Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 24.06.2020 року у справі №721/416/19

Ухвала

23 червня 2020 року

м. Київ

справа № 721/416/19

провадження № 61-8967ск20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Бурлакова С. Ю., Коротенка Є.

В.,

розглянувши касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційного банку "ПРИВАТБАНК" на рішення Путильського районного суду Чернівецької області від 25 березня 2020 року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 26 травня 2020 року в справі за позовом Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

У травні 2019 року Акціонерне товариство Комерційний банк "ПРИВАТБАНК" (далі - АТ КБ "ПРИВАТБАНК") звернулося до суду з указаним позовом, в якому просило стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором від 03 вересня 2007 року № б/н у розмірі 124 188,98 грн.

Позовні вимоги АТ КБ "ПРИВАТБАНК" обґрунтовано тим, що 03 вересня 2007 року між банком та відповідачем укладено договір № б/н про надання банківських послуг шляхом підписання анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг. За умовами договору позичальник отримала кредит у розмірі 7
000 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків на суму залишку заборгованості за кредитом у розмірі 36 % річних.

Своїм підписом у заяві відповідач підтвердила, що підписана нею заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які викладені на банківському сайті http://privatbank. ua/terms/pages/70/, складає договір про надання банківських послуг. ОСОБА_1 взяті на себе зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконувала, внаслідок чого станом на 28 лютого 2019 року утворилася заборгованість у розмірі 124 188,98 грн, з яких: 1 327,12 грн - заборгованість за кредитом; 122 861,86 грн - заборгованість за відсоткам за користування кредитом; 6 022,93 грн - заборгованість за пенею та комісією. На даний час відповідач продовжує ухилятися від виконання своїх зобов'язань і не погашає заборгованість по договору про надання банківських послуг, що є порушенням законних прав та інтересів банку. Враховуючи наведене, позивач просив позов задовольнити.

Путильський районний суд Чернівецької області рішенням від 25 березня 2020 року позов задовольнив частково. Стягнув з ОСОБА_1 на користь АТ КБ "ПРИВАТБАНК" заборгованість за кредитним договором від 03 вересня 2007 року № б/н, що складає тіло кредиту в розмірі 1 327,12 грн. В решті позову відмовив. Вирішив питання про розподіл судових витрат.

Чернівецький апеляційний суд постановою від 26 травня 2020 року рішення Путильського районного суду Чернівецької області від 25 березня 2020 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо стягнення відсотків, комісії та штрафу за кредитним договором від 03 вересня 2007 року № б/н скасував та в цій частині відмовив в задоволенні позовних вимог з інших підстав.

11 червня 2020 року АТ КБ "ПРИВАТБАНК" подало засобами поштового зв'язку касаційну скаргу на рішення Путильського районного суду Чернівецької області від 25 березня 2020 року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 26 травня 2020 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати оскаржувані судові рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо стягнення відсотків та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки скарга подана на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню.

Згідно з пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню: судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Відповідно до пункту 1 частини 6 статті 19 ЦПК України для цілей пункту 1 частини 6 статті 19 ЦПК України малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Прожитковий мінімум для працездатних осіб обчислюється станом на 01 січня календарного року, в якому подається скарга (частина 9 статті 19 ЦПК України).

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" передбачено, що у 2020 році прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць установлено в розмірі з 01 січня 2020 року (на час подання касаційної скарги) - 2 102 грн.

Предметом позову у цій справі є стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 124 188,98 грн, що станом на 01 січня 2020 року не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 102 грн х 100 = 210 200
грн).

Тому справа є малозначною в силу вимог пункту 1 частини 6 статті 19 ЦПК України і окремого визнання її такою не потребує.

