Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 27.07.2021 року у справі №552/1074/21

Ухвала

26 липня 2021 року

місто Київ

справа № 552/1074/21

провадження № 61-12168ск21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Яремка В.

В., розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м.

Полтави від 31 березня 2021 року, ухвалу Полтавського апеляційного суду від 05 травня 2021 року про залишення апеляційної скарги без руху та постанову Полтавського апеляційного суду від 01 липня 2021 року

у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визначення розміру заборгованості за аліментами,

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

ОСОБА_2 у березні 2021 року звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1, у якому просиввиключити із заборгованості за аліментами як незаконно нараховану у виконавчому провадженні № 22436248, суму у розмірі 8 367,86 грн та у виконавчому провадженні № 17934240 суму у розмірі 10 459,83 грн з вартості квартири АДРЕСА_1, вартість якої складає 41 839,84 грн, яку він отримав безоплатно на підставі договору дарування від 12 січня 2012 року.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Київського районного суду м. Полтави від 31 березня 2021 року позов задоволено.

Виключено із заборгованості за аліментами як незаконно нараховану ОСОБА_2 у виконавчому провадженні № 22436248 суму у розмірі 8 367,86 грн та у виконавчому провадженні № 17934240 суму у розмірі 10 459,83 грн з вартості квартири АДРЕСА_1, вартість якої складає 41 839,84 грн, яку він отримав безоплатно на підставі договору дарування від 12 січня 2012 року.

Здійснено розподіл судових.

ОСОБА_1, не погодившись із рішенням суду, звернулася із апеляційною скаргою.

Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 05 травня 2021 року клопотання ОСОБА_1 про розгляд апеляційної скарги без сплати судового збору залишено без задоволення.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Полтави від 31 березня 2021 року залишено без руху, заявнику надано строк для усунення недоліків апеляційної скарги з метою подання доказів на підтвердження сплати судового збору за подання апеляційної скарги.

Постановою Полтавського апеляційного суду від 01 липня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Київського районного суду м.

Полтави від 31 березня 2021 року залишено без змін.

Здійснено розподіл судових витрат.

ІІ. ВИМОГИ та АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

ОСОБА_1 19 липня 2021 року засобами поштового зв'язку звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить:

- визнати, що спір у справі виник у зв'язку з незгодою позивача, боржника ОСОБА_2, як сторони у виконавчих провадженнях, з розрахунками заборгованості за аліментами, складеними державними виконавцями Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Полтаві Північно-Східного міжрегіонального Управління Міністерства юстиції (м. Суми); відповідно, спір стосується існує виключно у виконавчо-процесуальних відносинах у виконавчому провадженні;

- визнати ОСОБА_1, стягувача у виконавчих провадженнях, неналежним відповідачем у справі, яка не має обов'язку відповідати за дії державних виконавців;

- визнати звернення позивача до суду з позовом до стягувача за захистом своїх інтересів у спорі з державними виконавцями щодо обрахованої ними заборгованості за аліментами у межах своїх повноважень і виконавчих проваджень таким, що суперечить пункту 10 частини 2 статті 16 ЦК України, частині 1 статті 4 та частинам 1 , 2 статті 5 ЦПК України, встановленому розділом VII ЦПК України порядку оскарження дій державних виконавців та таким, що подане до неналежного суду, який не видавав виконавчі документи про стягнення аліментів;

- скасувати рішення Київського районного суду м. Полтава від 31 березня 2021 року, ухвалу Полтавського апеляційного суду від 05 травня 2021 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 01 липня 2021 року;

- відмовити ОСОБА_2 у задоволенні позову.

ІІІ. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Верховний Суд вивчив касаційну скаргу, додані до неї документи, зробив висновок про наявність підстав для відмови у відкритті касаційного провадження, оскільки цю скаргу подано на судові рішення, ухвалені у малозначній справі, які не підлягають касаційному оскарженню.

Щодо оцінки судового рішення, яке оскаржується учасником справи, до категорії тих, що підлягають касаційному оскарженню

Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина 3 статті 3 ЦПК України).

Суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню (пункт 1 частини 2 статті 394 ЦПК України).

