Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 14.10.2019 року у справі №264/1719/19

Ухвала

Іменем України

20 листопада 2019 року

м. Київ

справа № 264/1719/19

провадження № 61-17971ск19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

розглянув касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на ухвалу Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 15 березня 2019 року у складі судді Пустовойт Т. В. та постанову Донецького апеляційного суду від 29 серпня 2019 року у складі колегії суддів: Мальцевої Є. Є., Мироненко І.

П., Пономарьової О. М.,

ВСТАНОВИВ:

14 березня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики разом із заявою про забезпечення позову, в якій зазначав, що існує необхідність у накладенні арешту на належне ОСОБА_2 майно, а саме: квартиру АДРЕСА_1, та на квартиру АДРЕСА_2, оскільки відповідач дій щодо повернення боргу у сумі 484 909,00 грн не здійснює, його поведінка свідчить про небажання повертати борг у добровільному порядку, а тому існує велика вірогідність того, що із метою приховання належного йому майна, відповідач може його реалізувати, що зробить неможливим виконання рішення у подальшому.

Ухвалою Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 15 березня 2019 року, залишену без змін постановою Донецького апеляційного суду від 29 серпня 2019 року, заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задоволено. Накладено арешт на квартиру АДРЕСА_1, та на квартиру АДРЕСА_2, які належать на праві приватної власності ОСОБА_2

02 жовтня 2019 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на ухвалу Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 15 березня 2019 року та постанову Донецького апеляційного суду від 29 серпня 2019 року, яка не відповідала вимогам статті 392 ЦПК України.

Ухвалою Верховного Суду від 08 жовтня 2019 року зазначену касаційну скаргу залишено без руху для усунення виявлених недоліків до 11 листопада 2019 року, але не більше десяти днів з дня отримання ухвали, зокрема запропоновано заявнику звернутися до суду із клопотанням про поновлення строку на касаційне оскарження та надати документи на підтвердження сплати судового збору.

У листопаді 2019 року до Верховного Суду надійшли матеріали на усунення недоліків касаційної скарги, а саме клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження, оригінал квитанції про сплату судового збору на суму 384,20 грн.

Розглядаючи клопотання представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 про поновлення строку на касаційне оскарження судових рішень, Верховний Суд виходить із такого.

Згідно з частиною 1 статті 127 ЦПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли частиною 1 статті 127 ЦПК України встановлено неможливість такого поновлення.

Відповідно до статті 390 ЦПК України учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.

Перевіривши доводи клопотання представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 про поновлення строку на касаційне оскарження судових рішень та додані до нього матеріали, суд вважає, що клопотання підлягає задоволенню, оскільки наведені заявником обставини, зокрема отримання копії оскаржуваної постанови апеляційного суду 02 вересня 2019 року, свідчать про наявність поважних причин пропуску строку на оскарження, що є підставою для його поновлення.

Таким чином, недоліки касаційної скарги представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 усунуто.

У відкритті касаційного провадження необхідно відмовити з таких підстав.

Відповідно до частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з положеннями пункту 5 частини 2 статті 394 ЦПК України суд в порядку, передбаченому частинами четвертою, п'ятою цієї статті, відмовляє у відкритті касаційного провадження, якщо касаційна скарга є необґрунтованою.

Відповідно до частини 5 статті 394 ЦПК України у разі якщо суддя-доповідач дійде висновку, що подана касаційна скарга є необґрунтованою, вирішення питання про відкриття провадження здійснюється постійною колегією суддів, до складу якої входить суддя-доповідач.

Разом із тим, як зазначено у частині 5 статті 394 ЦПК України, якщо жоден суддя із складу колегії не дійде висновку про необхідність відкриття касаційного провадження через необґрунтованість скарги, колегія суддів постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження.

Із матеріалів касаційної скарги, змісту оскаржуваних судових рішень вбачається, що касаційна скарга є очевидно необґрунтованою, а наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності оскаржуваних судових рішень.

Такого висновку суд дійшов з огляду на таке.

Відповідно до частини 1 та 2 статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених частини 1 та 2 статті 149 ЦПК України заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Згідно з пунктом 1 частиною 1 статті 150 ЦПК України позов забезпечується: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.

Інститут забезпечення позову - це фактично гарантія захисту прав позивача, що гарантує в майбутньому належне виконання судового рішення, оскільки забезпеченню підлягає матеріально-правова вимога до відповідача, реалізація якої без вжиття заходів із забезпечення позову може бути неможливою. Предмет забезпечення позову - виключно матеріально-правова вимога (майнового чи немайнового характеру), що утворює предмет позову, який надалі підлягає виконанню.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

За таких обставин та з підстав, передбачених вказаними нормами процесуального права, правильним та обґрунтованим є висновок суду першої інстанції, із яким погодився й апеляційний суд, про задоволення заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1, та на квартиру АДРЕСА_2, які належать на праві приватної власності відповідачу, оскільки невжиття відповідних заходів забезпечення позову може істотно ускладнити ефективний захист або поновлення прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки зводяться до переоцінки встановлених судами обставин, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Наведені у касаційних скаргах доводи були предметом дослідження у судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Отже, оскаржуване судове рішення є законним та обґрунтованим, постановленим із додержанням норм процесуального права, підстави для його скасування відсутні.

Керуючись пунктом 5 частини 2 , частинами 5 і 6 статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на ухвалу Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 15 березня 2019 року та постанову Донецького апеляційного суду від 29 серпня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики відмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді:О. В. Ступак І. Ю. Гулейков Г. І. Усик