Наказ та направлення на проведення податкової перевірки не є документами з обмеженим доступом та їх копії повинні бути надані на запит особи, у якої така перевірка проводилась (ВС/КАС у справі № 813/3931/17 від 04.03.2020)

Фабула судового акту: Незважаючи на те, що Законом України «Про доступ до публічної інформації» чітко визначено види інформації, яка не можу бути віднесена до публічної, а також випадки у яких суб’єкт владних повноважень може відмовити у її наданні органи влади як порушували так і продовжують порушувати норми згаданого Закону.

Чесно кажучи не можу збагнути – навіщо податківцям у такій дрібній справі доходити аж до касаційної інстанції, витрачати держані кошти на сплату судового збору…

Але ж «маємо те, що маємо».

У цій справі адвокат особи, у якої органом податкової служби проводилась перевірка, звернувся до вказаного органу із запитом у якому просив надати інформацію щодо проведення вищевказаної перевірки, у випадку наявності скарги - надіслати останню, а також надіслати копію наказу в на проведення перевірки та копії направлень на проведення вказаної перевірки.

Проте, податківці у наданні такої інформації та копій документів, що запитувались, відмовили посилаючись на те, що вказана інформація відповідно до пп. 2 п. 1 ст. 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації» є інформацією з обмеженим доступом. Водночас проводячи вищевказану перевірку працівниками контролюючого органу наказ, направлення на перевірку, а також службові посвідчення осіб, які її здійснювали були пред’явлені особі, яка фактично проводила розрахункові операції на об`єкті, що перевірявся, про що свідчить підпис такої особи.

Така відповідь і стала підставою для подання позовної заяви.

Суди першої та апеляційної інстанцій позов задовольнили мотивуючи свої рішення тим, що листі ГУ ДФС про відмову у наданні відповіді на запит не наведено жодних підстав віднесення запитуваної інформації до інформації з обмеженим доступом, а також не вказано чому надання такої інформації може зашкодити інтересу, зазначеному у пунктах 1-3 частини другої статті 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації».

Касаційний адміністративний суд із висновками судів попередніх інстанцій погодився і у своїй постанові вказав, що виключний перелік випадків за яких можлива відмова у наданні публічної інформації визначений у ст. 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації».

Водночас відповідно до положень пп. 17.1.9 п. 17.1 ст. 17 ПК України платник податків має право на нерозголошення контролюючим органом (посадовими особами) відомостей про такого платника без його письмової згоди та відомостей, що становлять конфіденційну інформацію, державну, комерційну чи банківську таємницю та стали відомі під час виконання посадовими особами службових обов`язків, крім випадків, коли це прямо передбачено законами.

Відповідно до частини першої статті 7 Закону України «Про доступ до публічної інформації» конфіденційна інформація - інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб`єктів владних повноважень, та яка може поширюватися у визначеному ними порядку за їхнім бажанням відповідно до передбачених ними умов. Не може бути віднесена до конфіденційної інформація, зазначена в частині першій і другій статті 13 цього Закону.

При цьому положення ч. 1 ст. 7 Закону України «Про доступ до публічної інформації» не передбачають можливості для суб’єктів владних повноважень відносити інформацію до конфіденційної. Такі суб’єкти можуть обмежувати доступ до інформації лише шляхом віднесення її до службової або таємної відповідно до закону.

Окрім того, з відмови у доступі до публічної інформації повинно вбачатися: 1) якому з перелічених у п. 1 ч. 2 ст. 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації» інтересів відповідає обмеження, а також чому обмеження доступу відповідає зазначеному інтересу (інтересам); 2) у чому конкретно полягає шкода правомірному інтересу (інтересам); яким є причинно-наслідковий зв`язок між наданням доступу та можливим настанням шкоди; чому ця шкода є істотною; яка ймовірність настання шкоди внаслідок надання доступу до інформації (п. 2 ч. 2 ст. 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації»); 3) чому шкода від надання інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні (п. 3 ч. 2 ст. 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації»).

Натомість у листі відповідача про надання відповіді на запит не наведено жодних підстав віднесення запитуваної інформації до інформації з обмеженим доступом в розумінні пункту 2 частини першої статті 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації», а також не вказано чому надання такої інформації може зашкодити інтересу, зазначеному у пунктах 1-3 частини другої статті 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації».

Отже інформація, щодо зазначення підстав проведення фактичної перевірки, чи інформація яка міститься у наказі та направленнях на перевірку, з урахуванням вищенаведених законодавчих положень не відноситься до інформації з обмеженим доступом та стосується безпосередньо позивача, тому законних підстав для обмеження у її доступі та наданні немає.

Аналізуйте судовий акт: ВС/ВП: Спори про ненадання відповіді на адвокатський запит, яким запитується публічна інформація, розглядаються в порядку адміністративного судочинства (ВП/ВС № 826/5331/18 від 17.12.2019)

Обмеженню доступу підлягає інформація, а не документ. Якщо документ містить інформацію з обмеженим доступом, для ознайомлення надається інформація, доступ до якої необмежений (ВС/КАС, №816/124/18, 18.09.19)

Відповідь на адвокатський запит про розміщення запитуваної інформації на офіційному веб-сайті Фонду гарантування вкладів є фактичною відмовою у наданні запитуваної інформації та матеріалів (ВС/КАС, справа № 826/685/17, 27.06.18)

ПОСТАНОВА

Іменем України

04 березня 2020 року

Київ

справа №813/3931/17

адміністративне провадження №К/9901/36187/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Мельник-Томенко Ж. М.,

суддів Жука А. В., Мартинюк Н. М.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області про зобов`язання вчинити дії, провадження в якій відкрито

за касаційною скаргою Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 16.11.2017 (суддя Сакалош В. М.) та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 06.02.2018 (колегія суддів у складі: Качмара В. Я., Гінди О. М., Ніколіна В. В.), -

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області (далі - відповідач, ГУ ДФС у Львівській області), в якому просила зобов`язати відповідача надати їй інформацію, запитувану в адвокатському запиті від 11.09.2017 № 1 адвокатом Гаталяком М. Я.

Позов мотивовано тим, що відповідач протиправно в порушення вимог Закону України «Про доступ до публічної інформації» відмовив у наданні інформації, яка стосується її особисто, що запитувалась її адвокатом шляхом подання запиту.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 16.11.2017, залишеною без змін постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 06.02.2018, адміністративний позов задоволено.

Судові рішення мотивовано тим, що у листі відповідача про надання відповіді на запит не наведено жодних підстав віднесення запитуваної інформації до інформації з обмеженим доступом в розумінні пункту 2 частини першої статті 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації», а також не вказано чому надання такої інформації може зашкодити інтересу, зазначеному у пунктах 1-3 частини другої статті 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації».

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги

Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю. В обґрунтування вимог касаційної скарги вказує на те, що інформація, яку у запиті просили надати відноситься до категорії інформації з обмеженим доступом, що відповідно унеможливлює надання такої.

Позиція інших учасників справи

Відсутність відзиву на касаційну скаргу не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

Рух касаційної скарги

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду Шарапи В. М. (суддя-доповідач), Бевзенка В. М., Данилевич Н. А. від 16.04.2018 відкрито касаційне провадження за скаргою ГУ ДФС у Львівській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 16.11.2017 та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 06.02.2018.

Розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 12.06.2019 № 721/0/78-19 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи № 813/3931/17 у зв`язку зі зміною спеціалізації та введенням до іншої судової палати судді-доповідача Шарапи В. М.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.06.2019 визначено склад колегії суддів, а саме: головуючий суддя (суддя-доповідач) Мельник-Томенко Ж. М., судді Жук А. В., Мартинюк Н. М. для розгляду судової справи № 813/3931/17.