Касаційному оскарженню не підлягають судові рішення у малозначних справах (пункт 2 частини 3 статті 389 ЦПК України).

Малозначними є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (пункт 1 частини 6 статті 19 ЦПК України).

Згідно з пункт 1 частини 6 статті 19 ЦПК України розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" установлено у 2021 році прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня 2021 року - 2 270,00 грн.

Предметом позову у цій справі є майнові вимоги про визначення розміру заборгованості за аліментами шляхом виключення її розміру із такої заборгованості.

Ціна позову у справі складає 18 827,69 грн (10 459,83 + 8 367,86), яка станом на 01 січня 2021 року не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 270,00 грн х 100 = 227 000,00 грн).

Урахувавши, що ціна позову у цій справі становить 18 827,69 грн, судові рішення, ухвалені у ній, не підлягають касаційному оскарженню відповідно до пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Щодо наявності винятків для допуску до касаційного оскарження судового рішення у малозначній справі

Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Винятки, зазначені у пункті 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, заявником не зазначено.

Однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8 частини 2 статті 129 Конституції України).

Конституційним принципом судочинства є забезпечення права на касаційне оскарження судових рішень виключно у випадках, визначених законом.

Цьому конституційному принципу відповідає загальне правило пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України щодо того, що усі судові рішення у малозначних справах не підлягають касаційному оскарженню. Це означає, що рішення суду апеляційної інстанції у таких справах є остаточним і подальшому оскарженню не підлягає.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своєму рішенні від 05 квітня 2018 року (справа "Зубац проти Хорватії" (Zubac v. Croatia), №40160/12) наголосив на обмеженості доступу ratione valoris до судів вищої інстанції. Так, право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати обмеженням, які дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, і таке регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб (справа "Станєв проти Болгарії" (Stanev v. Bulgaria) [ВП], § 230, № 36760/06, ЄСПЛ 2012). Спосіб застосування пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенції) до апеляційних та касаційних судів залежить від особливостей судового провадження, про яке йдеться, і необхідно враховувати всю сукупність процесуальних дій, проведених в рамках національного правопорядку, а також роль судів касаційної інстанції в них; умови прийнятності касаційної скарги щодо питань права можуть бути суворіші, ніж для звичайної скарги (рішення у справі "Леваж Престасьон Сервіс" проти Франції" (Levages Prestations Services
v. France), § 45; рішення у справі "Бруалья Гомес де ла Торре проти Іспанії" (Brualla Gomez de la Torre v. Spain), § 37; та "Козліца проти Хорватії" (Kozlica v. Croatia), §32, від 02 листопада 2006 року, № 29182/03, "Шамоян проти Вірменії" (Shamoyan v. Armenia) § 29, від 07 липня 2015 року, № 18499/08).

Застосування передбаченого законодавством порогу ratione valoris для подання скарг до верховного суду є правомірною та обґрунтованою процесуальною вимогою, враховуючи саму суть повноважень верховного суду щодо розгляду лише справ відповідного рівня значущості ("Бруалья Гомес де ла Торре проти Іспанії", § 36; рішення у справі "Козліца проти Хорватії", § 33; рішення у справі ""Булфрахт Лтд" проти Хорватії", § 34, "Добріч проти Сербії" (Dobric v. Serbia), "Зубац проти Хорватії"

(Zubac v. Croatia), № 2611/07 та § 54, від 21 червня 2011 року, № 15276/07, та "Йовановіч проти Сербії" (Jovanovic v. Serbia), § 48, від 02 жовтня 2012 року, № 32299/08).

При цьому саме національний верховний суд, якщо цього вимагає національне законодавство, повинен оцінювати те, чи досягнуто передбачений законодавством поріг ratione valoris для подання скарги саме до цього суду. Таким чином, в ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволяло йому відфільтровувати справи, що надходять до нього, верховний суд не може бути зв'язаний або обмежений помилками в оцінюванні зазначеного порогу, яких припустилися суди нижчої інстанції при визначенні того, чи надавати доступ до нього (згадане рішення у справі "Добріч проти Сербії", § 54).

