Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 29.01.2020 року у справі №754/13568/18
Ухвала КЦС ВП від 29.01.2020 року у справі №754/13568/18

Ухвала

Іменем України

27 січня 2020 року

м. Київ

справа № 754/13568/18

провадження № 61-1273ск20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю "Міжнародна адвокатська група "Теміс Лав'єрс Груп", Міжнародна адвокатська група "Теміс Лав'єрс Груп "Київ",

розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Деснянського районного суду міста Києва від 05 вересня 2019 року у складі судді Саламон О. Б. та постанову Київського апеляційного суду від 19 грудня 2019 року у складі колегії суддів:

Матвієнко Ю. О., Іванової І. В., Мельника Я. С.,

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю "Міжнародна адвокатська група "Теміс Лав'єрс Груп ", Міжнародна адвокатська група "Теміс Лав'єрс Груп "Київ", про стягнення заборгованості.

Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 04 червня 2019 року позов ОСОБА_1 залишено без розгляду на підставі пункту 5 частини 1 статті 257 Цивільно-процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

У червні 2019 року ОСОБА_2 звернувся до суду із заявою, в якій просив стягнути з позивача на свою користь витрати, пов'язані з розглядом справи, а саме: витрати на правову допомогу у розмірі 27 150,00 грн та поштові витрати у розмірі 133,00
грн.

Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 05 вересня 2019 року заяву ОСОБА_2 про компенсацію витрат на правову допомогу задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на правову допомогу у розмірі 18 000,00
грн. В задоволенні інших вимог заяви відмовлено.

Постановою Київського апеляційного суду від 19 грудня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Ухвалу Деснянського районного суду міста Києва від 05 вересня 2019 року залишено без змін.

У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на ухвалу Деснянського районного суду м. Києва від 05 вересня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 19 грудня 2019 року у вищевказаній справі, в якій просить оскаржувані судові рішення скасувати та передати справу на розгляд до Київського апеляційного суду.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що суди не звернули увагу на те, що заява про відшкодування судових витрат була подана після постановлення ухвали про залишення позову без розгляду, заява відповідача не підтверджена належними доказами. Крім того, звертає увагу, що вона звільнена від сплати судового збору а тому витрати на правову допомогу у цій справі мають компенсуватися за рахунок держави.

У відкритті касаційного провадження необхідно відмовити з таких підстав.

Згідно із положенням частини другої статті 389 України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з положеннями пункту 5 частини 2 статті 394 ЦПК України суд в порядку, передбаченому частинами четвертою, п'ятою цієї статті, відмовляє у відкритті касаційного провадження, якщо касаційна скарга є необґрунтованою.

Відповідно до частини 5 статті 394 ЦПК України у разі якщо суддя-доповідач дійде висновку, що подана касаційна скарга є необґрунтованою, вирішення питання про відкриття провадження здійснюється постійною колегією суддів, до складу якої входить суддя-доповідач.

Разом із тим, як зазначено у частині 5 статті 394 ЦПК України, якщо жоден суддя із складу колегії не дійде висновку про необхідність відкриття касаційного провадження через необґрунтованість скарги, колегія суддів постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження.

Із матеріалів касаційної скарги, змісту оскаржуваних судових рішень убачається, що скарга є необґрунтованою, а наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності зазначених судових рішень.

Згідно зі статтею 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частини 5 статті 142 ЦПК України у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов'язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача.

Згідно з частиною 8 статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Задовольняючи частково заяву ОСОБА_2 про компенсацію витрат на правову допомогу, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку на підставі наявних у справі письмових доказів: договору про надання правової допомоги від 19 листопада 2018 року, укладений між АБ "Сергія Рогожука" в особі адвоката Рогожука С. Л. та ОСОБА_2, квитанцій про оплату ОСОБА_2 коштів, звіту про виконання договору про надання правової допомоги, про наявність підстав для стягнення витрат на правову допомогу та з урахуванням складності справи та виконаної роботи зменшив розмір витрат.

Доводи касаційної скарги про те, що відсутні підстави стягнення з неї витрат на правову допомогу, оскільки вона є інвалідом ІІ групи та на підставі Закону України "Про судовий збір" звільнена від сплати судового збору, а тому витрати на правову допомогу у цій справі мають компенсуватися за рахунок держави є необґрунтованими.

Згідно з пунктом 9 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір" від сплати судового збору звільняються інваліди I та II груп, законні представники дітей-інвалідів і недієздатних інвалідів I та II груп.

Порядок розподілу та відшкодування судових витрат регламентується статтею 88 ЦПК України. Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від оплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (частина друга цієї статті).

Зазначене стосується й випадку, коли рішення ухвалено на користь позивача, а відповідач звільнений від сплати судового збору.

Водночас відповідно до частин 1 , 2 статті 79 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно із частиною третьою цієї статті до витрат, пов'язаних з розглядом судової справи, належать витрати на правову допомогу.

Положеннями частини 1 статті 84 ЦПК України передбачено, що витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги.

Враховуючи зазначені положення законодавства, обґрунтованим є висновок, що витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, незалежно від наявності у них пільг зі сплати судового збору.

Доводи касаційної скарги про те, що заяву про стягнення витрат за професійну правничу допомогу подано з порушенням строку на її подання є необґрунтованими.

Згідно з частиною 1 статті 246 ЦПК України якщо сторона з поважних причин не може подати докази, які підтверджують точний розмір понесених нею судових витрат до закінчення судових дебатів у справі, суд, за заявою такої сторони, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.

Оскільки судами встановлено, що заява про розподіл судових витрат подана до закінчення судових дебатів, що підтверджується протоколом судового засідання від 04 червня 2019 року, а докази про судові витрати відповідачем подано до суду протягом п'яти днів після ухвалення рішення, 07 червня 2019 року суди дійшли обґрунтованого висновку про її задоволення.

Посилання у касаційній скарзі, що судами надано неправильну оцінку доказам, які підтверджують розмір понесених витрат на правову допомогу, не заслуговують на увагу, оскільки під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанцій норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Тобто Верховний Суд не має права встановлювати обставини справи і оцінювати докази.

Інші доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність судових рішень не впливають.

При цьому Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі "Руїз Торія проти Іспанії", §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі "Хірвісаарі проти Фінляндії").

Оскільки правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення, тому колегія суддів вважає, що касаційна скарга є необґрунтованою та у відкритті касаційного провадження слід відмовити.

Керуючись статтею 390, пунктом 5 частини 2 , частинами 4 , 5 і 6 статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

У відкритті касаційного провадженняу справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю "Міжнародна адвокатська група "Теміс Лав'єрс Груп", Міжнародна адвокатська група "Теміс Лав'єрс Груп "Київ", про стягнення заборгованості, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Деснянського районного суду міста Києва від 05 вересня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 19 грудня 2019 рокувідмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді:І. Ю. Гулейков О. В. Ступак Г. І. Усик