Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 29.12.2020 року у справі №462/1814/19

Ухвала

24 грудня 2020 року

місто Київ

справа № 462/1814/19

провадження № 61-19016ск20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Яремка В.

В., розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Залізничного районного суду м. Львова від 28 листопада 2019 року та постанову Львівського апеляційного суду від 03 вересня 2020 року

у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2,

третя особа - Львівське комунальне підприємство "Сяйво",

про зобов'язання вчинити дії та стягнення майнової шкоди,

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

ОСОБА_1 у березні 2019 року звернувся до суду з позовом про зобов'язання ОСОБА_2 відновити огорожу з металевої сітки, довжиною 15 м стандартної висоти (120 см), на прибудинковій території будинку АДРЕСА_1; відшкодування стягнення з ОСОБА_2 відшкодування майнової шкоди у розмірі 1 613,00 грн.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 28 листопада 2019 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 03 вересня 2020 року, у задоволенні позову відмовлено.

ІІ. ВИМОГИ та АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

ОСОБА_1 19 грудня 2020 року із застосуванням засобів поштового зв'язку звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Залізничного районного суду м. Львова від 28 листопада 2019 року та постанову Львівського апеляційного суду від 03 вересня 2020 року, ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов в частині зобов'язання вчинити дії, стягнути судові витрати.

ІІІ. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд вивчив касаційну скаргу та додані до неї матеріали, зробив висновок про наявність підстав для відмови у відкритті касаційного провадження, оскільки скаргу подано на судові рішення, ухвалені у малозначній справі, які не підлягають касаційному оскарженню.

Щодо оцінки судових рішень, які оскаржуються учасником справи, до категорії тих, що підлягають касаційному оскарженню

Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина 3 статті 3 ЦПК України).

Суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню (пункт 1 частини 2 статті 394 ЦПК України).

Згідно з пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно з частиною 9 статті 19 ЦПК України для цілей частиною 9 статті 19 ЦПК України розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

Відповідно до статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" установлено у 2020 році прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня 2020 року - 2 102,00 грн.

Предметом позову у справі, зокрема, є вимоги майнового характеру про відшкодування майнової шкодиу розмірі 1 613,00 грн.

Також, предметом позову у цій справі є вимоги немайнового характеру про зобов'язання відповідача відновити огорожу з металевої сітки.

Зазначені вимоги позову не становлять значної складності для вирішення судами та не належать до винятків із цієї категорії справ, передбачених пунктом 2 частини 6 статті 19 ЦПК України.

Урахувавши предмет позову, судові рішення, ухвалені у такій справі, не підлягають касаційному оскарженню відповідно до пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Щодо наявності винятків для допуску оскарження судового рішення у малозначній справі

Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

У касаційній скарзі не обґрунтовується наявність умов застосування винятків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, за яких судові рішення у малозначній справі підлягають касаційному оскарженню.

При цьому, Верховний Суд дав оцінку та врахував: предмет позову, складність справи, значення справи для сторін і суспільства в цілому, за результатами чого не встановив наявності випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, у тому числі касаційна скарга не стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.

Однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8 частини 2 статті 129 Конституції України).

Таким чином, конституційним принципом судочинства є забезпечення права на касаційне оскарження судових рішень виключно у випадках, визначених законом.

