Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 22.04.2021 року у справі №2114/11422/12

Ухвала

19 квітня 2021 року

м. Київ

справа № 2114/11422/12

провадження № 61-6071ск21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А.,

розглянув касаційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" на рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 21 серпня 2020 року та постанову Херсонської апеляційного суду

від 16 березня 2021 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" до ОСОБА_1, третя особа - ОСОБА_2, про звернення стягнення на предмет іпотеки,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2012 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк"), правонаступником якого є Акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк"), звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1,

третя особа - ОСОБА_2, про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Позовна заява мотивована тим, що 11 квітня 2008 року між

ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_2 укладений кредитний договір, відповідно до умов якого останній отримав кредитні кошти у розмірі 117 300 грн зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі

17,04 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 11 квітня 2018 року.

З метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором,

11 квітня 2008 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 укладений договір іпотеки, предметом якого є нерухоме майно - житловий будинок загальною площею 140,60 кв. м та земельна ділянка, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1.

У зв'язку з неналежним виконанням зобов'язань за кредитним договором станом на 06 липня 2012 року утворилась заборгованість у розмірі 309 201,16 грн, з яких: заборгованість за кредитом - 105 225,47 грн; заборгованість за процентами за користування кредитом - 92 622,50 грн; заборгованість за комісію за користуванням кредитом - 2 533,33 грн; пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань договором - 93 857,90 грн; штраф (фіксована частина) - 250 грн; штраф (процентна складова) - 14 711,96 грн.

Посилаючись на вищевказане, ПАТ КБ "ПриватБанк" просило суд в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 11 квітня 2008 року в розмірі 309
201,16 грн: звернути стягнення на будинок загальною площею 140,60 кв. м та земельну ділянку, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1, шляхом продажу предмета іпотеки ПАТ КБ "ПриватБанк" з укладенням від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності,

з отриманням кадастрового номеру земельної ділянки, з отримання дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення ПАТ КБ "ПриватБанк" всіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій необхідних для продажу предмету іпотеки; виселити ОСОБА_1 та інших осіб, які зареєстровані або проживають у житловому будинку (предмет іпотеки), розташованому за адресою:

АДРЕСА_1, зі зняттям з реєстраційного обліку у органі Міністерства внутрішніх справ України, до повноважень якого входять питання громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб, компетенція якого територіально поширюється на адресу вказаного будинку.

Рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 21 серпня 2020 року (у складі судді Майдан С. І.) у задоволенні позову

ПАТ КБ "ПриватБанк" відмовлено.

Постановою Херсонського апеляційного суду від 16 березня 2021 року

(у складі колегії суддів: Склярської І. В., Пузанової Л. В.,Чорної Т. Г. ) рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 21 серпня 2020 року залишено без змін.

Судові рішення мотивовані тим, що звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом надання позивачу права від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 Закону України "Про іпотеку", є способом позасудового врегулювання, який здійснюється за згодою сторін без звернення до суду, що є свободою договору. Отже, позивач обрав неефективний спосіб захисту його прав, тому позовні вимоги банку задоволенню не підлягають.

08 квітня 2021 року АТ КБ "ПриватБанк" звернулося до Верховного Суду

з касаційною скаргою на рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 21 серпня 2020 року та постанову Херсонської апеляційного суду від 16 березня 2021 року, в якій заявник просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій і ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки касаційна скарга подана на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню.

Відповідно до пункту 8 частини статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Згідно з прецедентною практикою Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви.

Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, враховуючи те, що провадження здійснюється судом після розгляду справи судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 жовтня 2020 року

у справі № 127/18513/18 (провадження № 14-145цс20) вказала,

що касаційний перегляд вважається екстраординарним з огляду на специфіку повноважень суду касаційної інстанції з точки зору обмеження виключно питаннями права та більшим ступенем формальності процедур.

У ЦПК України визначено баланс між такими гарантіями права на справедливий судовий розгляд, як право на розгляд справи судом, встановленим законом (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини

і основоположних свобод), та принципом остаточності судових рішень

res judicata, фактично закріплено перехід до моделі обмеженої касації, що реалізується за допомогою введення процесуальних фільтрів з метою підвищення ефективності касаційного провадження.

Пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України визначено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до Пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Відповідно до пункту 2 частини 6 статті 19 ЦПК України для цілей пункту 2 частини 6 статті 19 ЦПК України малозначними справами є справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Для цілей пункту 2 частини 6 статті 19 ЦПК України розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення (частина 9 статті 19 ЦПК України).

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 176 ЦПК України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, чи оспорюваною сумою за виконавчим чи іншим документом, за яким стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2019 року

у справі № 907/9/17 (провадження № 12-76гс18) зазначила, що зміст заявленої вимоги про звернення стягнення на майно ґрунтується на наявності грошових вимог позивача до відповідача на підставі окремого договору, наслідком задоволення таких вимог та виконання судового рішення є припинення грошових вимог позивача.

Отже, позовні вимоги про звернення стягнення на заставлене майно мають вартісну оцінку, носять майновий характер і розмір ставок судового збору за їх подання визначається за вимогами статті 4 Закону України "Про судовий збір", виходячи з розміру грошових вимог позивача, на задоволення яких спрямовано позов.

Звертаючись до суду з позовом, АТ КБ "ПриватБанк" просило звернути стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 11 квітня 2008 року, загальний розмір якої становить 309 201,16 грн.

Тобто ціна позову у цій справі становить 309 201,16 грн, яка станом

на 01 січня 2021 року не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 270 грн х 250 =

567 500 грн). Отже, справа № 2114/11422/12 не підлягає перегляду в касаційному перегляду в силу вимог закону, як справа з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Також предметом позову є вимоги банку про виселення відповідача ОСОБА_1 та інших осіб, які зареєстровані або проживають у житловому будинку (предмет іпотеки), зі зняттям з реєстраційного обліку.

Європейський суд з прав людини вказує, що було б важко погодитись з тим, що Верховний Суд у ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволило йому відфільтрувати справи, що надходять до нього, має бути пов'язаним з помилками нижчих судів при визначенні питання щодо надання комусь доступу до нього. В іншому випадку це може серйозно заважати роботі Верховного Суду і зробить неможливим виконання Верховним Судом своєї специфічної ролі. У прецедентній практиці Суду вже було підтверджено, що повноваження вищого суду щодо визначення своєї юрисдикції не можуть бути обмежені таким чином

(рішення у справі "Зубац проти Хорватії", заява № 40160/1, від 05 квітня 2018 року).

Отже, зазначена справа є малозначною відповідно до пункту 2 частини 6 статті 19 ЦПК України.

Верховним Судом досліджено та взято до уваги: предмет позову, складність справи, доводи касаційної скарги, а також значення справи для сторін і суспільства, практику розгляду справ з даної категорії.

Касаційна скарга та додані до неї матеріали не містять посилання на випадки, передбачені пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, за наявності яких судові рішення у малозначній справі підлягають касаційному оскарженню.

Відповідно до вимог пункту 1 частини 2 статті 394 ЦПК Українисуд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини "с" статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.

З урахуванням наведеного, оскільки касаційну скаргу подано на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню,

у відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити.

Зазначення у постанові Херсонського апеляційного суду від 16 березня 2021 року про можливість її оскарження в касаційному порядку не є підставою для перегляду справи судом касаційної інстанції, оскільки такий перегляд не відповідатиме положенням пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у частині права особи на розгляд справи судом, встановленим законом.

З наведених обставин не потребує окремого розгляду питання дотримання особою, яка подала касаційну скаргу, вимог статей 390 та 392 ЦПК України.

Одночасно суд роз'яснює вимоги пункту 3 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір", відповідно до якого сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі відмови у відкритті провадження у справі в суді першої інстанції, апеляційного та касаційного провадження у справі.

Керуючись статтею 129 Конституції України, статями 19, 389, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" на рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 21 серпня 2020 року та постанову Херсонської апеляційного суду від 16 березня 2021 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" до ОСОБА_1, третя особа - ОСОБА_2, про звернення стягнення на предмет іпотеки, відмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала суду касаційної інстанції оскарженню не підлягає.

Судді: І. М. Фаловська

С. Ю. Мартєв

В. А. Стрільчук