Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 21.01.2018 року у справі №344/5142/17

Ухвала

Іменем України

19 січня 2018 року

м. Київ

справа № 344/5142/17-ц

провадження № 61-1426 ск 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Ступак О. В. (суддя-доповідач), ПогрібногоС. О., Усика Г. І.,

учасники справи:

заявник - ОСОБА_4;

суб'єкт оскарження - головний державний виконавець відділу державної виконавчої служби Івано-Франківського міського управління юстиції Раковецький Максим Сергійович;

заінтересована особа - стягувач ОСОБА_6,

розглянув касаційну скаргу ОСОБА_4 на ухвалу Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 3 листопада 2017 року та ухвалу апеляційного суду Івано-Франківської області від 13 грудня 2017 року у справі за скаргою ОСОБА_4 на постанову головного державного виконавця відділу державної виконавчої служби Івано-Франківського міського управління юстиції РаковецькогоМаксима Сергійовича про примусове виконання рішення у виконавчому провадженні ВП № 51785519, заінтересована особа - ОСОБА_6,

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2017 року ОСОБА_4 звернулася до суду із скаргою на постанову головного державного виконавця відділу державної виконавчої служби Івано-Франківського міського управління юстиції РаковецькогоМ. С. (далі - головний державний виконавець ВДВС Івано-Франківського МУЮ) від 3 квітня 2017 року про примусове виконання рішення у виконавчому провадженні ВП № 51785519, в якій просила визнати вищезазначену постанову державного виконавця неправомірною та скасувати її.

Скарга мотивована тим, що на виконанні у державного виконавця ВДВС Івано-Франківського МУЮ Раковецького М. С. перебувало виконавче провадження за виконавчим листом Івано-Франківського міського суду № 344/9697/2014, виданим

12 липня 2016 року про усунення перешкод ОСОБА_6 в обслуговуванні та користуванні її житловим будинком по АДРЕСА_1 шляхом приведення збудованої суцільної огорожі встановленої ОСОБА_4 до висоти

1,5 м та прозорості не менше 50 %.

Оскільки відповідно до довідки інженера з інвентаризації нерухомого майна

ОСОБА_7 від 18 січня 2017 року висота паркана становить 1,05 м, тобто нижче ніж встановлено судовим рішенням, тому вважала, що постанова головного державного виконавця ВДВС Івано-Франківського МУЮ Раковецького М.С. про примусове виконання рішення є неправомірною та такою що підлягає скасуванню.

Ухвалою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області

від 3 листопада 2017 року, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду Івано-Франківської області від 13 грудня 2017 року, у задоволенні скарги ОСОБА_4 відмовлено.

22 грудня 2017 року ОСОБА_4 подано касаційну скаргу на ухвалу Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 3 листопада 2017 року та ухвалу апеляційного суду Івано-Франківської області від 13 грудня 2017 року.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове рішення, яким задовольнити її скаргу, посилаючись на порушення судом першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, а рішення у даній справі має важливе значення для єдиної правозастосовчої практики, оскільки підтвердить чи спростує законність чи незаконність повторних постанов про примусове виконання рішення суду, а також покладення на стягувача обов'язку щодо виконання рішення суду.

15 грудня 2017 року набув чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - Закон від 3 жовтня 2017 року), за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).

У відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких підстав.

Згідно із положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з положеннями пункту 5 частини 2 статті 394 ЦПК України суд в порядку, передбаченому частинами четвертою, п'ятою цієї статті, відмовляє у відкритті касаційного провадження, якщо касаційна скарга є необґрунтованою.

Частиною 4 статті 394 ЦПК України передбачено, що суд відмовляє у відкритті касаційного провадження з перегляду ухвали про повернення заяви позивачеві (заявникові), про розгляд скарг на дії (бездіяльність) органів державної виконавчої служби, приватного виконавця, якщо рішення касаційного суду за наслідками розгляду такої скарги не має значення для формування єдиної правозастосовчої практики.

Відповідно до частини 5 статті 394 ЦПК України у разі якщо суддя-доповідач дійде висновку, що подана касаційна скарга є необґрунтованою, вирішення питання про відкриття провадження здійснюється постійною колегією суддів, до складу якої входить суддя-доповідач.

Разом із тим, як зазначено у частині 5 статті 394 ЦПК України, якщо жоден суддя із складу колегії не дійде висновку про необхідність відкриття касаційного провадження через необґрунтованість скарги, колегія суддів постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження.

Зі змісту оскаржуваних судових рішень вбачається, що касаційна скарга є необґрунтованою, а наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо їх незаконності та неправильності.

Такого висновку суд дійшов з огляду на таке.

Відповідно до частини 5 статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. У пункті 9 частини 3 статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов'язковість рішень суду.

Судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Отже, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Відповідно до частини 1 статті 5 Закону України "Про виконавче провадження" примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців).

Згідно з пунктом 1 частини 5 статті 19 Закону України "Про виконавче провадження" боржник зобов'язаний утримуватися від вчинення дій, що унеможливлюють чи ускладнюють виконання рішення.

Відповідно до частини 6 статті 19 Закону України "Про виконавче провадження" особи, які беруть участь у виконавчому провадженні, зобов'язані сумлінно користуватися усіма наданими їм правами з метою забезпечення своєчасного та в повному обсязі вчинення виконавчих дій.

