Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 09.03.2020 року у справі №296/3349/19

Ухвала

07 квітня 2020 року

м. Київ

справа № 296/3349/19

провадження № 61-3567 ск20

Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,

розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Житомирського апеляційного суду у складі колегії суддів: Шевчук А. М., Талько О. Б., Коломієць О. С., від 22 січня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області про відшкодування моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області (далі - УМВС України в Житомирській області) про відшкодування моральної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що 19 липня 2007 року ОСОБА_1 був прийнятий на службу до УМВС України в Житомирській області, де працював у слідчих підрозділах на різних посадах. Серед іншого, наказом голови ліквідаційної комісії УМВС України в Житомирській області від 13 вересня 2018 року № 15 о/с позивача втретє звільнено з органів внутрішніх справ. Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 04 березня 2019 року, яке набрало чинності, скасовано вказаний наказ та поновлено його на посаді старшого слідчого відділення розслідування ДТП СВ Житомирського МВ УМВС України в Житомирській області.

Вважає, що відповідач своїми незаконними діями завдав йому моральної шкоди.

На підставі викладеного ОСОБА_1 просив стягнути з УМВС України в Житомирській області 599 073,00 грн моральної шкоди.

Рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 08 жовтня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Постановою Житомирського апеляційного суду від 22 січня 2020 року рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 08 жовтня 2019 рокускасовано та ухвалено нове, яким стягнуто з УМВС України в Житомирській області на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди 4 000,00 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

До Верховного Суду 21 лютого 2020 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу на постанову Житомирського апеляційного суду від 22 січня 2020 року, в якій просить змінити оскаржуване судове рішення, стягнувши з УМВС України в Житомирській області на користь ОСОБА_1 599 073,00 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди.

Ухвалою Верховного Суду від 06 березня 2020 року касаційну скаргу залишено без руху, у зв'язку з недоліками, строк для усунення яких надавався до 06 квітня 2020 року.

Частиною 1 статті 394 ЦПК України передбачено, що одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог Частиною 1 статті 394 ЦПК України, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження).

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині 2 статті 389 ЦПК України.

Підставою касаційного оскарження вказаного судового рішення заявник зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував статтю 237-1 КЗпП України без урахування висновку про визначення розміру моральної шкоди у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 19 грудня 2018 року у справі № 640/14909/16-ц (пункт 1 частини 2 статті 389 ЦПК України).

Відповідно до пункту 5 частини 2 статті 394 ЦПК України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 5 частини 2 статті 394 ЦПК України суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).

Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд визнає її необґрунтованою, з огляду на таке.

Порядок відшкодування моральної шкоди у сфері трудових відносин регулюється статтею 237-1 КЗпП України, яка передбачає відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Зазначена норма закону (стаття 237-1 КЗпП України) містить перелік юридичних фактів, що складають підставу виникнення правовідносин щодо відшкодування власником або уповноваженим ним органом завданої працівнику моральної шкоди.

За змістом указаного положення закону підставою для відшкодування моральної шкоди згідно із статтею 237-1 КЗпП України є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Моральна шкода відшкодовуєтьсягрішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина 3 статті 23 ЦК України).

Встановивши факт завдання моральної шкоди позивачеві внаслідок незаконних звільнень, які доведені рішеннями судів, суд попередньої інстанції, враховуючи вимоги розумності та справедливості, характер та обсяг страждань, яких зазнав позивач, обґрунтовано визначив розмір компенсації моральної шкоди у розмірі 4
000,00 грн.

Як свідчить тлумачення статті 23 ЦК України при визначені розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v.
BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року). Національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v.
UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).

Верховний Суд вже викладав висновок щодо застосування статті 237-1 КЗпП України у правовідносинахщодо визначення розміру моральної шкоди, завданою порушенням прав працівника внаслідок незаконного звільнення, визнаючи, що при розмірі моральної шкоди суд має виходити із засад розумності, виваженості справедливості ( № 640/14909/16-ц від 19 грудня 2018 року). Суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку, підстав для відступлення від якого Верховний Суд не вбачає.

Доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував статтю 237-1 КЗпП України без урахування висновку про визначення розміру моральної шкоди у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 19 грудня 2018 року у справі № 640/14909/16-ц, є безпідставними, оскільки визначаючи розмір моральної шкоди, суд апеляційної інстанції врахував конкретні обставини справи, характер та обсяг страждань, яких зазнав позивач, характер немайнових втрат, зокрема, врахував тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану та справедливо визначив суму компенсації у розмірі 4 000,00 грн.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: "Levages Prestations Services v. France" (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; "Brualla Gomez de la Torre v. Spain" (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).

Згідно з пунктом 5 частини 2 статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо у разі подання касаційної скарги на підставі пунктом 5 частини 2 статті 394 ЦПК України суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).

На підставі викладеного Верховний Суд дійшов висновку про наявність передбачених пунктом 5 частини 2 статті 394 ЦПК Українипідстав для визнання касаційної скарги ОСОБА_1 необґрунтованою та відмови у відкритті касаційного провадження.

Керуючись пунктом 5 частини 2 статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Житомирського апеляційного суду від 22 січня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області про відшкодування моральної шкоди.

Додані до скарги матеріали повернути заявнику.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара