УХВАЛА

26 серпня 2021 року

м. Київ

Справа № 1-12/04

Провадження № 13-131зво21

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Лобойка Л. М.,

суддів Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Катеринчук Л. Й., Крет Г. Р., Князєва В. С., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Сімоненко В. М., Ткача І. В., Штелик С. П.

перевірила заяву ОСОБА_1 про перегляд вироку Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 26 січня 2004 року та ухвали Верховного Суду України від 21 липня 2005 року за виключними обставинами з підстави встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом і

ВСТАНОВИЛА:

Вироком Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 26 січня 2004 року, залишеним без зміни ухвалою Верховного Суду України від 21 липня 2005 року, ОСОБА_1 засуджено за сукупністю злочинів, передбачених пунктами "ж ", "з ", "і" статті 93; частиною 3 статті 142; частиною 2 статті 142; частиною 1 статті 17, частиною 3 статті 142; частиною 4 статті 19, частиною 3 статті 142; частиною 6 статті 19, статтею 69 Кримінального кодексу України 1960 року; частиною 1 статті 263; частиною 2 статті 307; частиною 2 статті 185; статтею 198 Кримінального кодексу України (далі - КК), до остаточного покарання у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю.

10 грудня 2020 року рішенням Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Лопата та інші проти України" (заяви №84210/17 та 23 інших), у тому числі, щодо ОСОБА_1 (заява № 42966/19) констатовано порушення статті 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція, ЄКПЛ) у зв'язку з відсутністю у правовій системі України законодавчого механізму, який би надавав засудженим до довічного позбавлення волі реальну перспективу умовного звільнення після відбуття цього покарання впродовж певного часу.

У клопотанні, яке за змістом є заявою про перегляд судових рішень за виключними обставинами (далі - заява), поданому на підставі пункту 2 частини 1 статті 400-4, статей 400-6, 400-10 Кримінального процесуального кодексу України 1960 року (далі - КПК 1960 року), ОСОБА_1 порушує питання про приведення вироку у відповідність з вимогами Конвенції та заміну призначеного йому покарання у виді довічного позбавлення волі на альтернативне, яке б не суперечило міжнародним зобов'язанням України.

Як на підставу для втручання у вирок заявник посилається на порушення статті 3 ЄКПЛ, які встановлено рішенням ЄСПЛ у справі "Лопата та інші проти України" від 10 грудня 2020 року. Додатково ОСОБА_1 наводить докладні аргументи на предмет неправильного застосування судом кримінального закону у зв'язку з призначенням йому покарання у виді довічного позбавлення волі за злочини, скоєні до набрання чинності правовими нормами щодо встановлення покарання цього виду. На думку засудженого, відповідні положення КК в силу статті 58 Конституції України не мають зворотної дії в часі, а відтак максимальний строк покарання у виді позбавлення волі, яке могло бути застосовано щодо нього, становить 15 років.

Посилається ОСОБА_1 і на порушення Верховним Судом України його права на захист у зв'язку з незабезпеченням його під час касаційного розгляду професійною правовою допомогою, що за практикою ЄСПЛ у рішеннях щод інших осіб визнавалося несумісним з вимогами підпункту "с" пункту 3 статті 6 Конвенції. Акцентує засуджений увагу й на тому, що застосування судом касаційної інстанції у кримінальній справі щодо нього норм процесуального права, якими регламентовано реалізацію права засудженого на захист, суперечить подальшій практиці Верховного Суду у подібних правовідносинах. Крім цього, заявник стверджує про відсутність у його діях складу злочину, за який його засуджено за одним з епізодів злочинної діяльності.

Від дня надходження заяви до Великої Палати Верховного Суду (далі - Велика Палата) - 19 липня 2021 року до 25 серпня 2021 року її автоматизований розподіл не було здійснено з підстав, передбачених підпунктом 2.3.3. Положення про автоматизовану систему документообігу суду.

Перевіряючи наведені у заяві ОСОБА_1 доводи та долучені до неї матеріали, Велика Палата виходить з такого.