Також ЄСПЛ постановив ухвалу щодо неприйнятності заяви від 09 жовтня 2018 року № 26293/18 у справі "Азюковська проти України"

(Azyukovska v. Ukraine), у якій зазначив, що застосування критерію малозначності справи у справі було передбачуваним, справа була розглянута судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявниця не продемонструвала наявності інших виключних обставин, які за положеннями кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи.

ЄСПЛ у цьому рішенні зазначив, що в контексті аналізу застосування критерію ratione valoris щодо доступу до вищих судових інстанцій він також брав до уваги наявність або відсутність питання щодо справедливості провадження, яке здійснювалося судами нижчих інстанцій.

Отже, за прецедентною практикою ЄСПЛ обмеження доступу до Верховного Суду охоплюється загальновизнаною легітимною метою встановленого законодавством порогу ratione valoris для скарг, що подаються на розгляд Верховного Суду, яка полягає в тому, щоб забезпечувати розгляд у Верховному Суді, з огляду на саму суть його функцій, лише справ необхідного рівня значущості.

Оскільки оскаржувані заявником судові рішення ухвалені у малозначній справі, а отже, не підлягають касаційному оскарженню, у відкритті касаційного провадження у справі необхідно відмовити.

Щодо оскарження ухвали Полтавського апеляційного суду від 05 травня 2021 року про залишення апеляційної скарги без руху

Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку ухвали суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті або закриття апеляційного провадження, про повернення апеляційної скарги, про зупинення провадження, щодо забезпечення позову, заміни заходу забезпечення позову, щодо зустрічного забезпечення, про відмову ухвалити додаткове рішення, про роз'яснення рішення чи відмову у роз'ясненні рішення, про внесення або відмову у внесенні виправлень у рішення, про повернення заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову у відкритті провадження за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про заміну сторони у справі, про накладення штрафу в порядку процесуального примусу, окремі ухвали.

Отже, ухвала суду апеляційної інстанції, якою залишено без руху апеляційну скаргу, не зазначена у переліку ухвали, на які може бути подана касаційна скарга окремо від рішення суду.

За правилом частини 2 статті 406 ЦПК України скарги на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду першої інстанції чи постанови суду апеляційної інстанції, включаються до касаційної скарги на відповідне рішення чи постанову.

Оскільки Верховний Суд зробив висновок, що оскаржувані ОСОБА_1 рішення Київського районного суду м. Полтави від 31 березня 2021 року та постанова Полтавського апеляційного суду від 01 липня 2021 року ухвалені у малозначній справі, тобто є такими, що не підлягають касаційному оскарженню, що є підставою для відмови у відкритті касаційного провадження щодо оскаржень таких рішень, відповідно, відсутні також й підстави для відкриття касаційного провадження щодо оскарження ухвали Полтавського апеляційного суду від 05 травня 2021 року про залишення апеляційної скарги без руху як такої, що не підлягає касаційному оскарженню окремо від рішення суду.

Також ОСОБА_1 просить передати цивільну справу № 552/1074/21 на розгляд Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду або Великої Палати Верховного Суду, зокрема з підстав суперечливої судової практики у подібних справах щодо застосування постанови Кабінету Міністрів України від 26 лютого 1993 року № 146 "Про перелік видів доходів, які враховуються при визначені розміру аліментів на одного з подружжя, дітей, батьків, інших осіб".

Верховний Суд робить висновок, що зазначене клопотання не підлягає процесуальному вирішенню на стадії відкриття касаційного провадження, оскільки за правилами статті 403 ЦПК України питання щодо передачі справи на розгляд палати вирішується під час розгляду справи в касаційному порядку, тобто після відкриття такого провадження.

Отже, відсутні правові підстави для вирішення процесуального питання щодо направлення справи № 552/1074/21 на розгляд Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду або Великої Палати Верховного Суду.

Керуючись статтею 129 Конституції України, статтями 19, 389, 394 ЦПК України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

У відкритті касаційного провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визначення розміру заборгованості за аліментами, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Полтави від 31 березня 2021 року, ухвалу Полтавського апеляційного суду від 05 травня 2021 року про залишення апеляційної скарги без руху та постанову Полтавського апеляційного суду від 01 липня 2021 року, відмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання судом та оскарженню не підлягає.

Судді С. О. Погрібний

А. С. Олійник

В. В. Яремко