Ухвалою Верховного Суду від 03.03.2020 справу призначено до розгляду у попередньому судовому засіданні.

Встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи

Як встановлено судами попередніх інстанцій, що 28.08.2017 інспекторами ГУ ДФС у Львівській області проводилася перевірка з питань додержання суб`єктом господарювання ОСОБА_1 вимог, встановлених законодавством України, що є обов`язковими до виконання при здійсненні гуртової і роздрібної торгівлі алкогольними напоями та/або тютюновими виробами.

11.09.2017 адвокат Гаталяк М. Я. звернувся з адвокатським запитом до ГУ ДФС у Львівській області, в якому просив надати інформацію щодо проведення вищевказаної перевірки, у випадку наявності скарги - надіслати останню, а також надіслати копію наказу від 21.08.2017 № 3618 на проведення перевірки та копії направлень № 970 від 21.08.2017, № 971 від 21.08.2017 на проведення перевірки.

Листом про надання відповіді відповідач відмовив у наданні такої інформації, оскільки відповідно до підпункту 2 пункту 1 статті 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації» відсутні правові підстави для надання копій документів та інформації зазначеної в запиті. Крім того, зазначив, що проводячи вищевказану перевірку працівниками контролюючого органу наказ, направлення на перевірку, а також службові посвідчення осіб, які її здійснювали були пред`явлені особі, яка фактично проводила розрахункові операції на об`єкті, що перевірявся (кафе-бар, де здійснює підприємницьку діяльність ОСОБА_1 ), про що свідчить підпис такої особи.

Вважаючи таку відмову відповідача немотивованою, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Норми права, якими керувався суд касаційної інстанції та висновки суду за результатами розгляду касаційної скарги

08.02.2020 набрав чинності Закон України від 15.01.2020 № 460-XI «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-XI), яким до окремих положень КАС України унесені зміни.

Водночас пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 460-XI передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) колегія суддів зазначає таке.

Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 32 Конституції України передбачено, що кожний громадянин має право знайомитися в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, установах і організаціях з відомостями про себе, які не є державною або іншою захищеною законом таємницею.

За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ (частина перша статті 2 КАС України у редакції, чинній на момент звернення позивача до суду з даним позовом).

Відповідно до частини першої статті 6 КАС України (у редакції, чинній на момент звернення позивача до суду з даним позовом) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Закон України від 13.01.2011 № 2939-VI «Про доступ до публічної інформації» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначає порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про доступ до публічної інформації» публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.

За цим визначенням можна виокремити такі ознаки публічної інформації: 1) готовий продукт інформації, який отриманий або створений лише в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством; 2) заздалегідь відображена або задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація; 3) така інформація знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень або інших розпорядників публічної інформації; 4) інформація не може бути публічною, якщо створена суб`єктом владних повноважень не під час виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків; 5) інформація не може бути публічною, якщо створена не суб`єктом владних повноважень. У разі відсутності перелічених ознак в інформації, така інформація не належить до публічної.

Отже, визначальним для публічної інформації є те, щоб вона була заздалегідь готовим, зафіксованим продуктом, отриманим або створеним лише суб`єктом владних повноважень у процесі виконання своїх обов`язків.

Запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні. Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту (частини перша та друга статті 19 Закону України «Про доступ до публічної інформації»).

Відповідно до статті 5 зазначеного Закону доступ до інформації забезпечується шляхом: 1) систематичного та оперативного оприлюднення інформації; 2) надання інформації за запитами на інформацію.

Згідно з частиною першою статті 12 Закону України «Про доступ до публічної інформації» суб`єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є: 1) запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об`єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб`єктів владних повноважень; 2) розпорядники інформації - суб`єкти, визначені у статті 13 цього Закону; 3) структурний підрозділ або відповідальна особа з питань доступу до публічної інформації розпорядників інформації.

