Історія справи

Постанова КЦС ВП від 30.08.2023 року у справі №363/3231/18
Ухвала КЦС ВП від 03.03.2020 року у справі №363/3231/18
Постанова КЦС ВП від 04.09.2024 року у справі №363/3231/18

Ухвала

16 квітня 2020 року

м. Київ

справа № 363/3231/18

провадження № 61-6630ск20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Воробйової І. А., Черняк Ю.

В.,

розглянув клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження судового рішення та касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Ясинецького Олега Анатолійовича, на ухвалу Вишгородського районного суду Київської області від 09 жовтня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 23 січня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та визнання права власності на 1/2 частину спільного майна подружжя,

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2018 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та визнання права власності на 1/2 частину спільного майна подружжя.

У жовтні 2019 року ОСОБА_2 подав заяву про забезпечення позову, в якій просив суд вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на земельну ділянку з кадастровим номером 3221882200:21:024:0317, площею 0,0940 га, яка розташована на території Глібівської сільської ради, Вишгородського району, Київської області та заборонити будь-яким особам у будь-який спосіб вчиняти будь-які дії щодо відчуження вказаної земельної ділянки.

Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 09 жовтня 2019 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного суду від 23 січня 2020 року, заяву ОСОБА_2 задоволено частково.

Накладено арешт на земельну ділянку з кадастровим номером undefined, площею 0,0940 га, яка розташована на території Глібівської сільської ради, Вишгородського району, Київської області.

У задоволені решти вимог заяви відмовлено.

У квітні 2020 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Ясинецького О. А. на ухвалу Вишгородського районного суду Київської області від 09 жовтня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 23 січня 2020 року з пропуском строку на касаційне оскарження судового рішення, оскільки згідно з поштовим штемпелем на конверті касаційна скарга відправлена до Верховного Суду 07 квітня 2020 року.

Згідно із частиною 1 та 2 статті 390 ЦПК України касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.

В окремо поданому клопотанні про поновлення строку на касаційне оскарження судового рішення представник ОСОБА_1 - адвокат Ясинецький О. А. просить поновити строк на касаційне оскарження з посиланням на те, що строк пропущено з поважних причин, оскільки у лютому 2020 року касаційна скарга була подана у встановлений законом строк, проте ухвалою судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 02 березня 2020 року касаційна скарга була повернута на підставі пункту 2 частини 4 статті 393 ЦПК України. При цьому перестали існувати обставини, що стали підставою для повернення скарги.

Зважаючи на те, що строк на касаційне оскарження ОСОБА_1 пропущено з поважних причин, його можливо поновити.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Ясинецький О. А., посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та скасувати вжиті судами заходи забезпечення позову.

У відкритті касаційного провадження слід відмовити.

Відповідно до частини 1 та 2 статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених частини 1 та 2 статті 149 ЦПК України заходів забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Згідно з пунктами 1, 2 частини 1 статті 150 ЦПК України позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб та забороною вчиняти певні дії.

~law9~ судам роз'яснено, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам (пункт 4).

Крім того, пунктами 1-4 вказаної постанови Пленуму Верховного Суду України судам роз'яснено, що при вирішенні питання про забезпечення позову суд здійснює оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття заходів до забезпечення позову з урахуванням адекватності вимог заявника, забезпечення збалансованості інтересів сторін, наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, ймовірності утруднення виконання рішення суду в разі невжиття таких заходів.

У постанові Верховного Суду від 20 лютого 2019 року у справі № 754/4437/18 (провадження № 61-47464св18) зроблено висновок про те, що при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Задовольняючи частково заяву ОСОБА_2 про забезпечення позову, районний суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, правильно виходив із того, що є підстави для забезпечення позову шляхом накладення арешту на спірну земельну ділянку, оскільки обраний вид забезпечення позову буде співмірним із заявленими позовними вимогами, а невжиття заходів забезпечення позову може утруднити або зробити неможливим виконання судового рішення.

Суд першої інстанції правильно виходив із того, що предметом спору у даній справі, серед іншого, є вимоги щодо визнання права власності на 1/2 частину будівельних матеріалів, конструктивних елементів, виробів та обладнання, які були використані для будівництва житлового будинку, який розташований на спірній земельній ділянці та на 1/2 частину спірної земельної ділянки, а невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити ефективний захист та поновлення оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся.

Крім того, районний суд правильно зазначив, що застосований захід забезпечення позову не порушує прав відповідача на користування спірним майном і є тимчасовим заходом.

Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження у суді апеляційної інстанції із наданням відповідної правової оцінки, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до абзацу 2 частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2,3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно із частиною 4 статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.

Частиною 6 статті 394 ЦПК України визначено, що ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви, з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження.

З огляду на зміст оскаржуваних судових рішень та касаційної скарги, вона є необґрунтованою, правильне застосовування норм права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення, а наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності судових рішень, зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками судів щодо їх оцінки, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Керуючись частиною 4 статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Ясинецького Олега Анатолійовича про поновлення строку на касаційне оскарження судового рішення задовольнити.

Поновити ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження судового рішення.

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Ясинецького Олега Анатолійовича, на ухвалу Вишгородського районного суду Київської області від 09 жовтня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 23 січня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та визнання права власності на 1/2 частину спільного майна подружжя відмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявникові.

Ухвала суду касаційної інстанції оскарженню не підлягає.

Судді: Р. А. Лідовець

І. А. Воробйова

Ю. В. Черняк