Ухвала

11 листопада 2020 року

м. Київ

справа № 233/2021/19

провадження № 61-5327св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Русинчука М. М., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

за первісним позовом:

позивач - Приватне акціонерне товариство "АПК-Інвест",

відповідач - ОСОБА_1,

третя особа - Костянтинівська районна державна адміністрація Донецької області,

за зустрічним позовом:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Приватне акціонерне товариство "АПК-Інвест",

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "АПК-Інвест" на рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 11 грудня 2019 року у складі судді Бєлостоцької О. В. та постанову Донецького апеляційного суду від 25 лютого 2020 року у складі колегії суддів: Кішкіної І. В., Азевича В. Б., Халаджи О. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У квітні2019 року Приватне акціонерне товариство "АПК-Інвест" (далі - ПАТ "АПК-Інвест", товариство) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, третя особа - Костянтинівська районна державна адміністрація Донецької області, про визнання переукладеним договору оренди земельної частки (паю).

Позовні вимоги мотивовано тим, що 22 березня 2012 року між ПАТ "АПК-Інвест" та ОСОБА_1 укладено договір оренди земельної частки (паю), зареєстрований 29 березня 2012 року у Книзі записів реєстрації договорів оренди земельних часток (паїв) Миколайпільської селищної ради за № 971. Відповідно до цього договору товариству строком на 20 років передано земельну частку (пай) (рілля) площею 4,78 умовних кадастрових гектарів. З того часу та станом на день звернення до суду з позовною заявою ПАТ "АПК-Інвест" виконує умови договору, а саме використовує земельну частку (пай) та сплачує на користь ОСОБА_1 орендну плату.

Позивачу стало відомо про виділення ОСОБА_1 у натурі земельної ділянки площею 4,3847 га

з кадастровим номером 1422483900:43:000:0001, яка фактично використовується ПАТ "АПК-Інвест" на підставі договору оренди від 22 березня 2012 року, що встановлено, в тому числі, і рішенням Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 25 жовтня 2018 року у цивільній справі № 233/1603/18, яке набрало законної сили.

Всупереч пункту 3.1 договору та вимогам законодавства України відповідач не повідомила товариство про отримання свідоцтва про право власності на земельну ділянку та її виділення в натурі (на місцевості). Укладеним договором оренди від 22 березня 2012 року передбачено, що в разі виділення земельної ділянки на основі земельної частки (паю) в натурі договір оренди землі переукладається відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку на тих самих умовах, що і раніше укладений, і може бути змінений лише за згодою сторін.

Аналогічні положення стосовно переукладення договору, які мають імперативний характер, мітяться і в абзаці другому Перехідних положень Закону України "Про оренду землі". Тобто під час укладення договору оренди земельної частки (паю) ОСОБА_1 вчинила волевиявлення щодо правових наслідків подальшої реалізації нею права на виділ земельної ділянки - переукладення договору оренди землі з орендарем на тих самих умовах, що

і раніше укладений договір оренди земельної частки. ОСОБА_1 протиправно вчинила односторонню відмову від взятого на себе зобов'язання

з переукладення договору оренди, чим порушила права та законні інтереси позивача як орендаря та користувача земельної ділянки.

У зв'язку з цим ПАТ "АПК-Інвест" просило визнати переукладеним договір оренди земельної частки (паю) від 22 березня 2012 року, укладений між ПАТ "АПК-Інвест" та ОСОБА_1, на договір оренди землі

з кадастровим номером 1422483900:43:000:0001 площею 4,3847 га на тих самих умовах, що і раніше укладений договір оренди земельної частки (паю), починаючи з дати державної реєстрації права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (30 квітня 2014 року) в запропонованій ПАТ "АПК-Інвест" редакції.

У липні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зустрічним позовом до ПАТ "АПК-Інвест" про припинення дії договору оренди земельної частки (паю) від 22 березня 2012 року, укладеного між ПАТ "АПК-Інвест" та ОСОБА_1, зареєстрованого 29 березня 2012 року у Книзі записів реєстрації договорів оренди земельних часток (паїв) Миколайпільської селищної ради за № 971, шляхом розірвання у зв'язку з неможливістю виконання.