Відповідно до частини першої статті 13 Закону України «Про доступ до публічної інформації» розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються, зокрема: суб`єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб`єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов`язковими для виконання; юридичні особи, що фінансуються з державного, місцевих бюджетів, бюджету Автономної Республіки Крим, - стосовно інформації щодо використання бюджетних коштів; особи, якщо вони виконують делеговані повноваження суб`єктів владних повноважень згідно із законом чи договором, включаючи надання освітніх, оздоровчих, соціальних або інших державних послуг, - стосовно інформації, пов`язаної з виконанням їхніх обов`язків.

Пунктом 1 частини третьої статті 10 Закону України «Про доступ до публічної інформації» визначено, що розпорядники інформації, які володіють інформацією про особу, зобов`язані, зокрема, надавати її безперешкодно і безкоштовно на вимогу осіб, яких вона стосується, крім випадків, передбачених законом.

Згідно з пунктом 63.12 статті 63 Податкового кодексу України (далі - ПК України) інформація, що збирається, використовується та формується контролюючими органами у зв`язку з обліком платників податків, вноситься до інформаційних баз даних.

Приписами статті 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації» визначено, що розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках: 1) розпорядник інформації не володіє і не зобов`язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит; 2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону; 3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов`язані з копіюванням або друком; 4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п`ятою статті 19 цього Закону. Відповідь розпорядника інформації про те, що інформація може бути одержана запитувачем із загальнодоступних джерел, або відповідь не по суті запиту вважається неправомірною відмовою в наданні інформації. Розпорядник інформації, який не володіє запитуваною інформацією, але якому за статусом або характером діяльності відомо або має бути відомо, хто нею володіє, зобов`язаний направити цей запит належному розпоряднику з одночасним повідомленням про це запитувача. У такому разі відлік строку розгляду запиту на інформацію починається з дня отримання запиту належним розпорядником.

Статтею 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації» врегульоване питання щодо доступу до публічної інформації з обмеженим доступом, відповідно до частини 1 якої, інформацією з обмеженим доступом є: конфіденційна інформація, таємна інформація і службова інформація.

Доступ до таких документів надається відповідно до частини другої статті 6 цього Закону, зокрема, обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону при дотриманні сукупності таких вимог: виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя; розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам; шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні.

Частиною п`ятою статті 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації» передбачено, що не може бути обмежено доступ до інформації про розпорядження бюджетними коштами, володіння, користування чи розпорядження державним, комунальним майном, у тому числі до копій відповідних документів, умови отримання цих коштів чи майна, прізвища, імена, по батькові фізичних осіб та найменування юридичних осіб, які отримали ці кошти або майно. При дотриманні вимог, передбачених частиною другою цієї статті, зазначене положення не поширюється на випадки, коли оприлюднення або надання такої інформації може завдати шкоди інтересам національної безпеки, оборони, розслідуванню чи запобіганню злочину.

Підпунктом 17.1.9 пункту 17.1 статті 17 ПК України передбачено, що платник податків має право на нерозголошення контролюючим органом (посадовими особами) відомостей про такого платника без його письмової згоди та відомостей, що становлять конфіденційну інформацію, державну, комерційну чи банківську таємницю та стали відомі під час виконання посадовими особами службових обов`язків, крім випадків, коли це прямо передбачено законами.

За змістом підпункту 21.1.16 пункту 21.1 статті 21 ПК України посадові особи контролюючого органу зобов`язані не допускати розголошення інформації з обмеженим доступом, що одержується, використовується, зберігається під час реалізації функцій, покладених на контролюючі органи.

В той же час, належність запитуваної інформації до конфіденційної, таємної або для службового користування на підставі статей 7, 8, 9 Закону України «Про доступ до публічної інформації» відповідно не є єдиною достатньою підставою для обмеження доступу до неї. Обмеження доступу до конкретної інформації допускається у разі, якщо за визначенням вона є конфіденційною або таємною або для службового користування та за умови застосування сукупності вимог пунктів 1-3 частини другої статті 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації» (частина друга статті 6, частина перша статті 8, частина перша статті 9, пункту 2 частини першої статті 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації»).

