Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 27.12.2020 року у справі №369/11062/17

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 грудня 2020 року

м. Київ

справа № 369/11062/17

провадження № 61-17667 ск 20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Крата В. І., Русинчука М.

М., вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою адвоката Чиханцова Миколи Анатолійовича, який діє в інтересах ОСОБА_1, на ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 12 травня 2020 року про забезпечення позову та на постанову Київського апеляційного суду від 29 жовтня 2020 року в справі за позовом першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації до Києво-Святошинської районної державної адміністрації, ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, треті особи: ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_25, ОСОБА_26, ОСОБА_27 про визнання недійсними розпоряджень та витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння,

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2017 року прокурор Київської області звернувся в суд із позовом про визнання недійсними розпоряджень та витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння.

Після чого подав заяву про забезпечення позову, в якій, посилаючись на те, що після відкриття провадження у справі деякі із відповідачів відчужили земельні ділянки на користь інших осіб та почали здійснювати реєстрацію на спірних земельних ділянках об'єктів нерухомості, а тому невжиття заходів забезпечення позову може утруднити виконання можливого рішення суду, просив накласти арешт на спірні земельні ділянки, заборонити відповідачам та будь-яким іншим фізичним і юридичним особам проводити будівельні роботи та здійснювати дії щодо державної реєстрації речових прав на ці ділянки.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 12 травня 2020 року в складі судді Дубас Т. В. заяву задоволено, накладено арешт на земельні ділянки з кадастровими номерами 3222457401:02:002:5080,322245740102:002:5073,3222457401:02:002:5074,3222457401:02:002:5076,3222457401:02:002:5079,3222457401:02:002:5097,3222457401:02:002:5071,3222457401:02:002:5081,3222457401:02:002:5100,3222457401:02:002:5072,3222457401:02:002:5096,3222457401:02:002:5098,3222457401:02:002:5099,3222457401:02:002:5091,3222457401:02:002:5075,3222457401:02:002:5077,3222457401:02:002:5078,3222457401:02:002:5082 шляхом заборони ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_18, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_28, ОСОБА_16, ОСОБА_17 проводити будівельні роботи та здійснювати дії щодо державної реєстрації речових прав на вказані земельні ділянки (їх відчуження, оренди, суборенди, поділу та об'єднання тощо).

У задоволенні іншої частини заяви відмовлено.

Суд першої інстанції виходив із того, що оскільки спірні земельні ділянки у подальшому можуть бути відчужені на користь третіх осіб, поділені, об'єднані чи забудовані, що, у разі задоволення позову суттєво ускладнить виконання рішення суду, наявні підстави для накладення арешту на спірні земельні ділянки шляхом заборони проводити будівельні роботи та здійснювати дії щодо державної реєстрації речових прав на цих земельних ділянках. При цьому, в частині заборони будь-яким іншим фізичним і юридичним особам проводити будівельні роботи та здійснювати дії щодо державної реєстрації речових прав на спірні земельні ділянки суд зробив висновок про відмову в його задоволенні, оскільки вимоги щодо осіб, яким заборонено вчиняти будь-які дії, не конкретизовано.

Постановою Київського апеляційного суду від 29 жовтня 2020 року в складі колегії суддів Мельника Я. С., Матвієнко Ю. О., Поливач Л. Д. ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 12 травня 2020 року в частині задоволення вимог заяви щодо забезпечення позову змінено з "накладено арешт на спірні земельні ділянки шляхом заборони ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_18, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_28, ОСОБА_16, ОСОБА_17 проводити будівельні роботи та здійснювати дії щодо державної реєстрації речових прав на вказані земельні ділянки (їх відчуження, оренди, суборенди, поділу та об'єднання тощо)" на "накладено арешт на спірні земельні ділянки та заборонено відповідачам проводити будівельні роботи на цих земельних ділянках і здійснювати дії щодо державної реєстрації речових прав на вказані земельні ділянки". В іншій частині ухвалу залишено без змін.

Апеляційний суд виходив із того, що між сторонами існує спір щодо вказаних земельних ділянок; заходи забезпечення позову є тимчасовими заходами, спрямованими на забезпечення виконання можливого рішення суду і вони не порушують майнових прав власників майна, а тому доводи позивача щодо наявності передбачених законом підстав для вжиття заходів забезпечення позову є обґрунтованими, при цьому невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду. Крім цього, забезпечення позову є співмірним із заявленими позовними вимогами.

27 листопада 2020 року адвокат Чиханцов М. А. засобами поштового зв'язку подав касаційну скаргу на вказані судові рішення, та посилаючись на порушення судами норм процесуального права та на те, що заява прокурора про забезпечення позову є необґрунтованою, оскільки останній не надав належних доказів, які свідчать про реальну можливість відчуження відповідачем ОСОБА_1 земельної ділянки, просить скасувати оскаржувані судові рішення в частині накладення арешту на земельну ділянку № undefined та заборони ОСОБА_1 проводити будівельні роботи та здійснювати дії щодо державної реєстрації речових прав на вказану земельну ділянку.

Зазначає, що суд першої інстанції у порушення вимог статті 154 ЦПК України не вирішив питання про зустрічне забезпечення.

Відповідно до абзацу 5 частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2,3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною 4 статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосовування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.

У відкритті касаційного провадження слід відмовити з наступних підстав.

У частині 2 статті 149 ЦПК України передбачено, що забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

Згідно частини 3 статті 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Заходи забезпечення позову повинні узгоджуватися з предметом та підставами позову, а особа, що заявляє про необхідність вжиття заходів забезпечення позову судом, зобов'язана довести зв'язок між неприйняттям таких заходів і утрудненням чи неможливістю виконання судового рішення.

Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року в справі № 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20) зазначено, що "умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача".

Тлумачення статті 154 ЦПК України свідчить, що в ній розмежовано випадки, за яких застосування зустрічного забезпечення є: правом суду (частина 1 статті 154 ЦПК України); обов'язком суду (частина 3 статті 154 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 липня 2020 року в справі № 569/13105/18 (провадження № 61-46461св18) вказано, що доводи про незаконність ухвали з огляду на незазначення у заяві про забезпечення позову пропозиції зустрічного забезпечення і невирішення судом питання про зустрічне забезпечення, Верховний Суд вважає необґрунтованими з таких підстав. Відповідно до частин 1 , 2 , пункту 1 частини 3 , частини 6 статті 154 ЦПК України суд може вимагати від особи, яка звернулася із заявою про забезпечення позову, забезпечити відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову (зустрічне забезпечення). Зустрічне забезпечення застосовується тільки у випадку забезпечення позову. Суд зобов'язаний застосовувати зустрічне забезпечення, якщо позивач не має іншого зареєстрованого в установленому законом порядку місця проживання (перебування) чи місцезнаходження на території України та майна, що знаходиться на території України, в розмірі, достатньому для відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, у випадку відмови у позові.

Питання застосування зустрічного забезпечення вирішується судом в ухвалі про забезпечення позову або в ухвалі про зустрічне забезпечення позову. Якщо клопотання про зустрічне забезпечення подане після застосування судом заходів забезпечення позову, питання зустрічного забезпечення вирішується судом протягом десяти днів після подання такого клопотання. Таким чином, заявник не позбавлений права подати клопотання про зустрічне забезпечення після застосування судом заходів забезпечення позову. Відсутність зустрічного забезпечення на час подання заяви про забезпечення позову не є перешкодою для забезпечення позову, якщо для цього існують правові підстави. Натомість ненадання зустрічного забезпечення на вимогу суду є підставою для скасування ухвали про забезпечення позову. Також суд зобов'язаний застосовувати зустрічне забезпечення за наявності одночасно таких підстав: 1) якщо позивач не має зареєстрованого в установленому законом порядку місця проживання (перебування) чи місцезнаходження на території України; 2) якщо позивач не має майна, що знаходиться на території України.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, яка звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Встановивши наявність підстав для забезпечення позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, зробив правильний висновок про наявність передбачених законом підстав для застосування заходів забезпечення позову.

Колегія суддів погоджується з висновком апеляційного суду про те, що суд першої інстанції накладаючи арешт на земельні ділянки шляхом заборони відповідачам вчиняти будівництво та будь-які реєстраційні дії, об'єднав два самостійних види забезпечення позову, що не передбачено статтею 150 ЦПК України, що стало підставою для зміни резолютивної частини ухвали суду першої інстанції.

Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95, § 37,38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року).

Ураховуючи викладене, підстави вважати, що суди допустили порушення норм процесуального права, відсутні.

З огляду на викладене, у відкритті касаційного провадження слід відмовити, оскільки касаційна скарга є необґрунтованою, а правильне застосовування судом першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування.

Керуючись частиною 4 статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

УХВАЛИВ:

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою адвоката Чиханцова Миколи Анатолійовича, який діє в інтересах ОСОБА_1, на ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 12 травня 2020 року та на постанову Київського апеляційного суду від 29 жовтня 2020 року відмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді Н. О. Антоненко

В. І. Крат

М. М. Русинчук