Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 21.06.2021 року у справі №761/37563/19

Ухвала

11 червня 2021 року

м. Київ

справа № 761/37563/19

провадження № 61-9494 ск 21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Стрільчука В. А.,

розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м.

Києва від 02 липня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 27 жовтня 2020 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Київського національного університету імені Тараса Шевченка про визнання незаконним і скасування наказу про відрахування студента,

Встановив:

У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом до Київського національного університету імені Тараса Шевченка (далі - КНУ ім. Тараса Шевченка), в якому просив визнати незаконним і скасувати наказ про відрахування ОСОБА_1, студента державного замовлення першого курсу освітнього рівня "Бакалавр" денної форми навчання, освітньої програми 081 "Право" КНУ імені Тараса Шевченка від 25 вересня 2018 року № 2644-33, виданого КНУ імені Тараса Шевченка; зобов'язати КНУ імені Тараса Шевченка допустити позивача до складання іспитів та заліків, на які останній не з'явився з поважних причин під час літньої заліково-екзаменаційної сесії першого курсу, освітнього рівня "Бакалавр" денної форми навчання, освітньої програми 081 "Право" 2017-2018 навчального року.

Позов мотивований тим, що в 2017 році він вступив до КНУ ім. Тараса Шевченка за загальним конкурсом на навчання за державним замовленням до першого курсу освітнього рівня "Бакалавр", денної форми навчання, освітньої програми 081 "Право". Після успішного виконання свого індивідуального навчального плану його було допущено до літньої заліково-екзаменаційної сесії першого курсу. До початку літньої заліково-екзаменаційної сесії він повідомляв посадових осіб, відповідальних за організацію навчально-виховної роботи юридичного факультету КНУ імені Тараса Шевченка про проблеми зі своїм здоров'ям. У зв'язку із цим він не зміг з'явитися на складання, перескладання та комісію з перескладання з двох навчальних предметів, а саме на Іноземну мову та Історію держави і права зарубіжних країн. Наказом від 25 вересня 2018 року № 2644-33, виданим КНУ імені Тараса Шевченка, його було відраховано зі складу студентів державного замовлення першого курсу освітнього рівня "Бакалавр", денної форми навчання, освітньої програми 081 "Право" КНУ імені Тараса Шевченка через те, що він не виконав індивідуальний навчальний план, бо не з'явився без поважних причин на складання іспитів та заліків з двох навчальних предметів, а саме на Іноземну мову та Історію держави і права зарубіжних країн, чим був позбавлений можливості здобути вищу освіту за державним замовленням. Вважає дії відповідача щодо його відрахування з навчального закладу неправомірними, необґрунтованими та незаконними.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 02 липня 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Постановою Київського апеляційного суду від 27 жовтня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 02 липня 2020 року - без змін.

09 червня 2021 року ОСОБА_1 надіслав засобами поштового зв'язку до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 02 липня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 27 жовтня 2020 року.

У касаційній скарзі заявник просить суд касаційної інстанції скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 02 липня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 27 жовтня 2020 року, і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов в повному обсязі.

Дослідивши касаційну скаргу ОСОБА_1, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, з огляду на наступне.

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).

Згідно з пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Відповідно до частини 6 статті 19 ЦПК України малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; справи про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, якщо такі вимоги не пов'язані із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства); справи про розірвання шлюбу; справи про захист прав споживачів, ціна позову в яких не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно зі статтею 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя; 2) щодо спадкування; 3) щодо приватизації державного житлового фонду; 4) щодо визнання необґрунтованими активів та їх витребування відповідно до глави 12 цього розділу; 5) в яких ціна позову перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 6) інші вимоги, об'єднані з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 1-5 цієї частини.

Як убачається з матеріалів касаційного провадження, предметом позову є визнання незаконним і скасування наказу про відрахування студента.

Верховний Суд урахував предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства та дійшов висновку, що дана справа є незначної складності, а тому не належить до виключень із цієї категорії, передбачених пунктом 2 частини 6 статті 19 ЦПК України. Малозначна справа є такою в силу своїх властивостей, тому незалежно від того визнавав її такою суд першої чи апеляційної інстанції, ураховуючи, що частина 6 статті 19 ЦПК України належить до Загальних положень частина 6 статті 19 ЦПК України, які поширюються й на касаційне провадження, Верховний Суд вважає за можливе визнати цю справу малозначною.

Разом із цим, у касаційній скарзі заявник зазначає, що справа має виняткове значення для нього, оскільки суди першої та апеляційної інстанцій ухвалили незаконні та необґрунтовані рішення.

Доводи касаційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки вона не містить посилань на постанови Верховного Суду та інформацію щодо застосування якої саме норми права і якого правового висновку не враховано судами першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях. Крім того, заявник не навів обставин, які б свідчили про наявність у справі ознак виняткового значення для нього.

Отже, відповідно до пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України рішення судів першої та апеляційної інстанцій в даній справі не підлягають касаційному оскарженню.

Наведені заявником у касаційній скарзі інші аргументи суд вважає необґрунтованими, оскільки вони є виключно його суб'єктивними судженнями та зводяться до переоцінки доказів і незгоди з фактичними обставинами, встановленими судами першої та апеляційної інстанцій та які не впливають на законність оскаржуваного судового рішення.

Інших належних та обґрунтованих доводів, які б свідчили про можливість відкриття касаційного провадження в даній справі, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, у касаційній скарзі не наведено, а тому суд приходить до висновку про відмову у відкритті касаційного провадження.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Однією з основних засад судочинства є забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, встановлених законом (пункт 8 частини 2 статті 129 Конституції України, пункт 9 частини 3 статті 2 ЦПК України).

Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) Комітету Міністрів Ради Європи від 7 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини "с" статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад, справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: "Levages Prestations Services v. France" (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; "Brualla Gomez de la Torre v. Spain" (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).

З урахуванням указаного, оскільки ОСОБА_1 подав касаційну скаргу на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню, у відкритті касаційного провадження у справі необхідно відмовити.

З наведених обставин не потребує окремого розгляду питання дотримання особою, яка подала касаційну скаргу, вимог статей 390 та 392 ЦПК України.

На підставі викладеного та керуючись статтею 129 Конституції України, статтями 19, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

Ухвалив:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 02 липня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 27 жовтня 2020 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Київського національного університету імені Тараса Шевченка про визнання незаконним і скасування наказу про відрахування студента.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Ігнатенко

С. О. Карпенко

В. А. Стрільчук