КПК 1960 року, на норми якого ОСОБА_1 посилається як на правові підстави своїх вимог, втратив чинність у зв'язку з прийняттям Кримінального процесуального кодексу України від 13 квітня 2012 року №№ 4651-VI на підставі підпункту 1 пункту 2 розділу Х "Прикінцеві положення" Кримінального процесуального кодексу України.

Відповідно до пункту 15 розділу ХІ "Перехідні положення" Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) апеляційні та касаційні скарги, заяви про перегляд судових рішень у кримінальних справах, які були розглянуті до набрання чинності КПК, подаються і розглядаються у порядку, що діяв до набрання чинності КПК, з урахуванням положень, передбачених § 3 розділу 4 Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII (далі-Закон № 2147-VIII).

~law27~ передбачено розгляд Верховним Судом заяв про перегляд судових рішень з підстав встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом в усіх справах, у тому числі розглянутих судами за процедурою КПК 1960 року, за правилами перегляду судових рішень за виключними обставинами, що діють після набрання чинності ~law28~.

Виходячи з наведеного під час вирішення питання про відкриття провадження за такими заявами Велика Палата керується положеннями глави 34 чинного КПК зі змінами й доповненнями.

Установлене ЄСПЛ порушення Україною міжнародних зобов'язань може бути підставою для перегляду судових рішень лише в тому випадку, коли можна досягти на національному рівні restitutio in integrum (повного відновлення), тобто відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який особа мала до порушення Конвенції.

ЄСПЛ у рішенні "Лопата та інші проти України", визнавши порушенням статті 3 Конвенції довічне ув'язнення без перспективи звільнення, зазначив, що Конвенція не забороняє застосування цього виду покарання до осіб, засуджених за такі особливо тяжкі злочини, як умисне убивство. Проте оскільки в європейській пенітенціарній політиці робиться наголос на реабілітації ув'язнених, після тривалого відбуття покарання первинне виправдання ізоляції особи від суспільства може втратити актуальність. Відтак для додержання вимог статті 3 Конвенції має існувати можливість заміни довічного ув'язнення позбавленням волі на певний строк, тобто засуджений повинен мати перспективу звільнення та можливість перегляду вироку на основі оцінки того, чи існують законні пенологічні підстави для його тривалого ув'язнення. До відповідних підстав належать: покарання, стримування, захист громадськості та реабілітація. Разом із тим, ЄСПЛ відхилив решту доводів заявників і постановив, що визнання факту існування порушення становить достатню справедливу сатисфакцію.

Таким чином, зміст порушення державою міжнародних зобов'язань, констатованого ЄСПЛ у прийнятому на користь ОСОБА_1 рішенні, полягає в системній проблемі в українському законодавстві. Інструментами її розв'язання мають стати заходи загального характеру - зміна нормативно встановленого порядку виконання покарання у виді довічного позбавлення волі. Адже усунення першопричини проблеми вимагає забезпечення на законодавчому рівні реальної можливості звільнення в перспективі осіб, засуджених до покарання цього виду, за умови, якщо з плином часу пенологічні підстави для подальшого ув'язнення перестають існувати.

Удосконалення нормативно-правових актів шляхом прийняття законів, унесення до них змін та доповнень є прерогативою законодавчої влади і не належить до повноважень суду будь-якої інстанції. Єдиним органом законодавчої влади в Україні є Верховна Рада України, повноваженнями якої охоплюється внесення змін до чинного законодавства, в тому числі і на виконання рішень міжнародної судової установи відповідно до статті 13 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".

Застосовані у справі ОСОБА_1 принципи та характер констатованого порушення Конвенції свідчать про те, що порушене право заявника наразі неможливо відновити у вигляді того ж стану чи становища, що існували до цього порушення. У таких випадках, з урахуванням Рекомендації № R (2000) 2 Комітету міністрів Ради Європи від 19 січня 2000 року, засобами компенсації можуть бути: сплата присудженого відшкодування шкоди, аналіз причин порушення Конвенції та пошук шляхів усунення цих порушень, вжиття інших заходів загального характеру, виконання яких покладається на компетентні органи державної влади.

