Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 29.09.2019 року у справі №324/1026/18

Ухвала

Іменем України

23 вересня 2019 року

м. Київ

справа № 324/1026/18

провадження № 61-17047ск19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Усика Г. І.,

учасники справи:

заявник - ОСОБА_1,

суб'єкт оскарження - державний виконавець Пологівського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області Колесник Олена Павлівна,

стягувач - ОСОБА_2,

розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Гуляйпільського районного суду Запорізької області від 08 травня 2019 року у складі судді Яроша С. О. та постанову Запорізького апеляційного суду від 13 серпня 2019 року у складі колегії суддів: Кримської О. М., Дашковської А. В., Кочеткової І. В.,

ВСТАНОВИВ:

У червні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на дії державного виконавця Пологівського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області Колесник О. П.

Скаргу мотивував тим, що 21 лютого 2018 року він звернувся до Пологівського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області з листом про надання йому довідки про розрахунок аліментів на дітей. Листом від 26 лютого 2018 року за № 3064 державна виконавча служба надіслала розрахунок, згідно якого заборгованість зі сплати аліментів на користь ОСОБА_2 станом на 26 лютого 2018 року складає 74 209,13
грн. Державним виконавцем Колесник О. П. 23 березня 2018 року листом за № 4761 надіслано другий розрахунок, згідно якого заборгованість зі сплати аліментів на користь ОСОБА_2 склала 59 399,75 грн. ОСОБА_1 28 березня 2018 року отримав: постанову державного виконавця Пологівського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області Колесник О. П. від 22 березня 2018 року № 4207811 про тимчасове обмеження у праві користування мисливською та другою зброєю; постанову державного виконавця Пологівського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області Колесник О.

П. від 22 березня 2018 року № 4207811 про тимчасове обмеження у праві керування транспортними засобами; постанову державного виконавця Пологівського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області Колесник О. П. від 22 березня 2018 року № 4207811 про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України; постанову державного виконавця Пологівського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області Колесник О. П. від 22 березня 2018 року № 4207811 про тимчасове обмеження у праві полювання; лист від 22 березня 2018 року № 4746 про виклик для складання протоколу. 29 березня 2018 року державним виконавцем Колесник О. П. у присутності боржника складений протокол № 26 з наступними порушеннями: відсутній реєстраційний номер виконавчого провадження; відсутній номер зведеного виконавчого провадження; відсутні паспортні дані; відсутні дані про місце прописки та фактичного знаходження ОСОБА_2; відсутні дані про роботу; відсутні телефонні дані виконавчої служби; відсутні звання державного виконавця; відсутній час ознайомлення з протоколом; відсутній час складання протоколу; в протоколі не читається повністю адреса виконавчої служби; всі постанови, протокол складає та підписує державний виконавець Колесник О. П. без затвердження начальником Пологівського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області та без печатки.

ОСОБА_2 28 березня 2018 року до державної виконавчої служби було надано квитанції про сплату аліментів за 17 місяців за 2016,2017,2018 роки; 29 березня 2018 року він надав квитанції про сплату аліментів за 11 місяців за 2016,2017,2018 роки; 03 квітня 2018 року він надав квитанції про сплату аліментів за 3 місяці за 2017,2018 роки. Заявник зазначав, що згідно розрахунку, наданого виконавчою службою про 30% прожитковий мінімум нарахування на дитину з 16 жовтня 2012 року по 01 квітня 2018 року складає 28 739,60 грн.

Згідно квитанцій сплачено 10 000,00 грн, залишок становить 18 739,60 грн, які він зобов'язується виплатити. 29 березня 2018 року він надав пояснення, що щомісяця сплачує аліменти.

Враховуючи зазначене, ОСОБА_1 просив суд визнати незаконними та скасувати постанови державного виконавця Пологівського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області Колесник О. П.

Ухвалою Гуляйпільського районного суду Запорізької області від 08 травня 2019 року, залишеною без змін постановою Запорізького апеляційного суду від 13 серпня 2019 року, у задоволенні скарги відмовлено.

