) отримав правову допомогу у формі ознайомлення зі змістом касаційної скарги, сформування позиції по відношенню до касаційної скарги, складання відзиву на касаційну скаргу, детального опису робіт (наданих послуг) та видачі ордеру. Жодного посилання на адміністративну справу, в межах якої заявлені витрати до відшкодування, акт про надання правничої допомоги не містить.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року № 3477- IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У справі «East/West Alliance Limited» проти України» Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі «Ботацці проти Італії» (Bottazzi v. Italy) [ВП], заява № 34884/97, п. 30, ECHR 1999-V).

У пункті 269 Рішення у цієї справи Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).

Верховний Суд зазначає, що за наявності правових підстав для відшкодування витрат на правничу допомогу, а саме складеного, поданого до Верховного Суду та долученого до матеріалів справи відзиву, що доводить факт надання правничої допомоги адвокатом, надані Суду неналежні документи унеможливлюють вирішення питання про відшкодування витрат на користь позивача.

Враховуючи набрання чинності з 15 грудня 2017 року нової редакції Кодексу адміністративного судочинства України та запровадження положеннями цього Кодексу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, вбачається доцільним приведення укладених до 15 грудня 2017 року договорів у відповідність до вимог діючого Кодексу адміністративного судочинства України та доведення відображення адвокатом доходів, отриманих від незалежної професійної діяльності, як самозайнятої особи шляхом надання доказів ведення Книги обліку доходів та витрат, затвердженої наказом Міндоходів від 16 вересня 2013 року № 481 "Про затвердження форми Книги обліку доходів і витрат, яку ведуть фізичні особи - підприємці, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, і фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність, та Порядку її ведення", зареєстрованим у в Міністерстві юстиції України 1 жовтня 2013 р. за № 1686/24218.

Враховуючи те, що наданими до суду касаційної інстанції, документами витрати на правничу допомогу у конкретній адміністративній справі у касаційній інстанції не підтверджено, Суд дійшов висновку про відмову у задоволенні клопотання про відшкодування витрат на правничу допомогу.

На підставі положень статей 139244322 Кодексу адміністративного судочинства України, суди першої та апеляційної інстанцій вирішують питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанцій.

Згідно з частиною 1 статті 252 Кодексу адміністративного судочинства України суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, серед іншого, якщо не вирішено питання про судові витрати

Суд касаційної інстанції, відповідно до частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України, не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Частиною другою статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що судом касаційної інстанції не може бути скасовано правильне по суті і законне судове рішення з мотивів порушення судом норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи.

Верховний Суд визнає, що рішення судів попередніх інстанцій є правильними і законними по суті, встановлене процесуальне порушення у вигляді невирішення питання про розподіл судових витрат, а саме витрат на правову допомогу, не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи, внаслідок чого касаційна скарга відповідача залишається без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Керуючись статтями 134139341343349350355356359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби України у Херсонській області залишити без задоволення.

Постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 29 листопада 2017 року та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 14 лютого 2018 року у справі № 821/1594/17 залишити без змін.

Клопотання позивача про відшкодування витрат на правничу допомогу залишити без задоволення.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді

12724
Переглядів
0
Коментарів
Оставьте Ваш комментарий:

Пожалуйста, авторизуйтесь или зарегистрируйтесь для добавления комментария.


Популярні судові рішення