Посилалася на те, що 22 березня 2012 року вона уклала з ПАТ "АПК-Інвест" договір оренди земельної частки (паю) площею 4,75 умовних кадастрових гектарів. 30 квітня 2014 року отримала свідоцтво про право власності на нерухоме майно, відповідно до якого вона є власником земельної ділянки

з кадастровим номером 1422483900:43:000:0001 площею 4,3847 га. Оскільки

у зв'язку з виділенням земельної ділянки в натурі припинились зобов'язання за договором оренди земельної частки (паю) від 22 березня 2012 року, вона скористалась своїм правом як власник та уклала із Фермерським господарством "Щедрий лан" договір оренди землі, який рішенням Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 25 жовтня

2018 року у цивільній справі № 233/1603/18 визнано недійсним. 26 листопада 2018 року вона на адресу ПАТ "АПК-Інвест" направила лист-повідомлення про припинення договору оренди земельної частки (паю) з огляду на те, що вона вирішила господарювати на належній їй земельній ділянці самостійно. Вважала, що після оформлення права власності на земельну ділянку сертифікат, на підставі якого укладався договір оренди земельної частки (паю), втратив чинність, а тому договір оренди земельної частки (паю) слід вважати припиненим.

Ухвалою Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 13 серпня 2019 року позови об'єднано в одне провадження.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 11 грудня 2019 року у задоволенні позову ПАТ "АПК-Інвест" та зустрічного позову ОСОБА_1 відмовлено.

Суд першої інстанції керувався тим, що наявність волевиявлення учасника правочину на укладення угоди, вільність такого волевиявлення і відповідність його внутрішній волі є необхідною умовою дійсності правочину. Із 30 квітня 2014 року ОСОБА_1 набула статусу власника земельної ділянки, тобто змінився предмет оренди та статус сторін договору оренди, а тому договір оренди земельної частки (паю) від 22 березня 2012 року, укладений між ПАТ "АПК-Інвест" та ОСОБА_1, з 30 квітня 2014 року є припиненим.

Оскільки договір оренди земельної частки (паю) вже припинив свою дію, то зустрічний позов ОСОБА_1 про розірвання цього договору не підлягає задоволенню.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Донецького апеляційного суду від 25 лютого 2020 року апеляційну скаргу ПАТ "АПК-Інвест" залишено без задоволення. Рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 11 грудня 2019 року в частині відмови в задоволенні позову ПАТ "АПК-Інвест" до ОСОБА_1, третя особа - Костянтинівська районна державна адміністрація Донецької області, про визнання переукладеним договору оренди земельної частки (паю) залишено без змін.

Апеляційний суд виходив із того, що відсутність волевиявлення власника земельної ділянки на переукладення договору є підставою для його припинення. З часу отримання відповідачем свідоцтва про право власності на земельну ділянку площею 4,3847 га з кадастровим номером undefined вона набула статусу власника земельної ділянки, тобто змінився предмет оренди та статус сторін договору оренди; для укладення (переукладення) договору оренди земельної ділянки необхідно волевиявлення власника.

Аргументи учасників справи

У березні 2020 року ПАТ "АПК-Інвест" подало касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило оскаржені судові рішення

в частині відмови у задоволенні позовних вимог ПАТ "АПК-Інвест" скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову. В іншій частині судові рішення залишити без змін.

Касаційна скарга мотивована тим, що норма, наведена у пункті 2.3 Типового договору оренди земельної частки (паю), затвердженого наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 17 січня 2000 року № 5, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 23 лютого 2000 року за № 101/4322, є відсильною і підлягає застосуванню лише у комплексі з нормами матеріального права. Пункт 17 Перехідних положень Земельного кодексу України (далі - ЗК України) визначає умови дійсності сертифіката на право на земельну частку (пай), тобто саме документа, а не правовідношення (зобов'язання) сторін після виділення в натурі земельної ділянки. На момент укладення сторонами договору оренди земельної частки (паю), як і станом на сьогодні, діяла норма абзацу другого розділу ІХ Перехідних положень Закону України "Про оренду землі", яка є імперативною щодо наслідків виділу в натурі (на місцевості) земельної ділянки власнику земельної частки (паю), а саме: такий договір переукладається відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку на тих самих умовах, що і раніше укладений,

і може бути змінений лише за згодою сторін. Тобто припинення дії договорів оренди земельних паїв можливе тільки після їх переукладення відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку або з підстав, встановлених статтею 31 Закону України "Про оренду землі". Проте суди зазначені норми матеріального права залишили без уваги. Крім того, суди не надали оцінки рішенню Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 25 жовтня 2018 року у справі № 233/1603/18, що набрало законної сили, яким встановлено, що договір оренди земельної частки (паю) від

22 березня 2012 року, укладений між ПАТ "АПК-Інвест" та ОСОБА_1, не припинив своєї дії. Суди не врахували правового висновку у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 19 березня

2018 року у справі № 924/468/14 та від 22 травня 2019 року у справі № 904/3558/18, у яких зазначено, що: "факт оформлення державного акту на право власності на землю дію раніше укладених їх власниками договорів оренди земельних паїв автоматично не припиняє, а такі договори підлягають переукладенню".