Цьому конституційному принципу відповідає загальне правило пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України щодо того, що усі судові рішення у малозначних справах не підлягають касаційному оскарженню. Це означає, що рішення суду апеляційної інстанції у таких справах є остаточним і подальшому оскарженню не підлягає.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своєму рішенні від 05 квітня 2018 року (справа "Зубац проти Хорватії" (Zubac v. Croatia), № 40160/12) наголосив на обмеженості доступу ratione valoris до судів вищої інстанції. Так, право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати обмеженням, які дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, і таке регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб (справа "Станєв проти Болгарії" (Stanev v. Bulgaria) [ВП], № 36760/06, § 230, ЄСПЛ 2012). Спосіб застосування пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) до апеляційних та касаційних судів залежить від особливостей судового провадження, про яке йдеться, і необхідно враховувати всю сукупність процесуальних дій, проведених в рамках національного правопорядку, а також роль судів касаційної інстанції в них; умови прийнятності касаційної скарги щодо питань права можуть бути суворіші, ніж для звичайної скарги (рішення у справі "Леваж Престасьон Сервіс" проти Франції" (Levages
Prestations Services v. France), § 45; рішення у справі "Бруалья Гомес де ла Торре проти Іспанії" (Brualla Gomez de la Torre v. Spain), § 37; та "Козліца проти Хорватії" (Kozlica v. Croatia), § 32, від 02 листопада 2006 року, № 29182/03; "Шамоян проти Вірменії" (Shamoyan v. Armenia) § 29, від 07 липня 2015 року, № 18499/08).

Застосування передбаченого законодавством порогу ratione valoris для подання скарг до верховного суду є правомірною та обґрунтованою процесуальною вимогою, враховуючи саму суть повноважень верховного суду щодо розгляду лише справ відповідного рівня значущості

("Бруалья Гомес де ла Торре проти Іспанії", § 36; рішення у справі "Козліца проти Хорватії", § 33; рішення у справі ""Булфрахт Лтд" проти Хорватії", § 34, "Добріч проти Сербії" (Dobric v. Serbia), "Зубац проти Хорватії"

(Zubac v. CROATIA), № 2611/07 та § 54, від 21 червня 2011 року, № 15276/07; та "Йовановіч проти Сербії" (Jovanovic v. Serbia), § 48, від 02 жовтня 2012 року, № 32299/08).

При цьому, саме національний верховний суд, якщо цього вимагає національне законодавство, повинен оцінювати те, чи досягнуто передбачений законодавством поріг ratione valoris для подання скарги саме до цього суду. Відповідно, в ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволяло йому відфільтровувати справи, що надходять до нього, верховний суд не може бути зв'язаний або обмежений помилками в оцінюванні зазначеного порогу, яких припустилися суди нижчої інстанції при визначенні того, чи надавати доступ до нього (згадане вище рішення у справі "Добріч проти Сербії", § 54).

Також ЄСПЛ постановив ухвалу щодо неприйнятності заяви від 09 жовтня 2018 року № 26293/18 у справі "Азюковська проти України"

(Azyukovska v. Ukraine), у якій зазначив, що застосування критерію малозначності справи у справі було передбачуваним, справа була розглянута судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявниця не продемонструвала наявності інших виключних обставин, які за положеннями кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи.

ЄСПЛ у цьому рішенні зазначив, що в контексті аналізу застосування критерію ratione valoris щодо доступу до вищих судових інстанцій він також брав до уваги наявність або відсутність питання щодо справедливості провадження, яке здійснювалося судами нижчих інстанцій.

Отже, за прецедентною практикою ЄСПЛ обмеження доступу до Верховного Суду охоплюється загальновизнаною легітимною метою встановленого законодавством порогу ratione valoris для скарг, що подаються на розгляд Верховного Суду, яка полягає в тому, щоб забезпечувати розгляд у Верховному Суді, з огляду на саму суть його функцій, лише справ необхідного рівня значущості.

Оскільки, оскаржувані заявником судові рішення ухвалені у малозначній справі, а отже, не підлягають касаційному оскарженню, у відкритті касаційного провадження у справі необхідно відмовити.

Керуючись статтею 129 Конституції України, статтями 19, 389, 394 ЦПК України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

У відкритті касаційного провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - Львівське комунальне підприємство "Сяйво", про зобов'язання вчинити дії та стягнення відшкодування майнової шкоди, за касаційною скаргоюОСОБА_1 на рішення Залізничного районного суду м. Львова від 28 листопада 2019 року та постанову Львівського апеляційного суду від 03 вересня 2020 року, відмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання судом та оскарженню не підлягає.

Судді: С. О. Погрібний

А. С. Олійник

В. В. Яремко