Судами встановлено, що 27 липня 2016 року головним державним виконавцем ВДВС Івано-Франківського МУЮ Раковецьким М. С. відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого листа № 344/9697/2014 виданого 12 липня 2016 року про усунення перешкод ОСОБА_6 в обслуговуванні та користуванні її житловим будинком по АДРЕСА_1 шляхом приведення збудованої суцільної огорожі, встановленої ОСОБА_4, до висоти 1,5 м та прозорості не менше 50%.

4 серпня 2016 року № В-13/35541 головним державним виконавцем боржнику надіслано вимогу, якою зобов'язано боржника ОСОБА_4 з'явитись 15 серпня 2016 року на 10 год. до головного державного виконавця ВДВС Івано-Франківського МУЮ Раковецького М. С.

ОСОБА_4 9 серпня 2016 року надіслала головному державному виконавцю ВДВС Івано-Франківського МУЮ Раковецькому М. С. заяву про відкладення провадження виконавчих дій у виконавчому провадженні ВП № 51785519

від 27 липня 2016 року на десять робочих днів та винести відповідну постанову.

Головним державним виконавцем задоволена заява боржника, виконавчі дії було відкладено до 20 серпня 2016 року.

25 серпня 2016 року головним державним виконавцем ВДВС Івано-Франківського МУЮ Раковецьким М. С. було складено акт, що рішення щодо усунення перешкод ОСОБА_6 в обслуговуванні та користуванні її житловим будинком по

АДРЕСА_1 шляхом приведення збудованої суцільної огорожі встановленої ОСОБА_4 до прозорості не менше 50% - не виконано та винесено постанову про накладення штрафу на боржника у розмірі 340 грн 00 коп.

31 серпня 2016 року головним державним виконавцем ВДВС Івано-Франківського МУЮ Раковецьким М. С. повторно складено акт про невиконання рішення та винесено постанову про накладення штрафу в розмірі 680 грн 00 коп.

2 вересня 2016 року головний державний виконавець ВДВС Івано-Франківського МУЮ Раковецький М. С. звернувся до начальника Івано-Франківського відділу поліції ГУ НП в Івано-Франківській області з поданням про притягнення до кримінальної відповідальності ОСОБА_4 за невиконання рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області.

2 вересня 2016 року головним державним виконавцем ВДВС Івано-Франківського МУЮ Раковецьким М. С. було винесено постанову про закінчення виконавчого провадження, яка була скасована постановою від 25 жовтня 2016 року.

20 квітня 2017 року рішення суду виконано в повному обсязі на підставі постанови головного державного виконавця ВДВС Івано-Франківського МУЮ Раковецького М. С. від 3 квітня 2017 року про примусове виконання, про що складено державним виконавцем акт.

Відповідно до статті 383 ЦПК України 2004 року сторони виконавчого провадження мали право звернутися до суду із скаргою, якщо вважали, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до статті 383 ЦПК України, порушено їх права чи свободи.

Постановляючи ухвалу про відмову у задоволенні скарги ОСОБА_4 на постанову державного виконавця про примусове виконання рішення у виконавчому провадженні ВП № 51785519, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, вірно виходив із того, що державний виконавець відповідно до пункту 1 частини 2 статті 11 Закону України "Про виконавче провадження" здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і пункту 1 частини 2 статті 11 Закону України "Про виконавче провадження". Отже головний державний виконавець ВДВС Івано-Франківського МУЮ Раковецький М. С. при винесені оскаржуваної постанови від 3 квітня 2017 року діяв в межах своїх повноважень і у спосіб, передбачений чинним законодавством України для примусового виконання рішення суду.

Наведені у касаційній скарзі доводи про те, що державним виконавцем у рамках одного виконавчого провадження було прийнято дві постанови про примусове виконання рішення, при тому, що другу таку постанову винесено після закінчення виконавчого провадження у зв'язку з його виконанням є безпідставними, оскільки постанову про закінчення виконавчого провадження від 2 вересня 2016 року було скасовано постановою від 25 жовтня 2016 року, оскільки рішення в повному обсязі виконано не було, отже державний виконавець був зобов'язаний продовжити вживати заходи до остаточного виконання судового рішення.

Посилання у касаційній скарзі на те, що рішення у даній справі має важливе значення для єдиної правозастосовчої практики, оскільки підтвердить чи спростує законність чи незаконність повторних постанов про примусове виконання рішення суду, а також покладення на стягувача обов'язку щодо виконання рішення суду є необґрунтованими, оскільки під час розгляду справи встановлено законність оскаржуваної постанови і той факт, що вона не була повторною, а залучення стягувача для виконання судових рішень не суперечить передбаченому Законом України "Про виконавче провадження" порядку авансування виконавчих дій стягувачем та повноваженим державного виконавця, передбаченим Законом України "Про виконавче провадження".

З огляду на викладене, доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують та не дають підстав вважати, що судами першої та апеляційної інстанцій при постановлені оскаржуваних ухвал порушено норми процесуального права і неправильно застосовано норми матеріального права, а відтак відсутні підстави для їх скасування.

Керуючись пунктом 5 частини другої, частинами четвертою, п'ятою і шостою статті 394, пунктом 4 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України у редакції Закону від 3 жовтня 2017 року, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

У відкритті касаційного провадження у справі за скаргою ОСОБА_4, заінтересовані особи - ОСОБА_6, головний державний виконавець відділу державної виконавчої служби Івано-Франківського міського управління юстиції РаковецькийМаксим Сергійович, на постанову державного виконавця про примусове виконання рішення у виконавчому провадженні ВП № 51785519, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на ухвалу Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області

від 3 листопада 2017 року та ухвалу апеляційного суду Івано-Франківської області

від 13 грудня 2017 року відмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Ступак С. О. Погрібний Г. І. Усик