У червні 2020 року ОСОБА_1 подала відзив на касаційну скаргу,

в якому просила касаційну скаргу ПАТ "АПК-Інвест" залишити без задоволення, оскаржені судові рішення - без змін, посилаючись на те, що суди попередніх інстанцій правильно застосували норми матеріального права у спірних правовідносинах.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 27 квітня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі.

Ухвалою Верховного Суду від 12 жовтня 2020 року відмовлено ПАТ "АПК-Інвест" у задоволенні клопотань про передання справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду та про зупинення касаційного провадження; справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції

в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина 1 статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина 8 статті 394 ЦПК України).

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті

1 частини 1 статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку (пункт 1 частини 2 статті 389 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 12 жовтня 2020 року вказано, що касаційна скарга містить передбачені частиною 2 статті 389 ЦПК України підстави для відкриття касаційного провадження: суд першої та апеляційної інстанції

в оскаржених судових рішеннях застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 19 березня 2018 року у справі № 924/468/14 та від 22 травня 2019 року у справі № 904/3558/18

У постановах Верховного Суду в складі колегій суддів Касаційного господарського суду від 19 березня 2018 року у справі № 924/468/14 та від

22 травня 2019 року у справі № 904/3558/18 зазначено, що оформлення державного акта на право власності на землю автоматично не припиняє дії раніше укладених їх власниками договорів оренди земельних паїв, а такі договори підлягають переукладанню. Припинення дії договорів оренди земельних паїв має місце тільки після їх переукладання відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку або з підстав, передбачених статтею 31 Закону України "Про оренду землі".

Позиція Верховного Суду

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду заслухав суддю-доповідача, перевірив наведені в касаційній скарзі доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, за результатами чого робить висновок про наявність правових підстав для передання справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду з таких мотивів.

У пункті 5 частини 1 статті 396 ЦПК України зазначено, що суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункті 5 частини 1 статті 396 ЦПК України судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений

у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Результат аналізу пункту 5 частини 1 статті 396 ЦПК України свідчить, що якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилалася особа у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не

є подібними, то касаційне провадження закривається.

Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі

і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постановах Великої Палати Верховного Суду неодноразово вказувалось, що під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де тотожними (аналогічними)є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин (див. постанови від

15 травня 2018 року у справі № 373/1281/16-ц (провадження № 14-128цс18), від 29 травня 2018 року у справі № 305/1180/15-ц (провадження № 14-82цс18), від 16 січня 2019 року у справі № 757/31606/15-ц (провадження № 14-285цс18), від 23 червня 2020 року у справі № 696/1693/15-ц (провадження № 14-737цс19).

У справі, що переглядається, ПАТ "АПК-Інвест" пред'явило вимогипро визнання переукладеним договору оренди земельної частки (паю). Встановлені фактичні обставини: договором оренди земельної частки (паю) передбачено в разі виділення земельної ділянки на основі земельної частки (паю) в натурі переукладення договору оренди землі відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку на тих самих умовах; відповідна подія щодо виділення земельної ділянки в натурі на основі земельної частки (паю), що

є об'єктом оренди, відбулася; відповідач повідомила ПАТ "АПК-Інвест" про припинення договору оренди земельної частки (паю) у зв'язку з оформленням нею права власності на земельну ділянку.

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 19 березня 2018 року у справі № 924/468/14 ТОВ "Єлисейські поля" (орендар земельних часток (паїв)) звернулося з позовом до ПОП "Горинь" про стягнення шкоди, завданої самовільним зайняттям земельних ділянок. Встановлені фактичні обставини: позивач є орендарем земельних часток (паїв); відповідні земельні ділянки виділені в натурі; відповідач уклав договори оренди земельних ділянок з власниками цих ділянок, однак державну реєстрацію договорів оренди здійснено не було, тобто відповідач права оренди землі

у встановленому законом порядку не набув.

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 22 травня 2019 року у справі № 904/3558/18 ТОВ "Колос-М" (орендар земельних ділянок) звернулося з позовом до ТОВ "Криворіжхарчоторг" (орендаря відповідних земельних часток (паїв)) про зобов'язання повернути самовільно зайняті земельні ділянки. Встановлені фактичні обставини: відповідач є орендарем земельних часток (паїв); відповідні земельні ділянки виділені в натурі; на момент звернення з позовом до суду договори оренди земельних часток (паїв), укладені третіми особами з відповідачем, чинні, строк їх дії не закінчився.