Відповідно до частини першої статті 7 Закону України «Про доступ до публічної інформації» конфіденційна інформація - інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб`єктів владних повноважень, та яка може поширюватися у визначеному ними порядку за їхнім бажанням відповідно до передбачених ними умов. Не може бути віднесена до конфіденційної інформація, зазначена в частині першій і другій статті 13 цього Закону.

При цьому, судами попередніх інстанцій правильно зазначено, що положення частини першої статті 7 Закону України «Про доступ до публічної інформації» не передбачають можливості для суб`єктів владних повноважень відносити інформацію до конфіденційної. Такі суб`єкти можуть обмежувати доступ до інформації лише шляхом віднесення її до службової або таємної відповідно до закону.

Відповідно до пункту 3 частини четвертої статті 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації» відмова у задоволенні запиту на інформацію повинна бути мотивованою, тобто у відмові розпорядник інформації зобов`язаний обґрунтувати наявність підстав обмеження у доступі.

Суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що з відмови у доступі до публічної інформації повинно вбачатися: 1) якому з перелічених у пункті 1 частини другої статті 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації» інтересів відповідає обмеження, а також чому обмеження доступу відповідає зазначеному інтересу (інтересам); 2) у чому конкретно полягає шкода правомірному інтересу (інтересам); яким є причинно-наслідковий зв`язок між наданням доступу та можливим настанням шкоди; чому ця шкода є істотною; яка ймовірність настання шкоди внаслідок надання доступу до інформації (пункту 2 частини другої статті 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації»); 3) чому шкода від надання інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні (пункту 3 частини другої статті 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації»).

Як встановлено судами попередні інстанцій, у листі відповідача про надання відповіді на запит не наведено жодних підстав віднесення запитуваної інформації до інформації з обмеженим доступом в розумінні пункту 2 частини першої статті 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації», а також не вказано чому надання такої інформації може зашкодити інтересу, зазначеному у пунктах 1-3 частини другої статті 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації».

Посилання скаржника на те, що відповідно до статті 80 ПК України фактична перевірка здійснюється без попередження платників податків, а також, на те, що наказ та направлення на перевірку під час її проведення надавались для ознайомлення особі, яка працює у ОСОБА_1 , колегія суддів відхиляє, оскільки, як правильно зазначено судом апеляційної інстанції, такі обставини не перешкоджають надісланню цих документів особі щодо якої проводилась перевірка. Крім того, інформація, щодо зазначення підстав проведення фактичної перевірки, чи інформація яка міститься у наказі та направленнях на перевірку, з урахуванням вищенаведених законодавчих положень не відноситься до інформації з обмеженим доступом та стосується безпосередньо позивача, тому законних підстав для обмеження у її доступі та наданні немає.

З огляду на наведене, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що оскільки відмова відповідача не відповідає вимогам пункту 3 частини четвертої статті 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації», то останній зобов`язаний надати ОСОБА_1 інформацію, запитувану в запиті, що подавався її адвокатом.

Враховуючи наведене, Верховний Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень і погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій у справі.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги залишає судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Частиною першою статті 350 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи вищенаведене, відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін, оскільки судами не було допущено неправильного застосування норм матеріального права та порушень норм процесуального права.

З огляду на викладене, висновки судів попередніх інстанцій є правильними, обґрунтованими, підстави для скасування судових рішень відсутні.

Висновки щодо розподілу судових витрат

Відповідно до частини шостої статті 139 КАС України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки Верховний Суд не змінює судові рішення та не ухвалює нове, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 3 341 343 349 350 355 356 359 КАС України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області залишити без задоволення.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 16.11.2017 та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 06.02.2018 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не оскаржується.

Судді