Касаційна скарга містить посилання на те, що вона стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки суди попередніх інстанцій не дослідили належним чином докази у справі, судами безпідставно застосовано висновки Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, адже в підписаній відповідачем довідці зазначено процентну ставку, а також суди попередніх інстанцій не врахували висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені в постанові Верховного Суду України від 19 березня 2014 року у справі № 6-14цс14 та постановах Верховного Суду від 01 березня 2018 року у справі № 591/8058/15-ц, від 27 лютого 2019 року у справі № 743/150/17, від 23 грудня 2019 року у справі № 572/1169/17 та від 12 лютого 2020 року у справі № 136/840/17. А також, справа має виняткове значення для банку, оскільки одними з основних видів діяльності банку є кредитування фізичних та юридичних осіб, а також залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб. Невиконання відповідачем зобов'язань за кредитним договором відносно сплати процентів за користування кредитними коштами тягне за собою загрозу для можливості повернення банком залучених коштів вкладникам, а також ставить під загрозу репутацію банку, що перешкоджає його стабільній роботі, обмежує права та порушує майнові інтереси позивача.

Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, вважає, що наведені заявником обставини не дають підстав для висновку про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки посилання в касаційній скарзі на порушення судом норм матеріального та процесуального права фактично підтверджує незгоду особи, яка подала касаційну скаргу, з оскаржуваними судовими рішеннями, та зводяться до переоцінки доказів, що не належить до компетенції суду касаційної інстанції. Саме по собі посилання заявника на невідповідність, на його думку, ухвалених рішень правовим висновкам Верховного Суду, як на підставу касаційного оскарження судових рішень в цій справі, є виконанням вимог процесуального закону щодо змісту будь-якої касаційної скарги, а тому самі по собі не вказують на фундаментальність порушених у скарзі питань для формування єдиної правозастосовчої практики, та не свідчить про наявність інших випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України за наявності яких судові рішення у малозначній справі підлягають касаційному оскарженню.

Також, незгода заявника з оскаржуваними судовими рішеннями в цілому, за відсутності інших обставин, не може розглядатися як обставина, що впливає на визначення справи як такої, що має виняткове значення, оскільки це може бути оцінкою сторони щодо кожної конкретної справи, учасником якої вона є. Основні види діяльності банку, до яких відноситься і кредитування, також не дають підстав вважати, що саме цей спір може мати виняткове значення для банку.

Посилання на інші випадки, передбачені пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України за наявності яких судові рішення у малозначній справі підлягають касаційному оскарженню, касаційна скарга та додані до неї матеріали не містять.

Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають Конституції України, відповідно до статті 129 якої основними засадами судочинства є, серед інших, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Верховний Суд дослідив та взяв до уваги: ціну позову, предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства й не встановив випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Верховний Суд також врахував, що застосування критерію малозначності справи у цій справі було передбачуваним, справа була розглянута судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявники не продемонстрували наявності виключних обставин, які за положеннями кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи.

Наведене повністю узгоджується з правовою позицією, сформованою Європейським судом з прав людини у справі "Azyukovska v. Ukraine" ("Азюковська проти України") рішення від 09 жовтня 2018 року.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Європейський суд з прав людини вказує, що було б важко погодитися з тим, що Верховний Суд у ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволило йому відфільтрувати справи, що надходять до нього, має бути пов'язаним з помилками нижчих судів при визначенні питання щодо надання комусь доступу до нього. В іншому випадку це може серйозно заважати роботі Верховного Суду і зробить неможливим виконання Верховним Судом своєї специфічної ролі. У прецедентній практиці Суду вже було підтверджено, що повноваження вищого суду щодо визначення своєї юрисдикції не можуть бути обмежені таким чином (рішення у справі ZUBAC v. CROATIA (Зубац проти Хорватії) від 05 квітня 2018 року).

Оскільки оскаржувані заявником судові рішення ухвалено у малозначній справі і вони не підлягають касаційному оскарженню, у відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити.

Зазначення у постанові Чернівецького апеляційного суду від 26 травня 2020 року про можливість оскарження цієї постанови в касаційному порядку не є підставою для перегляду справи судом касаційної інстанції, оскільки справа є малозначною, а тому ухвалені у ній судові рішення касаційному оскарженню не підлягають.

Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктом 1 частини 6 , частиною 9 статті 19, пунктом 2 частини 3 статті 389, пунктом 1 частини 2 статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Акціонерного товариства Комерційного банку "ПРИВАТБАНК" на рішення Путильського районного суду Чернівецької області від 25 березня 2020 року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 26 травня 2020 року в справі за позовом Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: А. Ю. Зайцев

С. Ю. Бурлаков

Є. В. Коротенко