Таким чином, висновок щодо застосування норм права, який викладений

у постановах Верховного Суду в складі колегій суддів Касаційного господарського суду від 19 березня 2018 року у справі № 924/468/14 та від

22 травня 2019 року у справі № 904/3558/18, на який посилалося ПАТ "АПК-Інвест" у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними до правовідносин у справі, що переглядається.

Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, а й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).

З урахуванням того, що після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 389 ЦПК України Верховний Суд встановив, що висновок про застосування норми права, який викладений у постановах Верховного Суду та на який посилалася особа у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційне провадження у цій справі підлягає закриттю.

Такої позиції при застосуванні пункту 1 частини 2 статті 389 ЦПК України (тотожної норми пункту 5 частини 1 статті 296 ГПК України) дотримується Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду (див. ухвалу від 24 червня 2020 року у справі № 911/1213/19).

Разом з цим в аналогічній справі № 233/3676/19за позовом ПАТ "АПК-Інвест" про переукладення договору оренди земельної частки (паю), касаційне провадження в якій відкрито ухвалою Верховного Судуу складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 березня 2020 року відповідно до ЦПК України в редакції Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, за касаційною скаргою ПАТ "АПК-Інвест", мотивованою тим, що апеляційний суд не врахував ті самі висновки Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, які викладені в постановах від 19 березня 2018 року у справі № 924/468/14 та від 22 травня 2019 року у справі № 904/3558/18, ухвалою Верховного Суду від 08 квітня 2020 року справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 15 квітня 2020 року зазначена справа прийнята до розгляду та переглянута з ухваленням постанови від

01 вересня 2020 року (провадження № 14-65 цс 20) по суті спору.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені ЦПК України, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина 3 статті 400 ЦПК України).

При вирішенні питання про відступ від висновків, викладених у постановах Касаційного господарського суду від 19 березня 2018 року у справі № 924/468/14 та від 22 травня 2019 року у справі № 904/3558/18,Велика Палата Верховного Суду вказала, що погоджується з їх висновком та не вбачає підстав відступати від нього (пункт 74 постанови).

Колегія суддів вважає, що якщо при розгляді касаційної скарги після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 389 ЦПК України Верховний Суд встановив, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постановах Верховного Суду та на який посилалася особа у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними, то слід закривати касаційне провадження на підставі пункту 5 частини 1 статті 396 ЦПК України, який є імперативним.

Водночас у постанові у справі № 233/3676/19:

немає аналізу наявності/відсутності підстав для закриття касаційного провадження, у тому числі враховуючи доводи відповідача (пункт 17 постанови), оскільки висновок щодо застосування норм права, який викладений

у постановах Верховного Суду від 19 березня 2018 року у справі № 924/468/14 та від 22 травня 2019 року у справі № 904/3558/18, на який посилалось ПАТ "АПК-Інвест" у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними до правовідносин у зазначеній справі;

немає вказівки про наявність підстав, передбачених частиною 3 статті 400 ЦПК України.

Європейський суд з прав людини зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (BRUMARESCU v. ROMANIA, № 28342/95, § 61, ЄСПЛ, від 28 жовтня

1999 року). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (LUPENI GREEK CATHOLIC PARISH AND OTHERS v. ROMANIA, № 76943/11, § 123, ЄСПЛ, від 29 листопада 2016 року). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (S.W. v. THE UNITED KINGDOM, № 20166/92, § 36, ЄСПЛ, від 22 листопада 1995 року).

Надана судам роль в ухваленні судових рішень якраз і полягає в розвіюванні тих сумнівів щодо тлумачення, які існують, оскільки завжди буде потреба з'ясувати неоднозначні моменти і адаптувати норми законодавства до обставин, які змінюються (VYERENTSOV v. UKRAINE, № 20372/11, § 65, ЄСПЛ, від 11 квітня 2013 року; DEL RIO PRADA v. SPAIN, № 42750/09, § 93, ЄСПЛ, від 21 жовтня

2013 року).

За таких обставин наявні підстави для передання справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду для відступу від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 вересня 2020 року у справі № 233/3676/19 (провадження № 14-65цс20), та вказівки, що відповідно до пункту 5 частини 1 статті 396 ЦПК України (пункту 5 частини 1 статті 296 ГПК України) в разі відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1частини 2 статті 389 ЦПК України (пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України) касаційний перегляд справи по суті спору можливий лише за встановлення того, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилалася особа в касаційній скарзі, стосується правовідносин, які є подібними, та відповідно відсутні підстави для закриття касаційного провадження.

Керуючись статтями 260, 403, 404 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Передати справу № 233/2021/19 на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук

В. А. Стрільчук