ОСОБА_1 у вересні 2019 року засобами поштового зв'язку звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на ухвалу Гуляйпільського районного суду Запорізької області від 08 травня 2019 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 13 серпня 2019 року у вищевказаній справі, у якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосуванням норм матеріального права, просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким його скаргу задовольнити у повному обсязі.

У відкритті касаційного провадження необхідно відмовити з таких підстав.

Згідно з положеннями частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до пункту 5 частини 2 статті 394 ЦПК України суд в порядку, передбаченому частинами четвертою, п'ятою цієї статті, відмовляє у відкритті касаційного провадження, якщо касаційна скарга є необґрунтованою.

Частиною 4 статті 394 ЦПК України передбачено, що суд відмовляє у відкритті касаційного провадження з перегляду ухвали про повернення заяви позивачеві (заявникові), про розгляд скарг на дії (бездіяльність) органів державної виконавчої служби, приватного виконавця, якщо рішення касаційного суду за наслідками розгляду такої скарги не має значення для формування єдиної правозастосовчої практики.

Відповідно до частини 5 статті 394 ЦПК України у разі якщо суддя-доповідач дійде висновку, що подана касаційна скарга є необґрунтованою, вирішення питання про відкриття провадження здійснюється постійною колегією суддів, до складу якої входить суддя-доповідач.

Разом із тим, як зазначено у частині 5 статті 394 ЦПК України, якщо жоден суддя із складу колегії не дійде висновку про необхідність відкриття касаційного провадження через необґрунтованість скарги, колегія суддів постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження.

Із матеріалів касаційної скарги, змісту оскаржуваних судових рішень вбачається, що скарга є очевидно необґрунтованою і наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності зазначених судових рішень.

Такого висновку Верховний Суд дійшов з огляду на таке.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України, судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до статті 129-1 Конституції України, порушено їх права чи свободи (стаття 447 ЦПК України).

Згідно з частиною 1 статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у частиною 1 статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, частиною 1 статті 1 Закону України "Про виконавче провадження", іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до частиною 1 статті 1 Закону України "Про виконавче провадження", а також рішеннями, які відповідно до частиною 1 статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до частини 1 статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець зобов'язаний вживати передбачених частини 1 статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Частиною 1 статті 447 ЦПК України визначено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до Частиною 1 статті 447 ЦПК України, порушено їхні права чи свободи.

Судами встановлено, що на виконанні у Пологівському районному відділі державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області знаходиться виконавчий лист від 13 жовтня 2005 року № 2-608, виданий Гуляйпільським районним судом Запорізької області про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів у розмірі 1/4 частки доходу.

Заборгованість зі сплати аліментів за період з 16 жовтня 2012 року по 22 березня 2018 року становила 59 399,75 грн.

Постановляючи ухвалу про відмову у задоволенні скарги ОСОБА_1, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, правильно виходив із того, що заявником не надано належних та допустимих доказів на спростування наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за шість місяців, що обчислюється з дня пред'явлення виконавчого документа до примусового виконання.

Доводи касаційної скарги про те, що державний виконавець на момент винесення оскаржуваних постанов неправильно розрахувала суму заборгованості, не спростовують правильність висновків судів попередніх інстанцій, з огляду на наступне.

Частиною 1 та 3 статті 71 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що порядок стягнення аліментів визначається законом. Визначення суми заборгованості зі сплати аліментів, присуджених як частки від заробітку (доходу), визначається виконавцем у порядку, встановленому СК України.

Стаття 195 СК України встановлює порядок визначення заборгованості за аліментами, присудженими у частці від заробітку (доходу).

Відповідно до частин 1 та 2 статті 195 СК України заборгованість за аліментами, присудженими у частці від заробітку (доходу), визначається виходячи з фактичного заробітку (доходу), який платник аліментів одержував за час, протягом якого не провадилося їх стягнення, незалежно від того, одержано такий заробіток (дохід) в Україні чи за кордоном. Заборгованість за аліментами платника аліментів, який не працював на час виникнення заборгованості або є фізичною особою - підприємцем і перебуває на спрощеній системі оподаткування, або є громадянином України, який одержує заробіток (дохід) у державі, з якою Україна не має договору про правову допомогу, визначається виходячи із середньої заробітної плати працівника для даної місцевості.

