Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 09.07.2020 року у справі №759/12139/19

УХВАЛА

24 липня 2020 року

м. Київ

справа № 759/12139/19

провадження № 61-9757ск20

Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Олійник А. С. розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 24 червня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про відшкодування шкоди, заподіяної незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади,

ВСТАНОВИВ:

03 липня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного суду від 24 червня 2020 року.

Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 09 липня 2020 року касаційну скаргу залишено без руху, а заявникунадано строк для усунення її недоліків, зокрема, зазначити підстави касаційного оскарження відповідно до частини 2 статті 389 цього Кодексу.

На виконання вимог вказаної ухвали ОСОБА_1 надіслав заяву, проте зазначені в ухвалі Верховного Суду від 09 липня 2020 року недоліки не усунув, зазначив, що в касаційній скарзі вказано все, що необхідно для її розгляду та вона відповідає вимогам статті 392 ЦПК України. Зазначив, що він не має за мету ображати осіб, які виконують обов'язки суддів, а лише вказує на недостатній рівень освіти у юристів, які навчалися в Україні.

Касаційна скарга не може бути прийнята до розгляду та підлягає поверненню з таких підстав.

Верховний Суд виходить з того, що образливі слова, зокрема для надання особистих характеристик судді і суду не можуть використовуватися ні у заявах по суті справи, заявах з процесуальних питань, у зверненнях до суду, процесуальних документах і вказують про очевидну неповагу до честі, гідності цих осіб з боку осіб, які такі дії вчиняють (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2019 року у справі № 9901/324/19, провадження № 11-632заі19).

Обґрунтування заяви про усунення недоліків позивача зводиться до образливих тверджень на адресу судіі (як убачається з її змісту).

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Згідно з частиною 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною 2 статті 389 ЦПК України.

Відповідно до пункту 5 частини 2 статті 392 ЦПК України у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) пункту 5 частини 2 статті 392 ЦПК України підстави (підстав).

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 5 частини 2 статті 392 ЦПК України в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 5 частини 2 статті 392 ЦПК України в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

У поданій касаційній скарзі та у її новій редакції заявник, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не навів передбачених частиною 2 статті 389 ЦПК України підстав касаційного оскарження судових рішень. Посилання у касаційній скарзі на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права без зазначення конкретних випадків, наведених у пунктах 1, 2, 3, 4 частини 2 статті 389 ЦПК України, не є виконанням вимог процесуального закону (пункт 5 частини 2 статті 392 ЦПК України) щодо обов'язкового зазначення у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: "Levages Prestations Services v. France" від 23 жовтня 1996 року, Reports 1996-V, p. 1544, § 45; "Brualla Gomez de la Torre v. Spain" від 19 грудня 1997 року).

Враховуючи те, що заявник не виконав вимоги ухвали Верховного Суду від 09 липня 2020 року та процесуального закону при поданні касаційної скарги щодо наведення підстав касаційного оскарження судових рішень, така скарга підлягає поверненню заявнику.

Відповідно до частини 3 статті 185, частини 2 статті 393 ЦПК України у разі невиконання ухвали суду про залишення касаційної скарги без руху вона вважається неподаною та повертається.

Повернення касаційної скарги не перешкоджає повторному зверненню із скаргою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для її повернення.

Керуючись статтями 185, 393 ЦПК України,

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 24 червня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про відшкодування шкоди, заподіяної незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади повернути.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя А. С. Олійник