Рішення ЄСПЛ у справі "Лопата та інші проти України" не містить вказівок на те, що в основі констатованих щодо ОСОБА_1 порушень Конвенції лежали суттєві процедурні помилки чи положення, які ставлять під сумнів результат оскарженого провадження на національному рівні, або що ці порушення були спричинені рішеннями, ухваленими в межах кримінальної справи.

Крім цього, в розумінні пункту 2 частини 3 статті 459 КПК підставою для перевірки судових актів за виключними обставинами є порушення національними судами у кримінальній справі щодо заявника міжнародних зобов'язань України, які констатовані у прийнятому на його користь рішенні міжнародної судової установи.

У протилежному випадку Велика Палата позбавлена повноважень переглядати рішення судів за правилами глави 34 КПК, в тому числі з метою перевірки доводів про те, що допущене, на думку заявника, у провадженні щодо нього недотримання вимог Конвенції є аналогічним установленим ЄСПЛ у справах щодо інших осіб.

Під час перегляду судових актів у порядку виключного провадження на підставі пункту 2 частини 3 статті 459 КПК не здійснюється повторної касаційної процедури, а тому доводи щодо неправильного застосування кримінального закону чи істотного порушення вимог кримінального процесуального закону, які не випливають з констатованих міжнародною судовою установою порушень вимог Конвенції чи протоколів до неї, не належать до предмета перевірки Великої Палати.

Аргументи ОСОБА_1 щодо призначення йому судом покарання у виді довічного позбавлення волі з порушенням правил зворотної дії кримінального закону в часі, розгляду справи судом касаційної інстанції без забезпечення його правовою допомогою захисника, а також про відсутність у його діях складу злочину, жодним чином не пов'язані з порушенням конвенційного права засудженого, встановленим у рішенні ЄСПЛ у справі "Лопата та інші проти України". Відтак зазначені доводи не свідчать про існування правових підстав для перегляду вироку та ухвали за виключними обставинами.

Неоднакове застосування судом касаційної інстанції норм процесуального або матеріального права у подібних правовідносинах у вже прийнятих рішеннях, на що ОСОБА_1 посилається в обґрунтування своїх вимог, не зумовлює юридичних наслідків, передбачених главою 34 КПК.

Згідно з частиною 4 статті 434-1 КПК, пунктом 7 параграфу 3 Розділу 4 "Перехідні положення" ~law30~ кримінальну справу може бути передано судом касаційної інстанції на розгляд Великої Палати виключно до завершення касаційного розгляду в разі, якщо колегія суддів чи палата (об'єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку про застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у раніше ухвалених рішеннях Великої Палати чи Верховного Суду України.

У контексті зазначеного Велика Палата звертає увагу, що одним з фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до засади остаточності судових рішень і недопустимість втручання в них за межами встановлених законом процедур (res judicata). Зміст цієї засади полягає в тому, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного й обов'язкового судового рішення лише тому, що вона має на меті домогтися нового слухання справи та нового її вирішення.

За таких обставин підстави для відкриття провадження за заявою ОСОБА_1 про перегляд вироку та ухвали щодо нього за виключними обставинами відсутні, а тому у відкритті провадження за нею слід відмовити, а заяву з усіма доданими матеріалами - повернути особі, яка її подала.

Керуючись статтями 459,463,464 та пунктом 15 розділу ХІ "Перехідні положення" КПК, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Відмовити у відкритті провадження за заявою ОСОБА_1 про перегляд вироку Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 26 січня 2004 року та ухвали Верховного Суду України від 21 липня 2005 року щодо нього за виключними обставинами з підстави встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом.

Заяву ОСОБА_1 з усіма доданими матеріалами повернути заявнику.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Л. М. Лобойко Судді:Т. О. Анцупова К. М. Пільков В. В. Британчук О. Б. Прокопенко Ю. Л. ВласовВ. В. Пророк Д. А. ГудимаЛ. І. Рогач В. І.

ДанішевськаО. М. Ситнік Ж. М. ЄленінаВ. М. Сімоненко Л. Й. КатеринчукІ. В. Ткач В. С. КнязєвС. П. Штелик Г. Р. Крет