Згідно із частиною 3 статті 195 СК України розмір заборгованості за аліментами обчислюється державним виконавцем, приватним виконавцем, а в разі виникнення спору - судом.

Системний аналіз зазначених норм права дає підстави дійти висновку про те, що законодавець визначив обов'язок державного виконавця обчислювати розмір заборгованості за аліментами і водночас імперативно закріпив, що у разі незгоди заінтересованої особи з визначеним (обчисленим) державним виконавцем розміром заборгованості за аліментами спір вирішується судом за заявою заінтересованої особи у порядку, встановленому законом.

Право та порядок на звернення до суду за захистом визначається процесуальним законом.

Цивільний процесуальний кодекс України визначає юрисдикцію та повноваження загальних судів щодо цивільних спорів та інших визначених Цивільний процесуальний кодекс України справ, встановлює порядок здійснення цивільного судочинства (стаття 1 ЦПК України).

Ураховуючи те, що спір виник щодо розміру заборгованості за аліментами, такий спір відповідно до закону підлягає вирішенню судом у порядку позовного провадження з дотриманням процедури, визначеної відповідним процесуальним законом.

Судами правильно встановлено, що надані заявником квитанції про сплату аліментів не спростовують наявність заборгованості, при цьому сукупний розмір заборгованості станом на 22 березня 2018 року значно перевищував суму відповідних платежів за шість місяців, що підтверджується розрахунком заборгованості.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 стосовно неврахування судами попередніх інстанцій того факту, що він працює водієм автотранспортних засобів, тому тимчасове обмеження його у праві користування транспортним засобом позбавило його єдиного джерела доходу не спростовують правильність висновків судів, з огляду на наступне.

Згідно з пунктом 1 частини 10 статті 71 Закону України "Про виконавче провадження" тимчасове обмеження боржника у праві керувати транспортними засобами не може бути застосовано в разі, якщо встановлення такого обмеження позбавляє боржника основного законного джерела засобів для існування.

Відповідно до статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець зобов'язаний вживати передбачених статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Державний виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і статті 18 Закону України "Про виконавче провадження".

Згідно з частиною 3 статті 451 ЦПК України, якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

Як вбачається з довідки виданої Товариством з обмеженою відповідальністю "Гайдар Плюс" ОСОБА_1 був прийнятий на посаду водія автотранспортних засобів з 07 травня 2018 року, тобто після прийняття державним виконавцем оскаржуваної постанови.

Відмовляючи в задоволенні скарги, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про те, що оскільки заборгованість за аліментами в рамках виконавчого провадження боржником не погашено, то рішення державного виконавця щодо винесення постанови про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами прийнято відповідно до норм Закону України "Про виконавче провадження".

Належних та допустимих доказів на підтвердження того, що обмеження у праві керування транспортними засобами позбавить ОСОБА_1 основного законного джерела засобів для існування суду не надано.

Інші наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди заявника з висновками судів попередніх інстанцій щодо встановлених обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами. В силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

При цьому Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі "Руїз Торія проти Іспанії", §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі "Хірвісаарі проти Фінляндії").

Отже, оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними та обґрунтованими, постановленими із додержанням норм процесуального права, підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись пунктом 5 частини 2 , частинами 4 , 5 та 6 статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

УХВАЛИВ:

У відкритті касаційного провадження у справі за справі за скаргою ОСОБА_1 на дії державного виконавця Пологівського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області Колесник Олени Павлівни, стягувач - ОСОБА_2, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Гуляйпільського районного суду Запорізької області від 08 травня 2019 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 13 серпня 2019 року відмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді:І. Ю. Гулейков О. В. Ступак Г. І. Усик